Розділ другий

Розділ другий

Жан

 

Тиждень минув бентежно. Жан намагався дотримуватися розкладу Воронів, розуміючи, що це буде пеклом перелаштуватись, коли Ваймак нарешті переведе його на північ, але без занять чи практики, щоб підтримувати його в тонусі, він дотягне до потрібного рівня. Але він спав, коли не мав права, довше ніж дозволено, під ліками Еббі та виснажений від необхідності лікування, такої травми. Нічні жахи завжди будили його, залишаючи задихатись від агонії, коли вночі бездумно катався по ліжку. Жан щодня перевіряв  кишені та простирадла на випадок, якщо Ваймак змилосердиться над ним і поверне телефон, але на кожну вимогу повернути телефон зустрічав спокійну відмову. Навіть обіцянка, що Ваймак зможе спостерігати, як він дзвонить не вплинула на чоловіка, і Жан ледве встояв перед бажанням жбурнути Ваймаку в обличчя подушкою. Щоразу, коли сідав, він шукав ліжко Зейна, але спальня залишалася порожньою. Вони були сусідами по кімнаті три роки і партнерами у Воронах майже два: не друзями, а жорстокими союзниками, принаймні поки Натаніель не знищив усе. Січень був кошмаром, від якого жоден із них не міг оговтатися чи пройти повз нього, і хоч як тривожно було залишатися на самоті, Жан відчув таке відчайдушне полегшення, коли звільнився від хлопця, що ледве міг дихати. Відсутність для Ріко переносилася значно гірше. Жана підвищили до партнера Ріко після того, як Кевін покинув їх, а це означало, що він провів останній рік, змушений залишатися  кімнаті у Короля вдвох з ним. Це був довший поводок, ніж Кевін коли-небудь мав, тому що Ріко сильно дратувало те, що Моро тягався з ним скрізь, але все ж достатньо короткий, щоб задушити Жана. Його тимчасове перепризначення до Натаніеля під час різдвяних канікул було вкрай необхідним порятунком для його розуму. Замість Ріко та Зейна він мав Ваймака, Еббі та Рене, які їздили на велосипеді до нього, щоб перевірити його стан якнайкраще з їхніми розкладами. Вони проводили його до ванної кімнати, коли було потрібно, приносили легкі страви, які було зручно з’їсти, і залишали книги, які він відмовлявся читати. Раз на день чи — через день? Жан не знав — Еббі замкнула двері, щоб помити його та перевірити травми. Жан повільно дізнавався в повній мірі, що з ним зробив Ріко. Найгіршим з всього були три зламані ребра, розтягнення литкового м’яза і викривлення щиколотки прямо за ним. Синці, що вкривали більшу його частину, були різного кольору в залежності від загоєння, і надто багато з них усе ще були неприємно темними. Не кожен поріз був настільки жахливим, щоб накладати шви, а зламаному носу Жана знадобиться пару тижнів. Він не міг пройти повз Жанове волосся, коли відмовлявся зупинятися на всьому іншому. Він був достатньо байдужий, щоб глибоко засмучуватись тим, скільки волосся Ріко вдалося вирвати, але не настільки відчайдушним, щоб запитати Еббі, скільки часу знадобилося волоссу, щоб відростити. Його похмурі думки перервав нерішучий стукіт у двері. Жоден із його викрадачів ніколи не звучав так невпевнено, коли відвідував. Жан не потрудився сісти, тому  повернув голову в той бік,  спостерігав, як його новий гість прослизне до кімнати. Перший погляд на темне волосся та зелені очі змусив Жана сісти швидше, ніж він міг би. Він невдоволено прошипів крізь зціплені зуби й притиснувся до узголів’я. Поки він влаштовувався, Кевін сів на ліжко біля його колін, підібгавши одну ногу, а іншу залишив звисати збоку. Кілька днів тому Жан був настільки впевненим, що Ваймак збрехав йому, але Кевін Дей виглядав засмаглим.

— Ти покинув поле, — сказав він, надто недовірливо, щоб піймати себе, — щоб піти в гори? Ти? Ми в середині чемпіонату.

— Я пішов під загрозою ножа, — сказав Кевін, незручно знизуючи плечима. Кевін повільно перевів погляд на Жана, оцінюючи його травми. Жан знав, що краще не шукати гніву в його погляді; найкраще, на що був здатний Кевін, — це бездонна провина. Кевін бачив гірше за це раніше. Іноді Ріко дозволяв Кевіну залишитися з ним після цього; частіше у Кевіна не було іншого вибору, окрім як відволікати решту Воронів від страждань Жана, будучи нестерпною сукою.

На щастя для них обох, Кевін був майстром в останньому.

— До червня, — сказав Кевін ні про що.

 — Так, — сказав Жан.

Він подивився на зачинені двері й перейшов на тиху, але напружену французьку.

— Ваш тренер дзвонив майстру.

— Благати про життя?

 — Дозволу залишитися мені на кілька тижнів, — сказав Жан.

 Він схилив голову набік і пильно поглянув на Кевіна.

— Ваш тренер стверджує, що знає його секрети. Він сказав, що ти їм усе розповів. Все як у Гнізді чи все як у…? — Навіть тут він не наважувався сказати це вголос, але довірив Кевіну заповнити тишу. Коли Кевін відвів погляд, не бажаючи відповісти, Жан різко вдихнув, не вірячи цьому.

— Ти безумець. Про що ти думав?

— Я не думав, — зізнався Кевін. — Я боявся, що він відправить мене назад у Евермор. Я не шкодую. Я — ні, — наполягав він, трохи скривившись на скептичний погляд Жана. — Вони заслуговували на те, щоб знати, у що вони вплутуються, приховуючи мене.

— Вони заслуговували на те, щоб знати, — луною повторив Жан, різко з презирством. — Я бачив, як ти брешеш тисячу разів. Тобі не потрібно було розповідати їм правду.

Кевін не став витрачати слів, захищаючи свій ідіотизм, але сказав:

— Я не повинен був залишати вас позаду. Я знав, що він з тобою зробить, коли зрозуміє, що мене немає. Але я…

— Все одно зробив себе частиною цього, — нагадав йому Жан, коли Кевін завагався.

Кевін мав добру милість здригнутися. Жан відчув, як заворухнулися вусики давньої й гидкої люті, і він стиснув пораненою рукою простирадло, наче міг якось утримати її лише силою.

— Це був мій єдиний шанс, — сказав Кевін. — Я знав, що ти не підеш зі мною.

— Моє місце в Еверморі, — погодився Жан, — але ти не мав перерізати мені горло, йдучи.

