Нарциси зі сталлю...

 

 

 

— Візьми себе, блять, в руки, Дем’ян!

— Що тобі, мати терезо, не зрозуміло в моїй клятій відмові?! — Він вдарив дверима по петлям так, що з полиць на цій стіні попадали на підлогу деякі особисті речі, а сама дівчина здригнулась і розлючено закричала:

— Тебе як виміняли, якого хуя ти відмовляєся?! Думаєш багато зробиш цим? Це наше доленосне!

— Коли ви всі вже зрозумієте, що це ВАША проблема в тому, що ви визначили всю мою долю не взявши до уваги мої бажання!

— А твоє «я» тебе більше цікавить, я так бачу. Це наш обов’язок перед Богом який треба виконувати, невже тебе не цікавить збереження безпеки нашого дому?! — Ці слова не можна було пропустити, бо його чули янголи з усього корпусу небесного палацу.

— Від кого його захищати?! Від тих Сатанівських виродків? Та їм би кінці з кінцями для початку звести і налагодити життя. Навіщо їм бикувати на Небеса коли вони самі як найжалкіша пародія на жебраків?

— Ти не так думаєш! — Прошипіла дівчина, крутячи в голові пояснення  своїх слів.

— Хіба мені треба думати за твоїми стандартами?

— ТАК.

 

 

 

 

 

— Вони все життя мені говорять про одне й те саме:
Демони грішні і єдине чого вони хочуть - це брати верх над тими, хто не може захистити свою честь та порядок. Та не може такого бути! Навіщо живим людям нападати на когось ще, не маючи ресурсів та потенціалу на перемогу? Це абсурдно і не правдоподібно. Я би вбив себе нахуй якби так проїбався.
З якого біса я взагалі повинен думати про цей дибілізм? Вони беруть і примушують мене щось робити, бо повірили в Творецькі казочки про постійну загрозу Раю. Хіба я щось підписував чи з чимось погоджувався, що це тепер схоже на бісівський розіграш?
Можливо, я чогось не знаю. Може там і справді все не так, як тут, але як люди там можуть відрізнятись від нас? Невже у них інший устрій, віра? Вони вірять в Бога? Якщо вони згрішили, не думаю що вони його фанати. Хоча і я теж… тоді чому я не в пеклі?

— Дем’яне.. що ти таке верзеш?

— Господи! Ти ще що тут забула?! Якщо хочеш щось підслухати йди до покоїв Адама!

— Мені ти потрібніший. Тео зучора ніби з людських переговорів, ти близчий до неї, тож, я думаю, знаєш що з нею.

— Кххх.. З якого хуя ти взяла, що я тобі щось розповідатиму? Ти списа мені точила? Закрий двері і займись важливішими справами за твою недолугу зацікавленість цією лярвою, ніби від неї твоя життєздатність залежить.

— От ти гострий, тобі б пасти звідси. Перепитаю в когось люб’язнішого.

— Пиздуй! — Викрикнув хлопець в п’ята сестри Герґетти перед тим, як здригнутись від хряпу дверей.

 

     Він завжди дивиться телевізор щоб розслабитись. Хоча в якому місці словом «спокій» можна описати те, як Дем’ян з агресивною зацікавленістю виписує на жовті папірці нотатки з денного випуску новин, де самі професіонали пишуть неймовірні тексти, що мажуть маслом на вуха диктори, непомітно для наївних телеглядачів читаючи цей текст на дублері. А коли на повний екран з блакитною бігаючою стрічкою показують репортажі, що захоплюють своїм рухом, янгол вже навіть не пише, бо від цього не можливо відірвати погляду. Камера з гіперстабілізацією ковзає по повітрю та хмаркові спецефекти, які ніби роздмухували їх своїм пір’ям та перетворювали на ледь помітний димок перед переходом на розповідь кореспондента, що постійно був у русі, наближаючись спиною до гостя, який підтвердив новину про відкриття в центральному хмарочосі магазину тістечок з веселки. 

