Ваша вахта

— Арміне!

 

Секунда в ступорі й Армін відволікається від огляду рани Саші, щоб повернути голову на звук. До нього біжить Ерен, і на його обличчі такий вираз, наче він зараз заплаче. Він прискорюється і, добігши, падає на коліна біля Арміна. У наступну секунду Армін відчуває його відчайдушні обійми й мимоволі затамовує подих. І схоже, Ерен все ж таки заплаче.

 

Армін помічає, що чужі руки, які міцно огортають його тіло, тремтять. Він відчуває це настільки чітко, наче тремтить він сам, але це точно не так.

 

— Ти повернувся.

 

У голосі Ерена стільки полегшення, що Армін теж мав би розслабитись, але він не розуміє нічого. Що сталося з Сашею? Де решта? І чому він, Армін, досі живий?

 

Крім того, до нього помалу приходить усвідомлення чогось дивного. Разом зі здивуванням, теплом Ерена і незвичним відчуттям власного тіла, Армін відчуває щось зовсім незнайоме. Щось незбагненне і нове, але ним це якось автоматично розпізнається як щось своє і потрібне. Як щось до біса правильне.

 

Армін розуміє, що Ерен раптом завмер, і припускає, що він відчув його збентеження. Ерен відсторонюється і заглядає йому в очі. Ось тільки в нього самого на обличчі лише розгубленість, він сам розуміє не більше, ніж Армін. І відчуває те саме. Армін точно це усвідомлює, йому не вперше розуміти Ерена без слів, але він швидко губить цю думку, коли щось в зеленому погляді навпроти змушує його повторно затамувати подих.

 

Все навкруги якось раптом затихає і зникає з периферії зору. У голові приємно паморочиться, і Армін стрімко тоне в зеленій глибочіні.

 

 

Армін розплющує очі й спершу не може сфокусувати погляд на чомусь. Перед ним видніється чийсь силует, схований димкою, яка помалу розвіюється. Через кілька секунд він впізнає обличчя Ерена й одразу помічає зміни — він виглядає старшим, а волосся його набагато довше, зібране в пучок на потилиці. Однак найбільше змін помітно в його очах — вони все такі ж нестерпно зелені, але в них більше немає тієї емоційності та щирості, що вирувала там раніше. Цей погляд незвично тьмяний і немов чужий, це погляд людини, яка втратила надію на власне щастя.

 

— Арміне, — неголосно кличе Ерен і обережно бере його руки у свої.

 

Армін на мить дивується, адже Ерен дивиться на нього так, наче винний у всіх бідах світу. Він дивиться так, наче Армін повинен його завзято ненавидіти. Але ще більше шокує те, що самому Арміну дотик до гарячих рук Ерена у першу мить здається неприємним і він давить у собі бажання відсахнутися. Він розуміє, що знає причину такої своєї реакції, але вона, наче туманний сон, швидко губиться десь у підкірках.

 

Армін відчуває, як Ерен гладить великими пальцями тильну сторону його долонь, але все ще не може відвести погляд від його обличчя. Ерен, по-своєму розшифрувавши ступор хлопця, піднімає його руки до своїх губ і цілує кісточки. Так невагомо, наче вони зовсім крихкі й дорогоцінні. Армін раптом згадує, що ще зовсім нещодавно вони були розбиті, але цей спогад теж здається якимось чужим, як і до біса нещасний погляд Ерена, яким він бігає по його обличчю.

 

Відчуття теплих губ Ерена на його руках знову породжує дивне усвідомлення в його голові. Він повинен злитися на Ерена. Ерен повинен просити вибачення. І не тільки перед ним.

 

— Пробач, — відчайдушно говорить Ерен і, відпустивши руки Арміна, обережно обіймає його. Затамовує подих, прислуховується до його дихання і, не зустрівши спротиву, вже міцніше притискає до себе. — Мені так шкода, Арміне. Я мав це зробити, розумієш?

 

Армін не розуміє. Мабуть. Єдине, що він чітко усвідомлює, — це те, що Ерен говорить щиро. Армін завжди вмів розпізнавати таке в ньому, і блеф приховати від нього Ерену було б важко. Може… може тому йому довелося піти на крайні заходи?