Колись він зробив би все для цього дурного хлопця, і Кевін це знав. Зрештою він використав це проти Жана, благаючи Жана відволікти Ріко, поки він сумував про зламану руку. Кевін покинув Евермор, щойно горизонт став чистим, і знадобилися тижні, щоб переконати Ріко та майстра, в невинності та непричетності Жана. Їм довелося замінити весь комплект броні ще до кінця січня. Ніхто не бачив, скільки крові ввібрала чорна підкладка, але всі Ворони відчували її запах. Це не мало зайняти стільки часу, добитись їхнього вибачення після стількох років схилення голови та беззаперечного прийняття будь-якого покарання, яке Ріко хотів застосувати до нього, але Кевін прокляв їх обох. Кевін благав Ріко японською та англійською припинити бити, а коли не зміг переконати Ріко, запанікував і звернувся до Жана по допомогу французькою. Вони так довго були стриманими, і Кевін зіпсував усе це миттєво. Між оцінкою здібностей Кевіна та цією зухвалою непокорою Ріко зайшов за межу. Кевін втратив руку, а Жан втратив довіру, яку він здобував протягом багатьох років.

— Вибач мені, — тихо сказав Кевін. Він простягнув руку. Жан якусь мить сердито дивився на нього, але Кевін був готовий дочекатись його. Нарешті Жан послабив свою хватку й поклав руку на Кевінову долонею вгору. Кевін м’яко обвів  його пальцями, щоб повернути руку Жана в одну і другу сторони. Жан не хотів знову бачити ті синці  та рубці, тож спрямував погляд повз Кевіна на темний телевізор. Кевін беззвучно постукав по пальцях Жана, і Жан стиснув кулак у відповідь. Це до біса боляче, але він зміг це зробити. Кевін зітхнув, чи то виснажено , чи з полегшенням, і запитав:

— А що, якби цього не сталось? Жан кинув на нього порожній погляд.

— Що?

 Рот Кевіна різко закрився, ніби він пошкодував, що сказав. Йому знадобилася хвилина, щоб знайти сміливість заговорити знову, і ці слова змусили Жана вирвати руку з слабкої хватки Кевіна:

— А що, якби твоє місце було не в Еверморі?

— Тиждень поза кортом пошкодив твій розбитий м’ячем мозок? — запитав Жан. — Я Ворон. Для тебе натякати на протилежне так само образливо, як неприпустимо.

— А що, якщо Едгар Аллан відпустить тебе? — запитав Кевін. — Тобі місце на корті, але він не повиннен бути їхнім. Якщо це означає утримати Андріча від подальшого втручання в роботу «Nest», господар може підписати документ на переведення.

Неважливо, куди ти підеш; ти все одно опинишся там, де тобі належить. — Кевін вказав на своє обличчя, і Жан зрозумів, що він мав на увазі ідеальний корт.

— Цього може бути достатньо.

 — Можливо, — кинув йому Жан. — Можливо. Ти бездарна дитина. Ти забув себе.

— Скажи мені, що я не правий, — наполягав Кевін.

 — Господар спочатку побачить мене мертвим, перш ніж відпустить мене, — сказав Жан і провів рукою в повітрі, наче слідкуючи за заголовком:

— «Жан Моро вбив себе після того, як на невизначений термін був відсторонений через травми». Завоював би нам симпатію преси та додаткова перевага в наших іграх, що залишились.

Перш ніж погодитися, Кевін подумав:

— Це потрясе матчі великої трійки. Пенсельванці не пропустили б золоту нагоду, але КРЕ утримадись б із поваги до траурного стану. Краще б не робили, — сказав він трохи сварливо.

— Я думаю у них є реальний шанс цього року.

— Твоя сліпа відданість цим клоунам виснажує.

— Деякі з них тобі подобаються, — нагадав йому Кевін.

— Не смій, — попередив його Жан, не дивлячись на нього.

Кевін легко знизав плечима, не розкаявшись ні краплі. Жан  втримався від бажання зіштовхнути його з ліжка, зціпивши зуби.

— Те, як ти ставишся до них — непристойно.

— Їхня доброта має значення, — сказав Кевін. — Якщо хтось скаже, що Ворони виграли лише тому, що КРЕ стримався, то репутація Едгара Аллана впаде. Ти знаєш, господар не може цього допустити. Ось чому ти зараз тут і чому він дозволить тобі дожити до фіналу. Це твій єдиний шанс втекти.

— Я – Моро, — надто різко сказав Жан. — Я знаю своє місце, навіть якщо ти забув своє. Андрич… не мій господар. Він може говорити «іди», скільки завгодно. Я буду благати його переглянути рішення, якщо це буде потрібно.

Кевін мовчав так довго, що Жан почав думати що він переміг. Це трохи нервувало, йому довелося форсувати це питання. Кевін Дей, з яким він прожив чотири роки, ніколи не вдасться до оману, щоб запропонувати Жану піти від Моріям. Просто подумавши, що цього достатньо, щоб затиснути серце Жана в лещата, тож він зосередився на легшій ситуації — покинути команду, яка посідає перше місце. Жодна інша команда в країні не заслуговувала його навичок.

— Ти – Моро, — нарешті погодився Кевін. У Жана була секунда, щоб подумати, що Кевін прийшов до себе й згадав себе, а потім Кевін сказав:

— Він був Веснінскі. Він все одно пішов геть. Він сказав нам, що відмовився підписувати документи про переведення.

Настала черга Жана відвести погляд. Чесно кажучи, він не очікував, що Натаніель переживе наслідки цієї лютої непокори. Якби не власна слабкість Жана, можливо, Ріко дійсно вбив би його тієї ночі. Тримаючи Натаніеля, поки Ріко повільно окунав його у воду, означало, що він не міг заткнути вуха від звуків, які видавав Натаніель, і Жан ледь не вкусив собі плече, щоб утриматися від крику. Коли Жан почав крутитись надто сильно, щоб утримати, Ріко довелося припинити. Ріко не пробачив йому такої малодушності, не зважаючи на його роль у створенні тих травм.

— Жан. Жан. — Нігті впились у лінії на його зап’ясті, повертаючи його до тієї миті. Жан надто пізно зрозумів, що він стиснув у руці власне горло. Він припустився помилки, подивившись на Кевіна, і поблідле обличчя нападаючого свідчило про те, що він точно знав, у пастку яких спогадів потрапив Жан. Жан не міг дихати, але змусити його пальці розслабитися було майже неможливо. Кевіну довелося розірвати струпи та вкопатися в сиру плоть під ними, перш ніж Жан знову зміг сконцентруватися. Він уривчасто, відчайдушно зітхнув, коли нарешті дозволив Кевіну вивільнити руку.

 — Ні, — прошепотів Кевін.

