Навчи мене мріяти знову

 

Наполегливе сонце царапало тонкі повіки крізь штори, шкіру чола лоскотала мʼяка шерсть, на талію тиснула важка рука, а шию на потилиці дразнило гаряче повітря. Чімін поволі відкрив одне око, одразу ж мружачись і наморщуючи носа — він таки змусить Юнгі змінити штори на цупкіші. Тіло юнака відчувало себе заточеним у камері безкомпромісної любові і прихильності та нило про порятунок, в той час як серце молило продовжувати солодку муку. Оточений сонними котячими тілами, хлопець щасливо усміхнувся собі під носа: Кіта традиційно вклався на його подушці, скрутившись у мирний лакричний клубочок поруч з його головою, поки важке тіло позаду тіснилося до його спини і сопіло у шию — мабуть, так виглядає щастя, думалось хлопцеві. 

Рука Юнгі опоясувала талію юнака, давлючи своєю вагою на його живіт. Чімін ліниво потягнувся рукою нижче і легко торкнувся пальцями холодної крейдяної шкіри. Він лагідно провів пальцями вздовж мʼякої шкіри, змушуючи ту ледь здригнутися та вкритися мурахами. Хлопець пробігся по гострих кісточках та довгих пальцях, легко стискаючи їх своїми, відтягуючи кожен один за одним і потім відпускаючи, щоб ті вдарялися мʼякими подушечками об бавовняне простирадло. За спиною почувся сонний, сердитий стогін, сигналізуючи хлопцеві про невдоволення власника того самого стогону, але Чімін не звертав на це уваги, як і зазвичай. Для хлопця це вже стало звичною ранковою грою — і він не збирався собі у ній відмовляти і сьогодні. Пальці старшого були його улюбленим інструментом, як фортепіано для піаніста, він бігав по довгих, тонких клавішах, грайливо натискаючи на кожну по черзі, витягуючи зі свого особливого інструменту найпрекрасніші звуки та сумлінно складаючи їх у неповторну мелодію. 

 

– Мгмхх… ти робиш це щоранку… коли тобі набридне..? – нерозбірливо бурмотів сонний голос у шию хлопцеві, змушуючи шкіру слабко тріпотіти від важкого ранкового баритону.

– Коли тобі набридне обіймати мене уві сні? – відповів Чімін, продовжуючи гратися з пальцями старшого.

– Ніколи… – протягнув Мін, тиснучись носом у гарячу шию.

– Ну, тоді у тебе є відповідь на твоє запитання, – усміхнувся юнак, легко вщипнувши тильну поверхню долоні старшого. 

 

Юнгі цикнув від раптового болю і запустив пальці попід талію хлопця, згрібаючи його під свою сильну руку та притягуючи ще ближче. Чімін зойкнув від несподіванки, різко виганяючи все повітря з легень, через що Кіта перелякано підняв голову і нагострив шерсть, кидаючи розсерджений погляд на юнака. 

 

– Ауч, хьон! 

– Не “ауч”, а “вибач, хьон”, – гмикнув старший.

– Пф, можливо, я і вибачився би, якби ти не стискав мене як синтепонову іграшку весь вчорашній вечір та ніч, – промимрив хлопець.

– Можливо, я і не стискав би, якби ти не був таким мʼяким і теплим.

– То це моя провина?

– Це твоя перевага, над моїм слабким серцем… 

– Гмм… – протягнув хлопець, стримуючи широку усмішку, – ось як, бо вчора мені здалось, що твоє серце піддається виключно владі пʼятьох келихів вина.

– І двох солодких щічок одного маленького Чіміна, – серйозно додав старший.

– Пхх, – пирснув сміхом молодший, – хьон, ти досі пʼяний? 

– Пʼяний від твого солодкого запаху… – мрійливо протягнув Юнгі, водячи носом по шиї юнака і вдихаючи запах його шкіри.

– Ох, хьон… – здригнувся Чімін, – ти такий милий, коли пʼяний… 

– Я завжди милий, Пак Чімін, – надувся Мін.

 

Раптом, над їх головами почулося різке шипіння і якесь мотлошіння, Кіта здійнявся на свої чотири і гонорово зістрибнув з ліжка, немов йому щойно мокрим рушником по носі дали.

 

– Здається, твій кото-бойфренд тебе ревнує, – кривлявся Мін.

– В мене тільки один кото-бойфренд, хьон, і це ти.

– Ммм, тоді ти не проти, якщо я допоможу тобі з ранковим вмиванням? – по-лисячи прошепотів Мін у вухо хлопця.

– Щ-що..? – розгубився Чімін.

 

Але вже зовсім скоро молодший зрозумів, що мав на думці Юнгі, коли він відчув, як по краєчку його вушної раковини ковзнув гострий, теплий язик, залишаючи по собі мокру стежку. Тіло Чіміна мало не підскочило до стелі, різко здригнувшись і напружившись. Його щоки та вуха миттю залилися яскраво-червоною фарбою.

 

– А-ах, чорт! Хьон!! – викрикнув від несподіванки хлопець. 

– Гмм? – як нічого не трапилось протягнув Юнгі.

– Якого дідька це було?

– Хм? Просто виконую свої котячі обовʼязки, це ж ти мене котом назвав, – преспокійно відповів Мін.

– Тц, – цокнув хлопець крізь зуби, його тіло все ще переживало шок і вкривалось мурахами.

– Урок засвоєно, Чімін-а? – потішаючись запитав Мін.

– Мхм… 

– Вибач, здається, я не почув тебе.

– Агх! Так, засвоєно — ніколи не називати свого божевільного хлопця котом, – буркнув молодший.

– Молодець, – посміхнувся Юнгі і залишив мʼякий поцілунок на все ще червоному, пульсуючому вусі юнака.

 

Їх ранкову ідилію перервав звук сповіщення на телефоні Пака і хлопець потягнувся до своєї приліжкової тумби, через що одразу ж був покараний сильнішими обіймами, які утримували його на місці.

 

– Хьооон, відпусти, я просто погляну на повідомлення, – поблажливо усміхнувся Чімін.

 

Юнгі невдоволено зітхнув, але трохи послабив свою хватку та дозволив хлопцеві дістати телефон з тумби.

 

– Ох, чорт!! – миттю підскочив у положення сидячи хлопець. – Я геть забув!

– Що таке?.. – сумно запитав старший, не передчуваючи нічого хорошого.

– Я мав зустрітися сьогодні з Техьоном, це вже 12-та година дня, хьон! – Чімін приречено провів рукою вздовж обличчя. 

– Для чого? Він не може зачекати до понеділка..? – нив Юнгі, не бажаючи відпускати свого хлопця з-під їх теплої ковдри. 

– Ні, хьон, не може, – рішуче заявив Пак, намагаючись встати з ліжка, але щойно він звісив ноги над підлогою, його живіт різко обплели сильні руки Юнгі, котрий підсунувся ближче і вперся чолом у поясницю хлопця. 

– Не йди… – прогудів Юнгі йому у спину.

– Хьон… – щоки юнака залились ніжним румʼянцем і він соромливо усміхнувся. – Вибач, я справді мушу, – він лагідно провів пальцями по руці, що опоясувала його живіт. – Я старатимусь повернутися якомога швидше, – він любляче запевнював.

