На відстані поцілунку

 

– Чі-Чімін-а… що ти робиш?

– Я з тобою ще не закінчив, Мін Юнгі, – прошепотів у червоне вухо Чімін. – Але ти вільний зупинити мене, якщо хочеш… якщо можеш… 

 

Ні, Юнгі однозначно не може, і однозначно не хоче. Його мовчання було сприйняте вірно і вже наступної миті він відчув, як його член знову мʼяко стискають крізь тканину штанів. Надто мʼяко, немов знущаються, немов йому вже й так недостатньо страждань. Тц, цей малий паршивець. Юнгі обовʼязково пригадає йому все, як тільки зʼявиться можливість, як тільки зʼявиться бодай трохи більше сил. Але ті лише стрімко покидали його під вагою нахабної руки. Здається, його кат вирішив бодай трохи змилостивитися і просунув маленьку ручку під тісну резинку на поясі, торкаючись його крізь тонку тканину чорних боксерів. Тепла долоня врешті дарувала таке необхідне полегшення, скидаючи бодай трохи напруги з натягнутих мʼязів. 

 

Але з Юнгі і справді вже було досить. З останньою дрібкою сили, він схопив Чіміна попід стегна і поволі піднявся з крісла, змушуючи молодшого перелякано схопитися обидвома руками за свою шию. І поки на язиці Пака крутилось кількадесят нецензурних висловів, у старшого була змога дати власним ногам трохи розрухатись від довгого сидіння. 

 

– Х-хьон, ти… ти злишся на мене?

 

Мабуть, питання хлопця було спровоковане невдоволеною морщинкою на переніссі Юнгі. Коли насправді, він лише боровся з власним збудженням, намагаючись не звалитися на землю разом зі своїм дорогоцінним вантажем. 

 

– Мгм, хочеш спокутати свою провину? – дразнив Мін, користуючись спантеличенням хлопця.

– Я-а… – Чімін кліпав пустими очима, не в змозі зібрати думок до купи.

 

Хлопець виглядав надто мило, щоб його не дражнити, немов сам на це напрошувався, тому це не провина Юнгі, ні, на його місці так вчинив би кожен.

 

– Годинник тікає, Пак Чімін. Дверцята сповідальниці скоро зачиняться.

– Щ-що? Якої спові… 

– Мʼякої і горизонтальної.

 

Так. Надто милий.

 

Червоні щоки стріляли в Міна вогняними стрілами сорому, а надуті губи так і напрошувались на поцілунок — і йому його гарантували. Юнгі мʼяко поцілував дві солодкі випуклості і облизав їх перед тим як повторити своє запитання.

 

– То, твоя відповідь?

– Будь ласка… – благально протягнув Чімін, прикушуючи свою мокру губу.

– Правильна відповідь, – розтягнувся в чеширській усмішці Мін.

 

За кілька кроків ноги Юнгі опинилися поруч з ліжком і він обережно вклав свій дорогоцінний вантаж на мʼякий плед. Хлопець сперся спиною до холодної стінки, відкидаючи голову назад та розводячи ноги ледь у сторони, щоб дати змогу Міну підсунутись ближче. Але, вочевидь, у Юнгі були інші плани. Він дав собі декілька секунд, щоб насолодитись прекрасним виглядом перед собою: відкритою довгою шиєю, яку подекуди прикрашали червоні плями від палких поцілунків; плавким, розмитим поглядом у очах, котрий благаюче заглядав у саме серце; та звихреним медово-каштановим волоссям, яке так красиво відросло та вкривало маленькі, тендітні вушка з круглими сережками. Юнгі проковтнув слину, змочуючи пересохле горло, і обхопив розведені ноги, різко підтягуючи їх до себе, тим самим змушуючи Чіміна прочовгнути сідницями вздовж покривала, мало не пускаючи іскри від тертя. Хлопець охнув від несподіванки, спершись на свої руки, щоб не втратити рівновагу, і перш ніж його мозок придумав якесь лагідне слово, аби описати увесь свій шок — його притягнули за потилицю до улюблених губ, в повній мірі виправдовуючи ризик. 

 

– А тепер серйозно і коротко — чого саме ти зараз хочеш? – важко дихаючи прошепотів у губи хлопцеві Мін.

Чіміну знадобилось декілька секунд, щоб обробити несподіване запитання і приблизно півтори секунди, щоб дати на нього відповідь, додатково приправивши її самовдоволеною усмішкою.

– Твій член в моєму заді? 

 

Мін мало не поперхнувся власною слиною — такої прямолінійності він однозначно не очікував… Але, що ж… він сам на неї напросився.

 

– Не обовʼязково настільки коротко… 

– Мені здалось, це дасть тобі точне уявлення моїх бажань.

– Надто точне… 

– Мін Юнгі, ти справді надто багато говориш.

 

Хлопець схопив Юнгі за комір і притягнув до себе, розчиняючи своє роздратування в поцілунку. Кімната швидко насичувалась гарячим повітрям. Мокрі звуки заповнювали простір довкола і стріляли у скроні — передсмак зводив з розуму. Вже за якусь хвилину біла футболка Міна та розтягнутий светр молодшого опинилися поза ліжком, а одразу за ними підмітати пилюку полетіли і штани. Покривала та ковдри невдовзі теж опинилися десь на периферії ліжка, як щось зайве та непотрібне. Каштанові пасма торкнулись пухкої подушки, втоплюючи в ту важку, гарячу голову. Юнгі нависав зверху, зминаючи піддатливі губи та ловлячи мʼякі повітряні звуки, що доносились з охриплого горла Чіміна. Руки торкались всього, що зустрічали на своєму шляху, ніжно пестили та міцно стискали кожен закуточок, дразнили медову шкіру підтягнутого торсу. Пальці ковзали вздовж живота та грудей, немов випадково зачіпаючи тверді, чутливі соски, змушуючи Чіміна здригатися щоразу та мало не плакати від нестерпного знущання. Хлопець боляче прикусив губу старшого, даючи тому зрозуміти, що з нього вже досить. 

 

– Терпіння, Пак Чімін, – Мін усміхнувся і відхилився узад, тягнучись рукою донизу, добігаючи довгими пальцями до білих боксерів Пака і виманюючи з нього короткий стогін. Юнгі відчув на шкірі вологу від сперми, яка сочилась крізь тонку тканину білизни, і закусив свою нижню губу. – Ти ж не хочеш, щоб нетерплячість знову змусила тебе забруднити власні трусики, м?

– Кхххххх!!! – хлопець жалібно прошипів, ховаючи обличчя рукою. – Ти просто нестерпний!! І це твоя провина!! – жалісливо бубонів Чімін.