— Жан… — Жан майже не почув його крізь уривчатий стукіт свого серця. Тонув, він тонув, тонув— будь ласка, зупиніться, будь ласка, зупиніться, будь ласка.— Ми це зробили, — сказав він, або здалося, що він сказав. Його рот був важким від спогадів про мокру тканину. — А потім Ріко змусив мене пофарбувати йому волосся і відправити додому. Він міг жити з нами, або померти з ним. —  Жан знову рефлекторно потягнувся до свого горла, але Кевін змусив його опустити руку на ковдру. Жан здригнувся, намагаючись силою повернути свої спогади на їхнє місце в глибинах свого розуму. Ланцюги відчули жахливу слабкість, коли він знову спробував замкнути цю скриньку. Він шукав будь-що, щоб врятувати його, і наткнувся на дивну фразу Кевіна: — Чи був Веснінскі? Він відмовився від захисту ФБР, — сказав Кевін. — Вони легалізували його нове ім’я.

— Просто так, — сказав Жан, надто порожньо, щоб знати, як відреагувати.

 — Жан.

— Якщо ви скажете мені піти за його прикладом, я перегризу вам горло зубами, — сказав Жан. — Іди геть і не повертайся. —  Він частково очікував суперечки, але Кевін зробив, як йому було сказано, і вийшов. Жан спостерігав, як за ним зачиняються двері. Тиша, яка запала в спальні, мала бути полегшенням після тих неосвічених речей, які сказав йому Кевін, але серце Жана було настільки гучним у його вухах, що йому хотілося роздерти собі груди. Натомість він закрив вуха руками й копався, поки все не заболіло, але рев у його вухах нагадував голос Кевіна: «Йди геть, геть, геть». Лиси не збиралися відпускати його через кілька тижнів. Він знав це так само напевно, як знав своє власне ім’я. Майстер подзвонить, коли мине достатньо часу, щоб Жан міг ризикнути подорожувати, і Ваймак виступить проти. Він боротиметься за те, щоб Жан залишився тут, принаймні до початку літніх тренувань, а майстер удаватиме, що погоджується, щоб відкинути підозри. Ваймак пообіцяв, що спалить будинок дотла, перш ніж він знову дозволить Воронам заволодіти Жаном, але, можливо, господар переможе його. Жана і раніше спалювали, але лише сірниками. Ці крихітні опіки завдали болю набагато більше, ніж вони мали право. Він міг тільки уявити, як би відчувався справжній вогонь, якби він охопив його.

— Скільки часу це займає? — запитав він Вімака через кілька годин, коли тренер приніс обід до його кімнати. — Згоріти заживо. Скільки часу потрібно, щоб померти? —  Ваймак дивився на нього нескінченну хвилину.

— Я радий сказати, що я не знаю відповіді на це питання. Мені потрібно перевірити, чи немає у тебе запальнички?

— Ні, — сказав Жан. — Я просто хочу, щоб ти пам’ятав, що ти зробив це зі мною.

 Ваймак все одно перевірив кімнату, піднявши наволочки та простирадла, випустивши кишені позиченого Жаном одягу та обшукавши тумбочку. Він кинув на Жана довгий погляд, коли той вийшов порожній, і Жан поглянув на нього зі спокійним виразом обличчя, яке, як він знав, зовсім не заспокоювало. Ваймак не витрачав часу на те, щоб запитати відповіді, які вони обидва знали, що він не отримає, і залишив Жана спокійно їсти. Ваймак не збирався спати цієї ночі, але Жан міг би трохи відпочити через кошмари, тож це все одно здавалося перемогою.

 Перемога була недовгою, адже Кевін повернувся наступного дня. Цього разу він привів із собою Натаніеля та його домашнього воротаря. Натаніель сів на край матраца біля коліна Жана, щоб серйозно оглянути травми Жана. Кевін підійшов до іншого боку ліжка, так міцно склавши руки на грудях, що здавалося, ніби він намагається позбавити себе життя.

Жан знав як кожен відтінок страху виглядає на обличчі Кевіна, принаймні він так думав.  Ця моторошна блідість була новою і Жан був майже впевнений, що не хотів знати її причину.  Дивитися на Кевіна було легше, ніж дивитися на Натаніеля, тому що там, де мав бути номер Натаніеля, були опіки.  Після всього, чого коштувало Жану це довбане татуювання, — він відчув оніміння, потім холод, а його живіт скрутило так сильно, що він був упевнений— це розірвало його всередині на шматки.  Бажання роздерти обличчя Натаніеля було настільки сильним, що він ледве міг дихати.

— Привіт, Жан, — сказав Натаніель. 

—Іди геть, — сказав Жан голосом, який він ледве впізнав. — Мені нема чого тобі сказати. 

—Але ти будеш слухати, тому що я щойно сказав Ічіро, де ти. — Він неправильно почув.  Він, мабуть, неправильно почув.  У жодному всесвіті Ічіро Моріяма не зволив би поговорити з одним із них.  Але Кевін сів на матрац біля його стегна, і вираз обличчя Натаніеля був похмурим, але рішучим, коли він озирнувся на незворушний вираз обличчя Ендрю.  Задоволений тим, що всі звернули увагу, він повернувся до Жана. 

—Мій батько вийшов із в’язниці лише для того, щоб його негайно вбили, — сказав Натаніель. — Я провів цілі вихідні під замком у ФБР, намагаючись зібрати воєдино його злочини та контакти для них.  Ічіро настільки поважає моє прізвище, що згодом звернеться до мене за відповідями.  Він сказав, що підраховує цінність нашого існування, тож я заплатив йому єдиною правдою, яка вартує наших життів. Я сказав йому, що Ріко становить загрозу для стабільності його нової імперії, і що його безрозсудне насильство проти всіх у цій кімнаті залишило надто багато слідів.  Спортсмен не повинен відчувати такого тиску, і якби хтось почав з’єднувати крапки між нашими трагедіями, було б задано занадто багато небезпечних питань.  Це ставить родину Моріяма під загрозу, і Веснінскі, звичайно, не може вступати в союз із такою людиною.  Я попросив Ічіро взяти мене назад до себе.—  У Кевіна відвисла щелепа, але Натаніель продовжив, не чекаючи, поки він заперечить. — Я сказав йому, що ми добре знаємо, що ми є інвестиціями Моріями, і що ми задоволені існуванням як такі. — Натаніель так крижано посміхався, що Жану здалося, що в кімнаті похолоднішало на кілька градусів.  Викид адреналіну від того, що він пережив, від трюку, який він зміг зіграти з надто владною людиною, бив йому в голову.  Це була та сама зарозумілість, яка змушувала його знову і знову кидати виклик Ріко, незважаючи на те, що він знав, що це повернеться до нього та його команди. 

