Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Севі прокинувся від того, що йому просто на голову зацебеніло щось холодне. Хлопцеві якраз снилося, що Півз поливає його чорнилом. Севі спробував прикритися підручником й… зрозумів, що безладно махає в повітрі руками.
Замість реготливого Півза з каламаром над ним нависала темна низька стеля. По ній, якраз над тим місцем, де лежала на подушці Северусова голова, розповзалася бура пляма. Благенька покрівля Прядильного Кінця після місячного поливання рясними дощами таки не витримала лихої долі й почала де-не-де протікати. Севі намацав на кріслі поряд з ліжком «Шпильку» й націлився нею вгору:
― Репаро! ― промимрив він, і накрапання вщухло.
Звісно, це не могло допомогти надовго. Найкраще було б вилізти на дах і полагодити його ззовні. Та за вікном дощило, й у Севі не було жодного бажання ковзатися мокрою покрівлею.
Хлопець ще раз зиркнув уверх. Низькі стелі ― от що найперше кинулося йому у вічі, коли він повернувся на канікули. Це тепер додатково гнітило Севі щоразу, як тільки він заходив у будинок. І як він раніше не зауважував, що в Прядильному Кінці так тісно?!
Юнак не міг дочекатися, коли ж він, нарешті, повернеться під смарагдові балдахіни, під змережані ліпниною арки, під кришталь і срібло розкішних канделябрів Слизерину. На щастя, до цього залишився якийсь тиждень. Треба лише дочекатися повернення з Франції Евансів, потім дожити до понеділка, й вони з Лілі знову поїдуть в Гоґвортс, додому.
Хлопець піднявся, пересунув ліжко на сухіше місце, одягнувся й спустився вниз. Там стояли густі сутінки. Зайшовши на кухню, Севі ввімкнув лампу й заходився біля чайника, час-до-часу позираючи у вікно. Прядильним Кінцем сунули довгі верениці невдоволених маґлів. Відколи Куоквортом розповзлися слухи, що фабрику скоро зачинять, в містечку стало зовсім тоскно. Серед куоквортців наростало невдоволення, дехто зі сусідів наготувався виїхати геть.
Севі саме роздумував над тим, що й він не проти забратися звідсіля кудись світ за очі, як на кухонне підвіконня хлюпнулася мокра, як хлющ, гоґвортьска сипуха. Хлопець кинувся до вікна, підняв раму й впустив птаху досередини. Коли вона взялася ретельно чистити пір’я, Севі відв’язав від її лапки абсолютно сухого завдяки водонепроникному закляттю конверта й розгорнув його.
― Доброго ранку, серденько! ― привіталася Ейлін, заходячи в кухню. ― Ти сьогодні рано.
Останнім часом вона мала вкрай млявий вигляд. Чи то через на диво дощове й холодне літо, чи то через загальну гнітючу куоквортську атмосферу, місіс Снейп усе частіше зітхала й все менше скандалила з чоловіком. Не того, що Тобіас узявся за голову, а тому, що вона не мала на це сил. Протягом канікул Севі мінімум десять разів готував підбадьорливу та заспокійливу настійки.
Жінка зазирнула синові через плече, пробігла очима довгий список необхідних для навчання в п’ятому класі підручників і важко зітхнула.
― Як поснідаєш, сходи, будь ласка, в «Зіллевар», ― сказала вона, беручись за сковорідку. ― Купиш у Себастіяна п’ять унцій зміїного порошку, десять унцій стандартної трав’яної суміші й двадцять змієголівника.
― Останнього брати не буду, ― заперечив юнак. ― Коли розпогодиться, я дістану його скільки треба задарма: в п’яти милях за козячою фермою є ціла змієголівникова плантація!
― Ну, гаразд, ― кивнула мати. ― А де моя «Прогресивна методика»?
― Я позичив Бориджа Лілі, ― дещо винувато зізнався хлопець. ― Віддасть, коли повернеться із Сан Тропе.
― Ну, нічого, ― байдуже стенула плечима Ейлін, ― я й так знаю Бориджа напам’ять. Тільки не барися в Лондоні! Треба чимшвидше наготувати зілля, добути трохи грошей і пройтися крамницями. Бо ще, чого доброго, розкуплять усі підручники!
