Не бачила робіт з гетеро, тож… додаю краплю в море.
Містечко Деррі — не надто популярне місце. Ви не побачите його в якомусь туристичному буклеті, не почуєте про нього чогось цікавого і вже напевно не захочете провести в ньому решту свого життя разом з родиною. Але в одному впевнитесь особисто, тільки коли з’явитесь там: місто ховає в собі безліч таємниць, котрі, іноді, не підвладні розуму навіть дорослої людини — не те, що дитини. І так, найголовніше: тут усі ваші потаємні страхи становляться дійсністю.
Сімейство Марш проживає в Деррі доволі довго. Переїхали вони з Портленду, штат Орегон, через декілька місяців після поповнення їхньої родини новим членом. Елвін Марш — голова родини. Високий чоловік, трохи старший сорока років. Голову увінчує руде волосся, що рідіє, а очі голубіші за саме небо. Не дивлячись на свою, здавалося б, приємну зовнішність, він був доволі жорстокою людиною, але ніхто про це навіть не здогадувався.
Поки що…
Ельфріда Марш — дружина Елвіна. Маленька жінка із сірим волоссям і похмурим поглядом. По її обличчю було помітно, що вона вміла добиватися свого, але це давалося не задарма. Раніше вона працювала офіціанткою в найкращому ресторані міста «Грін Фарм». Найжахливішим для Ельфріди Марш було зубожіння. Втратити дитину чи дізнатись, що вона смертельно хвора на рак було ніщо в порівнянні з бідністю. Ти можеш не мати достатньо грошей, можеш «дряпатись», як вона казала, все життя. Але опинитися на самому дні, в каналізації, просити милостині чи в поті лиця батрачити на пана і приймати це як подарунок — така доля її не влаштовувала.
І, нарешті, маленьке диво на ім’я Беверлі Марш. Найсправжнісіньке сонечко зі світлим волоссям, сірими очима з зеленим відливом і крихітним ластовинням, котре тільки доповнювало цілісність образу. Крихітка ще не встигла побачити світ, але вже знала напевно, що її чекає прекрасне життя, повне радості та щасливих моментів.
Подружжя переїхало в інше місто з надією почати життя з чистого аркуша і залишитись в тихому, спокійному містечку. Однак хто ж міг подумати що саме це місто змінить їхні життя назавжди та безповоротно?
Ельфріда була жінкою віруючою, через що із самого дитинства казала Беверлі про те, що б вона дякувала Господу за все, що Він дає. Донька не сперечалась, шанувала Бога настільки, наскільки могла. Що правда, роблячи це не зовсім свідомо, скоріше, лише через те, що того хотіла її мати, не більше. Проте, Ельфріда дуже любила своє чадо і всіляко хотіла захистити її від пагубного впливу зовнішнього світу, читаючи вечорами, як мінімум, одну главу зі Святого Письма.
В той же час Елвіна складно названи затятим батьком. Він відносився до Беверлі з необхідною батьківською суворістю, але іноді та переходила не лише межі гуманності, але й пристойності. Лише його дружина ніяк не помічала дивної поведінки. Або не хотіла помічати.
Із самого дитинства Ел стверджував, що дівчинка має залишатись стриманою, слухняною та цнотливою. Обов’язково цнотливою… Не мало значення, що казав це, коли Беверлі за ледве виповнилося п’ять рочків. Він невпинно нагадував про свої очікування, щоб слова буквально викарбувалися в свідомості дитини.
***
Йшли роки. Крихітці Беверлі вже десять.
Вона не така, як усі діти: дівчинка полюбляє читати книги та не любить гуляти на вулиці, через що, не з власної волі, стала ізгоєм. Читання — це одне з найулюбленіших її хоббі (окрім вишивання та співу). Коли Беверлі читає, то забуває про все на світі. Забуває про те, що не має друзів. Що її батько — нестримний зануда і цинник. Що в житті є щось, окрім прекрасного опису природи та романтичних зустрічей під дощем. Більше за все вона полюбляла читати в кімнаті для гостей, де знаходилося дуже просторе, красиве та зручне підвіконня. На ньому вистачало лише розмістити тепле покривало, і ось — ти вже у своєму власному Всесвіті.
