“Отче, я грішник”, — чоловік опустився на коліна перед священиком.
***
На дворі ніч. Мете. А десь в центрі села, між різьблених та розмальованих стін зовсім невеличкої церкви, лунає таїнство примирення. Священик, а то є старенький дідусь в білій сорочці та з єпитрахиллю поверх неї, яку довелося накинути похапцем, вислуховує нічного гостя. Небажаним він звісно не був, адже тут кожному і будь-коли раді, але все ж неочікуваний в таку пізню годину. Хоча, часи зараз не легкі…
— Всі ми грішні, діти Божі, — мовив старець.
— Не заспокоюйте Яро… отче Ярославе, я прийшов лиш сповідатися, прощення не чекаю.
— Добре, сину. Говори.
Тож біля свічечок, що тліли не першу годину та перед іконами почалася сповідь.
— Я не вірю в іншого Бога,— глянув чоловік на шпаргалку — оту брошурку, яку ще на вході схопив, де чорним на жовтому надруковані підказки, як треба сповідатись; де виписані всі десять заповідей, яких варто було би дотримуватись. Він їх знав, але ж із списочком під рукою простіше:
1. “Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене”
2. “Не роби собі ідола і нічого подібного до нього, не поклоняйся йому і не служи йому”
3. “Не взивай намарно імені Господа, Бога твого”
4. “Пам’ятай день святий святкувати”
5. “Шануй батька твого і матір твою”
6. “Не вбивай”
7. “Не чини перелюбу”
8. “Не кради”
9. “Не свідчи неправдиво на ближнього твого”
10. “Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого”
Чоловік ніяково зажав папір в долоні ще дужче та й продовжив.
— Не вірю в іншого, однак занадто полюбляю футбол, ну прямо помішався на ньому, різні трофеї збираю, в забобони вірю, а то ж гріх?
— Гріх, сину мій, — погодився старенький. Згідно першої заповіді кожне надмірне захоплення чимось є гріхом.
— Та й отей брелок, що ношу вічно з ключами, мабуть гріх. Бо він з якимось чудернацьким символом ненашенським. Викинути все шкода, адже подарили, та й гарний він мені такий. Я його не прирівнюю до ікони, але ж то все рівно грішно?
— … — ось і друга заповідь прозвучала.
— … — чоловік глянув хутко на папірець в руках і продовжив далі. — Ох, ну мою нецензурщину й самі не раз чули, не раз зауваження робили, тут точно грішний.
— Було таке, — сумно видихнув священник, згадуючи порушення третьої заповіді. Не годиться Ім’я Господа нашого згадувати коли лаєшся.
— Сьомого дня нажаль теж не відпочивав. Якось робота, дім, все за тиждень не встигалось, все на той сьомий день і відкладалось.
— Сьомий день треба лишати для шанування Отця нашого. Розумію, що не завше нині вдається третьої заповіді дотриматись, але все на Неділю відкладати не годиться! — пояснив старець.
— Та й про те, як батьки після моїх вибриків сивіли на очах — вам теж відомо, — чоловік неохоче говорив про порушення п’ятої заповіді.
— Хороші вони в тебе люди, гріх їх не шанувати!
— Грішний я й тому, — соромно стало говорити. — Що якось зрадив своїй жінці. Лиш раз, був п’яний, але ж то не виправдання.
— Ох, сину мій, — священик дружину його знає. Стільки років в цій церкві сповіді вислуховує, а до таких таємниць ніяк не звикне. Отже і сьомої заповіді не дотримався грішник.
Ніби скинувши найтяжчий тягар, чоловік взявся далі за надрукованим списком сповідь вести.
— Ой, а скільки ж я крав? На роботі всі крадуть, і я крав! Ще більше них намагався. Та що там зар, я ще хлопчиськом знав, що таке цупити, — з долею ностальгії згадував. — Пам’ятаю, як з батьком їздили кукурудзу з поля красти. Неправильно, але що було робити? Їсти хотілося, а нас малих аж троє було!