– Гмм, мабуть, так. І як твій хьон, я просто забовʼязаний взяти за це відповідальність і очистити твоє благородне імʼя від будь-яких ганебних плям, що скажеш?

 

Юнгі хитро посміхнувся, залишаючи мʼякий поцілунок посередині руки Чіміна, що закривала його обличчя, і спускався все нижче, розсипаючи поцілунки по шиї, грудях та животі, аж поки його підборіддя не сягнуло білої резинки на бедрах хлопця. Чімін здригнувся, коли відчув, як губи старшого ніжно торкнулися його члену крізь мокру тканину і залишили по собі ще кілька мʼяких поцілунків. В животі хлопця спалахнув яскравий феєрверк, іскри якого стрімко обпікали нутрощі і змушували одночасно викручуватись від болю та задоволення. 

 

– А-хх, ти що… – мовлення Чіміна ускладнювали нестихаючі поцілунки вздовж його паху, – це ж так… грязно… 

 

Проте, дурні зауваження Чіміна наполегливо ігнорували. Мін швидко підвівся, твердо налаштований врешті стягнути останній надокучливий предмет одягу з хлопця, який, швидше за все, все одно доведеться пізніше викинути. Крізь сором та шар яскраво-червоних, палаючих щік, Чімін врешті наважився заглянути своєму страху у пливкі смоляні очі, котрі, навіть не зважаючи на його тепер суцільну оголеність, здавалось, роздягали його до самих кісток одним лише своїм тваринним поглядом. Той самий тваринний інстинкт, котрим зараз було просочене повітря і з котрим так відчайдушно боровся старший, безсумнівно змусив би кожну дихаючу істоту безвільно завмерти і підкоритися — і Чімін не був виключенням. Хлопець завмер, спершу не наважуючись навіть кліпнути. Бажання та відчай, з яким дивилися на нього очі навпроти, підігрівали кров у венах і обпалювали тонку шкіру. Та було в тому погляді і щось вразливе, щось ледь вловиме і надто інтимне та ніжне. Тремтяча рука Чіміна відірвалась від простирадла і потягнулась до напруженої щелепи, легко пестячи мʼякими подушечками пальців білосніжну шкіру та потроху змушуючи зціплені зуби розтискатися. Внутрішній звір Юнгі поволі стихав, змінюючи гарчання на стримане гудіння. Туман перед його очима розсіювався і напруга від тривалого збудження на мить спала, даючи її власнику тимчасову можливість знову сприймати навколишній світ. 

 

– Юнгі, – тихо покликав Чімін, продовжуючи заспокійливо погладжувати великим пальцем гостре підборіддя старшого, – я не очікував, що ми сьогодні і справді до цього дійдемо, тому я не розтягував себе, але… ти ж подбаєш про мене, правда? – Чімін мʼяко, соромливо усміхнувся, спостерігаючи за тим, як чорні очі легко виблискують вологою.

 

Мін немов прокинувся від сну, лапаючи гарячими вухами соромливе прохання коханої людини, тепер повністю усвідомлюючи стан речей і свою поведінку. Йому на мить стало соромно, відчуття провини легко щипнуло за носа. Мабуть, він виглядав досить лякаюче, вирячаючись на голе тіло загнане під свою нависаючу постать, мало не капаючи слиною на вкриту мурахами медяну шкіру.

 

– Так, звісно ж так, мій маленький, – Юнгі припав додолу, згрібаючи тендітне тіло в обійми. – Вибач, я на мить втратив звʼязок з реальністю.

– Так, я помітив, – поблажливо усміхнувся Чімін.

– Ти просто… Агх, чорт, я серйозно на мить замислився над тим, щоб тебе зʼїсти. Якого дідька ти виглядаєш як довбаний витвір кондитерського мистецтва?!

– Оо… то це моя провина, що моє тіло таке спокусливе, а в тебе слабка витримка?

– Саме це я і сказав, ні?

– Пхх, гаразд, хьон, я зроблю вигляд, що це був комплімент, – пирснув сміхом Чімін. – І поки я не став твоєю вечерею, в прямому сенсі, можна я все ж спершу отримаю смачний поцілунок і, бажано, фантастичний трах?

 

Це твоя провина, Мін Юнгі, ти навчив його подібній прямолінійності. 

Юнгі подумки виривав власного язика розпеченими пласкогубцями, караючи себе за поганенькі пояснювальні здібності, які, схоже, невдовзі приведуть його слабке серце до незапланованої зупинки.

 

– А-ем, хьон, мені шкода переривати твій шок, але… в тебе ж є лубрикант? Будь ласка, скажи, що так, – в голову Пака неочікувано завітала тривожна думка, він дурень, що сам про це не подбав ще століття тому… 

– Хмм… – награно замислився Мін, розважаючи найкращі можливості відповіді, що зможуть струсити надмірну пиху з губ хлопця. – Ти ж знаєш, що я старомодний, гм? Сьогодні обійдемося натуральним лубрикантом, – він по-лисячи всміхнувся.

 

І поки душа Пака не покинула його тіло, заразом прихопивши з собою його вже другу болючу ерекцію, його губ торкнулися довгі пальці, наполегливо просячи дозволу всередину. Чімін напружено ковтнув, не відводячи погляду від темних очей, і почав поволі привідкривати губи. Гаряче повітря торкнулось подушечок пальців Юнгі і він сміливо просунув їх вперед, вкладаючи ті на мʼяку, мокру подушечку язика покірного хлопця. Обидвоє легко здригнулися; здавалось, немов кожен сантиметр простору довкола них зараз був заряджений електричним струмом. Язик Чіміна зробив кілька пробних полизувань і, помітивши, як голодний погляд старшого стрімко повертається, він зімкнув губи і почав легко посмоктувати дві довгі, горбисті фаланги. Здавалось, навіть це було своєрідною грою на витривалість, бо обидвох ця дія шалено збуджувала і змушувала втрачати звʼязок з реальністю. Юнгі ледь натиснув на язик хлопця, змушуючи його зупинитись, і поволі витягнув мокрі пальці з рота, з насолодою розглядаючи розпашіле обличчя перед собою, яке одночасно хотілось і розцілувати, і зʼїсти. Мін потягнувся рукою нижче, наближаючись розмʼяклими подушечками пальців до розуватого входу, легко дразнячи та водячи круги довкола спершу. Тихе, нетерпляче скиглення та благально зведені брови на переніссі все ж добилися свого, і середній палець Міна почав проникати всередину, поволі, обережно, немов просячи дозволу. Його зустрів мʼякий стогін полегшення та спокусливо прикушена пухка губа. Юнгі почав рухатись все сміливіше, згодом додавши другого пальця, та насолоджувався кожною краплиною процесу, кожним ніжним звуком, що злітав з яскраво-червоних губ — він мріяв про це вічність. Міну ставало дедалі складніше себе контролювати, його камʼяна ерекція штовхала мозок далеко не на найніжніші рухи, та, здається, Чімін не міг хвилюватися про це менше. Він обхопив старшого за шию обидвома руками і притягнув його до себе, відчайдушно впадаючи в солодкі губи, шукаючи в них спасіння — натомість марніючи тільки швидше. 