 

Як би сильно Чіміну не хотілось залишитись у їх комфортній любовній бульбашці, він не міг просто кинути свого друга, який завжди був поруч та підтримував його. Вони домовились про це ще тиждень тому, Техьон планував поїхати на зимові канікули додому і хотів знайти різдвяні подарунки своїм батькам і молодшій сестрі, яка цього року переходила до старшої школи. Та й Чімін… хотів прикупити дечого своїм батькам і бабусі, адже він також кожного року навідував свою сімʼю під час зимових і літніх канікул. Він обожнював своє рідне місто, але цього разу… цього разу йому зовсім не хотілось повертатись туди, адже це означало, що він не бачитиме старшого цілих два тижні. Вони знали, що це станеться, що цей момент настане і їм доведеться розʼїхатись у різних напрямках на цей період, але жоден з них поки не хотів про це розмовляти… 

 

В них ще був час. Час, який вони проведуть поруч один з одним у теплих обіймах, обмінюючись пливкими поглядами і ніжними словами. Та поцілунками в губи! було б також непогано, якби вони врешті почали обмінюватись, скреготів подумки Чімін. 

 

Залишивши позаду сумний, розмитий силует старшого, Чімін вискочив за двері їх кімнати, швидко зібравшись і навіть не поснідавши, чудово знаючи, що для нього вже давно готують гнівну тираду у маленькій кімнатці на пʼятому поверсі. Та варто було Чіміну опинитися на коридорі свого поверху, як його вже очікували розлючені очі друга, що поблискували червоними вогниками у притемненому коридорі. Пак подумки ляснув себе рукою по чолу і підійшов ближче, боязко вітаючись з другом. І після того, як він мовчки вислухав свою заслужену порцію нарікань на його двогодинне запізнення, вони врешті опинилися на вулиці, тихо прямуючи у бік автобусної зупинки. Пара з вух Техьона нарешті вщухла і його обличчя помʼякшало, сигналізуючи Паку, що тепер його чекає вже зовсім інша хвиля емоційних запитань.

 

– То що там Юнгі-хьон такого зробив, що змусило тебе втратити памʼять на цілий ранок? – загравав бровами Техьон.

– Не те, що ти думаєш, – закотив очі Чімін.

– Ох, облом, а я так сподівався на порцію пікантних подробиць з твого сексуального життя… 

– Техьон!!

– Та що? Вам же не по 15 вже, – цокнув язиком Техьон і розвів руками. 

– Вчора… ми були на побаченні, – соромливо зізнався Чімін.

– Ох, святі коржики!!! Та невже це сталося?!! – невіряче засвітились очі хлопця і він закинув одну руку через шию Пака, стискаючи його у напівобіймах. – Вітаю, друг, це справжній успіх!

– Так… ем, дякую, – ніяково усміхнувся Чімін.

– Ти мусиш мені все розповісти, кожну деталь, Чімін-а! Це ж подія року! Нам треба це якось відсвяткувати! Як це сталося? Хто кого запросив? Де ви були?
 

Безкінечний потік запитань раптом хлинув на розгубленого юнака, поки він чіплявся поглядом за номер автобусу, що виднівся попереду. Здається, він вже знав, як пройде вся ця 40-ка хвилинна поїздка і міг забути про спокійне, медитативне споглядання безтурботного суботнього життя сеульських вулиць через широке вікно автобусу. 

 

На щастя, під час поїздки Техьон якимось дивом утримався від гучних запитань, різких скриків і скептичних зітхань, а тому, Чіміну не довелось червоніти перед всіма пасажирами, поки він тихенько переповідав другу увесь свій вчорашній день. Техьон уважно вслуховувався у кожне слово і захоплено кивав головою, не втомлюючись широко усміхатись і поплескувати товариша по плечу. 

Щойно їх ноги знову ступили на твердий, ледь присніжений асфальт, хлопці попрямували до торгового центру. Техьон запропонував спочатку щось перекусити, почувши, що його друг досі навіть не снідав, не кажучи вже про те, що це вже був обідній час. Вони швидко замовили собі по мисці улюблених токпоккі і газованому напою та розмістились за столиком, вже за кілька хвилин досхочу набиваючи свої животи. 

 

– Серйозно, повірити не можу, що ви досі не цілувались, навіть дитсадівці за цей час вже давним б давно один одному у рота залізли.

– Господи, Те, який жах… – Чімін мало не поперхнувся шматком рисового коржа.

– Ви якийсь дуже тупий рекорд намагаєтеся побити, чи що? – не зупинявся Техьон. 

– Я тобі, здається, вже все пояснив, – закотив очі Чімін.

– Пф, пояснив він… це тобі Юнгі-хьон пояснив, а ти і не скористався.

– Я не хотів, щоб це було таким чином… 

– Боже, не знав, що ти така чеснотлива принцеса, ЧімЧім. Пʼяні поцілунки завжди найгарячіші.

– Я не хочу, щоб це було просто гаряче, я хочу, щоб це було чуттєво, ніжно, довго, і щоб я памʼятав це на ранок.

– Ти так кажеш, ніби ви дві бутилки віскі вихлептали, – цокнув язиком Техьон. – Добре, не важливо, тепер ж в тебе є чітка інструкція, все що потрібно зробити — це прямо сказати, що ти хочеш той дурний поцілунок та й по всьому. Головне потім зуміти відлипнути один від одного і не заляпати все довкола слиною, після такого-то тривалого утримання… 

Чімін лише кинув на друга злий, осудливий погляд, скрививши носа від його слів.

– І чого ти кривишся, потім ще згадаєш мої слова, – пирхнув Техьон.

– Ага, обовʼязково, О Великий Кім Нострадамус.

– І, чесно кажучи, на твоєму місці, я б тепер просто так свій поцілунок не віддавав, попередньо не змусивши його самого про нього просити та благати, – роздумував уголос Техьон. – Бо які б там хороші у нього наміри не були, а ігнорувати такі прекрасні, спокусливі, апетитні, пухкі губи може хіба тільки ідіот або повний психопат, і мені здається, що Юнгі-хьон може виявитися сумішшю обидвох… 

– Я навіть не знаю, за що тебе вдарити по голові спершу — за обʼєктивацію моїх губ чи за образи у бік мого хлопця, – злісно зиркнув на друга Чімін і склав руки на грудях.

– Ти б краще свій праведний гнів у інше русло перенаправив — сексуальне русло.

– Господи… – закрив рукою очі юнак, важко зітхнувши.

– Я серйозно, Пак Чімін, старе-добре зваблення ніхто не відміняв. Кілька порухів цими пружними бедрами і язиком — і він увесь твій — скрипить зубами і сумлінно благає.

– Свята Марія, пробий мені вуха цими деревʼяними паличками, – стиснувся у кріслі хлопець від сорому.

– Не вдавай з себе невинну лань, Чімін-а, я знаю твої думки краще за тебе. Хочеш сказати, в тебе в голові цнотливіші картинки виникають? – підігнув одну брову Техьон, на що Чімін лише відвів погляд. – Мгм, як я і думав, – хмикнув хлопець, отримавши своє підтвердження у вигляді двох полумʼяних щік навпроти.

 

☽☽☽

 

Слова друга надто глибоко засіли у голові Чіміна, а тому весь їх шестигодинний похід по незліченних магазинах пʼятиповерхового торгового центру став для хлопця справжнім випробуванням. Він не міг зосередитися на жодному запитанні чи речі, що йому показував Техьон, запитуючи поради щодо подарунку. Перед його очима просто без кінця блимали різні книги, футболки, чашки, аніме фігурки, музичні диски і всіляка біжутерія — все це мимоволі розмивалось у дві чорні плями, що підозріло сильно нагадували очі Міна і засмоктували хлопця з головою. 

