Глава 2

Відтоді минуло трохи більше шести років.

Елвін та Беверлі не розмовляли про давні події та вперто робили вигляд, ніби взагалі забули про вечір, який змінив їх звичний образ життя. Через деякі обставини їм довелося повернутися в Деррі. Якщо бути більш детальним — у Беверлі з’явилися деякі проблеми зі школою, а в Елвіна не складалося з роботою.

І дочка, і батько страждали через одну й ту саму причину: якась туманність навколо смерті Ельфріди Марш не давала їм спокою навіть опісля такого чималого проміжку часу. Особливо, коли наставала пізня година. В такі моменти думки чоловіка затьмарювала густа  темрява, а дівчинка не могла вийти з кімнати через невимовний страх того, що може відбутись поза дверима.

Однокласники Беверлі час від часу стверджували про те, а чи не вбила вона свою матінку, через те, що вона була «хвойдочкою». Ті телепні не знали, що насправді Ельфріда була набожною жінкою і, якщо можно так сказати, вкрай непорочною. Однак той факт, що вона народила доньку перед тим, як пошлюбилася, вважався сприятливим підґрунтям для розповсюдження подібних мерзенних та бридких чуток. Але що поробиш?

«Підлітки — це щось посереднє між мохами, лишайниками та кільчастими хробаками», як казала за життя Ельфріда Марш.

Вона була дуже мудрою жінкою. Шкода тільки, що небагато хто зміг це оцінити за її життя.

***

Нарешті, сімейство дісталося до свого нового дому.

Як тільки Беверлі вийшла з машини, в очі одразу кинулися підстрижені кущі камелій, квітучі дерева персиків, аромат котрих розносився всюди, і неймовірні клумби тільки-но розквітнувших дзвіночків та конвалій. Картину доповнював високий дім з дерев’яним фасадом, пофарбований у смарагдовий колір — один з улюблених кольорів Беверлі.

Зсередини будівля нагадавула справжній палац. Два поверхи поєднували гвинтові сходи, також був прохід на просторе горище, котре Елвін вже визначив для своїх інструментів та доньчиних картин, яка останнім часом все більше любила малювати.
Неймовірних розмірів коридор прикрашали різноманітні натюрморти, пейзажі та декоративні рослини. Кухня була настільки велика, що, здавалося, ніби там міг розміститися невеликий ресторан. Кахель та меблі пофарбовані в бежевий колір, що тільки додавало приміщенню непохитної охайності та скромності.

Нарешті розібравши свої речі, Беверлі вирішила спробувати ванну та нові олії, що прикупила по дорозі. Гарячі потоки води сочилися вздовж тіла молодої дівчини, обдавши приємним жаром, котрий був в самий раз після довгої, втомлюючої подорожі. Вона сиділа у ванній кімнаті близько години, час від часу додавала гарячої води і розмірковувала щодо майбутнього тижня, який почнеться з нової школи.

 

***

 

Тим часом пан Марш закінчив розкладати по місцях електричне обладнання та присів на диван, щоб провести решту вечора за переглядом телевізора. Насипав до миски чипсів, які купив у місцевому супермаркеті, налив до бокалу пива і поклав поруч м’яку ковдру — про всяк випадок, якщо вночі стане холодніше.

Пізніше, з ванної вийшла Беверлі із задоволеною посмішкою у всі тридцять два. Елвін в той час вже був достатньо сп’янілий, через що його поведінка ставала ще більш мерзенною, ніж він сам.
— Беверлі, хутко в ліжко. Завтра в нас буде важкий день, тому постарайся виспатися. Мені непотрібно, щоб ти впала від виснаження, — його тон здавався турботливим, але в той же час дратуючим.

Чоловік підняв келих, зробив великий ковток, і його кадик декілька разів здригнувся вгору-вниз. Дівчина ненавиділа батькову залежність, але не могла нічого вдіяти.

— Добре, татусю. Вже лягаю, — спробувала найбільш ввічливо відповісти, посміхнулась та мимоволі закотила очі.

В голову залізла думка про те, що це будуть найбридкіші вихідні.

І цього разу вона виявилася права…

***

Понеділок.

Нова школа — нові проблеми.

Марш вже давно звикла до них. Вони не лякали її, і тим більше, не дивували, тому вона абсолютно спокійно ставилася до чергової компанії нахабних дівиць, які не втрачали можливості в будь-який спосіб поглузувати з дівчинки.

Проте їй дуже припав до ока хлопчик на ім’я Бен Хенском. Пухкенький, незграбний, однак дуже допитливий та романтичний. Ще в перший день він проявив незвичну доброту до неї, не дивлячись на те, що вони знали одне одного не більше хвилини.

Знайомство з Беном покращило черговий жахливий день, який більше не здавався таким  нестерпним.

Решту дня дівчина провела в думах про майбутні тижні, місяці, і, ймовірно, роки, які вона мала провести в цьому неприємному містечку. В Деррі, яке вже не любило її, та всіма можливими способами намагалось показати свою неприязнь.