     Всі знають, що це просто різнокольорова посипка, але задля привернення уваги більшої кількості клієнтів це поєданння слів звучить багатообіцяюче.

     Зазвичай, щоб утримати глядачів після такої неперевершеної картинки, треба тримати все на висоті, в тому числі і сам репортаж з місця обговорювальних подій. Активний рух, що зберігає на собі погляд покоління швидкого контенту, монтаж відео різних ракурсів та динаміка перед обличчям зберігає свою прихильність янголів, що звикли слухати що їм кажуть і вірити в те, що це чиста правда.

 

— Я повинен бути там: знімати ці прекрасні кадри, літати з великою установкою та змінювати дублі аудіовізуалу задля збереження репутації  телекомпанії, що керує мізками божествами від анголів до панства. — Почавши розкладати перед собою листи з записами, бубнів собі під носа Дем’ян, мріючи про здійснення свого внутрішнього призначення - бути відеорежисером. — Тільки от як мені позбутись цих екзорцистських обов’язків? Лютня мене просто так не відпустить, хоч і її поплічник постійно хоче мене комусь впарити або закрити в палаці, щоб такого як я ніхто не смів побачити. Через те, що я чоловік, мене хотіли вигнати з родини і дуже прикро, що вони з поглядів гуманності не дійшли до такого висновку, бо я хотів би звалити нахуй від них, знайти свого попутника-сучарника і спокійно займатись своєю справою в квартирі з височезними стелями…

 

     З часом Адам попередив усіх екзорцистів про нову дату наступного винищення і з другого разу це почало викликати питання на які ніхто з генералів не мав часу давати відповідь, тому деякі дівчата почали навіть будувати свої здогадки про причину скорішої кончини ще декількох сотень тисяч демонів знизу.

     Але загалом, мало кого цікавила ця тема більше за те, що в останній час обговорювали всі навколо. Дем’ян підслухував розмови сестер коли вони виходили з Едемського палацу і, як не дивно, це була така сама банальна хрінь, що і у випадку з веселковими тістечками. Кому взагалі цікаво дивитись кіно про вигаданий всесвіт якогось вишкребка, якому в голову в’їбало яблуком і він подумав, що це знак почати реалізовуватись?

     Хоча, Дем’яну самому треба реалізувати свої бажання так само, як і тому кінотворцю, бо сидіти в пустій кімнаті з побитими від неконтрольованої агресії меблями до першого в його житті вильоту з раю в низ не цікава ідея.

     Хіба горітиме вогонь ентузіазму в кімнаті з закритими вікнами? Ні, бо щоб горіти далі йому прийдеться зламати вікна і вирватись на вулицю.

     Тому ангел, прошаривши інтернет-ваканції, зібрав потрібні документи для бесіди з начальником та пішов до однієї з головних ТВ-студій небес, що розсташовувалась недалеко від штабу Адама. На будинках навколо висіли величезні екрани з рекламою, закликами, афішами з фото красивих моделей, що продавали ніби товар на собі, а не себе. Для хлопця це все було зрозуміло, бо з самого маличку ніхто з сестер штабу не виявляв бажання спілкуватись разом з ним, тому єдине що залишалось - постійно втикати на телевізор, телефонні соціальні мережі чи спілкуватись з чатом GPT. Його самотність розбавляли кореспондентські репортажі з набережної, зоопарку чи Херувим тауну, що не ділились ніякими емоціями, окрім закликання, проявлення зацікавленості в тому, про що вони говорять. Якою може бути людина, що виросла бачучи лише цю взаємодію з собою? Кожен психолог назвав би невтішний результат.