Їм з Техьоном, очевидно, доведеться повторити цей лицарський похід ще раз, адже сьогодні відсутній розум Чіміна аж ніяк не допомагав у відповідальній справі вибору подарунків. Але цього можна було очікувати, позаяк подібні походи по магазинах з Техьоном завжди займали багато часу і кілька підходів. Хлопець дуже прискіпливо ставився до покупок будь-яких речей, скрупульозно вивчаючи кожен товар і порівнюючи ціни. Та сьогодні, на щастя, він все ж визначився бодай з одним подарунком та прикупив батьку книгу його улюбленого автора і музичну пластинку, якої так не вистачало його колекції. Чімін же вирішив взагалі відкласти купівлю будь-яких подарунків для родичів і Юнгі на потім, щоб ненароком не купити якоїсь дурниці; йому потрібно було все добре зважити і обдумати. Потрібно було звільнити голову від навʼязливих бажань та картинок в голові… 

 

☽☽☽

 

Чімін зупинився біля дверей кімнати і завис на деякий час, вирівнюючи дихання та набираючись сміливості. Він чув, як за дверима лунала ледь чутна, спокійна музика, яка означала, що його хьон зараз працював над якимось сценарієм. За увесь цей час Чімін добре вивчив старшого: зазвичай той навчався у повній тиші, читаючи книги, які вимагали його повної концентрації, проте, коли він сідав до написання своїх сценаріїв, то завжди вмикав якусь музику у пошуку додаткового натхнення, ретельно підбираючи її під настрій кожної історії.

 

Хлопець обережно прокрутив ключ у дверях та потягнув ручку донизу. Щойно двері привідчинилися, за ними почулось гучне мявкотіння — Кіта хутко зіскочив з колін Юнгі і чкурнув до Чіміна, як тільки його нога переступила поріг. 

 

– Ох, хей, – тихо привітав кота Чімін, швидко присівши навпочіпки та погладивши його голову, позаяк це був найшвидший спосіб заспокоїти те пухнасте мявкотливе створіння. – Привіт, хьон, – юнак підійняв голову догори та зустрів пару чорних пильних очей, котрі одночасно були нестямно раді його бачити, і помітно гнівались на довгу відсутність хлопця. 

– Мгм, – тихо відповів старший, знову розвернувшись у кріслі до свого столу. – Як погуляли? 

– Ем, непогано… – невпевнено відмовив Чімін, випростовуючись і знімаючи з себе верхній одяг та взуття.

– Голодний? Я можу щось приготувати, якщо хочеш.

– Чесно кажучи, не дуже, Техьон пригостив мене вишневим мафіном по дорозі.

– Зрозуміло.

 

Чімін нервово стиснув губи, вглядаючись у темну дощову хмаринку, яка висіла над головою Юнгі (він міг поклястися, що бачив її!). Хлопець не знав куди себе діти і що сказати, а тому зробив тактичний відступ до ванної кімнати; здається, та маленька, тісна кімнатка вже стала для нього таким собі місцем сили. Звісно, він не міг провести у ній вічність, хоч інколи дуже хотілось, а тому, вмивши руки та трохи освіживши обличчя, він знову відчинив двері до кімнати і зустрівся зі спинкою крісла Юнгі, котрий навіть дрібку не сіпнувся на звук позаду нього. 

 

Юнак обережно ступав вперед, даючи своєму тілу волю рухатись в тому напрямку, якому йому хотілося, і зупинився за спиною у старшого. Його руки потягнулися вперед, через плечі Юнгі, аж поки не повисли на них, зімкнувши пальці у замок у повітрі; він мʼяко вклав своє підборіддя на верхівку голови Міна, на мить прикривши очі та вдихнувши улюблений деревний запах із нотками чорного шоколаду та кардамону. Пальці Юнгі на деякий час зависли над клавіатурою і в кімнаті повисла тиша, яка розбавлялась лише мʼякою мелодією з динаміків ноутбуку. Чімін привідкрив очі, вглядаючись у білий екран і рядки чорних, гострих літер на ньому.

 

– Як минув твій день, хьон? – впівголосу поцікавився Чімін.

– Без тебе, – не роздумуючи і секунди відповів Мін, знову повернувши пальці до роботи.

– Гм… – заінтриговано гмикнув хлопець, відчуваючи дивну суміш жалю, провини та задоволення. – Без мене — добре чи погано?

– Ти сам як гадаєш? – відповів запитанням на запитання старший, що вже говорило про його роздратованість, а значить — розпачливий стан. Бо Мін дуже рідко проявляв подібні емоції, особливо по відношенню до власника двох чарівних щічок. Так, Чімін і справді тепер дуже добре його знав.

 

Юнак міцніше обійняв старшого за шию обидвома руками. Тягнучись губами до краєчку його вуха, він прошепотів:

 

– Ти такий милий.

 

Тіло Міна ледь здригнулося і пальці знову безвільно застигли над клавіатурою. Чімін посміхнувся та мʼяко поцілував холодний хрящик його вуха. Грудна клітка Юнгі нерівно здійнялася і він сутужно видихнув, намагаючись придумати якусь чергову дотепну відповідь, або, буквально, будь-яку відповідь, проте, його язик та мозок перестали його слухатись. Ну, що ж, можливо, Техьон і мав рацію, і зваблення це не така вже й погана ідея, тим паче що в Чіміна це настільки вміло і природно виходило.

 

Користуючись тимчасовим збоєм у мозку Міна, молодший розʼєднав обійми і вхопився руками за спинку крісла старшого, прокручуючи його і розвертаючи до себе обличчям. Його зустріли ледь шоковані очі і мовчазне запитання у них. Чімін легко усміхнувся і ступив ближче, спираючись руками на плечі Юнгі та присідаючи на його коліна. З легень Міна вирвався короткий, рваний видих і він завмер на декілька секунд, міцно вчепившись руками за поручні крісла, під якими тепер безтурботно лежали стегна молодшого. Чімін нахилився трішки ближче, повільно скорочуючи дистанцію між їх губами і не спускаючи очей з Юнгі, і коли між ними залишались лічені міліметри — він повів обличчям убік та зупинився біля самого вуха Міна.

 

– Я також скучав, хьон~.

 

Чімін мʼяко поцілував мочку його вуха, відчуваючи, як міцно стиснулась щелепа Юнгі. Хлопець вирішив не втрачати здобутий прогрес і продовжити свої злодіяння, підіймаючись губами вище і розціловуючи стрімко червоніюче вухо, уважно прислуховуючись до кожного нерівного вдоху та видоху старшого. Задоволений реакцією Міна, він осмілився випустити гарячий кінчик язика зі свого рота і ковзнути ним уздовж гострого хрящика чутливого вуха. Мабуть, для Юнгі це виявилось занадто, бо йому не вдалось стримати ганебний стогін, що раптом вирвався з його горла, і Чімін був готовий поклястися, що нічого прекраснішого в житті він ще не чув. Юнак нервово проковтнув слину, прикусивши свою нижню губу; він повинен був залишатися сильним та зібраним, повинен був контролювати ситуацію, але поруч з Міном це виявилося далеко не легким завданням. Він спробував зібратися з силами та думками, набравши у груди повітря.

 

– У тебе справді дуже красивий голос, хьон…

 

Шепіт хлопця пронісся крізь кожну клітинку у тілі Юнгі і змусив шкіру вкритися шаром дрібної, солодкої манки. Короткі нігті ще сильніше впилися у мʼякі, чорні підлокітники, намагаючись приборкати свої почуття і трохи випустити пару. Але, очевидно, сьогодні його кат зовсім не планував так швидко відпускати свою жертву з-під заточеного інструменту. Губи Чіміна відірвалися від червоного вуха і спустилися до шиї, ніжно зціловуючи кожен її міліметр, дразнячи пульсуючу шкіру гарячим повітрям. Одна рука хлопця піднялась з плеча старшого і зарилася пальцями у чорні пасма на потилиці, пізніше згрібаючи їх у кулак і ледь відтягуючи в бік, спонукаючи Юнгі відхилити голову і надати безжальним губам ще більше доступу до беззахисної шиї. Чімін вже потроху втрачав власний розум, стрімко пʼяніючи від терпко-солодкого запаху шкіри. Гіркий, чорний шоколад забивав всі нюхові рецептори, згодом огортаючи собою і смакові рецептори на язиці, який вже було не стримати за пухкими губами. Крейдяна шкіра швидко вкривалась широкими мокрими смугами і блистіла на мʼякому світлі від теплої настільної лампи. 