Севі згідливо кивнув. Він швиденько проковтнув яєчню й, прихопивши з телевізора свою чарівну паличку та три останні срібні серпики, подався мережею флу в «Дірявий казан».
У шинку було доволі людно. В каміні що п’ять секунд спалахувало смарагдове полум’я, й звідтіля виходили заклопотані чарівники та чарівниці. Раз у раз рипіли двері з боку маґлівської вулиці. А ті, що вели на Алею Діаґон, узагалі стояли підперті мітлою, аби не заважати ходити туди-сюди чисельним відвідувачам. Мабуть гоґвортські сови прилетіли сьогодні до доброї половини учнів.
«Цікаво, чи Лілі також уже отримала листа?» ― здумалося Севі, коли ступив на мокру бруківку Алеї Діаґон. ― «Чи, може, гоґвортьска сова збилася з курсу, шукаючи Еванс серед пляжів французького узбережжя?».
Хлопець витяг свою чарівну паличку, вичаклував над головою парасоль і почалапав вулицею, жадібно роззираючись довкола. Хоч Лондонська погода була нічим не краща куоквортської, Севі відразу відчув себе краще. Він завжди відчував себе вільніше, опиняючись тут, серед затишного чаклунського кварталу, наповненого передшкільною метушнею.
Минаючи крамницю мітел, Северус дещо пришвидшив крок. Перед тамтешньою вітриною зібралася ціла зграя охочих подивитися на виставлений у ній новенький надшвидкий «Німбус-1001». Севі окинув цих нещасних співчутливо-презирливим поглядом й повернув у провулок Ноктерн.
В «Зіллеварі» також не бракувало відвідувачів. Аби дістатися до прилавка огрядного лисуватого аптекаря містера Ровлі, довелося вистояти в довжелезній черзі.
― О, Севі Снейп! ― сяйнув аптекар золотими зубами, коли хлопець поклав перед ним свій короткий список. ― Як ся маєш, юначе?
З дверей, що темніли за його спиною, вигулькнуло кругле хлопчаче обличчя. Калісто Ровлі протиснувся повз батька й протяг Севі понад Себастіяновим черевом свою здоровенну, схожу на телячу ногу, правицю. Аж дивно було, як вони вдвох спромагаються тут поміститися.
― Що нового? ― кинув Калісто.
Він мав невдоволений вигляд ― як завжди, коли йому доводилося заготовляти магічні інгредієнти. Від хлопця віяло неприємним духом смажених жуків.
― Та ось планую добути трохи змієголівника, ― поділився з Калісто планами Севі.
― Можна й мені з ним? ― з надією зиркнув той на батька й відразу втягнув голову в комір: містер Ровлі відповів сину вельми несхвальним поглядом.
― Щось ще? ― перепитав чоловік вже в Севі, кладучи на прилавок згортки з трав’яною сумішшю та зміїним порошком.
Той заперечно крутнув головою, заплатив за все й швиденько запхав пакунки до кишень. Севі зібрався було піти, як раптом йому стрельнула несподівана зухвала гадка:
― Містере Ровлі, ― знову повернувся він до аптекаря. ― Вам не потрібно змієголівника?
― Що? ― неуважно перепитав той, проглядаючи список, вручений йому наступним клієнтом, приземкуватим чаклуном у пошарпаному циліндрі. ― Та ні, цього «добра» в нас вистачає! Але ось від зібраних у повню плодів драконячого кліщинця я б не відмовився…
― Повен місяць вже сьогодні! ― пригадав Севі.
― Угу, ― підтвердив аптекар, швидко-швидко відраховуючи засушених тарганів. ― Тому, як будеш знову прогулюватися нічними албанськими луками, будь ласкавий, надери тих плодів повного картуза!
Чаклун у циліндрі реготнув, а Севі відчув себе ідіотом. Звісно, що драконячий кліщинець не росте біля Куокворта. Ця рослина любить спекотніший клімат.
― Чкуряй звідсіля й передай привіт матері! ― докинув містер Ровлі, перев’язуючи пакунок з тарганами.