 

Юнгі вартувало великих зусиль зупинити себе, та все ж здоровий глузд переміг інстинкт та дав змогу на мить вирватись з тієї туманної заслони. 

 

– Хей, зачекай хвилинку, – він тихо промовив, хрипкий голос лоскотав розпухлі губи.

– На що? Не зупиняйся зараз… – легка хмуринка зібралась на чолі Чіміна.

– Я швидко, – Юнгі чмокнув хлопця у носа, обережно піднімаючись та тягнучись до своєї приліжкової тумби, та вже за мить, як і обіцяв, повертаючись до обмʼяклого тіла поруч. 

– Х-ха? Це те, що я думаю? Хіба ти не казав…

– Мм… ти ж не думав, що я настільки жорстокий, що справді змушу тебе проходити через все це без належного зволоження? 

– Я… ем, просто… – соромливо відвів погляд хлопець.

– Ох, Пак Чімін, тільки не кажи, що ти настільки розпусний… – награно зацокав язиком Мін. – Слина… ми ж не в 17-ому столітті… 

– Пф! Це ти… ти сам… АГХ!! – злісно фиркнув Пак і відштовхнув старшого, прудко міняючи їх місцями, і вже наступної миті сідлаючи його на ліжку.

– О-ох, – від несподіванки ледь скрикнув Юнгі. – Що ти збираєшся… 

– Просто помовчи, – різко видихнув крізь ніздрі Чімін, – ти вже вичерпав свій ліміт слів на сьогоднішній вечір.

 

Юнгі здійняв одну брову і усміхнувся. Цього разу він справді вирішив дослухатись до прохання свого дуже роздратованого і дуже збудженого партнера, і лише вдавано замкнув рота на замок двома пальцями. Чімін пирснув і потягнувся до руки Юнгі, в якій була замкнута біла пляшечка з лубрикантом. Він ніжно провів пальцями по напʼятій шкірі, змушуючи Міна безвільно розтиснути кулак і вивільнити з нього нагрітий білий пластик. Юнгі старанно працював над своїм кожним вдихом, вимірюючи точну кількість кисню, що він впускав у легені, аби ненароком не втратити свідомість. Виявилось, що просто мовчки спостерігати за живим втіленням гріха хтивості на своїх бедрах було ще тим викликом, і тепер все, що йому залишалось, лише тихо ковтати слину і молити власне тіло витримати все, що цього вечора випаде на його долю. 

 

Чімін читав його немов відкриту книгу: кожну тонку зморшку на переніссі, кожен неспокійний видих, кожну тріпотливу вію, що мить за миттю ставала важчою за гравій і хилила повіки все нижче додолу, ледь прикриваючи дві тягучі смоляні вирви. Чімін відкрив пляшечку та видавив на пальці порцію напівпрозорої рідини. Він розтирав вʼязку речовину між теплими подушечками пальців, відтягуючи один від одного і спостерігаючи за тим, як прохолодний гель тонкою смужкою розтягувався у повітрі. Кожен нерв всередині його тіла лоскотав і поколював від передсмаку, і він готовий був терпіти цю тортуру скільки завгодно, якщо вже вона змушувала те сильне, напʼяте тіло під ним мало не викручуватись та скавуліти від бажання. 

В цьому і справді щось було. Він вперше довіряв комусь настільки, щоб взяти контроль у свої руки; щоб без краплини сорому показувати власне оголене тіло та насолоджуватись голодом в очах навпроти, знаючи, що йому нічого не загрожує. Зовсім нічого. Це глибинне знання дарувало найгостріші та найприємніші відчуття — абсолютна довіра. 

 

Чімін видавив ще трішки лубриканту на пальці та потягнувся рукою за свою спину. Він ледь привстав на колінах, відкриваючи кращий огляд і даючи змогу старшому спостерігати за своїм кожним рухом. Попередньо вміло розтягнутий двома пальцями Юнгі, зараз він із легкістю проштовхнув в себе один палець. Та він не хотів поспішати, навіть якщо його власне тіло проклинало його за це. Ні, сьогодні він дозволить собі все, чого тільки захоче його хворобливий мозок, і він впевнений — його в цьому одноголосно підтримають. 

Легкі, повітряні звуки злітали з мʼяких губ, смагляві бедра обережно здіймалися догори та спускались донизу, дразнячи кожну клітинку у тілі Міна, змушуючи його кулаки стискатися до побіління, боляче впиваючись нігтями у власні долоні. Врешті Чімін не витримав та додав ще один палець — так набагато краще. Йому так не вистачало цього відчуття. Та все ж і цього врешті виявилось недостатньо, його пальці, на відміну від пальців Міна, надто малі, надто тонкі та надто короткі — їх недостатньо. З третім пальцем все стало трішки краще, тонкі стінки отримували все більше такого необхідного тертя і приємно розтягувались. Хлопець потроху втрачав звʼязок з реальністю і його очі стали дедалі частіше закочуватись за повіки. Він розводив пальці ножицями і тихо стогнав, все ще стримуючи власний голос. Йому потрібен був Юнгі, йому потрібно було відчувати його руки на собі, бодай десь, інакше він вибухне. Та він знав, що Мін ніколи не торкнеться його без належного дозволу, тим паче, в такому розбитому стані. Бо зараз все тіло старшого примерзло до простирадл немов шукало в тих опори та спасіння. 