 

Дії хлопця ставали все хаотичнішими і йому вартувало титанічних зусиль, щоб спустити себе з небес на землю і повернутися до ніжнішого, повільнішого темпу. І Юнгі не знав, що було жахливіше — ті палкі поцілунки, якими ще донедавна всипали всю його шию, чи знущально повільні, мокрі полизування — і те, і те цілком могло стати причиною зупинки його молодого, здорового серця. Він відчайдушно стримував нові стогони, які постійно загрожували знову без дозволу вирватися з його рота. Насправді, йому вже просто хотілось кричати на повні груди, щоб бодай якось звільнити тіло від напруги. Чімін безсоромно крутився на його стегнах, відтягуючи тканину його домашніх штанів і змушуючи все всередині жалібно скавуліти та збуджуватися. Він ледве відірвав власні руки від підлокітників і потягнувся до бедер юнака, міцно обхопивши їх та впившись нігтями у цупку тканину джинсів. Він намагався втримати хлопця на одному місці, щоб той перестав ковзати по його ногах і створювати ще більше проблем, ніж у Юнгі вже й так було. 

 

– Чі-Чімін… – ледве вичавив з себе Юнгі, його горло ще ніколи настільки сильно не пересихало.

 

Але у відповідь він отримав лише зухвалий укус у шию. Зуби Чіміна ледь прикусили палаючу шкіру, залишивши по собі кілька живописних виямок. Юнгі прошипів крізь зуби і ще міцніше стиснув бедра хлопця в своїх руках. Здається, Чімін залишився задоволеним собою і наостанок мʼяко облизнув місце укусу язиком, врешті відхиляючись узад і заглядаючи в затуманені, мокрі очі старшого.

 

– Гмм? – протягнув Чімін.

– Чорт, ти що… що ти робиш..? – намагався відновити дихання Мін.

– Ти виглядав засмученим і я вирішив трохи підняти тобі настрій, – преспокійно відповів хлопець; зараз Техьон однозначно міг би ним пишатися — так вдало приховувати свій вразливий стан міг лише особливо видатний актор.

– Мгм… дякую, ти його однозначно підняв… – проскрипів зубами Юнгі.

– Як чудово, – розплився у задоволеній усмішці Чімін. – Гаразд, ти наче був зайнятий, не буду тебе більше відволікати, – безтурботно, радісно промовив хлопець, збираючись піднятися з колін Юнгі, але щойно його зад на сантиметр піднявся в повітря — його швидко припечатали назад та знову всадили на місце. – Х-хьон?? – ледь злякано вигукнув молодший від несподіванки, ловлячи на собі важкий погляд навпроти.

– То ти думаєш, ти можеш натворити ось це все і потім просто розвернутися і піти? – мало не вогнем дихав Мін. 

– Н-ні..?

– Ні.

– Я-ем, я просто, – раптом розгубився юнак, похапки намагаючись повернути собі свою попередню зухвалість та впевненість, – я просто справді не хочу заважати тобі…

– Чімін-а, – скептично здійняв одну брову Юнгі, – мені здавалось, що ми вчора домовилися говорити про все прямо, м? А ще мені здається, що ти зараз зовсім не проти продовжувати відволікати мене і далі, чи я помиляюсь?

 

Чорт, Пак Чімін, і як ти міг піддатися на ту дурну провокацію Техьона, очевидно ж було як день, що подібне з Юнгі-хьоном не пройде… Юнак безжально картав себе подумки, поспішно намагаючись придумати якусь відповідь. Тільки от він знову забував, що Юнгі зовсім не його креативні придумки були потрібні — а проста, прозора правда.

 

– Я… хьон, я… я справді… справді дуже… дуже сильно хочу поцілувати тебе… дуже сильно… – врешті визнав Чімін, лякливо вглядаючись в чорні очі навпроти, котрі із кожною миттю наповнювались ніжністю та теплом.

– Ось так, добре, мій хороший, – шепотів Мін, підіймаючись руками до обличчя хлопця та вкриваючи теплими долонями його багряні щоки. – Я також дуже, дуже цього хочу. 

– Хьон… – покликав тремтливий голос, – поцілуй мене, будь ласка..? 

 

Очі Чіміна ледь зблиснули від вологи, Юнгі повільно притягував до себе обличчя юнака, котрий охоче піддавався заклику і приворожено тягнувся вперед. Між їх носами майже зовсім не залишалося простору і вони застигли так на декілька секунд, прикриваючи очі і купаючись у теплі один одного. Чімін вже збирався потягнутися вперед, коли його губ несподівано торкнулось щось дуже мʼяке і лагідне — Юнгі цілував його, він цілував його!! В грудях та голові хлопця бахкали міріади дрібних феєрверків, а мʼязи тіла немов вперше в своєму житті змогли розпружитися, змушуючи його повиснути в руках Міна немов бездиханна лялька. Його руки скотилися з плечей Юнгі і впали донизу, впершись у живіт старшого, поки стопи безвільно розʼїжджалися по слизькому паркету у протилежні боки. Його губи так ніжно зминали — так турботливо, так лагідно. Немов ті були якимось безцінним скарбом, мильною бульбашкою, що могла луснути від будь-якого необережного подиху — його ніколи ще не цілували так. Так правильно і так солодко, так, як йому ніколи і не снилося. Юнгі не поспішав, даючи їм змогу сповна насолодитися кожною миттю, назавжди вкарбовуючи цей поцілунок у кожне нервове закінчення. 

 

Так, воно було того варте. Кожна хвилина очікування. Чімін не знав, чи він коли-небудь буде здатен відновитися та тверезо сприймати реальність, за яку завжди так відчайдушно чіплявся. Бо це — це не могло бути нею. Це було щось за межами реальності, фантазій та снів — це було справжньою мрією. Такою солодкою, далекою, ефемерною мрією, існування якої він так довго заперечував і ховав у найвіддаленіших закуточках свого мозку, щоб та не зводила його з розуму ще більше. Заради свого виживання, він був змушений забути, викоренити те безцінне вміння. Але Юнгі змусив його все пригадати — знову навчив мріяти. Він показав йому, якими приємними та солодкими можуть бути мрії, якщо тільки бути достатньо сміливим та впустити їх у своє серце — якими досяжними вони є насправді. Юнгі навчив його бути сміливим, бути чесним з собою — і завжди щедро нагороджував за старанність. 

 

Так тепло — всюди у тілі. Кожна клітинка жевріє і тріпотить життям, любовʼю. Мокрі, гарячі губи дбайливо зціловують всі турботи і зайві роздуми, обережно роздмухуюючи багаття, щоб те не обпікало, а зігрівало тонку шкіру. Ніжні руки ховають яскравий румʼянець на щоках своєю сніжною поверхнею, турботливо підтримують легку, ледь притомну голову у повітрі. Поволі, мʼяко, неохоче розпухлі губи розʼєднюються, лапаючи чуже гаряче повітря; кінчик прохолодного носа Юнгі ніжно пестить шкіру щоки хлопця — дякує та хвалить. Закриті повіки Чіміна досі часто тріпотять, очі під ними бігають з кутка в куток, переглядаючи кольоровий калейдоскоп нових спогадів та емоцій. 