 

Армін повільно й важко видихає і нарешті відповідає на обійми. Трохи невпевнено обплітає руками тіло Ерена, на що той одразу реагує і лагідно накриває долонею його потилицю. Армін вже без подиву відзначає, що його власне волосся коротше, ніж було. Все якось так неправильно, що хочеться все кинути й втекти. Все якось так дивно, що хочеться залишитися і дізнатися, у чому справа. А ще дотики Ерена вже анітрохи не відштовхують. Це заспокоює.Трішки.

 

— Пробач, — гаряче шепоче Ерен йому на вухо. — Пробач мені, будь ласка. Хоча… — він замовкає, і Армін чує лише його рваний видих, а потім відчуває короткий поцілунок у скроню. — Не треба, якщо не можеш. Просто знай, що мені дуже прикро. Я ніколи не хотів нашкодити тобі, повір.

 

Армін вірить. Справді вірить. Це одна з тих небагатьох речей, що йому залишилися.

 

І все ж він відчуває деяку образу. З цим напливом почуттів важко впоратися, очі починає щипати від вологи, і все це знову здається і своїм, і не своїм одночасно. Але разом із тим Арміна накриває сильною хвилею ніжності до Ерена, бажанням відгородити його від усього. Дивно? Ні. Це справді його бажання і почуття. Шкода лишень, що це неможливо.

 

Армін цілує Ерена в плече. Йому це справді потрібно. Знати, що Ерен поруч. Показати, що все добре. Або хоча б щось добре.
А ще йому чомусь здається, що він повинен будь-яким способом не дати Ерену піти. Він повинен залишитися. Від цього залежить… щось. Щось дуже і дуже важливе.

 

— Я розумію, — власний голос видається Арміну дивним, та й він не збирався нічого казати, це вийшло якось автоматично. — Ти повинен сказати це Мікасі, а не мені.

 

Армін завмирає, і Ерен, здається, теж. Мікасі? Що Ерен зробив Мікасі? Що взагалі тут в біса відбулось? Це наче свідомий сон, який не можна контролювати, тільки от надто реалістичний, надто яскравий і… може, зовсім не сон?

 

 

Армін швидко кліпає, і йому здається, що він не робив цього цілу вічність, хоча часу минуло менш як хвилина, це точно. Він знову сидить на стіні, а перед ним знову розгублене обличчя Ерена, але на цей раз це його Ерен, а не той, з видіння.

 

Видіння…

 

Армін різко вдихає, раптово і дуже вчасно згадуючи розповіді про соулмейтів. Соулмейт-зв’язок з’являється в період від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, одночасно в обох істинних. Людина починає відчувати свого соулмейта. Чим більша відстань між ними й чим менший духовний зв’язок, тим слабші ці відчуття. Перший зоровий контакт соулмейтів після появи зв’язку посилює його і дає можливість побачити уривки одного з найімовірніших варіантів майбутнього…

 

Армін спантеличено дивиться на Ерена, який, схоже, подумав про те саме. Він бачив таке ж видіння? Він теж відчував себе не самим собою, знав лише половину і не міг нічого зрозуміти? Деталі з видіння теж стрімко розпливаються в його голові, він теж з усіх сил намагається їх затримати? Чи це лише в Арміна все так? Лише його трясе від побаченого?

 

— Це було… — Ерен з круглими від шоку очима дивиться на Арміна і не може підібрати слів, а отже, він бачив і відчував те саме. — Це те, що я думаю? Ми…

 

— Так, — Армін твердо киває. Нехай він ще сам не відійшов від побаченого, але він впевнений на сто відсотків. Це не може бути щось інше.

 

А ще він почуває це. Їхній зв’язок. Він тече по тілу, наповнює судини й думки. Наче друга шкіра, відчуття спорідненості з іншою людиною ледь вагомо огортає тіло, але при цьому здається таким потужним. Це зовсім нове почуття, і описати його точно Армін не може. Поки що. Його перше здивування помалу відходить на другий план, уступаючи місце цікавості.