Це сталося похмурого дня. Черговий день без сонця, один з багатьох подібних за осінній сезон. Беверлі подобалась дощова погода: всі сидять удома, ніхто не миготить перед очами, захлинаючись або сміючись, не запускає повітряних зміїв і не грає в наздоганялки. В такому настрої навколишнього середовища дівчинці знову закортіло поринути в крихітний світ фантазій. В такий чудовий день, таку пречудову погоду.
Рядки швидко пролітали під уважним поглядом, вуста безшумно промовляли слова, щоб не потурбувати батька, якому несильно подобався той факт, що його донька читає «шмаркляві» романи.
Раптово за вікном повільно з’явилася червона повітряна кулька. Вона летіла так плавно, що могло здатись, ніби це якийсь аристократ або на вулиці зовсім немає вітру. Беверлі більше сподобався перший варіант (в силу бурхливої фантазії), саме тому вона, побачивши левітуючого гостя, елегантно вклонилася, виконавши реверанс. В свою чергу кулька пролетіла повз, ніби проігнорувавала жартівливий, навіть насмішкуватий жест. Дівчина припала щокою до вікна, вдивляючись у силует, що кожної секунди віддалявся все більше.
***
Так продовжувалось зо тиждень. Потім другий, третій, і кожного разу по-новому. Кулька пролітала в один і той самий час, тому дівчинка із завмиранням подиху чекала кожного дня. Чого Беверлі тільки не робила. Читала кульці книги (хоча і вікно не пропускало жодного звуку), і розповідала їй жарти, котрі чула від старшокласників, і співала пісеньки з дитинства, і розмовляла так, ніби кулька — зовсім жива людина.
Вони стали приятелями, як би дивно це не звучало.
Один з них не міг ні бачити, ні чути, ні говорити, але все так само покірно ширяв за вікном, немов би чемно вслухаючись у кожне слово співрозмовниці, спостерігаючи за кожним її рухом.
Одного дня, зайшовши до кімнати, Елвін Марш побачив, як донька змахувала комусь рукою. Він одразу ж подолав відстань між ними і став вдивлятись у вікно. Намагався побачити того нахабу, який спілкувався з його донькою. Але Ел нічого — та нікого — не побачив. Тоді перевів погляд на дитину, котра так само махала комусь рукою, після знову у вікно, за котрим було ані душі. В його голову точно вповзла думка, що дівчинка з’їхала з глузду. Елвін не був найкращим батьком, але після смерті дружини ситуація в рази погіршилась. Він зловживав владою над своєю донькою, караючи Бев за найдрібнішу провину, будь то: неправильно вирішена задача, запізнення додому на п’ять хвилин чи сира яєчня. Беверлі звикла, хоча іноді і побоювалася батька.
Чоловік стояв, все ще дивився то на доньку, то у вікно. Через секунду він жорстко взяв дівчинку за руку, підійняв з підвіконня. Беверлі не могла чинити опір, через що їй залишалось лише змиритися. Елвін грізно подивився в сірі очі перед собою.
— Кого ти там вітала?
— Нікого, татусю. Там просто була кулька: така гарна, червона, така яскрава. Я ніколи не бачила нічого подібного!
— Кулька? Що за нісенітницю ти верзеш? У нас тут не цирк, щоб повітряні кульки просто так літали. Ти впевнена, що там нікого не було?
— Нікого. Тільки кулька, чесно-пречесно.
Очі Елвіна здивовано округлилися. Його тішила думка про те, що там не маячив якийсь парубок, що насмілився розмовляти з його кртхіткою. Але тепер дійсно стало лячно, що в Беверлі проблеми з головою. Через хвилинку внутрішніх роздумів він грізно промовив:
— Ми їдемо додому. Відмовки не приймаються: додому і крапка.
Глава сім’ї в той же вечір зібрав усі речі разом з фотоальбомами, плюшевими іграшками та улюбленими книгами своєї доньки. Після чого закрив на замок вхід у гостьову кімнату, надійно сховавши ключ у своїх речах.