Чімін навпочіпки потягнувся вільною рукою убік, шукаючи руку Юнгі. Він насилу відірвав ту від ліжка та переклав на власне стегно, майже миттєво відчуваючи полегшення, щойно велика долоня охоче вчепилась за нього і впилась пальцями у пружні мʼязи. Краплини змазки стікали з пальців Чіміна та де-не-де бруднили чорне спіднє Юнгі, з під якого вже давно виглядала налита кровʼю голівка твердого члена — його самоконтроль і справді вражав, і це навіть ще більше збуджувало. Чорт, Пак Чімін, ти просто хворий, якщо так думаєш… 

 

Серце молодшого ледь стиснулось від почуття провини. Він жалісливо прикусив губу і потягнувся рукою до чорної тканини під собою, легко пройшовшись пальцями вздовж. Мін тихо зашипів, борючись із сумішшю приємних та болісних відчуттів. Чімін натиснув пальцями трішки сильніше та знову погладив член старшого крізь мокру тканину, що вже давно сочилась передеякулятом. Юнгі сильніше стиснув стегно хлопця у своїй руці, спонукаючи його трохи пришвидшити свої дії, і не те, щоб Чімін волів сперечатися. Хлопець відтягнув резинку боксерів та ледь стягнув їх донизу, повністю оголюючи налитий, товстий член. Він на мить завмер, оцінюючи розмір і довжину статевого органу перед собою, розважаючи спроможності власного тіла. Та, чесно кажучи, в цьому стані він не надто турбувався про обережність. Навіть якщо все його тіло завтра зранку нитиме і розсипатиметься, він впевнений — це того вартуватиме. 

 

Сяючі очі облизували товстий член поглядом немов найсолодший льодяник в магазині. В його скронях голосно пульсувало лише: “Хочухочухочу”. Чімін похапки облизав губи та поволі витягнув пальці зі слизького, обмʼяклого отвору, що одразу ж жалісливо занив у своєму німому протесті, лапаючи лише насмішливу порожнечу довкола. Хлопець розгублено бігав очима по пляшечці змазки, своїх мокрих пальцях та напруженому члені на животі старшого, гублячись у власних бажаннях. Ті скандували йому про все і одразу. На якусь мить йому навіть запаморочилося в голові від всіх ідей, що невтомно кружляли всередині. Проте, його швидко пробудив жар на запʼясті від важкої долоні, що схопила його та притягнула вперед. 

Юнгі вирішив скористатись тимчасовим замішанням хлопця і піддатися власним наполегливим бажанням. Вже наступної миті біля його губ опинились слизькі, мокрі пальці; зморщені подушечки маленьких пальчиків пашіли теплом та легким запахом персика від лубриканту. Юнгі інстинктивно відкрив рота та втягнув один з пальців всередину, старанно вилизуючи його і не відмовляючи собі у задоволенні голосно смакувати і вицмокувати. Щоки Чіміна яскараво спалахнули, очі геть спорожніли, а з горла мимоволі втік голосний видих змішаний зі стогоном. Йому хотілось кінчити лише від одного вигляду свого хьона, котрий зараз із таким захватом вилизував кожен його палець, якими він ще зовсім нещодавно так безсоромно розтягував себе у нього на очах. Дідько, це просто якийсь навіжений, найпрекрасніший сон — не може ж так пощастити в реальності… 

 

– Чорт, хьон, стій… – на силу витягнув з себе Чімін, зустрічаючи лише тишу у відповідь. – Я серйозно, якщо ти не припиниш, я знову кінчу, чорт… 

 

Хлопець боляче вкусив свою губу, намагаючись перемкнути увагу власного тіла на щось менш приємне. Однак, вийшло, швидше, навпаки… І це, звісно ж, не оминуло очей Міна. Старший тихо посміхнувся, витягуючи палець зі свого рота і вглядаючись в розмʼяклі, мокрі очі навпроти. Юнгі легко поцілував заслиненого пальця, обвів його язиком довкола і знову примкнув до нього губами, вже за мить привідкриваючи рота. Вздовж всього хребта Чіміна пронісся шоковий розряд, що мало не змусив його безвільно вивалити язика набік — Юнгі прикусив його палець — так гостро та ніжно водночас. Достатньо, щоб змусити його забути власне імʼя та назавжди викарбувати на своєму тілі імʼя Юнгі. 

 

Звісно ж, Юнгі мовчав увесь час, як його і просили — та коли його це зупиняло від того, щоб висловитися та донести свою позицію з будь-якого приводу… 

 

І як йому завжди це вдається?! 

 

Чімін і сам інколи не розумів — захоплюється він цією здатністю свого хьона чи ненавидить її. Звісно ж захоплюється, пф… Чорт, він проклятий. І, вочевидь, збоченець, якщо йому вже сподобалась ця біль. Та Чімін ніколи і не намагався бути взірцем доброчесності. Проте, вперше в своєму житті, він був готовий показати всього себе, кожен закуточок своєї душі та тіла — кожен — лише йому. 

 

Юнгі знову легко провів губами по пальцю хлопця і відпустив його руку. Обезсилена рука юнака впала на груди старшого та на хвилину застигла на місці, даючи змогу своєму власнику прийти до тями. Юнгі вже було вирішив підвестися на лікті, але майже миттєво зустрів опір. Чімін швидко повернув його на його законне місце і прибив назад до ліжка обидвома руками, легко захитавши головою у боки.

 

– Ще ні, – він коротко відмовив.

 

Юнгі звів брови догори у подиві і зацікавлено усміхнувся, даючи хлопцеві змогу влаштовувати на своєму тілі пишний банкет скільки тому заманеться. І не втрачаючи секунди більше, Чімін врешті повністю стягнув набридливе спіднє з Міна і потягнувся за презервативом, швидко позбуваючись упаковки і обережно натягуючи тонкий гумовий матеріал уздовж твердого члена, змушуючи старшого легко шипіти від контакту. Ще за мить, в його руках знову опинилась пляшечка лубриканту і він нетерпляче відлив добрячу порцію гелю на голівку члена Юнгі, старанно розподіляючи його рукою у всю довжину, лапаючи вухом кожен хрипкий, збуджений звук, що виходив з горла старшого. 

Нутрощі викручувало від бажання. Чімін легко привстав і підсунувся бедрами ближче, поволі направляючи твердий член в своє розбухле, мокре від змазки кільце мʼязів. Юнгі на мить зупинив його, стиснувши стегна обидвома руками. Чіміну навіть не довелось чекати, поки той заговорить, в очах навпроти виблискував кожен найменший відтінок хвилювання та турботи. І це, в біса, просто чарівно, навіть в їх ситуації.

 

– Все гаразд, я достатньо розтягнутий, не переймайся, – він тихо прошепотів.