 

— А я знав, — Ерен м’яко всміхається, бере Арміна за руки.

 

Напевно, через це їх обох накриває дежавю, бо обидва вони завмирають на секунду, а потім Ерен усміхається ширше. І ще ніколи його усмішка не засліплювала так сильно. Або це в голові Арміна досі паморочиться, хтозна. А ще долоні Ерена раніше завжди здавалися йому гарячими, але зараз їхня температура однакова. Але дотик відчувається по-іншому. Він особливий. Такого Армін ще не відчував від звичайного тактильного контакту. Це… дуже приємно.

 

— Я сподівався, — щоки Ерена стрімко червоніють, і він знову обіймає Арміна, заривається носом у вигин його шиї. — Ти живий. Ти живий, — тихо і з вселенською радістю повторює він, як мантру. — І ти мій соулмейт. Господи.

 

Армін глибоко вдихає від чогось важке повітря. Він живий, а Ерен — його споріднена душа. Людина, яка призначена йому долею і якій призначений долею він. Армін і так вважав, що їхні життя переплетені назавжди й не просто так, а тепер… Тепер усе стало на свої місця. А ще породило кілька важливих питань.

 

Армін у свій час багато читав про соулмейтів. Знайти свого істинного означало для людини дуже багато. Зв’язок між спорідненими душами робив їх сильнішими і відкривав нові таланти. Поєднував і подвоював уміння. Мало хто знаходив свого соулмейта, і це було однією з причин, чому Армін завжди вірив, що у світі вони не єдині й за стінами ще є люди.

 

Виходить, вони з Ереном… Вони бачили можливе майбутнє, Ерен там просив вибачення, і не лише у Арміну. Що він ще зробив? Що він може зробити?

 

Арміну на одну маленьку секунду стає по-справжньому страшно, але Ерен, немов відчувши це, відсторонюється і знову накриває його руки своїми.

 

— Боже, ми соулмейти, Арміне, — повторює він і заглядає в очі, дивиться тепло і з дещицею захоплення. Усі хвилювання Арміна  помалу відступають, йому лише хочеться, щоб цей живий зелений погляд навпроти ніколи не став таким, яким був у видінні. — Ти розумієш, що це означає?

 

О, так. Він розуміє.

 

Арміна знову затоплює ніжність. Якщо він колись і мріяв зустріти свого істинного й інколи навіть намагався уявити, яким він може бути, то зараз кращого варіанту він уявити не може. Ерен. Що б там не було, через що б їм не довелося пройти, вони подолають це разом.

 

— Розумію, — Армін киває, м’яко і дещо ніяково всміхається. Вперше в його житті він усвідомлює щось до кінця.

 

А потім думки зникають. Він бачить милий рум’янець на щоках Ерена, його легку посмішку і першим тягнеться вперед. Відчуває теплі шорсткуваті пальці на своїх щоках, а потім м’які губи на своїх губах і заплющує очі. Чи варто казати, що на цьому моменті світ для них двох знову зупиняється? Армін відчуває сотню почуттів протягом цих кількох солодких секунд і точно знає, що Ерен теж. Чи думав Армін про це раніше? Так, однозначно, інколи він ловив себе на таких думках.

 

Вони цілуються коротко, але не відсторонюються, залишаючись максимально близько один до одного. Армін відчуває рваний видих Ерена й обплітає руками його шию. Ерен залишає на його губах ще поцілунок, такий самий короткий і ніжний, потім ще один і ще. В Арміна складається враження, що Ерен хоче зацілувати кожен сантиметр його губ, і він зовсім не проти. Начхати, що будь-хто може зараз їх побачити, начхати, що з усім цим ще належить розібратися. Зараз поряд з ним Ерен, який не дає його думкам нормально сформулюватися, і ця тиха хвилина належить тільки їм.