Дещо присоромлений Севі крутнувся на підборах й подався з аптеки геть. Та, опинившись на вулиці, хлопець зметикував, що те, що кліщинцю не до вподоби англійські луки, ще не означає, що він не росте в англійських оранжереях. Ця думка здалася йому перспективною…
«Може, варто зазирнути в оранжереї К’ю Ґарденс?» ― роздумував Севі дорогою, перебираючи в кишені десяток мідних кнатів, що в нього ще залишилися. ― «Просто гляну, що там, і все».
Зиркнувши знову на вітрину з тисяча першим Німбусом, хлопець мимоволі зупинився. З крамниці мітел, високо задерши носа, вийшов дуже задоволений Поттер. Він притискав до грудей кінець довгого бурого згортка, й не важко було здогадатися, що саме в ньому містилося. Позаду Поттера показався немолодий сивуватий чоловік у круглих, як у Джеймса окулярах. Він вичаклував парасолю, дбайливо прикривши нею Джеймса. Й двійко Поттерів, весело перемовляючись, попідруч закрокували Алеєю в напрямку «Ґрінґотсу».
Севі провів їх заздрісним поглядом. Це був один із тих моментів, коли Снейп хотів опинитися на Джеймсовому місці так само сильно, як і не хотів собі в цьому зізнаватися. Він все ще пригнічено дивився вслід Поттерам, як до нього, ховаючись під яскраво-жовтою парасолькою, підбігла якась незнайома красива дівчина й без попередження кинулася на шию. Севі знадобився певний час, аби зрозуміти, що цією незнайомкою є Лілі.
Місяць південного сонця пішов їй на користь. Засмага страшенно пасувала Еванс, дуже вигідно відтіняючи її променисту білосніжну усмішку та яскраві, мов смарагди, очі. І як він раніше не зауважував, що вони в Еванс такі ясно-зеленаві?
― Сев, тебе що ― конфундуснули?! ― розсміялася Лілі.
― Ого! ― добув зі себе хлопець. ― Тебе й не впізнати… Що ти тут робиш? Ти ж мала бути у Франції!
― Я отримала сову, коли ми перепливали Ла-Манш, ― защебетала дівчина. ― Батьки вирішили при нагоді затриматися в Лондоні, аби я могла перейтися крамницями, ― вона поправила лямку чималого наплічника, очевидно, вщерть напханого пакунками. ― Я вже все купила! Сьогодні ми повертаємося додому. Прийдеш до нас завтра?
― Так, звісно, ― кивнув Севі.
― Я іду до Кафе-морозива, ― жваво повела далі Лілі, ― бачила у вікні за столиком Аманду, хочу з нею привітатися. Ходімо разом! ― взялася вона тягти Севі в протилежний від «Казана» бік.
― Та дай спокій, благаю! ― запротестував хлопець. ― То тебе нема місяць, то ти падаєш на голову як сніг і відразу кидаєшся кудись мене волочити! Може, я маю якісь невідкладні справи, га?
― Який же ж ти іноді нудний, ― дещо розчаровано докорила Еванс. ― Ну, тоді до завтра!
― Бувай! ― махнув Севі рукою вже до жовтої парасольки, що стрімко плила в напрямку Кафе-морозива. Він не міг не всміхнутися, коли Лілі, відчинивши двері кав’ярні, озирнулася й ще раз помахала йому па-па.
Ця несподівана зустріч знову повернула Севі бадьорий настрій. Він навіть забув про Поттера. Щоправда, ненадовго. Як тільки камінний вихор переніс його назад додому, хлопець знову пригадав, що йому, на відміну від декого, не пощастило бути оточеним достатком та благополуччям від самого свого народження.
Поки Северуса не було, Тобіас повернувся з нічної зміни, й вони з Ейлін устигли розсваритися на кухні з приводу дірявого даху. Місіс Снейп докоряла чоловікові, що він ні про що не дбає. Містер Снейп кричав, що в її випадку за щастя мати над головою хоч якийсь дах.
Севі, котрий ніколи не втручався в батьківські конфлікти (й котрий вже дуже шкодував, що не пішов тринькати останні мідяки на морозиво), замість податися до себе нагору, рвучко зупинився. Чи тому, що сьогодні був аж тридцятий дощовий день його майже безвилазного перебування в Прядильному Кінці. Чи тому, що в Севі, як це часто трапляється зі запальними юнаками його віку, розійшлися нерви, та його аж затіпало від гніву. Хлопець кинув свою паличку на канапу, вхопив із телевізора «Шпильку», що й далі лежала там без діла, й блискавкою помчав на кухню.