— Ми говорили про цифри: скільки коштував Кевін до і після травми, які гроші приносять підтвердження, скільки в середньому заробляють професійні спортсмени…— Натаніель недбало помахав рукою, щоб показати всю угоду. — Оскільки ми потрапили під увагу тренера Моріями, гроші спочатку йшли  на годування його улюблених проєктів.  Я запропонував повернути його Ічіро. Йому це потрібно, — наполягав він, коли Кевін виглядав так, ніби збирався встати з ліжка й втекти з кімнати.  — Навіть я не розумію повного розмаху мого батька, але все, що він мав, розвалюється тепер, коли ФБР розбирається в уламках.  Навіть якщо Ічіро об’єднається з моїм дядьком для отримання більшого доступу до Європи, він гарантовано втратить гроші.  Гроші, які ми з радістю йому віддамо, якщо він нас дочекається.  — Він погодився, — сказав Натаніель. — Це вісімдесят відсотків нашого заробітку з моменту, коли ми стали профі до… виходу на пенсію?  Я не питав, — зізнався він. — Я достатньо випробував удачу, не хотів натякати, що домовленості буде кінець.  Важливо те, що угода стосується усіх нас трьох.  Я погодився, що обговорю це з вами і не буде проблем.  Такого немає, правда?  Це не помилування і не свобода, але захист, — сказав Натаніель.— Тепер ми активи для основної родини.  Король втратив усіх своїх людей і він нічого не може з цим зробити, не переступивши свого брата.  Ми в безпеці — назавжди. — Він сказав це так легко, ніби щиро в це вірив.  Жан сховав обличчя руками й вп’явся нігтями в скроні.  Це було нічне жахіття;  це мало бути нічне жахіття.

У жодному разі Ічіро Моріяма не зустрівся б із таким нікчемним нахабою, як Натаніель Веснінскі, чи не піддався б власній значущості, яку Ріко так намагався вибити з нього.  Вважати, що це правда, і що Ічіро мав намір вкрасти іграшки свого брата, вийшло за межі розуму.  Жан відмовлявся в це вірити, тому що якби він навіть зупинився, щоб поміркувати, що це означає… Двері зачинились в решті решт, але вага на його стороні залишилася.  Кевін торкнувся ліктя Жана і сказав:

—Подивись на мене. 

— Ні, — сказав Жан. — Я Моро.  Я Ворон.  Я знаю своє місце.  Я на це не погоджусь. 

—Це зроблено, — сказав Кевін. — Ти не маєш права голосу. 

—Ти зробив це з нами, — звинуватив його Жан, коли Кевін нарешті відірвав руки від його обличчя. — Тобі слід було вибити з нього цю дикуватість, як тільки ти дізнався його ім’я. 

—Я не міг, — почулася втомлена відповідь.  — Кожен, хто намагався його приборкати, зазнав невдачі. — Жан довго й тихо вилаявся французькою й висмикнувся від Кевіна.

Якби він лише залишився в Eверморі, він би не втягнувся в цю угоду.  Він прокляв себе ще в січні, збивши першу доміно в ту мить, коли відповів Рене.  Як доречно, як за характером, що гарне обличчя знову трахнуло його.  Жан мав би виколоти собі очі, щоб більше ніколи не піддаватися спокусі, але без очей він не міг би грати, а якщо б він не міг грати…

—Ріко не може виступити проти Ічіро, — сказав йому Кевін тихо й наполегливо. — Майстер уб’є його, якщо навіть запідозрить, що Ріко може це зробити. Жоден із них не зможе заподіяти вам болю, не завдавши шкоди власності Ічіро.  Ти розумієш?

— Угода полягає в тому, що я граю, — відповів Жанн. Не було сказано, в якому стані.  Якщо Ріко захоче… — Рука Жана піднялася надто пізно, щоб вирвати слова з повітря.  Він завмер, тримаючи пальці на роті, дивлячись на Кевіна й крізь нього, поки молився, щоб Кевін просто пропустив це.  Інтенсивність погляду Кевіна свідчила, що йому не так пощастило, і Жанів кулак негайно сильно впав на нього.  Розпечений до білого спалах болю випалив будь-які інші необачні слова, які він міг сказати, змусивши його задихатись, навіть коли Кевін вдарив його плечима об узголів’я. 

— Не треба, — попередив його Кевін. — Ти не можеш брехати мені, Жан.  Перестань намагатися. — Він не міг брехати, але все одно мусив.  Це був єдиний спосіб залишитися в живих.  Вони обоє знали, хто кривдить Жана, і Кевін був там занадто довго, але минули роки, відколи Жан востаннє це визнав.  Легше було просто схилити голову і прийняти це.  Те, що відбувалося з ним місяць за місяцем, рік за роком, було просто ціною того, щоб бути Моро.  Звинуватити означало породити образу, а образа лише зламала б його.  Дітися було нікуди;  можна було лише пройти. 

— Я Моро, — сказав Жан. 

— Так, — погодився Кевін, — але ти не Ворон. 

— Моє місце в Eверморі, — сказав Жан.  — Мені наказали грати професійно і відмовитися від зарплати.  Він ніде там не сказав, що я маю залишити Едгара Аллана.  Я не буду.  Я не буду. 

— Ми обидва знаємо, що з тобою зробить Ріко, якщо ти повернешся, — сказав Кевін. — Він уб’є тебе, перш ніж втратить тебе через Ічіро.  Якщо він не зробить цього сам, він змусить брата це зробити, коли той покалічить тебе на майданчику.  Ти знаєш, що це правда, навіть якщо ти цього не кажеш.  Кевін струснув його, але Жан витріщився повз нього й відмовився визнати його слова.  Кевін безпомилково опустив свою вільну руку на травмоване коліно Жана і сильно його вщипнув.  Він навіть не здригнувся, коли Жан кинувся, і той нарешті похмуро зустрів його погляд. Кевін дочекався, поки Жан приверне увагу, а потім сказав:

— Ти Моро.  Ти належиш до Моріям.  Але не до тих, вже ні. 

— Стоп, — попередив його Жан. — Не кажи мені таких речей. — Кевін проігнорував це.  — У тебе новий господар, і він наказав тобі грати для нього.  Якщо ти повернешся до Едгара Аллана, ти зробиш це всупереч цим наказам.  Ти не маєш права відмовити в усьому, чого просить твій господар.  Вірь в цю правду, допоки не віриш в щось інше. Це єдине, що збереже тебе у живих.  Кевін вдарив його, щоб перевірити, чи буде він сперечатися, перш ніж сказати:

— Цю весну ти проведеш на лікуванні, а потім ми знайдемо тобі нову команду, за яку ти будеш грати.  Ти більше ніколи не будеш Вороном. 