 

Занепокоєння в очах Юнгі ледь розвіялось, хоч було і очевидно, що він нізащо не дозволить Чіміну бодай якось зашкодити собі. Старший продовжував підтримувати бедра хлопця, застерігаючи його від різких дій і допомагаючи йому плавно занурюватись на свій член. Обидвоє важко видихнули, щойно вся довжина повністю опинилась всередині Чіміна. Потрібно було кілька секунд, щоб звикнути до нових відчуттів — до таких довгоочікуваних, солодких відчуттів. Чімін обережно почав рухатись, ледь підіймаючись вгору та вниз; міцні руки на його бедрах додавали впевненості та допомагали утримувати баланс. Та з кожною хвилиною йому хотілось все більше, щоб сліди від тих рук назавжди залишилися на його шкірі і завжди нагадували йому про Юнгі. Завжди нагадував йому про те, що відтепер він повністю належить лише йому. Він вперся обидвома руками у груди Міна, знаходячи в тих свою опору. Все тіло Юнгі зараз видавалось його домом, завжди таким теплим, міцним і надійним. Загублений у своїх почуттях та емоціях, Чімін не помітив, як його темп ставав все швидшим і розпачливішим, аж поки у його барабанні перетинки не постукався важкий, мокрий голос.

 

– Чімін-а-ах… хей, тобі буде боляче, зачек… 

 

Юнгі не встиг домовити, як його рот швидко накрила маленька спритна долоня. Чімін знав, що старший за нього хвилювався, та йому і справді зараз було все одно. Він радше згорить до золи та попелу прямо тут і зараз ніж зупиниться бодай на мить. Він надто довго чекав на це, надто довго стримував себе. Пальці Юнгі вʼїлися в пружні, мʼякі стегна, більше не боячись залишити на тих сліди. Мін врешті перестав стримувати себе і так само повністю віддавався задоволенню. Маленька ручка Чіміна наполегливо впиралась у міцні груди, тоді як інша продовжувала затикати старшому рота, побоюючись, що його знову намагатимуться зупинити. Та Мін більше не зміг би, навіть якби на цьому зараз залежала доля всього людства. Зараз він тут, з ним — кожною частинкою свого тіла та душі — він з ним. 

 

Тендітне тіло почало легко потрушуватись, мʼязи від довгої напруги починали втрачати свою стійкість і здавались на користь втомі; його рухи ставали все хаотичнішими і слабкішими. Раптом Чімін відчув, як його щоку вкриває знайома, ніжна долоня і легко погладжує його вилицю великим пальцем. Таке кохане і тепле відчуття, погляд в його очах на мить пояснішав і він поволі забрав руку від рота Юнгі, даючи тому змогу говорити.

 

– Хей, привіт, маленький, – Мін тихо покликав, – ти чудово впорався, – він продовжував погладжувати щоку хлопця великим пальцем, заспокоюючи його неспокійний розум та тіло. – Можливо, тепер даш змогу хьону подбати про тебе, мм?

 

Чімін ледь прикрив повіки і облизав сухі губи. Не знаходячи сил для відповіді, він слабко хитнув головою, погоджуючись. Юнгі тепло усміхнувся, поволі підіймаючись усім корпусом вверх, в положення сидячи, все ще притримуючи бедро хлопця однією рукою і його легку голову іншою. 

 

– Ось так, молодець, мій хороший хлопчик, – продовжував хвалити Мін, мʼяко цілуючи червоні вуста навпроти. 

 

Юнгі приобняв Чіміна сильніше, фіксуючи його тіло в своїх руках, і обережно поміняв їх місцями, вкладаючи спину хлопця на вологі простирадла. Він дав собі можливість розглянути обмʼякле тіло хлопця, подекуди вкрите краплями поту і сливовими гематомами, за котрі Юнгі не знаходив в собі сили, щоб почуватися винним — вони надто чудово доповнювали тендітну імбирну шкіру. 

Щось в розмитому погляді юнака різко змінилось: той став розпачливішим, більш благаючим, та разом з тим більш гострим. Він вимагав продовження, вимагав уваги і контролю. Пухкі губи розкрилися, намагаючись щось вимовити, але маленький язичок губився за ними та слабко западав назад, гублячи всі потрібні звуки та призвуки. Бідолашний хлопець видавався таким безпорадним і залежним.

 

– Використовуй слова, Чімін, – Юнгі рідко використовував цей суворий, наказовий тон, але щоразу як він це робив — Чімін готовий був віддати йому свою душу.

– Я-ах, бу-уд… – губи юнака трусились, випускаючи на волю лише безладні звуки.

– Слова, Чімін, мені потрібні слова, – Мін незворушно вдивлявся у мокрі очі.

– Бу-удь ласкка-а, я хочу..хочу… 

– Чого ти хочеш, Чімін? – погляд старшого важчав з кожною секундою.

– Кін… кх… кінчити… – врешті промовив він, боляче кусаючи власну губу від надлишку почуттів.

 

Кров у жилах Юнгі на мить зупинилась і вкрилась кригою, лише щоб наступної секунди боляче вдарити у скроні та розлитись гарячою лавою по всьому тілу. Цей хлопець діяв на нього як найшаленіший наркотик, щоразу змушуючи втрачати голову та губити здоровий глузд. Він більше не міг себе стримувати і знову почав рухатись всередині Чіміна, ловлячи тихі, вдячні стогони і закочені за повіки зіниці. Чімін все ще стримував себе, все ще силоміць заштовхував власний голос глибше у горло. 

 

– Боюсь, якщо ти продовжиш стримувати власний голос, тобі не вдасться кінчити, – легко пригрозив Юнгі, перейшовши на повільніший темп.

– А-але-але… – паніка в очах хлопця була очевидною, йому не хотілось вірити, що його хьон справді був здатен на таку жорстокість.

– Я хочу чути тебе, Чімін, – трохи лагідніше промовив Мін, тягнучись рукою до обличчя хлопця. – Ти стримувався увесь вечір…

– А-ах, але нас можуть почути інші… 

– Тоді нехай чують, нехай чують все, – Юнгі ніжно погладив щоку хлопця, продовжуючи рівномірно рухати бедрами і виманювати з рота Чіміна все голосніші всхлипи. Він нахилився нижче, цілуючи червоне вухо та прошепотів. – Нехай знають, як добре я змушую тебе почуватися. 

 

Все тіло юнака голосно провібрувало і його горлом пробіг голосний, солодкий стогін. Він не міг пояснити це, та одні лише слова Юнгі змушували його мозок стікати слизом і хворобливо здригатися від задоволення. Він справді так довго не протримається. Юнгі переможено усміхнувся та знову почав набирати темп та рухатись все швидше, і вже за якусь хвилину Чімін знову кінчав здригаючись та безперестанку промовляючи імʼя Юнгі немов завчену молитву. Юнгі стишував темп, проводячи хлопця крізь його вже другий сильний оргазм, і невдовзі геть зупиняючись. Він розціловував мокре, червоне обличчя, хапаючи губами гаряче повітря з рота юнака і тихо нахвалюючи його, примовляючи яким хорошим він був і як чудово він впорався. 