— … — відповіді не було. Після кожного наступного озвученого гріха ставало все складніше говорити, бо що тут духівнику сказати, коли переважна більшість в подібному сповідаються. Багато хто не може утриматись від спокуси порушити якусь заповідь, хоча добре знають, що то гріх.
— Та й брехав багато, куди без цього. А це ж теж гріх! — уже не питає, тільки стверджує грішник.
— Гріх, — тихо мовив старець. Дев’яту заповідь порушують мабуть найчастіше, свідомо чи ні.
— Десята заповідь закликає не заздрити. Ну хіба ж то можна оминути, не відчути хоча б разочок? Я чи не щодня її відчуваю кожною клітинкою свого тіла. Сусіду часто заздрю, бачили, яку красуню на колесах придбав? — дідок мовчав. — І начальнику звісно, і тим кого любить фортуна. А це гріх…
— Гріх, сину мій, треба радіти тому, що маєш!
— Отче, який же я грішний. Доки йшов сюди, все думав, все згадував своє життя, розклав по поличках і прийшов до висновка, що дев’ять заповідей з десяти я вже встиг порушити!
— Покайся! Бог милостивий! — заспокоював чоловіка старець.
— Я то покаюся в цих гріхах, але що ж мені робити, коли вранці піду захищати свою сім’ю, свій дім, свою країну, там і до порушення шостої заповіді не далеко. — Не вбивати було чи не єдиною заповіддю, в дотримуванні якої грішник раніше був певний… А тепер.
— Покайся, сину мій! І Бог простить! — та слова духівника вже не сильно турбували чоловіка на колінах, бо той ніби загітнотизований мерехтливим світлом від свічок продовжував.
— Отче, а правда, про що бабці говорять, ніби всі хто в піст великий помирає, то до раю потраплять? Бо тоді я не хочу в той рай, з тими нелюдами.
— Ніхто про таке не знає! Все в руках Божих!
— Яр… — вкотре зупинив себе грішник, щоб не назвати просто за іменем духівника. — Отче Ярослав, от скажіть…, а кожен, хто покається, незважаючи на страшні гріхи, може прощення отримати і в рай потрапити? — мабуть спочатку чоловік і хотів відповідь почути, але зрештою передумав і заговорив далі.
— Бо вони то покаються…, а от я не впевнений, що зможу, — злість та біль насичували кожне наступне слова. — Та й не хочу я в той рай де ті нелюді будуть… Я грішник, і вже краще зі своїми побратимами грішниками в пекло відправлюсь! — останні речення давалися так складно, що його голос тремтів, не тільки голос, а й руки, плечі.
— Не говори дурниць! Бог милостивий, він все бачить! — переконував священик, бо не знав як ще втішити створіння Боже перед ним.
До світанку залишалося ще декілька годин, але чоловік пішов через темряву додому, бо коли ж він знову своїх рідних побачить. А старенький дідусь лишився в церкві, де йому найспокійніше.
“Отче наш, що єси на небесах! Я грішний, бо не можу стримати злих думок, не можу впоратися з біллю, що відчуваю сам та бачу довкола! Отче наш, направ мене на вірну дорогу!” — стояв на колінах духівник перед розп’яттям і хрестився.
***
Отче наш, що є на небесах!
Нехай святиться Ім’я Твоє.
Нехай прийде Царство Твоє,
нехай буде воля Твоя
як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні.
І прости нам провини наші,
як і ми прощаємо винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу,
але визволи нас від лукавого.
Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки.
Амінь.
~~~~~
Буду вдячна за участь в акції #продублюй_будь_ласка, про яку почитати можете тут:
Акція #продублюй_будь_ласка | ФУМ|ФАНФІКИ (fanfic.pp.ua)
А ось тут знайдете всі посилання куди можна продублювати: https://t.me/yayatyts/49