***

Беверлі лежала у своєму ліжку, роздивлялась стелю, прикрашену кольоровими візерунками, і міркувала, наскільки було б непогано злетіти під саму стелю і літати під нею, скільки душа побажає. А опісля взагалі полетіти з дому та блукати в нічному небі, відчуваючи лише потоки вітру, що спокусливо ріже обличчя.

Раптом у вікні щось промайнуло.

Дівчина різко перевела погляд убік, намагалась зрозуміти, що то було. Секунди тиші здавались вічністю, тому Беверлі, долаючи страх, що прорізався назовні, попрямувала до вікна.

На вулиці не виявилось жодних ознак життя. Вітер не чіпляв маківки дерев, люди не гуляли зі своїми собаками, як це зазвичай буває вечорами. Складалось враження, ніби місто завмерло перед буревієм.

Жодної живої душі. Жодного звука.

Вікно спітніло від теплого дихання Марш, у відображені якого неочікувано з’явився дивний силует. Дівчина в той самий момент відлинула, затамувала дихання від несподіваності.

Обриси незваного гостя стали чіткішими: почали виднітися яскраво-руде волосся, завите в незвичні локони, червоний ніс, бліда шкіра і очі кольору спілого абрикосу. Нескладно здогадатися, що перед нею стояв клоун, лише було дуже дивним те, що звичайний клоун виліз на другий поверх без будь-якого спорядження та посміхався так, ніби виграв в лотерею.

Хвіртка скрипнула, вікно відкрилося, давши гостю можливість увійти всередину. Беверлі стояла, не думаючи і поворухнутися, дивилася прямо лице клоуна, затамувавши подих.

— Вітаю, юна леді! Бажаєш кульку? — привітно вимовив приодягнений парубок і простягнув дівчині червону кульку, яка з’явилась нізвідки.

Погляд Марш перемкнувся на подарунок, що невагомо парив у повітрі. В думках одразу з’явилася картинка з дитинства, а на очах заблищали сльози.

— Так це були ви? — сказала тихо, мимоволі пропустивши питання. — Ви посилали мені ті кульки?

В голові кадрами проносилися епізоди багаторічної давнини. Губи Беверлі мимоволі піднялися вгору, що принесло тепло ностальгії по всьому тілу.

Вона пам’ятала. Пам’ятала ту найпершу червону кульку.

— Так, а тепер будь слухняною дівчинкою — прийми і зараз, після стількох років, мій дарунок.

Його посмішка залишалась незмінно широкою, майже болісною.

— Перепрошую, пане, але батько не дозволяє мені спілкуватися з незнайомцями, і, тим паче, приймати щось від них.

— О-у, як не ввічливо з мого боку. Дозволь відрекомендуватись, я — Пеннівайз, Клоун-Танцюрист. — Простягнув руку, опустив погляд. — А як мені величати прекрасне створіння?

Дівчина повільно поглинала усвідомлення того, що новий знайомий дуже схожий на її латексного друга дитинства. Так само вичурно ввічливий і незвичайний у своїй манері спілкування.

— Мене звати Беверлі. Беверлі Марш.

Простягнула руку у відповідь, але, побачивши гидливу реакцію клоуна, в той же час її забрала.

— Що ж, тепер ми знайомі, тому ти можеш прийняти мою кульку. Тримай, — більш стримано промовив промовив парубок. — І так,  давай перейдемо на «ти», цей офіціоз мене неймовірно дратує. Ах, до речі, можеш не турбуватися про батька: наше знайомство залишиться в таємниці, якщо, звісно, ти не проти.

— Буду тільки рада. В цьому місті в мене мало знайомих, а друзів узагалі немає. Мені буде дуже приємно, якщо ти станеш першим другом, — так по-дитячому промовила, навіть не розуміючи, з ким мала справу.

Її мало хвилювало, що за людина — чи не зовсім людина — навпроти. Приятелів за такий короткий термін Беверлі не встигла знайти, а одне лише читання не могло приносити радість та закрити потреби спілкування.
Не те, щоб компанія батька і рідкі розмови з ним були такими вже нестерпними, ні. Просто коли в твоєму житті з дня у день повторювались такі дрібниці, як споглядання захмелілого батька після тяжкого робочого дня, то мимоволі починаєш шукати спасіння навіть у настільки бентежних речах.

Наприклад, у стрімкому знайомстві з дивним артистом цирку, що загубився в домі незнайомої дівчини.

— Першим? Хм-м, звучить дуже мило. Буду тільки радий, крихітко Беверлі, бути в тебе першим не лише в дружбі, — пошепки заключив Клоун-Танцюрист і знову простягнув руку. Проте, через секунду тут же навмисно-гидливо її відсмикнув.

— Ще раз приємно познайомитись, Пеннівайз.

 

Вона не встигла у відповідь потиснути руку клоуна. Той швидко зник, залишивши Беверлі в роздумах про зустріч, яка щойно відбулася.