— Я Ворон.  Якщо я не ворон, то хто я? — Груди Жана наче розриваються.  У якийсь момент все повітря вийшло з кімнати.  Він хапався кігтями за сорочку, дивуючись, як щось таке вільне могло його душити.  Кевін схопив його обличчя обома руками, змусивши Жана подивитися на нього, коли той спробував відвернутися. 

— Дихай, — сказав Кевін із відстані за тисячу миль.

 Жан Моро, я Жан Моро, я Жан Моро я

— Мене знудить.

 Кевіну довелося відпустити його, щоб відхилитися від краю ліжка, але він підняв сміттєвий кошик і потрапив у поранені руки Жана, перш ніж той програв боротьбу зі своїм животом.  Жан видихав так сильно, що в очах потемнішало.  Кевін нічого не сказав про запах, чи шум, але взяв кошик назад, коли Жан закінчив випльовувати в неї кислі залишки шлункового соку.  Викрадачі Жана подбали про те, щоб на тумбочці завжди була вода, тож Кевін передав її одразу ж.  Жан сьорбнув, скривившись від того, як вона лише погіршила смак.  Жан знав натяки про те, на що здатна головна родина, але Ічіро завжди був історією про привидів: молодий чоловік, якому судилося успадкувати криваву імперію, яка охоплювала східну половину Сполучених Штатів і мала півдюжини зв’язків із Європою.  Наскільки можна було зрозуміти, йому було наплювати на Ексі.  Теоретично він був більш жахливим господарем, але, можливо, він би задовольнився сидіти на своєму троні й збирати свою десятину на відстані.  Можливо, Жан більше ніколи не побачить Моріяму особисто.  Моро, подумав Жан, це нагадування, яке заважало йому утримуватися від зміни боку так багато разів за останні п’ять років.  Я Моро.  Я належу до Моріям.  Я витримаю.  Але це був камінь спотикання, чи не так?  Борг його сім’ї був перед Кенго.  Майстер втрутився і заплатив за це, коли побачив талант Жана на корті, але Жан був усім, чого він від них хотів.  Сім’я Моро все ще відповідала основній родині.  Жан, як і Натаніель, просто повертався на своє початкове місце в ієрархії Моріями. 

—Ви ж не очікуєте, що я покладу своє життя на лазівку, — сказав Жан. 

—Ти зробив це з собі сам, — сказав Кевін. —Твоя відмов коли-небудь називати Ріко своїм господарем означає, що ти навіть не можеш повернутися до своєї мантри, щоб врятувати себе. 

—Я цілковито ненавиджу тебе, — сказав Жан.  Кевін знизав плечима, незворушний такою прозорою брехнею. — Я не довіряю цьому.  Інший черевик рано чи пізно впаде.  Неважливо, скільки часу це займе.  Як тільки з’явиться спосіб, який не залишить сліду, мені кінець. 

— Можливо, — сказав Кевін, — але у тебе немає іншого вибору, як довести це до кінця. 

— У тебе є вибір, — наполягав Жан. — Убий мене і дозволь мені покінчити з цим. — Вираз обличчя Кевіна був відчайдушним. 

— Ти пообіцяв мені. 

— Пішов нахуй. Ти не маєш права залучати мене в це.

— Але я буду. — Кевін дивився на нього вниз, і Жан ненавидів, ненавидів, що він перший відвів погляд.  У Кевіна принаймні вистачило не втирати його, і замість цього він сповз до краю ліжка. — Мені потрібно повернутися до кампусу.  Якщо я спізнюся на наступний урок, вони подадуть скаргу тренеру.  Він залишив Жана на самоті його неспокійних думок, і післяобідні години тягнулися як равлик.  Жан не був упевнений, хто сказав Еббі чи Ваймаку, що зробив Натаніель, але він міг сказати, що вони знали, коли вони того дня та вечора з новою енергією кружляли по його кімнаті.  Ваймак навіть приніс йому ноутбук і звичайний телефон, якого він не впізнав.  Жан перевів погляд то на одне, то на інше, коли Ваймак поставив їх на матрац у межах досяжності.

—Розмовляв з Андрічем, який спілкувався з твоїми вчителями, — сказав Ваймак. — Вони налаштовують тебе закінчити семестр дистанційого навчання. Тобі доведеться самостійно встановити всі відповідні програми;  Я ледве можу перевірити свою електронну пошту, не бажаючи застрелити свій комп’ютер.  Це тимчасова лінія, яка замінить твою, — сказав він, тицяючи пальцем у трубку.

— Я вважаю, що у тебе повинен бути доступ до професорів, але тобі не потрібен легкий доступ до виродків, від яких ти пішов. Після того, як пил осяде і твій стан стане трохи стабільнішим, ми переглянемо це питання.

Жан постукав по телефону,вмикаючи. Було збережено лише п’ять номерів, і Жан не впізнав жодного з них.

— Б. Добсон, — прочитав він уголос.

 — Психіатр університетського містечка відповідає за збереження моїх дітей у робочому стані, — сказав Ваймак.

— Не дивно, що Лисам потрібен психіатр, — сказав Жан.

— Не кажи, поки не спробуєш, — сказав Ваймак. — Обід трохи запізнюється, але Еббі має бути близько п’ятнадцятої або близько того. Потрібно ще щось?

Причина вважати, що угода Натаніеля не призведе до негативних наслідків і не знищить їх усіх, міг сказати Жан, але він вирішив виразитись простіше:

— Ні.

Ваймак кивнув і пішов, а Жан скинув ноут і телефон з ліжка. Знову заняття додали в його життя трішки тієї необхідної стабільності, навіть якщо вони одночасно з цим нагадали Жану про всі шматочки, яких бракувало. Ворони завжди відвідували заняття з іншими Воронами. У нього була одна пара з Грейсоном і Жасмін, одна — з Луїсом, Кемероном і Майклом, а ці дві — із Зейном і Коллін. Він знав, що всі вони все ще ходять на ті самі пари, але він був настільки розгубленим, що це дезорієнтувало. Він завантажував плани уроків і скани своїх підручників електронною поштою і почувався занадто самотнім. Йому стало цікаво, що Ріко робить у його відсутність. Жан був змушений сидіти з ним на уроках після втечі Кевіна, але хто зайняв місце Жана? Ймовірно, Вейн Бергер, оскільки Вейн тепер був партнером Ріко по корту. Жан повинен був надіслати Ріко електронний лист, щоб зареєструватися, але Жан боявся наслідків. Напевно, Ріко вже почув новину. А якщо він все одно накаже Жану повернутися додому, що Жан має сказати? Навіть під крилом Ічіро, Жан не мав права сказати Ріко «ні». Жан ніколи більше не хотів розмовляти із Зейном, але він не міг дотягнутися до когось іншого. Він дочекався, поки почнеться одне з їхніх спільних занять, перш ніж надіслати йому порожній електронний лист, але відповідь, яку він отримав через кілька хвилин, примусила скрутитись його живіт:

— Де ти в біса, Жане? Майстер відчутно трахнув Короля і погрожував викинути його зі складу. Усі ховаються в тіні. Жана знадобилася багацько часу, щоб придумати відповідь, і врешті він задовольнився відповіддю:

— «Геть», наказ господаря. Технічно це не була брехня, а лише обережна версія правди. Про решту він нічого не міг сказати. У жодному з світів майстер ніколи б не відійшов від Ріко, чи не так? Ріко коштував майстру двох найдорожчих гравців, але Ріко був королем. Можливо, це була просто погроза щоб тримати його в тонусв. Щонайбільше, це був тимчасовий захід, щоб присоромити його, обмеження волі. Якщо майстер справді це зробив, усі вони були мерці. Ріко не сприйняв би такої образи. Зейн не відповів, тож Жан видалив свій лист та знову пошукав неіснуюче друге ліжко.

 

У п’ятницю ввечері ні Ваймаку, ні Еббі не було вдома, вони були на матчі-реванші Лисів проти Бінгемтон Беаркетс. Нарешті Жан зустрів Добсон, яка взяла на себе роль няні, щоб він не був один вдома. Жан відразу зненавидів її, навіть якщо вона зайшла до  кімнати надовго, щоб представитися. Щось у ній змусило Жана злізти з кісток. Він сказав їй не повертатися, і вона слухняно трималася на відстані до кінця вечора. Жану залишалося прочитати щонайменше шістдесят сторінок, але він викопав пульт від телевізора з ящика тумбочки. У кабельному пакеті Еббі було з дюжину спортивних каналів, і три з них зосереджувалися, як правило, на студентських іграх. Знайти матч Лисів було вирішено методом проб і помилок, і Жан вмостився спиною до узголів’я ліжка, щоб подивитися шоу перед грою. Жан дивився інтерв’ю Натаніеля в середу, тож знав, що крихітний виродк сьогодні ввечері не буде на корті. Він усе ще шукав його там, де команда Лисів проводила розминку. На передньому плані ведучі вечора говорили щохвилини, витрачаючи занадто багато часу для особисого життя Натаніеля і недостатньо говорили про гру, яка розпочнеться за кілька хвилин. Жан знав, що вони не могли знати про угоду, яку Натаніель уклав з Ічіро, але він слухав кожне слово з калатаючим серцем. Коли пролунав попереджувальний таймер, який сигналізував про останні п’ять хвилин перед першою подачею, Жан ледь не вискочив зі шкіри. Він не очікував, що матч буде вигришним з великим рахунком. Він бачив кілька ігор Лисів з їхніх попередніх років, коли господар хотів, щоб його Ворони вивчили кожну з команд у новому регіоні. Він грав з ними минулої осені й побачив їхню нікчемність зблизька. зіткнушись з Бінгемтонскі Бінтурогами сьогодні ввечері, не найкращимою командою, але у них були свої деталі та потужний склад, щоб їх підкріпити. Лиси розвалилися ще до перерви. Так він думав, але команда неочікувано трималася. Знову і знову Бінтуроги фолили на них. Іноді арбітри пропускали це; в інших випадках «Бінгемтонскі Бінтуроги» брали свої карти й відкидали це як незначну невдачу. Лиси наносили удари, давали підстави для насильства на кожному кроці та зосередилися на тому, щоб просто грати якнайкраще. Захист руйнувався частіше, ніж мав би, як через втому, так і через різницю в навичках, але домашній монстр Кевіна закрив слабину за ними. Жан згадав, як Кевін вперше представив Ріко файл Ендрю Міньярда. Як він наткнувся на нього, Жан досі не знав, але Кевін виглядав майже ненажерливим, коли заявляв про свою справу. «Ми повинні його взяти», — казав він знову і знову, доки Ріко не погодилася відвезти його на південь для зустрічі. Вони повернулися того ж вечора з Кевіном у надзвичайно поганому настрої. Більшу частину року Ріко знущався з нього через його поганий виклик, але Кевін стежив за результатами Лисів з чорною злістю, яка на дві третини була образою. Жан не розумів цього до жовтня. Ендрю не зміг утримати Воронів від своїх воріт, але було що сказати про людину, яка підштовхнула себе, аби втримати їх. Мине ще кілька років, перш ніж Ендрю справді буде вартий одержимості Кевіна ним, але спостереження за ним цього вечора заспокоїло Жана. Ідеальному корту гостро потрібен був воротар. Але будь він проклятий, якби задовольнив Кевіна своїм схваленням; Кевін був нестерпним і у гарний день і надзвичайно нестерпним, коли в чомусь мав рацію. Жан ледь не зупинив гру на перерву, тому що існував лише один спосіб завершити цей матч. Це була команда з дев’яти гравців, яка могла виставити лише вісім, і Рене була змушена зійти зі свого звичайного місця, щоб грати з захисниками. Друга половина була б для них повільною смертю без видимого полегшення. Зрештою він вирішив подивитися це, хоча б щоб оцінити Рене як захисника. Двадцять хвилин Лиси якось трималися. За п’ятнадцять хвилин до кінця Кевін забив і вивів Лисів вперед з рахунком шість: п’ять. Через десять хвилин він знову забив, створивши розрив у два очки.

— Цього не було, — сказав Джин, але поруч нікого не було, щоб відповісти йому. Лиси не могли виграти цей матч, але вони виграли, вибивши «Бінгемтон» з чемпіонату та підготували зустріч з «великою трійкою» через два тижні. Жан спостерігав, як вони витягли один одного з корту, щоб відсвяткувати в стороні. Ведучі знову балакали поза камерою, коментуючи паси та безпрецедентний успіх Лисів, але Жан пропустив це повз вуха. Лиси були б знищені в півфіналі, але вони заслужили право зустрітися з Троянцями та Воронами. Жан вимкнув телевізор, а потім знову ввімкнув його. Сцена, що розгорталася перед його очима, залишалася незмінною. Він знову вимкнув його, порахував до двадцяти, увімкнув і побачив, що хтось вставив мікрофон в обличчя Кевіна.

—…щоб знову грати з Троянцями, — сказав Кевін. — Я не спілкувався ні з Джеремі, ні з тренером Реманном після переходу, але їхня команда незмінно чудова. Цього року їх сезон був майже бездоганним. Ми можемо багато чого в них навчитися.