 

Мін легко відхилився узад, роздивляючись розніжений вигляд обличчя свого хлопця, котрий і досі не міг повернутися з теплих обіймів своєї нірвани, і Юнгі не поспішав його звідти виривати, натомість ліниво ковзав поглядом по прекрасних, трояндових губах навпроти. Куточки рота Міна мимоволі закручувались догори, спостерігаючи за задоволеним обличчям молодшого; він готовий був дарувати йому сотні поцілунків щодня, аби тільки той виглядав таким безтурботним та щасливим завжди. 

 

Довгі вії юнака поволі почали підійматися догори, привідкриваючи вигляд на широкі чорні зіниці, що розплилися мало не по всій коричній райдужці. Він вдивлявся вперед, намагаючись розгледіти обличчя старшого перед собою, та його зір заливало шаром густого блюру. Чіміну знадобився десяток довгих секунд, щоб його мозок врешті повернув собі повний контроль над зоровими нервами і знову був здатен розрізняти навколишній світ. 

 

– Я-я л-люблю-ю..тебе, хьонн… – язик бідолашного хлопця нещадно заплітався, спотворюючи його щире зізнання і викликаючи усмішку на обличчі старшого.

– І я тебе люблю, любов моя, – потішно поглянув на хлопця Юнгі, стискаючи його його щоки докупи і відтопирюючи вперед пухкі губи, щоб залишити на них короткий, дитячий чмок. 

 

Чімін легко зіхмурився, але не мав сил пручатись. 

 

– Я шерйожно, – жував слова хлопець разом зі своїми щоками, які старший і досі тримав у заручниках.

– Ага, я також, моє шьонечко, – по-доброму кепкував Юнгі, милуючись своїм безвільним бойфрендом.

 

Юнак вимучено простогнав і спробував вивільнити своє обличчя з рук старшого, відхиляючись всім тілом назад та мало не втрачаючи рівновагу. На щастя, від падіння на тверду підлогу його врятували ті ж самі руки, від яких він так спесиво тікав, зловивши його за спину і повернувши у сидяче положення. 

 

– Обережніше, крихітко, – прошепотів Мін.

– Тц, хьон..! – розчервонівся хлопець.

– Гм?

– Ти знову називаєш мене… так… – звів брови на переніссі юнак.

– Скажи, що тобі не подобається — і я одразу ж перестану, – із викликом поглянув на хлопця Юнгі.

 

Очі Чіміна розгублено забігали з кутка в куток і він напружено стиснув губи, врешті соромливо опустивши погляд донизу.

 

– Мгм, як я і думав, крихітці подобається бути крихіткою, – самовдоволено посміхнувся Юнгі.

 

Юнак зашипів немов паруюча праска і різко гупнувся чолом у груди Міна, караючи того за самовпевнені слова і ховаючи власне рясно червоніюче обличчя. 

 

– Ненавиджу тебе… – пробурмотів Чімін.

– Ох, яким же все-таки коротким виявився той один крок від любові до ненависті… – сумно зітхнув старший.

– Не знаю, чого ти очікував, у крихіток всі кроки короткі, – фиркнув хлопець. 

– Гм… здається, мене переграли. Яка ж дотепна крихітка мені дісталась, – весело хмикнув Юнгі і склав руки у замок за спиною у молодшого, обійнявши його міцніше.

 

Чімін стиснувся в клубочок ще більше, знову червоніючи. Між ними повисла тиша, яку доповнювала лише ледь чутна мелодія позаду Юнгі і тихе сопіння Кіти десь у кутку кімнати. Руки хлопця потягнулися до білої футболки на животі старшого, розтягуючи і комкаючи ту між пальців. Він ніколи ще не відчував себе так комфортно. Юнгі був настільки близько, що, здавалося, він міг би вплавитися в нього, якби вони просиділи в такому положенні достатню кількість часу. 

 

Юнгі провів носом по мʼяких пасмах і залишив на пухнастому волоссі ніжний поцілунок. Він задоволено здихнув і притулився щокою до верхівки голови хлопця, солодко прикриваючи очі. Чімін лагідно усміхнувся, продовжуючи гратись з футболкою старшого, щоб хоч якось зайняти свій розум та руки. Та, вочевидь, його невинна забава провокувала не такі вже й невинні реакції у тілі Міна. Бо хлопець відчував, як грудна клітка старшого починала здійматися все вище, а потім глибоко прогиналася назад, випускаючи з легень забите повітря. Бавовняна тканина футболки лоскотала чутливу шкіру щоразу, як Чімін відтягував та відпускав її, утворюючи хвилі прохолодного повітря, що розтікалися по поверхні живота та грудей Міна. 

 

Молодший прислухався до стриманих ударів серця, що обережно штовхалися у ребра та вібрували вздовж його чола. Сміливі пальці однієї з рук мандрували все нижче, невдовзі вже торкаючись чорної тканини домашніх штанів Міна. І цього разу серце старшого не стрималось і гучно здригнулося, змушуючи міцні руки за спиною Чіміна мимоволі напружено стиснутися у тугіший замок. Чімін прикусив нижню губу, його мозок потроху теж починав розмивати реальність і вів його дорогою пливких почуттів. Він обережно заповзав під нижній край футболки, міліметр за міліметром долаючи її складки та підіймаючись вище по поясу штанів, вже за мить торкаючись мʼякої білосніжної шкіри живота старшого. Чімін відчув, як від одного лише цього невинного доторку його немов током вдарило — короткий електричний імпульс швидко пробігся вздовж пальців і аж до самого серця. І Юнгі, вочевидь, зараз відчував те ж саме. Обидвоє все важче дихали, але, здається, ніхто поки і не збирався це зупиняти. Не зустрічаючи жодного спротиву, Чімін збадьорився, повільно тягнучи пальці догори, майже невагомо проводячи мʼякими подушечками по вразливій шкірі, інколи кружляючи довкола особливо ніжної ділянки. Його рука вже повністю володарювала під тонкою білою тканиною, утворюючи невеличкий пересувний тент, за яким Чіміну особливо подобалось спостерігати. Так само, як йому подобалось чути поруч зі своїм вухом важке, шумне дихання Юнгі. Він не знав, як далеко міг зайти і тому намагався діяти обережно, аби ті допитливі пальці раптом не ляснула важка рука, але стримувати себе було все важче. 

 

Чімін поволі відірвав своє чоло від широких грудей, даючи змогу щоці Юнгі вчасно зістрибнути зі своєї тимчасової пухкої подушки і відхилитися убік. Хлопець потягнувся вище, проводячи носом стежку до плеча старшого, вдихаючи улюблений, пʼянкий запах через тонку футболку. Його свідомість стрімко згасала; власне тіло штовхало його у тягучу вирву, змушуючи звиватися у нерішучості і бажанні. Ті дикі імпульси, що зараз прострілювали кожну його кістку та мʼяз, загрожували зовсім скоро звести хлопця з розуму, і йому потрібно було хоч щось з цим робити, хоча б якось випустити пару. Губи самі потягнулися вперед, до плеча загорнутого у бавовняну тканину, і ніжно поцілували, вже згодом нетерпляче залишаючи мокру сіру пляму на футболці, відкриваючи рот ще ширше і цілуючи знову, присмоктуючись до шкіри через тканину і легко прикусуючи її. Юнгі видихнув клубок гарячого, важкого повітря через рота і легко здригнувся, впиваючись пальцями у светр на спині хлопця. Така реакція старшого тільки розпалювала Чіміна більше, йому хотілось перейти ту межу, хотілось дізнатися — де вона. 