 

Кінцівки Чіміна вкотре легко німіли та слабко посіпувались, по тілу розливались хвилі спокою та задоволення, та він не міг йому віддатися в повній мірі. Щойно він відчув, як Юнгі поволі покидає його тіло — він міцно обійняв його, утримуючи на місці.

 

– Продовжуй, – тихо прошепотів він.

– Чімін… 

– Я хочу цього, – впевнено відповів хлопець. – Будь ласка, хьон… – наполягав він, змінивши голос на спокусливіший. – Невже хьон більше не хоче мене..? 

 

Так само згубно як на Чіміна діяли слова старшого, так само і на Міна діяло те одне маленьке слово, вимовлене таким солодким, благальним голосом — і Чімін, очевидно, повністю усвідомлював цей маленький, невинний кінк старшого. 

 

Тіло Юнгі раптом налилось свинцем, погляд знову поважчав. Він впився губами у мочку вуха молодшого і тихо, мокро зашепотів: 

 

– Моя крихітка ніяк не насититься? – Юнгі обережно штовхнувся бедрами вперед.

– Мхм… – протягнув Чімін крізь стулені губи, стримуючи шипіння; нове відчуття насолоди змішаної із болем зводило його з розуму.

– Хмм, тоді, дозволиш хьону..? – Мін зробив ще один плавний поштовх, полизуючи хрящик вуха хлопця. 

– Мх-мгм… – розум Чіміна розмивав межі реальності та фантазії, граючи з ним у небезпечні ігри; він тихо проскавулів, – хочу, щоб хьон кінчив в мене… будь ласка, хьон…

– Мій хороший хлопчик, такий слухняний, такий ласкавий, – мало не стікав слиною старший, шепочучи похвалу у вухо хлопцеві.

– Ха-аа, – Чімін голосно застогнав, здригаючись від кожного слова.

– Гмм, – усміхнувся Мін, задумавшись, – мій хороший хлопчик любить, коли його хвалять, мм? – улесливо шепотів старший, з кожним словом набираючи темпу і штовхаючись все глибше всередину. 

– Л-люблю коли хьон… мх-аа… коли хьон хвалить мене… – хлопець мало не задихався в своїх почуттях, міцно чіпляючись руками за спину Юнгі.

– Ммм, що ще тобі подобається? Ти ж будеш слухняним і поділишся з хьоном?

– Я-я… так, агх, я-мені… подобається коли… подобаються твої пальці… я-я… хочу їх… – язик хлопця ніяк не слухався його, ускладнюючи мовлення.

 

Брови Юнгі здійнялися від здивування і губи розтягнулись в задоволеній усмішці. Прямо зараз йому хотілось розцілувати кожен закуточок тіла цього солодкого і вперше такого відвертого хлопця. Він прикусив свою нижню губу і відхилився узад, коротко цілуючи Чіміна у губи, і поки той не встиг нічого збагнути, легко змінив їх позу на зручнішу. Мін перевернув хлопця на бік і примістився позаду нього, вклавши його голову на свою руку. Він підійняв ногу юнака догори, для кращого доступу, і вимочений в змазці член знову легко просковзнув всередину розбухлого отвору, змушуючи обох важко простогнати. 

 

– А-ах, х-хьон… твої… па-аль… – Чімін не встиг закінчити, як в його рот швидко просунули два довгих пальця, змусивши юнака голосно ахнути від несподіванки.

– Звісно ж я памʼятаю, солодкий. Хьон дуже цінує твою відвертість, – шепотів Мін у червоне вухо, знову починаючи рухатись бедрами.

 

Бідолашний юнак знив від полегшення, хапаючись губами та язиком за кожну бугристу фалангу, що поволі рухалась всередині його рота. Він ніколи ще не відчував такої необхідності в комусь. Йому хотілось, щоб кожна клітинка його тіла була заповнена Юнгі, щоб старший поставив свій підпис на кожному найменшому клаптику його шкіри, щоб він ніколи не покидав його тіло та розум, щоб він завжди знаходився так шалено близько. 

 

Юнгі зривало дах від такого Чіміна, такого жадібного і покірного. Такого відвертого, голосного і такого мокрого — всюди. Мокре волосся, мокра шкіра, мокрі губи та язик, мокрі нутрощі — все в ньому кричало про те, як йому зараз добре. Як йому добре поруч з Юнгі. Як йому хочеться лише Юнгі. І чорт — це до біса гаряче. Він ніколи не думав, що йому так подобатиметься одна лише ця нездорова думка, що хтось йому належить. Бо Чімін належав йому. Прямо тут і зараз він був лише його, лише для нього і лише заради ньому. Це небезпечна думка. Небезпечне почуття. Небезпечне бажання. Та тепер йому нікуди від них тікати — вони вже поселились в його голові та серці. 

 

Чімін губився у відчуттях, що розсіювались вздовж всього тіла: задоволення, легка біль, роздратування. Третій оргазм будувався значно довше. Здавалось, наче його мозок у паніці кричав на все його тіло змушуючи те швидше відніміти і повернути попередні гострі відчуття в кожному нерві та мʼязі — дарма. Йому завжди бракувало терпіння, йому завжди було важко розслабитись і відпустити себе. Хотілось терміново здатись власній слабкості.

 

– Мх, х-хьон, я, в-вибач-ч, я н-не з-зможу, я-я… – нерозбірливо розтягував слова хлопець крізь пальці у роті, тягнучись однією рукою за спину, наосліп шукаючи Юнгі.

– Чшшш, – тихе шипіння торкнулось барабанних перетинок юнака, – мій солодкий, маленький, слухняний хлопчик,– Юнгі продовжував шепотіти, легко збавивши темп, щоб заспокоїти хлопця, – ти так чудово справляєшся, так добре приймаєш свого хьона, – він схопив маленьку ручку, що безтямно блукала в повітрі у пошуках старшого, і перевів її до ноги Чіміна. – Ти ж допоможеш хьону трішки і притримаєш свою прекрасну, чарівну ногу, так? – тихе повітряне “угу” торкнулось вух старшого. – Ось так, добре, молодець.