— Ні в біса, — сказав Жан, навіть коли коментатор розсміявся.

— Я все ще їх найбільший шанувальник, — сказала вона.

— Ти знову зіткнешся з Едгаром Алланом, у найбільшому матчі-реванші року. Думки?

— Я більше не хочу говорити про Воронів, — сказав Кевін. — З тих пір, як моя мати померла, це було Ворони те, Воронки те. Я більше не Ворон. Я ніколи більше не буду. Чесно кажучи, я ніколи не повинен був ним бути. Мені слід було піти до тренера Ваймака в той день, коли я дізнався, що він мій батько, і вчитись у Палметто з першого курсу.

— Ти б краще помер, ніж був у цій команді, — сказав Жан телевізору. Ніхто з них, звичайно, не чув його. Жінка виглядала так, наче вона чимось вдавилася.

— Того дня… ти сказав, що тренер Ваймак — твій батько?

— Так. Я дізнався, коли навчався в середній школі, але не сказав йому, бо думав, що хочу залишитися в Едгарі Аллані. Тоді я думав, що єдиний спосіб стати чемпіоном — бути Вороном. Я повірив їхній брехні, що вони зроблять мене найкращим гравцем на корті. Я не повинен був у це вірити; Я ношу цей номер достатньо довго, щоб знати, що вони не хочуть від мене цього. Усі знають, що «Ворони» хочуть бути найкращими, — сказав Кевін. — Найкращі напарники, найкращий склад, найкраща команда. Вони день за днем втручають у вас це, змушують повірити в це, змушують забути, що зрештою «найкращий» означає «один».

Жан був за сотні миль від Евермору, але, слухаючи, як Кевін без страху вимовляє ці сміливі слова, він нахилився до узголів’я ліжка й шукав у тіні Воронів. Коли вони дізнаються, що Кевін кинув виклик  на телебаченні в прямому ефірі, ніби йому нічого на світі, вони збиралися… Жан закрив вуха, наче міг заглушити власні думки. Він думав про Натаніеля, Кевіна та Ічіро. Минуло чотири дні, відколи Натаніель зайшов, щоб сказати йому, що він передав їх Ічіро, а Зейн досі був єдиним, з ким з Воронів розмовляв Жан. Він очікував неприємних повідомлень або допитів від решти, коли вони зрозуміють, що він має доступ до свого студентського аккаунту, але, здавалося, Зейн їм нічого не сказав. Жан опустив руки якраз вчасно, щоб почути, як Кевін сказав:

— …ніколи не катався на лижах. Але одного разу я хотів би це спробувати.

Мужність Жана зламалася. Він вимкнув телевізор і кинув пульт через всю кімнату, туди, де він не міг до нього дотягнутися. Минуло більше години, перш ніж Ваймак і Еббі повернулися додому, і вони вдвох прийшли до нього. Еббі кинула погляд на його обличчя й сказала:

— Ох, ти бачив. Ти голодний?

 Вона залишила йому фрукти та вечерю, яку не потрібно було розігрівати, перш ніж вирушити на стадіон, тож Жан лише похитав головою. Еббі мовчки погодилася з цим і принесла йому пляшечку пігулок. Ваймак пішов за нею через кімнату й підняв руки. В одній у нього була порожня склянка; в іншій — пляшка скотчу.

— Не з його ліками, — докоряла йому Еббі.

—Можливо, зараз це допоможе більше, — сказав Ваймак, не вибачаючись.

— Воронам заборонено пити, — сказав Жан.

—Неактуально, враховуючи нинішню компанію. Але вирішуй сам. Просто подумав, що запропоную, перш ніж вип’ю все. Він дочекався, поки Жан знову похитає головою, легко кивнув на цю відмову й налив собі. Легкість, з якою він осушив склянку, була огидною, але не такою тривожною, як спостерігати, як він негайно знову наповнює склянку. Жан уважно вдивлявся в його обличчя, не дивлячись на натяки напруги в пошуках шоку.

— Він нарешті вам сказав, — здогадався він. — Ви знали це до вечора.

— Він зізнався пару тижнів тому, — сказав Ваймак. — Кажуть, що ти показав Нілу, де захований лист. Він привіз його з собою в грудні.

— Він хотів знати, чому Кевін втік, а я ні, — сказав Жан, ковтаючи таблетки, запиваючи водою. Йому слід було повернути її на місце, але Жан знову і знову повертав склянку між пальцями. — Батько Ріко відмовився від нього, щойно він народився, не зацікавлений у другому сині. Мій не вагався продати мене, якщо це означало, що його борги будуть списані. Незважаючи на це, Кевін жодного разу не сумнівався, що ти приймеш його. Він не був настільки дурним, щоб сказати стільки, там, де Ріко міг його почути, але він сказав це мені. Я сміявся з нього. Я ніколи не вважав його мрійником.

Еббі м’яко подивилася на Ваймака, але Ваймак спрямував свій погляд на дальню стіну й лише запитав:

— Сьогодні ще щось потрібно?

 Жан показав туди, де стояв його таймер на нічній тумбочці, і вони залишили його думати. - Жан не дуже здивувався, коли Кевін зайшов до нього вранці, але він ніколи нізащо не очікував, побачити жінку прийшла з ним. Жан не бачив Теодору Мулдані з першого курсу, оскільки вона була на п’ятому курсі, коли він нарешті увійшов до складу Воронів. Він знав її пару років до того, оскільки рано переїхав до Евермору, але він не думав, що побачить її знову, доки він не увійшов до професійної команди після закінчення навчання та не зустрівся з нею на корті.

 — Тея, — сказав він злякано. — Чому ти тут?

— Вона бачила моє інтерв’ю після гри, — сказав Кевін, відходячи, щоб Тея могла підійти до Жана наодинці. Він підняв ліву руку і сказав:

— Вона прийшла за відповідями.

Тея застережливо підняла палець до Кевіна.

— Почекай надворі. Я не вірю, що ти не будеш підказувати йому, що говорити.

Кевін нахмурився, але Тея дивилася на нього вниз, поки він не зітхнув і не пішов. Тея почекала кілька хвилин після того, як за ним зачинилися двері, ніби думала, що він увійде, а потім склала руки на грудях і перевела на Жана надто важкий погляд.

 — Доброго ранку, Паріж.

Було б занадто сподіватися, що вона переросла це прізвисько. Жан насупився на неї.

— У сотий раз, Марсель.

— Виглядаєш хуйово, — сказала Тея, акуратно ігноруючи виправлення, як і кожного разу. — Кев каже, що ти відлучився на кілька місяців. Що з тобою трапилось?