Коли він стрімко відчинив двері, Тобіас і Ейлін на якусь мить вмовкли з несподіванки.
― Бачу, тобі байдуже, що дощ ллється мені на голову? ― тихо й люто прошипів Севі батькові.
На змарнілому Тобіасовому обличчі з’явився вираз крайнього подиву ― так, ніби він бачить сина вперше.
Цього літа Северус наздогнав його зростом. І хоч він був худим та тонкоруким хлопчиськом. Однак, уже більше скидався на молодого чоловіка ніж на дрібне слабке хлоп’я. Тобіас відчув, що якщо він зараз поступиться цьому юному леву, то буде змушений завжди пасти в цій хаті задніх.
― Якби не я, то тобі не світила б навіть ця дірява стріха! ― врешті прохрипів Тобіас, зібравши докупи всю свою певність.
― Ой спасибі, татку, за турботу! ― ядуче скривився Севі, його аж розпирало від люті. ― Навіть не знаю, за що спершу подякувати: за постійні злидні й скандали? Чи за те, що я змушений приховувати серед шкільних друзів своє походження?!
Тобіас затрусився з обурення.
― Ти бачиш?! ― гаркнув він до дружини. ― Ні крихти поваги! Нуль вдячності! Він став такий, як…
― Я НЕ ТАКИЙ, ЯК ВОНА! ― ревнув Севі так голосно, що його зв’язки мало не тріснули від напруження: ― Я не терпітиму тобі!.. Не пробачатиму!.. ― силкувався вихлюпнути він усе, що накипіло в ньому за всі ці роки. ― НЕ ПОТРІБЕН МЕНІ ТАКИЙ БАТЬКО! ― врешті проволав хлопець так гучно, що на кухонних поличках задзенькотіли чисельні баночки.
Тобіас захитався, наче йому на мить вибили з-під ніг землю. Він ступив крок до сина з наміром дати тому добрячого потиличника, та відразу відсахнувся. Бо Севі безцеремонно націлився батьку паличкою в обличчя, а з її кінчика злетів сніп іскор. Ейлін скрикнула. Вона благально припала до синового плеча, приговорюючи «не треба, не треба!». Проте Севі було до цього байдуже. Хлопець дивився лише в червоні від пиятики й нічних чергувань батькові очі.
― Ну ж бо, ― процідив чаклун. ― Сміливіше! Спровокуй мене…
Тобіас хапнув ротом повітря ― достоту так, наче йому забило дух від прокльону. Він кілька секунд нерухомо стояв мов укопаний. А потім мовчки шарпнув зі спинки крісла свій схожий на мокру ганчірку плащ. Не дивлячись ані на сина, ані на дружину, Тобіас поплівся повз них геть із кухні.
― Щоб я тебе тут більше не бачив! ― встиг кинути йому в спину Северус, перед тим, як батько звучно гримнув дверима.
Хлопець якийсь час відсапувався, вслухаючись у тарабанення дощу об шибки. Будинок огорнула різка тиша. Северусові скроні пульсували, у вухах шуміло, тіло били дрижаки. Він ще ніколи не почував себе таким лютим.
Тим часом Ейлін упала на канапу й глухо заридала. Треба було її заспокоїти, але Севі не міг. Він заледве стримувався, щоб самому не завити з розпуки. Або не розреготатися.
― Я купив усе, що треба…― спробував переключити увагу хлопець. ― Трав’яна суміш та зміїний порошок…
Він дістав з кишень згортки, поклав їх на стіл. Потім пішов у передпокій, шарпнув з гачка куртку, накинув її й подався назад до каміна.
― Куди ти?! ― істерично схлипнула мати.
― Треба провітритися.
― Але там ще дощить і… ― почала було Ейлін, та було пізно, бо зелене полум’я вже несло Севі назад до «Дірявого казана».
Опинившись у шинку, Севі, котрому пересохло в горлі, подався до шинквасу. Спершу він намірився купити собі на останні гроші воневіскі. Але зметикував, що саме зараз Тобіас робить щось схоже, й відразу передумав. Найменше, що Северусу хотілося, так це бути хоч у чомусь схожим на батька! Севі купив собі лимонаду й трохи пометикував про те, що б тата точно не вчинив би на його місці. Хлопець дійшов до висновку, що Тобіас Снейп за жодних обставин не пішов би обдирати оранжерейні експонати.