 

Хлопець ковзав відкритим ротом вздовж ключиці Юнгі, залишаючи по собі мокру доріжку, добираючись до шову горловини футболки і врешті торкаючись губами відкритої ділянки шкіри. Він проціловував собі шлях до яремної ямки, надкушуючи широкий горбок ключиці і прилизуючи його язиком опісля. Вся шкіра Юнгі вже нестримно тремтіла, його живіт під гарячою долонею Чіміна вібрував і плавився. Хлопець змістив свою руку убік, стиснувши талію Міна і запустивши короткі нігті у шкіру, виманюючи з рота старшого коротке жалібне шипіння. Юнак ледь усміхнувся собі під носа і повів губами догори, піднімаючись по шиї Міна аж до самого вуха і лагідно цілуючи мʼяку мочку, ледь прикусуючи її, лижучи, і просто зводячи старшого з розуму, змушуючи його втрачати контроль над власним голосом. Руки Юнгі, немов з останніх сил, чіплялися за светр хлопця, міцно стискали його у долонях та між пальців, неминуче розтягуючи тканину і нищачи улюблений предмет одягу Чіміна — проте зараз Чімін нічого йому б не сказав навіть якби той розірвав улюблений светр навпіл. 

 

– Чімін… – важкий, мокрий голос лизнув вухо юнака, змушуючи того ненароком боляче прикусити власного язика від несподіванки.

– Т-так..? – з острахом запитав Чімін, боячись, що зараз його зухвалу екскурсію по найчутливіших ділянках коханого тіла зупинять.

– Можна… можна поцілувати тебе? 

 

Чіміну мало мову не відібрало, вся його шкіра вкрилась тонким шаром криги — Юнгі просив його про поцілунок. Так ніжно, так боязко, так безпорадно. В той час як Чімін без дозволу вже мало не роздягав свого хлопця. І йому так хотілось відчувати за це провину, і він навіть був готовий піддатися цьому важкому почуттю, але той голос — той голос, це тіло — вони самі так спокусливо штовхали його на цю злочинну, слизьку доріжку.

 

Хлопець повільно відірвався від червоного, мокрого вуха і заглянув в улюблені очі, знаходячи в тих такий розпач та бажання, що це змушувало серце юнака шпарко гримнутись додолу в німому каятті. Чімін ніколи ще не бачив його таким розбитим. Бліді щоки ще ніколи так яскраво не пашіли червоною фарбою, чорні пасма ще ніколи так не закручувались на лобі від вологи. Він був таким прекрасним — його хьон був таким прекрасним, що хотілося кричати та битися на підлозі у болісних судомах, голосно вибачаючись та дякуючи одночасно. Дякуючи за те, що якимось дивовижним чином він обрав його. З усіх людей на планеті Земля Юнгі обрав його — свого дурного, нахабного, егоїстичного сусіда по кімнаті. 

 

Чімін прикусив нижню губу, стримуючи емоції, він винирнув рукою з-під футболки старшого і обережно потягнувся обидвома долонями до його обличчя, мʼяко вкладаючи ті на румʼяні щоки, ласкаючи гарячу шкіру. Повіки Міна ледь прикрилися: чи то від полегшення, чи то від передсмаку. Він мовчки дивився на схвильованого хлопця перед собою, не в силах повторити своє прохання уголос, сподіваючись, що його вразливий стан голосно кричить про це сам за себе. І, мабуть, так воно і було, бо омріяні губи повільно скорочували дистанцію і вже наступної миті лагідно тулилися до його власних. І о господи — це все, про що тільки можна було мріяти. Це все, що зараз було так необхідно. Як ковток свіжого, прохолодного повітря у спекотний день. Поцілунок Чіміна був таким мʼяким, неспішним. Він був таким теплим та люблячим, немов той хотів спокутати якусь провину — провину, якої Юнгі не розумів. Бо для нього все це було наче сном — найсолодшим, найпрекраснішим у світі сном. Він не вірив. Відмовлявся вірити, що подібне могло відбуватися в реальності: що цей красивий, тендітний юнак зараз так солодко цілував його губи; що він кохав його; що він бажав його; що він хотів дарувати Юнгі всього себе, віддавати йому кожен шматочок власного серця, навіть якщо наприкінці собі нічого не залишиться. 

 

Руки Юнгі хапалися за розтягнутий светр на спині Чіміна немов за рятівну мотузку скинуту йому з гвинтокрила посеред бурхливого океану. Він вперше відчував себе так з кимось, вперше не наважувався на будь-які сміливі кроки, не наважувався і запитати про них. Все його тіло прохало про щось, чого мозок ніяк не міг зрозуміти та навідріз відмовлявся обробляти сплутану інформацію, яка надходила з нервових закінчень по всьому тілу. Він губився в цілій купі нових бажань, почуттів і емоцій, навіть не помітивши, як одну з його щік раптом підставили прохолодному повітрю і його руки торкнулися мʼякі пальці. Чімін потягнувся за спину і вклав свою долоню на руку Юнгі, лагідно погладжуючи її, змушуючи розпружитися і відпустити пухнастий светр зі своєї мертвої хватки. І коли він відчув, як рука старшого мʼякшає, він обережно охопив її та направив під власний светр. Щойно довгі пальці Юнгі торкнулися гладкої шкіри спини, вони обидвоє тремтливо здихнули у поцілунок. Сухі подушечки пальців обережно вивчали нову територію, підіймаючись все вище, сантиметр за сантиметром задираючи светр догори, проходячись по виразним хребцям, рахуючи кожен, обожнюючи кожен. Старший мало не муркотів у губи юнака, врешті діставшись того, чого так сильно бажало його тіло та серце. Мʼяка шкіра тремтіла під його доторком, таким знайомим та чужим водночас. Поцілунок щораз ставав впевненішим, палкішим. Мокрі звуки губ та язиків заповнювали простір довкола. Інша рука Юнгі сповзла до бедер хлопця, обережно промацуючи собі шлях до округлої сідниці, спершу легко торкаючись, а згодом впевнено закручуючи пальці довкола та нетерпляче впиваючись нігтями у мʼясисту випуклість крізь цупкі джинси. Чімін тихо простогнав у поцілунок, хапаючись однією рукою за футболку на грудях Юнгі, а іншою пірнаючи у вугільне волосся на потилиці, легко стискаючи його між пальців. 

 

Здається, це все, що їм було потрібно, щоб геть збожеволіти, щоб остаточно втратити гальма. Щоб перестати зважати на кількість слини, котра тепер безбожно розмащувалась довкола губ, носів та підборідь. Щоб не звертати увагу на кількість та інтенсивність звуків, які виходили з їх ротів. Щоб не відчувати болю від зубів на губах та язиці. Щоб плутати власне тіло з іншим у намаганні злитися в єдине, тиснучись одне до одного якомога ближче, тісніше. Чімін сидів вже мало не на самому животі Юнгі, відчуваючи, як у його сідниці впирається твердий член та стогнучи у поцілунок тільки більше від однієї лише цієї думки, поки його власний повністю ерегований орган тіснився в тугих джинсах, штовхаючись у живіт старшого. Для Міна ситуація була ще фатальнішою, його збудження тільки зростало від кожного руху бедрами хлопця, котрий все завзятіше і нетерплячіше терся об випуклість в його штанах, тим самим змушуючи Юнгі втрачати будь-який самоконтроль і ясність розуму. 

Однак, поки остання краплина розсудливості в мозку Міна не випарувалась, він вирішив нею скористатися і розʼєднав їх губи, лапаючи невдоволене скиглення хлопця.

 

– Чі-Чімін, – його дихання все ще збивалося, – ти ж розумієш, що ми зараз робимо, правда?

– Емм… – по очах хлопця було зрозуміло, що він зараз знаходився далеко поза межами цієї реальності (в одній, де він, в біса, сидить на ерегованому члені свого хлопця!) і не в змозі серйозно сприймати дурне, на його думку, запитання Міна. А тому його язик так і лоскочеться виплюнути якусь саркастичну відповідь. – Збираємо кубика Рубіка язиком на випередження?