— Вітаю! — Невпевнено сказав в голос Дем після того, як перед ним автоматично розкрились високі прозорі двері до пресс-центру телекомпанії і одразу до нього відізвалась консультантка у блакитному халаті та вкладеним на бік волоссям. — Я тут щоб влаштуватись на роботу… — Його одразу верервали:

— Так-так, проходьте за мною, я покажу Вам шлях до офісу. Ви зв’язувались з нашою контактною особою? — Вона ніби переживає про те, що щось може піти не так і швидко тараторить. Видно, на неї склалось багато обов’язків тут, а це одразу не втішно для хлопця.

     Йдучи за спиною можливо майбутньою колегою, янгол згадав, що й не готувався до співбесіди і не дзвонив на контакти, що були вказані на сайті запрошення на посади. В голові з’явилась лише думка про те, який же він йолоп. — Та-ак… — Потягнув підтвердження на її питання, сподіваючись, що інформації про яку він прочитав на тому клятому веб-порталі компанії вистачить.

— В такому разі, директор Кадмій точно чекатиме на Вас в цей час на своєму робочому місці. Я сподіваюсь, що всі потрібні документи у вас з собою — Після, брюнетка прикрила рота долонею в сторону хлопця і жартівливо додала: — Бо він не любить коли хтось має проблеми з будь-якими важливими паперами! 

— Тепер зрозуміло… — «…чому ви в такому стані» настережливо додумав Дем’ян, вже готуючись до випробувань. До зустрічі з цією консультанткою йому було набагато спокійніше, бо на зараз відчуття страху перед директором виростає з кожною пройденою коридорами з дверима по обидва боки секундою. 

     Все виявилось набагато серйозніше, ніж він міг уявити. Проспонсороване грішми Бога життя в палаці весь час до навіть звичайної співбесіди на роботу виявилось дуже легким і не вимушеним. В пеклі таких називають безхребетними мажорами.

— Ми дійшли. Не гучно постукайте пару разів у двері і дочекайтесь відповіді пана Сі-ді перед тим, як увійти. Гарної Вам бесіди і звертайтесь, я завжди знаходжусь в холі першого поверху. — Мила, але втомлена дівчина одразу побігла назад, залишивши хлопця перед широкими дверима з ліпниною по бокам у вигляді серафимівських крил і табличкою «Директор  Cd». Це зовсім не схоже на повне ім’я предирливого директора скорочення збило його з пантелику. Але, здається, це справжнє скорочення хімічного елемента, тож можна зрозуміти.

     «Якщо пригадати пари з загальної хімії , це сріблясто-білий, м’який, гнучкий, тягучий метал який масово використовується в батареях живлення.. чи може це бути пов’язаним з людиною, що називає себе таким чином? Скоріше так, бо хто обирає собі небесне ім’я без урахування його сенсу.» продискусував ангол щоби відволіктись на пів хвилини і взяти себе в руки перед зустрічею і постукав у двері, очікуючи відповіді.

     Після двох стуків, що рознеслися ехом по коридору, дуже важко зтримувати страх очікування, не показуючи його назовні. Гробова тиша. Тепер помітним став навіть легенький вітерець протягу, що ворушить волосся застигшого хлопця, що від емоцій піджав до спини крила. Коридором почали розноситися звуки стуків каблуків об білосніжну плитку під ногами.

— Я так бачу, мої двері найбільше приймають на себе уваги. Мене шукаєш? — Мовив низький, азартний голос за спиною екзорциста, який одразу відчув легкий морський запах і здригнувся.

— А, це ви Кадмій?

— Батькович. Саме так. — Директор відкрив сенсорним пін-кодом свій кабінет та пройшов до білого приміщення, яке здається супер яскравим через розміщення на сонячній стороні будинку і сліпить очі після темного і холодного коридору. — Мета візиту? Кажи швидше, я тут на пару хвилин. — Озвучив ніби вирізаний шматок слів зі своїх думок директор, одразу підійшовши до столу в пошуках документації за минулий місяць.

— Я прийшов на співбесіду до вас на ваканцію відеорежисера. Я можу стати профільним підсиленням вашої команди.