«Прекрасно», ― осміхнувся чаклун сам до себе.
Він уже знав, що робитиме найближчої ночі.
***
Наступного ранку сторож Королівского Ботанічного саду, дуже здивувався, коли знайшов оранжерейні двері відчиненими навстіж. Він добре пам’ятав, як перед початком чергування зачинив їх на товстого ланцюга.
Містер Ровлі був подивованим не менше. Важко обпершись на прилавок, він похмуро спостерігав, як Севі, вивертає кишені й викладає звідтіля жмені помаранчевих, аж червоних, ягід. Не кажучи ні слова, аптекар ретельно їх оглянув, а потім дістав з каси п’ять срібних серпиків і підсунув їх хлопцеві. В Калісто, котрий і собі впхався за ляду, аж щелепа відвисла.
― Ну, ти даєш, старий! ― заздрісно протяг він, коли Севі сховав монети в кишеню джинсів.
Попри цю беззаперечно вдалу оборудку Севі почував себе не надто щасливим. Скільки він не запевняв себе, що маґли й так до пуття не знають, як застосовувати кліщинець, й тримають його лише для краси, хлопець не відчував, що вчинив щось гідне. На питання, де він був і звідки дістав срібняки, Северус збрехав, що роздобув для містера Ровлі неймовірну кількість змієголівника. Місіс Снейп, котра, залишившись наодинці, всю ніч не знаходила собі місця, змінила гнів на ласкаву усмішку й ситний сніданок. І хоч Севі до того часу був голодний як пес, він відчув себе ще гірше.
Він волів би взагалі не згадувати деталі цього дня. Та Снейпи, як не крути, жили в крихітному містечку, де плітки розлітаються зі швидкістю світла. Коли Севі ввечері прийшов до Евансів й вони з Лілі залишилися на самоті, та взялася співчутливо розпитувати товариша.
― Це правда, що містер Снейп вас покинув? Він справді ночуватиме на фабричних складах?
― Чому вони не розлучаться?! ― запитав замість відповіді хлопець, крутячи в руках «Прогресивну методику».
Юні чаклуни сиділи в Лілиній спальні ка килимку, обпираючись на крихітну канапу. Севі понуро споглядав, як з того боку шибки періщить рясний дощ. Лілі перебирала розсипані в подолі сукні мушельки, що з них вона намірилася зробити собі прикраси.
― Співчуваю, ― сумно проказала Лілі.
― Як можна стільки років ставати на одні й ті ж граблі?! Все ж можна влаштувати! Ми б з мамою переїхали. Вона б готувала зілля, я би добував інгредієнти. От би податися звідсіля кудись подалі!
Лілі посмутніла ще більше.
― Невже тебе тут справді нічого не тримає крім батьків? ― запитала Лілі дещо ображено, й Севі здогадався, що трохи перегнув.
― Скоро ми зможемо являтися, ― поспішно додав він, ― тоді буде не важливо, де саме я житиму. Я однаково приходитиму до вас у гості!
Обличчя Лілі розпогодилося. Севі зиркнув на неї й знову зауважив, що, коли вона примружується (байдуже, радісно чи розгнівано) її очі набувають яскравого смарагдового відтінку. Хлопець поспішно схилився над підручником й взявся безцільно його гортати.
― Знаєш, після того, як батьки розлучаться, діти можуть змінити своє прізвище на материне, ― знічев’я пригадала Лілі, коли її погляд упав на дрібненько нашкрябане на останній сторінці «Снейп-Напівкровка».
― Гарно було б, якби ти змінив «Снейп» на «Принц», ― вела далі Лілі, акуратно засиляючи нитку в голку. ― Так твоє ім’я звучало б краще.
― Северус Принц? ― скривився Севі. ― Та кури мене засміють!
― Ну, просто, розумієш… ― взялася нанизувати мушельки на нитку Лілі. ― Коли ти захочеш колись одружитися, це може зіграти певну роль. Бо будь яка дівчина між «Снейп» і «Принц» вибрала б останнє.