 

Юнгі, натомість, здається, швидко протверезів від подібної несерйозності хлопця і скептично нахмурив брови.

 

– Подумай ще раз, я зачекаю. 

– Тц, хьон, ти зараз знущаєшся з мене? 

– Ні, – цілком серйозно відповів старший.

– Ну, гаразд, дай подумати, хмм… – награно роздумував Чімін, схопившись за своє підборіддя пальцями. – Хм-хм-хм… здається, ми цілуємось, доволі гаряче, до речі. А ще, ти стискаєш мою сідницю у своїй руці, доволі сильно, і доволі приємно, – наголосив юнак. – Хммм, щось забув… Аа, точно! А ще, я сиджу на твоєму збудженому члені і мій власний впирається у твого живота. Такий опис достатній? – зухвалі, роздратовані очі сверлили поглядом камʼяне обличчя Юнгі.

– Так, Пак Чімін, опис достатній, аж занадто… Але я не зовсім це мав на увазі. 

– Тоді уточнюй наступного разу, – хмикнув юнак.

– Гаразд, – важко видихнув Юнгі. – Тоді скажи, чого б ти зараз хотів? 

– Ем, тебе..? Хіба це не очевидно? – спантеличено відповів Чімін.

– Гм, я, кхм… – зашарівся Юнгі від неочікувано прямолінійних відповідей хлопця. – Я маю на увазі… що саме і яксаме ти цього хочеш?

– Я… ем… – ще більше розгубився Чімін. – Я справді повинен це сказати? Уголос?

– Мені, звісно, хотілось би читати твої думки час від часу, але поки у мене такої можливості немає, – Юнгі переніс свою руку із сідниці хлопця на його руку на своїх грудях і ніжно стиснув її. – Чіміні, я розумію, що це не просто, але для мене це справді важливо, і я був би вдячний, якби ти міг поділитися зі мною своїми бажаннями, будь-якими.І… – Юнгі нервово проковтнув слину, ще раз мʼяко стиснувши руку у своїй долоні, – для нас це буде вперше… тому я хотів би, щоб нам обидвом було якомога комфортніше. 

 

Чімін відпустив тихий звук здивування. Не те, щоб у нього був великий досвід, та все ж, раніше його ніхто не запитував про подібні речі, ніхто не цікавився його вподобаннями у сексі, він і сам ніколи не думав, що про подібне взагалі потрібно було говорити. Але зараз, навіть в такому вразливому та збудженому стані, його партнер був здатен зупинитися і поцікавитись його бажаннями. Юнгі завжди був таким — завжди був чуйним та уважним. Завжди дбав про його комфорт та думав про все те, про що важливо було думати, але ніколи не спадало на думку Чіміну, чорт… 

 

– В-вибач… я… мабуть, я не повинен був… не повинен був все це робити без твого дозволу, я-мені, мені… – розхвильований мозок юнака поспішно намагався виправитися.

– Хей, – старший вклав руку на щоку хлопця, – дурненький, не думай так, будь ласка, – Юнгі ніжно усміхнувся. – Повір, якби я був проти, я б чітко дав тобі це зрозуміти ще на самому початку. ..І ти б зараз не сидів на моєму збудженому чле… 

– Шшш!! – Чімін хутко закрив своєю долонею рота Юнгі, червоніючи.

– Пхпх, – давився сміхом Мін, милуючись своїм раптом високоморальним, цнотливим хлопцем. – Тсе цвої слоа, не моі, – бубнів у руку Чіміна старший.

– Знаю… – цикнув Чімін, засоромлено опускаючи погляд і забираючи руку від обличчя Юнгі.

– Чімін, поглянь на мене, – ніжно покликав Мін, змушуючи юнака боязко підняти погляд. – Я кохаю тебе, і я хочу зайнятися з тобою коханням, але ми не забовʼязані цього робити прямо зараз, чуєш? Якщо ти не впевнений, тоді ми можемо зачекати і… 

– Я хочу! – спішно перебив Міна хлопець. – Я-я справді дуже хочу, – стишив голос молодший, вглядаючись вологими очима у кохане обличчя. – Будь ласка, хьон… 

– Г-гаразд… – губи Юнгі ледь здригнулися, його мозок потроху починав втрачати контроль над збудженим тілом, особливо, коли той благальний, розпачливий вираз обличчя був прямо перед його очима. 

– Я просто… просто я ніколи не говорив про таке, і я… я не впевнений, як відповісти на твої запитання… – нервово покушував нижню губу юнак. – Я відкритий до багатьох речей, справді, дуже багатьох… І, я, ем… мені подобається… подобається бути зверху, як зараз… А-але не в тому сенсі коли… як…  Агххх!! – юнак простогнав і закрив руками обличчя. – Чорт, чому це так складно… 

– Все гаразд, я розумію, – заспокійливо промовляв Юнгі. – Тобі подобається проявляти ініціативу і частково контролювати ситуацію, так? 

– Мгм… – Чімін розвів пальці віялом, з острахом поглядаючи на старшого. 

– Добре.

– Добре? – щиро здивувався молодший. – Т-ти… не проти такого?

– Пф, Чімін-а, ти бачив, щоб я хоч якось жалівся?

– Ну… просто зазвичай, через мою мʼяку зовнішність, всі припускають, що я, ем…

– Що тебе можна кидати по горизонтальних поверхнях немов мішок з картоплею?

– Щ-щось типу того… – пирснув сміхом Чімін.

– Гм, – потішно гмикнув Мін, наблизившись до вуха юнака, – тоді вони не знають, що втратили, бо ти до біса гарячий, коли поводиш себе так. 

 

Вздовж шиї Чіміна пробігла холодна краплина поту; всім його тілом прокотилась електрична хвиля. Він відчував, як губи старшого закручуються у самовдоволену посмішку поруч з його вухом — та він не міг дозволити цій нахабній посмішці осквернити губи свого ідеального хьона. Хлопець вклав руки на плечі Юнгі і штовхнув його у спинку крісла, змушуючи те противно заскрипіти на всю кімнату. Мін від несподіванки розкрив рота і сфокусував пливкий погляд на жовтих вогниках в очах навпроти. 

 

– Ти зʼясував все, що тебе цікавило? – нетерпляче видихнув Чімін.

– Майже. Але, думаю, все інше ми можемо зʼясувати в проце… 

 

Юнгі не вдалося закінчити своє речення. Чімін почув все, що йому було потрібно і більше не бачив необхідності стримувати ані себе, ані власні губи. Знову так тепло, мокро та солодко — так знайомо, так добре, надто добре.Чімін губився у своїх відчуттях; бедра спрагло ковзали по стегнах старшого в погоні за задоволенням і нетерпляче тіснилися ближче до твердого члена, схованого під мʼякою тканиною бавовняних штанів. Він був на межі божевілля, всього за крок від прірви. Чорт, це буде просто ганебно, якщо він кінчить лише від кількох поцілунків і невеликого тертя. Йому варто було б зупинитися, варто було б сповільнитися принаймні, але він ніколи не славився контролем своїх емоційних імпульсів, на відміну від Міна. І старший міг би йому зараз допомогти, міг би зупинити — він завжди був єдиним, хто міг його заспокоїти. Проте, цього разу він зовсім не збирався зупиняти свого перезбудженого хлопця. Ні, цього разу він активно штовхав його у ту глибоку прірву. 

Руки Юнгі залізли під светр Чіміна, вивчаючи кожен вигин талії, кожне виразне ребро, блукаючи довгими пальцями по його животу, підіймаючись вище до самих грудей. Тонка медова шкіра трусилась під його доторком і благала про більше. Довгу шию тепер розціловували гарячі губи, вкривали її своєю всеохоплюючою любовʼю, і вже згодом гострий язик пестив мʼяку шкіру, залишаючи по собі вологі плями. 