 — Невдала сутичка, — сказав Жан. — Захист сидів вільно.

— Вчора я могла в це повірити, — сказала Тея. — Але він клянеться, що це щось інше. Спробуй ще раз, не бреши мені в очі.

Не бреши, вона сказала, ніби це взагалі можливо. «Ворони» звикли терпіти сувору дисципліну тренерів і без вагань жорстоко знущалися один над одним, коли один із них занадто виходив за рамки, але Ріко був занадто жорстоким щодо команди. Вони знали, що він несе насилля у своєму серці, і вони бачили, як воно спалахувало неодноразово, але Жан і Кевін схилилися, щоб приховати справжній ступінь його садизму від своїх товаришів по команді. Звісно, це було не заради Ріко: Ворони могли б і пішли б за тираном прямо в пекло, якби цього від них вимагали. Ріко був Королем, серцем, навколо якого був побудований Замок Евермор. Можливо, то була гордість чи безрозсудне почуття самозбереження. Кевін не хотів, щоб Ворони бачили, як він підкорявся, а Жана і так зневажали. Він не міг сказати їм, що; я Моро, це те, на що я заслуговую, коли вони навіть не знали, ким насправді були сім’ї Моро та Моріяма.

— Тобі не варто було сюди приходити, — сказав Жан. Намагатися відіслати її геть було марною тратою подиху. Тея сіла на ліжко й показала на своє обличчя. — Поглянь на мене прямо зараз.

Як би він не намагався, він не міг проігнорувати цей тон. Він провів два роки, спостерігаючи за її грою у Воронах зі сторони, захоплюючись тим, наскільки чітко вона домінувала в задній лінії. Ніч за ніччю на першому курсі він боровся за те, щоб залишитися з нею наодинці, рятуючись від лап Ріко, поки він відволікався на Кевіна, щоб запитати у неї підказки та поради. Її маленьке Паризьке каченя, пожартувала вона, ігноруючи кожну жалібну вимогу дізнатися правильне місто. Він ніколи не міг добре протистояти Теї, і Кевін це знав. Жан убив би його за те, що він привів її сюди. Наразі він безпорадно перевів погляд на неї. — Не питай мене.

— Я не питаю, — сказала вона. Розкажи мені, що сталося.

— До руки Кевіна?

 — У тебе двадцять одне ребро, — сказала Тея. — Зараз.

Був п’ятдесяти відсотковий шанс, що вона блефувала, але Жан все одно нахилився до неї та сказав:

 —Тоді зроби це. Це не займе багато часу; ми всі знаємо, що в мене крихкі кістки.

Він почув у своїх словах його, але не міг його зупинити. Це було як звинувачення, так і насмішка. Ворони говорили це про нього роками, знаючи, що це щось більше, але вирішили не втручатися в це.

Його схильність з’являтися на корті зі швами було важко ігнорувати. «Ворони» чотири рази знаходили його внизу, на сходах стадіону, і протягом трьох коротких років він приніс на корт шість зламаних пальців. Було безпечніше сказати, що він до смішного крихкий, ніж привертати небажану увагу згори своєю допитливістю.

— Король — мудак і хуліган, але він ніколи не зайшов би так далеко, — сказала Тея. — Не на його корті. Не під час чемпіонату. Супротив був автоматичним і лютим:

— Він не робив цього зі мною.

Тея розглядала його кілька хвилин, перш ніж здогадатися:

— Тож господар? Господи, Жан. Скажи мені, що це не твої старі трюки.

Їй не потрібно було пояснювати, її втомлений тон говорив достатньо. Від пам’яті його серце тріщало, як розбите скло. «Ворони» знали, що на першому курсі його трахнула більша частина лінії захисту; це була відкрита таємниця, цяка не хотіла вмирати. Більшість учасників закінчили Едгар Аллан. Оскільки жоден із п’ятьох не зрадив би Ріко, сказавши, що він спонукав їх до цього, вони висміяли це як ціну, заплачену за номер на обличчі Жана. Терпіти ці глузування й презирство було жалюгідно несправедливо, але це було краще, ніж говорити правду. Навіть Кевін не знав усієї історії, лише зубчаста напівбрехня Ріко якою він годував його. Жан пам’ятав їхні імена та номери. Двоє намагалися проявити до нього трохи терпіння, підхоплюючи страждання в його невпевнених руках і списуючи це на нерви. Решта троє не витрачали часу на прикидки. Ворони були розлюченим, співзалежним гуртом, які майже кожну годину свого дня були разом у пастці Гнізда. Було неминучим, що вони трахалися майже так само часто, як і сварилися. Жан викликав ажіотаж лише через свій вік і те, як швидко він переходив від одного партнера до іншого. Чотири рази Жан благав Ріко не посилати його до їхніх кімнат. Чотири рази він благав про вибачення та пощаду, знаючи, що Ріко не здатен ні на те, ні на інше. Останнього разу він замовк і пішов, куди йому сказали, і Ріко винагородив цю безжиттєву покірність, перейшовши до нових тортур наступного тижня. Господар не був таким поблажливим. Як тільки він виявив, що його дорогі інвестиції створюють репутацію повії, він побив Жана майже до смерті.

—Я припустився кількох помилок, — тихо сказав Джин, відчуваючи себе настільки далеко від свого тіла, що навіть не відчував простирадла під руками. — Це був не один із них. Це було просто… Було важко підібрати його слова; стало важко дихати, коли Тея так пильно спостерігала за ним. Жану потрібно було, щоб вона вийшла з його простору, з цієї кімнати, з його життя знову, поки він не зможе перебудувати свої стіни. Він схопився за одну річ, яка могла відвернути її від нього, і сказав:

 — Рука Кевіна не була випадковістю. Коли він розповість тобі що сталося, повір йому. Ти не захочете, але ти повинна. Але не питай мене — ні про це, ні про що.

— Париж, — сказала вона.

— Іди геть, Тея.

— Марсель.

Надто пізня мирна пропозиція.

 —Іди геть і не повертайся, — сказав Жан. — Будь ласка.

Тея ще хвильку вагалася, потім підвелася й поправила йому волосся. Якщо вона мала напутнє зауваження, вона думала про це й залишала його на його жалюгідні думки, не оглядаючись назад. Жан лежав, навіть коли вона йшла до дверей. Щойно вона зникла, він натягнув ковдру на голову й захотів, щоб своє тіло, яке не вже не працювало, дозволило йому поспати. Він ще не спав, коли через кілька годин Еббі заскочила, щоб перевірити його, і він не відпустив її, доки вона не дала йому щось, під чим він відключиться. Увісні його чекали кошмари, які завжди були і будуть, але принаймні Жан міг прокинутися і втекти від них.