Серафим подивився на янгола якого бачив вперше і усміхнувся від безглуздості його бажання. — На такі співбесіди зазвичай реєструються. Чому я повинен виділяти на тебе свій час попри графік? Ти не такий як інші?

— Ну, на справді так… — Ця наглість від пана Кадмія привела в ступор. — Я знаюсь на зйомці, вмію швидко та якісно монтажити відео, вигадую реалістичні запрошення до дій - CTA , що спрацює на авдиторію і знаюсь на прийомах прикування очей абонентів до екрану.

— Якщо так, то як ви зреагуєте у кризовій ситуації коли на Небеса нападуть безцеремонні жителі пекла? — Це жахливе питання, що знову ж пов’язане з нападом демонів. Що вчора, що сьогодні - всюди, де Дем’ян виходить з чотрьох стін, він чує про ці можливі «кризові ситуації». Але не зважаючи на власну думку, перед серафимом прийшлось запхати її далеко і глибоко щоб його руки не прибили цвяхами до хреста. Але що відповісти? Він ніколи не думав про можливість навіть самого варіанту, що демони влаштують навалу і, тим паче, не припускав яка може бути його реакція. Але, якщо судити логічно, для компанії найкращим варіантом дій янгола буде намагання зберегти свою і загальну репутацію телеканалу і захистити його усіма способами, які тільки спадуть на думку.

— Я виконаю свій обов’язок як співробітника та представника компанії і зроблю все в своїх силах, щоб захистити наш бренд.

— Це вже цікаво, хлопчику, а ти хоч маєш досвід роботи такий, що вже рвешся на посаду режисера?

— Еееее…

— В будь-якому разі, я зможу взяти тебе лише на посаду відео-монтажера. Проходитимеш стажування у головного режисера, поки він вільний. — Мовив директор великої компанії, роздивляючись документи недосвічченого хлопчика. — У тебе немає прізвища. Зазвичай, лише у екзорцистів можна таке зустріти, але їм же заборонено влаштовуватись на офіційну роботу, тому це дуже дивно. — Кадмій подивився зпідлоба на ангела, через що напруга між ними почала натягуватись як шоста струна на гітарі. Поскрипуючи. Ніби от-от порветься і йому зараз відмовлять в усьому про що Дем’ян коли-небудь мріяв. — Але якому бісовому екзорцисту якого через все життя веде за руку Пречистий захоче працювати за щомісячну зарплатню, коли в його ногах лежить море Небесних баксів!? Хахах-ха, це безглуздо. Тож, хлопче, приходь в понеділок на дев’яту на одиннадцятий поверх і тобі все розскажуть, бо маю вже бігти. — Пан Сі-ді чемно вивів Дем’яна зі свого кабінета і випарувався, як морська хвиля під палючим сонцем. Запах солі та свіжості обвів розпливаючогося від щасливої усмішки хлопця, що простояв перед виразними дверима своєї долі ще пів години, не увіривши в те, що навіть такі мрії можуть збуватись.

 

 

 

 

 

      Бесіда викликала хвилювання але не здавалась для Дем’яна чимось важким, хоч це і великий крок в проквітанні його життя. Попри відсутність права мати якусь роботу, окрім екзорцистського війська, він зміг здійснити свої бажання і стати найщасливішою людиною на весь мегаполіс. Але через, на його думку, не гуманні правила життя йому прийдеться скривати факт своєї працевлаштованості більше за свою тушу від Адама. Для людей з тривожністю це могло би бути величезним випробуванням після якого організму прийшлось би відновлюватись в депресивному стані ще дуже довго, але для нашого янголя це був просто новий експіріенс, що змінив обстановку та майбутній стиль повсякдення. Цікаво, що б змогло його вивести з течії своєї впертості?

— Де ти був?

— Не твоє діло. — пробубнів він, йдучи холом до сходів щоб піднятись на свій поверх.