 

Армін знає, що більше часу їм зараз не дозволено, а тому щиро відповідає на поцілунки й намагається запам’ятати якомога більше. Зафіксувати в пам’яті ці лагідні дотики до свого обличчя, відчайдушні обійми й відчуття трохи обвітрених губ Ерена. Запам’ятати те, як горить сором’язливістю і водночас бажанням власне обличчя. І те, як стрімко в грудях розквітає нечуване тепло.

 

Коли вони відсторонюються один від одного, на обличчя Арміна мимоволі проковзує посмішка. А ось Ерен раптом серйознішає. Він твердо і впевнено дивиться Арміну в очі, наче збирається промовити справжню присягу.

 

— Я ніколи не нашкоджу тобі, Арміне, обіцяю, — тихо говорить він і повільно гладить його щоки подушечками пальців. — Нікому з вас. Це ж… Це ж лише ймовірний варіант, не обов’язковий, правильно? Тому що я такого не допущу.

 

Армін і хотів би щось відповісти, але його й Ерена відволікає звук тросів ППМ. На стіні з’являється Лівай, і Армін з Ереном одразу ж знову перезираються, одночасно усвідомлюючи одну річ. Їх зв’язок — важлива інформація, і про нього доведеться розказати. Хоча б капітану.

 

— Отямився, — констатує Лівай, окидаючи хлопців швидким поглядом. Він дістає сигнальну ракету і вже готується пустити її в небо, але знаходить щось у тому, як дивно Армін і Ерен дивляться на нього. Як близько один до одного сидять. І як почервоніли щоки в них обох. — Що сталося?

 

— Капітане, ми маємо розповісти дещо, — після невеликої павзи впевнено говорить Армін, хоча й очі його горять розгубленістю.  — Ми з Ереном… — він майже губить свою впевненість, побачивши вичікувальний погляд Лівая, але потім швидко опановує себе і вирішує зайти з іншої сторони. — М-ми щойно бачили варіант майбутнього.

 

Проходить довга секунда у тиші. Щось проковзує в очах капітана, отже, він розуміє, про що мова. Він коротко дивиться на них обох якимось новим поглядом, дещо дивним, і Армін, здається, розуміє чому.

 

— Он як, — говорить нарешті Лівай з абсолютно порожнім обличчям. — Ви бачили щось корисне для нас?

 

Армін чекав це питання, але вони з Ереном не мають, що відповісти на нього. Що може бути корисного в незрозумілому уривку якоїсь події, в якій ти береш участь лише на кілька хвилин, та й там ти сам — не зовсім ти?

 

— Ні, нічого конкретного, — відповідає Армін, і Ерен підтверджує його слова, просто похитавши головою.

 

— А щось неконкретне, але хоч на дещицю важливе? — з добре схованою надією перепитує Лівай, але Армін все одно її чує. Він би теж був дуже зацікавленим у видінні майбутнього, навіть якщо це були б неважливі кілька хвилин з чийогось зв’язку соулмейтів.

 

Армін перезирається з Ереном, який мовчазним і ледве помітним кивком дозволяє йому розповісти. І повністю довіряє йому обсяг того, про що він збирається розповідати.

 

— Ерен просив у мене вибачення.

 

І просив його так слізно і відчайдушно, що Арміну й досі страшно уявити, за що. Він тільки зараз усвідомлює, що тепер це видіння буде постійно виринати у пам’яті й породжувати сумніви й тривогу.

 

— Це все.

 

— Зрозуміло, — киває Лівай і кидає швидкий погляд на Ерена. — Цей телепень що хочеш може утнути.

 

— Я ще тут, до речі, — зовсім тихо бурмотить Єґер, але і Армін, і Лівай його, звісно, чують.

 

— Що ж, — проігнорувавши його слова, продовжує Лівай. Він трохи мнеться, а потім все ж видає: — Вітаю, напевно. Ханджі замучить вас експериментами, — риси його обличчя раптом м’якшають, він майже всміхається, але так дивно і болісно, що Арміну стає справді бентежно. Він хоче сховатися від цієї гіркої посмішки. — Тепер ваша вахта. Ерене, розкажи Арміну про все.

 

Армін ловить погляд Ерена і розуміє, що зараз його чекає нове потрясіння.