 

Старший лагідно поцілував юнака у плече, шукаючи губами його обличчя. Він витягнув пальці з паруючого рота і ледь підштовхнув ними обличчя юнака у свій бік. Ловлячи очима мокрий, розмитий погляд і розкриті губи, що ганяли гаряче повітря туди-сюди, Юнгі припав до відкритого рота і солодко розціловував мʼякі зпухлі губи, втамовуючи неспокійний розум Чіміна, знову змушуючи його розпружити мʼязи у тілі та жалібно проскиглити у поцілунок, немов він чекав на нього цілу вічність, немов той був якимось цілющим зіллям і був здатен вилікувати будь-який недуг. Юнгі усміхнувся про себе, мліючи від одночасно такого ніжного і розпусного вигляду юнака. Він знову повертався до швидшого темпу, тепер майже повністю виходячи з розтягнутого, мокрого кільця мʼязів і потім різко вбиваючись назад. І варто відзначити, це змушувало все всередині Чіміна здригатися найприємнішим способом і легко скрикувати щоразу.

 

– Ось так мій маленький. Ти ж будеш чемним хлопчиком і кінчиш для хьона втретє?

 

Шепіт Юнгі дзвінко провібрував вздовж всього хребта хлопця, очі ледь збризнули сльозами і тіло натягнулось немов струна. Він відчув, як на його груди вклали важку руку і гарячі пальці торкнулись його соска, ледь стискаючи та погладжуючи між подушечок пальців, лагідно масажуючи та легко викручуючи тверду горошину. Чімін міцно вхопився вільною рукою за простирадло, відчуваючи, як його тіло здригається в третьому оргазмі, відчуваючи, як Юнгі важко дихає в його шию та теж кінчає декілька секунд після нього, сповільнюючись і все лінивіше рухаючи бедрами, поки останні краплі сперми покидали його тіло короткими пострілами. 

 

Після такого тривалого забігу обидвом, вочевидь, знадобиться ще деякий час, щоб відновити дихання та прийти до тями. Проте, якщо робити це в обіймах коханої людини, то сили відновлюються набагато швидше.

 

– Я-я л-любблю те-ебе, х-ьо-онн.

– Мені подобається твоя звичка зізнаватись у коханні, коли тобі винятково добре, – лагідно усміхнувся Мін, поцілувавши хлопця у шию. – Це мило.

– Ти мав би сказати: “Я також тебе люблю, мій найкращий у світі хлопець”, – кволо прожвиндів Чімін. 

– Ох, повір, якщо я зараз почну говорити про те, як сильно я тебе люблю, то тобі доведеться затикати мене клубками шерсті Кіти.

– Що? Пхпх, – розсміявся юнак, – інколи ти буваєш таким дурником, хьон… 

– Ей, – суворо вигукнув Юнгі, вдаючи смертельно ображеного, на що Чімін лише тихо хіхікнув, борючись із втомою та сонливістю.

Мін ледь привстав, збираючись врешті вийти з обезсиленого хлопця, щоб тому було комфортніше, проте несподівано зустрів спротив. 

– З-зачекай, можна… ти міг би залишитись так ще на хвилинку?

– Хм? – здивувався Юнгі. – Хіба тобі не боляче?

– Ні… навпаки… – тихо зізнався Чімін.

– Ох… гаразд, – Юнгі ніжно поглянув на профіль хлопця.

– Юнгі… 

– Хм? – здивувався старший.

– Ой, я… вибач, я мав на увазі… 

– Ти… ти вже вдруге назвав мене просто по імені… – на мить замислився Мін.

– Вибач, я не… це випа… 

– Ні-ні, все гаразд, мені… подобається… – ніжно усміхнувся Юнгі.

– С-справді? 

– Так, мені подобається чути своє імʼя з твоїх солодких губ, засуди мене, – Юнгі мʼяко поцілував хлопця у плече, знову вкладаючись за його спиною і обіймаючи.

– Гмм, невже? Бо ще кілька хвилин тому, я міг би побитись об заклад, що у декого тут “хьон кінк”… – хитро прощебетав молодший, обережно повертаючи голову у бік Міна.

– І хто сказав, що я це заперечуватиму, мій хороший хлопчик Пак Чімін? – провокативно здійняв брову Юнгі.

Очі Чіміна округлилися і щоки легко почервоніли; він різко відвернув голову і пирхнув собі під носа. 

– Тобі обовʼязково завжди мати останнє слово..? – тихо мимрив хлопець.

– Мені здавалось, тобі подобаються мої останні слова, вони доволі ефективно доводять тебе до оргазму.

 

Вуха юнака розчервонілись від сорому, та приємні спогади зрештою переважили і не дали йому потонути у вирі неконтрольованої люті, направленої на одну певну чорноволосу голівоньку. 

 

– Чімін-а… – ніжно почав старший, збираючись вибачитись за свій гострий язик.

– Ю-Юнгі… – раптом покликав лагідний, тремтливий голос, що змусив Міна на мить поперхнутись повітрям. – Я зараз би із задоволенням послухав, як сильно ти мене любиш, навіть якщо доведеться ризикувати дорогоцінними клубками шерсті Кіти… – мʼяко усміхнувся Чімін.

– О-ох, це… – тон голосу старшого різко змінився на серйозний. Він міцніше обійняв Чіміна, тиснучись носом до його потилиці. – Ти моє все… Моє вчора, сьогодні і завтра, Чімін, – він твердо промовив. – Я, чесно кажучи, не знаю, як ще пояснити те, що я відчуваю. Коли це стосується тебе, мені завжди бракне слів і доводиться прикладати багато зусиль, щоб витягнути бодай щось назовні… 

 

Юнгі сумно усміхнувся. Його оголена правда тут і зараз. Так інтимно та близько, для найдорогоціннішої людини в житті — увесь він, такий як є. Мабуть, в це важко повірити, але йому завжди доводилось прикладати додаткових зусиль, щоб зберігати обличчя перед молодшим. Щоб змушувати язик правильно функціонувати та не заплітатись у нерозбірливому наборі звуків. Щоб не давати собі привселюдно ляпасів по обличчю у спробах пробудити мозок, що так би і стікав вічність желе та кровʼю безвільно завмираючи при найменшому зоровому контакті з одним особливо чарівним ангелом. Бо правда в тому, що він до біса слабкий, коли справа стосується Чіміна — завжди був та буде. Та він змирився з цим фактом, і навіть знайшов в ньому свою силу. Позаяк він піде на що завгодно, аби захистити його, аби зробити його щасливим, аби знайти його у найвіддаленіших і найтемніших закуточках всесвіту — по запаху, по голосу, за покликом серця. Його сліпа закоханість та привʼязаність несподівано стали його поводирем і сенсом. Чімін став його сенсом. Заради нього він прокидається зранку, для нього він завжди на сторожі від нічних жахіть. 