— Ні, мене реально цікавить де носило твою сраку. Чому я повинна тебе наздоганяти коли говорю з тобою?! — Тео схопила брата за комір піджака і потягнула його назад.

— Бо мене не цікавить те, що твориться в твоїй голові, Тео, годі носитись за мною як мамка!

— Святого суда на тебе не знайдеться, чорте, ти ж знаєш чому я змушена за твоїми п’ятами стежити.

— Але мені не потрібно це! Я давно виріс і знаю де мені ходити.

— Але я досі відповідальна за тебе, твої обстеження і спостереження за станом дуже важливе для Раю.

— Чому я для вас як кріль блакитної крові… Чому ти переймаєшся лише дослідженнями мене і не зважаєш на те, що я також окрема особистість? Я маю власні бажання і вподоби, я не такий як усі!

— Бо всі не кричать про те, які вони особливі і знаходять рішення в рамках нашого роду, Дем’яне. Те як ти проявляєш свою любов до ТеВе нашкодить не лише мені, а і устрою небес, а ти, вишкребок клятий, ніяк цього не допетраєш. Мені просто треба берегти тебе від загроз і небажаних дій, не у одного ж тебе є старша сестра!

— Але це мало для мене! Я маю великі цілі, я амбітний і знаю це, а ти завжди стояла на моєму шляху до прояву цього. — Він запригнув на підвіконня високого вікна, що відкривав вигляд з палацу на пародію едемського саду з великою яблунею посередині, яку ніби оборонними мурами закривали стіни райського палацу. — Все дитинство ти показувала мені що я не маю права на гобі. Коли я взламав телевізори школи і в імпровізованій студії складу штабу зняв ефір про розкриття таємниці змови авторів підручників за якими нас навчають, ти вимкнула бляха живлення всього району лиш щоб ніхто не побачив те, що я можу! — Це був повний крах для маленького хлопчика, що думав глибше за те, що лежало на поверхні. Звичайні книжкові рядки нічого не несли, то треба було заглиблюватись всередину їхнього значення - про те, що вони означають для автора книги. Часто вони можуть розкрити потаємні психологічні впливи якихось подій в житті автора, що впливає також і на його тексти, бо текст - це відредагований потік думки письменника і на неї впливає навіть запах, що він відчуває в час написання. Тож, навіть ракети, що летіли б над його домом під час набирання символів матимуть вплив на структуру і настрій тексту, що він пише, і не всі можуть вловити цей напрям. А Дем’ян міг це робити ще з того часу, але завчасні дії Тео завжди були для нього різким словом «Стоп» в усьому, що могло б відрізняти його від екзорцистів. — Ще й потім влаштувала лекцію про те, що я ніби копія Єви, що ведеться на підлі задуми всіляких маньяків. Я ж кажу тобі, ніхто мене не підмовив!

— А мені здається саме так. І я це зробила щоб ніхто не почув твоїх скажених поглядів які я пробувала змінити, але ж ти впертіший за козла - ти не хочеш навіть намагатись зрозуміти навіть коли я взяла на себе роль лекора. Годі цієї вистави у мучителя-жертву, я не повторюватиму тобі цю елементарщину.

— Правильно робиш, бо я всеодно стоятиму на своєму. — Він схопився і полетів до себе, вже не витримавши цих тортур з допитами, що часто влаштовує Тео. Але найголовнішим є те, що вона, все ж, не дізналась про те, де він був.

— «Срака, тепер же прийдеться постійно відмовлюватись про те, куди я йду. Я ж не зможу постійно посилати її нахуй.»

      Тео знала на що йшла ще з дитинства і досі виконує свої обов’язки згідно методички, яку підготували для неї Трони Божі ще до народження янгола. І, на жаль, їхній розум не передбачив цей випадок. От лиш від одного Дем не зможе відхреститись - йому прийдеться…