 

– А-ах, хьон… якщо ти продовжиш, я… я-а-ах… 

– Мм? Ти що? – шепотів Мін не відриваючи губ від солодкої шиї.

 

Чімін справді хотів би відповісти бодай щось на той знущальний тон у голосі старшого, проте, тепер ані його свідомість, ані його язик не були на це здатні. Особливо, коли одна з рук Юнгі повернулась до пружної сідниці і міцно стиснула її, виманюючи з рота хлопця сльозливий схлип, змушуючи його щосили вчепитися за вугляне волосся на потилиці Міна, обличчя котрого зараз було занурене у простір між його плечем та шиєю. Юнгі не звертав уваги на тихі скиглення, натомість продовжуючи свою почесну справу, штовхаючи юнака все ближче до межі своїми губами. Котячий укус приземлився на тонку ключицю Чіміна, вибиваючи все повітря з його легень, змушуючи його на мить зупинитись і хапати ротом втрачене повітря.

 

– Не зупиняйся, – прошепотів Мін, тягнучись до маленького червоного вушка. – Ти ж будеш хорошим хлопчиком і кінчиш для хьона на його колінах, мм? 

 

Тіло Чіміна мало не зігнулося удвоє, у вухах голосно пульсувала гаряча кров і все довкола розмивалось в одну брудну пляму. Він був готовий кінчити від одних лише тих слів, від одного лише голосу, що підступно заповзав під череп та вібрував у кожній клітинці тіла. Він відчув, як його сідницю заохочуюче стискають та штовхають вперед, змушуючи бедра інстинктивно зарухатись у знайомому темпі. Він вже давно перейшов межу болю, тісна тканина джинсів більше не зводила його з розуму і видавалась лише незначною незручністю. От що дійсно змушувало його голову крутитися у розпачі, так це гаряче дихання на його шиї, на шкірі якої щойно залишили яскраво-червону мокру пляму; а ще рука, котра впилась у його рівну круглу сідницю і допомагала штовхатись вперед. Та чи не останньою краплею стали холодні пальці на гарячій шкірі грудей, які вчепились у розбухлий твердий сосок і замкнули його у своїх тісних обіймах, стискаючи та прокручуючи чутливу намистину. Хлопець голосно простогнав, немов божевільний, закочуючи очі догори аж поки карі райдужки не зникли за повіками, щелепа втомлено повисла у повітрі і з рота мимоволі вивалився язик. Він більше не контролював своє тіло, тепер воно повністю належало коханим рукам, під вагою котрих він розтікався немов мʼякі, теплі вершки. Його бедра рухались у хаотичному темпі, наздоганяючи довгоочікувану розрядку, яка зараз розкочувалась широкими важкими хвилями вздовж всього його тіла. Йому соромно визнавати, та це був найкращий оргазм у його житті, для якого йому навіть роздягатися не довелося. Чорт, це просто жалюгідно, і так приємно… 

 

Юнгі огорнув важко дихаючого хлопця руками, ніжно обіймаючи тендітну фігуру, розсипаючи любовні поцілунки по каштановому волоссю, яке зараз дрібно тріпотіло від швидкого серцебиття та дихання хлопця. Гаряче чоло Чіміна пропікало шкіру його плеча крізь бавовняну футболку і Юнгі подумки благав, щоб на ньому назавжди залишився той випалений слід, щоб він завжди із гордістю носив на своєму тілі цей солодкий спогад, щоб памʼятав кожен прекрасний звук, що злетів з тих мʼяких червоних губ, щоб у свідомості назавжди відклався той особливий запах та смак гарячої шкіри, котра парувала під його дотиком. 

 

Хлопець потроху почав приходити до тями, тіло перестало труситися і серце заспокоювало своє биття. Він обмʼяк в руках Юнгі, звішуючи руки по боках немов тряпкова лялька, і вклав щоку на широке плече, ліниво тягнучись губами до шиї, залишаючи на крейдяній шкірі короткий вдячний поцілунок.

 

– Будь ласка, – усміхнувся Юнгі, правильно розпізнаючи невинний жест хлопця. – Що завгодно для моєї крихітки.

– Хмхф… – невдоволено простогнав Чімін.

– Не обовʼязково прикидатися, ми вже зʼясували, що тобі це подобається.

– Не обовʼязково мені про це нагадувати щоразу… – пробубнів хлопець.  

– Хм, гаразд, тоді можна нагадувати про те, що ти кінчив у власні джинси від кількох моїх слів?

– Кххххх!! – загрозливо зашипів хлопець, кусаючи Міна за шию, немов маленьке мстиве мишеня.

– Ауч, Пак Чімін.

– Не смій про це ніколи згадувати! 

– Чому? Це мило.

– Це соромно, – Чімін закрив своє обличчя руками, ще сильніше впираючись чолом у плече старшого.

– Не треба соромитись того, що приносить задоволення, Чімін-а, цим потрібно лише користуватися і насолоджуватися, – Мін пробігся пальцями вздовж хребта юнака, змушуючи його легко здригнутися.

– Все одно… Я… вибач, хьон… 

– За що ти вибачаєшся, маленький? – ніжно запитав старший, відкидаючи убік своє дразнення.  

– Мабуть, ти не так собі уявляв наш перший раз… Мені шкода, що все… 

– Слухай сюди, Пак Чімін, – перебив його Юнгі, – перестань вдавати, що ти вмієш читати чужі думки, натомість навчись ставити питання спершу, – він мʼяко вщипнув хлопця за бік.

– Мх, але, хьон… – Чімін знову відчув маленький щипок на своїй шкірі і важко здихнув. Юнгі мав рацію, йому потрібно було подорослішати. Хлопець відірвав голову від зручного плеча і заглянув у чорні очі навпроти. – Т-ти… не шкодуєш, що все вийшло саме так?

– Ні, – впевнено відповів Юнгі. – Не існує правильного першого разу, Чімін. Важливо тільки те, які почуття це тобі приносить. І якщо нам обидвом все сподобалось, тоді я не бачу жодної проблеми.

– Т-тобі сподобалось? – невпевнено запитав юнак.

– Найкраще, що траплялось зі мною в житті. Ти — найкраще, що траплялось зі мною в житті.

 

Очі Чіміна стрімко наповнились вологою, Юнгі щоразу знаходив новий спосіб дістатися самого ядра його душі і вкрити ту невагомими поцілунками, огорнути турботою та ніжністю. В ньому настільки вдало поєднювались твердість та мʼякість, сексуальність та чутливість, що це просто зводило з розуму. Юнак шепотів кількасот “я тебе люблю” у кохані губи, солодко розціловуючи їх аж поки ті не почали німіти. Здавалось, що його серце було більше не в змозі витримати ту кількість любові, яку він відчував до Юнгі, воно щомиті було готове розірватися від цих гарячих почуттів. 

Він хаотично блукав руками по міцному тілу, широких плечах та грудях, знову залізаючи під білу футболку і ковзаючи подушечками пальців по мʼякій шкірі живота. Дихання Юнгі знову важчало, знову горіло; воно живило свідомість юнака немов вугільне паливо і штовхало його все далі. Маленька ручка спустилась до тісної резинки штанів, що вʼїлась у молочну шкіру і залишала на тій червоні сліди. Пальці ковзали вздовж поясу, виманюючи якомога більше повітряних видихів з рота старшого та спускались все нижче, тепер накриваючи долонею ерегований член. Мін тихо прошипів, одночасно відчуваючи полегшення та болюче збудження.

 

– Чі-Чімін-а… що ти робиш?

– Я з тобою ще не закінчив, Мін Юнгі.