 

– Я просто хочу робити тебе щасливим, завжди. Хочу бути причиною твоїх усмішок. Хочу бути причиною твого щастя — егоїстично, – гірко усміхнувся Юнгі. – Хочу бути поруч з тобою, навіть якщо я більше не буду тобі потрібен — я хочу приглядати за тобою та бути певним, що ти в безпеці. Бути певним, що ти в порядку, що ти добре харчуєшся, що ти добре почуваєшся, що тобі не самотньо, що твоє серце сповнене легкості та любові — до будь чого, до будь кого — навіть якщо не до мене. Та я все ж би хотів, щоб лише до мене… 

 

Чімін не міг і кліпнути, кожне слово старшого вдарялось у груди в унісон з його серцем. Йому хотілось розплакатись, від щастя звісно, але в нього не було сил навіть на це. Він хотів би записати кожне любляче, щире слово і прослуховувати його щоночі перед сном, бо ті слова завжди будуть джерелом його комфорту, спокою та впевненості. Як і весь Юнгі, його голос — в нього хочеться закутатись як в мʼякий, теплий плед і більше ніколи не вилазити назовні. 

Він щось робив з ним. А особливо з його серцем. Щось таке незрозуміле і щось таке, що зовсім не піддавалось законам логіки чи фізики. Він здавався таким неземним — несправжнім. Зовсім не дивно, що Чімін щоразу запитував себе, чи це не вигадка його бурхливої уяви. Та ні. Він жива істота. Людина, котра достойна його поваги і довіри. Віри в те, що він тут, і він поруч, і він справді його кохає. А отже — Чімін вартий цього. Вартий його кохання. 

 

– Як давно?

– Що? – не зрозумів Юнгі.

– Як давно я тобі подобаюсь? – відважився хлопець, затамовуючи подих.

– Складно сказати… Мабуть… мабуть з того моменту, як я вперше побачив тебе, – відверто зізнався старший, блукаючи коридорами памʼяті подумки. – Кіпа скуйовдженого каштанового волосся з червоними щоками, розгубленим поглядом і схвильовано-радісним виразом обличчя раптом на порозі моєї кімнати у пошуку контрабандного кота — в мене не було і шансу, хах, – усміхнувся Мін, відтворюючи в уяві їх першу зустріч. – Я справді сподівався, що це мине і я не перетворюсь на якогось моторошного чувака, що пускає слину на свого невинного сусіда по кімнаті… та ось ми тут… 

 

Очі Чіміна широко розплющились і він здивовано звів брови на переніссі. Він хотів би знати про це раніше? Мабуть… А можливо, це був їх шлях. Його особливий садомазохістичний шлях, завдяки якому він вперше навчився бути просто собою, навчився довіряти собі, навчився довіряти себе комусь. 

 

Вони такі різні. Чімін так яскраво, так невагомо здатен виражати емоції, чи, радше, не здатен стримати їх. Старший завжди міг з легкістю побачити, коли щось було не так, коли його настрій бодай краплину змінювався. В той час як всі найголовніші виклики та битви Юнгі завжди проживав мовчки, всередині. Обережно перебираючи емоцію за емоцією, і справляючись з ними так само — мовчки, тишком. Він завжди вважав себе достатньо проникливим, здатним розрізнити намул від каміння, та він втратив кожну майстерну навичку, щойно в його житті зʼявився один особливий каштанововолосий усміхнений хлопець — відтоді все йшло шкереберть. Відтоді він допускав помилку за помилкою, не в стані скласти двох голографічних пазлів.

 

– Юнгі… – сонно, слабко покликав Чімін, – я так хочу побачити, обійняти і поцілувати тебе… прямо зараз… – важко видихнув хлопець, – але для цього тобі доведеться вийти з мене, чого мені зовсім не хочеться… – дувся про себе Чімін. – А ще, мабуть, нам обидвом доведеться прийняти душ, чого мені також зовсім не хочеться…І я, швидше за все, навіть не зможу цього зробити без твоєї допомоги… І в цьому нелегкому процесі тобі, мабуть, доведеться вислухати багато моїх невдоволених і роздратованих вдихів та видихів, але… Але якщо ти зможеш все це зробити, тоді пізніше я зможу щасливо заснути в твоїх обіймах і потім прокинутись від лагідного поцілунку. І тоді… тоді я по-справжньому зможу заглянути тобі у вічі і сказати, як сильно я тебе кохаю, і яким щасливим ти робиш мене одним лише своїм поглядом та присутністю… 

 

Юнгі уважно слухав тихе мимрення хлопця, котрий балансував між реальністю та сном. Старший тепло усміхався, щиросердно намагаючись стримати свої розчулені “охи”, бо зараз Чімін звучав просто чарівно (та зрештою, для Юнгі все що робив цей хлопець було чарівним…). Мін ніжно поцілував руку юнака і пообіцяв йому зробити все, що було в його силах. І про кращий сервіс і справді годі було і мріяти. Сонного хлопця піднесли на руках, немов принцесу, сумлінно викупали та промасажували кожну болючу чи затерплу ділянку на тілі. І він не знає коли чи як, та Мін навіть примудрився змінити їх постільну білизну на нову, тож зовсім скоро хлопця вклали вже в чисту, пахучу постіль та закутали в теплу ковдру. Та найкраще з усього цього було те, що він все ж опинився в довгоочікуваних обіймах коханої людини, таких знайомих і ніжних, міцних і надійних. Він не проміняє це відчуття ні на що інше у світі. Ну… хіба тільки…  

 

– Хьон, якось ми маємо зробити це на твоєму столі. Я маю на увазі секс…  

 

Юнгі викотив очі від несподіванки та пирснув сміхом, не стримавшись від витівок сонного хлопця.

 

– Мгм, наступного разу, Пак Чімін, обовʼязково, – Юнгі мʼяко поцілував юнака у носа. – Спи, мій маленький, хороших тобі снів. 

– І тобі, хьон, – сонно процмокав губами Чімін. – Завтра я скажу, як сильно я тебе люблю… обіцяю… дуже сильно… мій Юнгі… 

 

Свідомість хлопця мирно відчалила у світ снів, де він так само сильно закоханий. У кожному вимірі. Закоханий у нього. Завжди у нього. Свого Принца, рятівника та лицаря. І той так само — завжди безнадійно у нього закоханий, лише у нього. Свого Місяця, сяйва та сенсу. Завжди на варті його снів, так далеко/близько — на відстані поцілунку. 

 

 

♥︎

_______________

Кінець.