― Ти тим так переймаєшся, наче тобі щось таке загрожує, ― зауважив Северус і, зрозумівши, що він оце ляпнув, відразу почервонів як рак.
Він добру хвилину не наважувався глянути на Лілі. Вона, судячи з незручної мовчанки, також знітилася.
― А тут…еее… поки нас не було, увесь час лив дощ? ― поцікавилася Еванс. Дівчина схилилася над своєю роботою так низько, що волосся геть затулило з боків її личко.
― Еге, ― кивнув Севі, радий зміні теми. ― Швидше б у Гоґвортс!
― Цього року в нас будуть СОВи.
― От би отримати найвищі бали й стати цілителями! ― розмріявся Севі. ― Там треба мінімум на «добре» витягти «Замовляння», «Настійки», «Гебралогію», «Трансфігурацію»… А ще знати на зубок латину й руни!
― Ти забув про «Захист», ― нагадала Лілі.
― Так, але як його вивчити, якщо в нас щороку один безголовий викладач змінює іншого? ― риторично запитав хлопець.
― А що, як ми самі готуватимемося?! ― засяяла Еванс. ― Наберемо в бібліотеці книжок! я певна, що мадам Пінс піде нам назустріч!
― І не мрій, ― скептично пирхнув Севі, Лілі це проігнорувала.
― Хоча їх буде замало… В «Захисті» треба мати практику! Може, попросимо, щоб професорка Макґонеґел дозволила нам займатися в якомусь порожньому класі?
― І з цією також нічого не вийде, ― категорично заявив Севі.
― Але ж треба щось вигадати! ― не могла вгамуватися Лілі.
― Якщо чесно, то ми з декотрими товаришами вже дещо робимо… ― вкрадливо зізнався хлопець.
Лілі спохмурніла.
― Ти називаєш Ейвері з Мульцибером товаришами?
― Та яка різниця? ― відмахнувся Северус. ― Можу й лисими чортами, якщо хочеш. Але з ними я можу вивчити таке, що не знають навіть першокласні аврори! Зрозуміти зі середини, що таке ті Темні мистецтва, ― повідомив він майже з благоговінням.
― Чорна магія?! ― перелякано витріщилася на нього Лілі.
― Ну, цілителі ж вивчають хвороби, щоб могти їх лікувати, ― розсудливо зазначив Севі.
― Так, але практикувати таке ― це вже, знаєш, занадто…
― А хто казав про практику? ― відвів очі Севі. ― Ми розглядаємо цей вид чарів лише теоретично.
― Не далеко втекло, ― схрестила на грудях руки Лілі.
― Наразі немає інших шляхів щось про це все дізнатися, ― стенув плечима хлопець.
Врешті друзі зійшлися на тому, що Лілі пообіцяла по прибутті в школу перерити бібліотеку в пошуках найефективнішої самонавчальної літератури зі «Захисту». А Северус збрехав, що не практикуватиме зловісні прокльони.
Снейп і не збирався дотримуватися обіцянки. Адже він не лише був не проти випробувати якісь цікаві вроки на Блекові чи Поттерові. А й навіть вигадав кілька авторських заклять спеціально для дуелей з ними. Останнім часом Северусові вдавалося вловити доволі ефектні магічні формули, котрі аж витали в повітрі, коли він, бувало, пригадував Джеймсову чи Сіріусову пику.
***
Годі було сподіватися, що на цьому їхня з Лілі полеміка вичерпається. Однак Севі мав надію, що щільний навчальний розклад таки відверне увагу Еванс від цієї теми хоча б на кілька місяців. Проте в кінці першого ж навчального тижня стало зрозуміло, що дискусій їм не уникнути.
Наступна їхня суперечка трапилася після історії магії, на котрій Северус з Аресом Ейвері, замість слухати монотонну лекцію професора-привида Бінса, перешіптувалися на тему маґлів:
― Вони ж слабші й недолугіші за нас! ― розмірковував Ейвері, ліниво вимальовуючи на своєму пергаменті закарлючки. ― Чому ми маємо ховатися? Можна подумати, що магічні здібності ― це щось ганебне!… А ти й далі плутаєшся з тою бруднокровкою Еванс? ― запитав раптом Арес, пригадавши про Лілі. ― Якщо хочеш затриматися у вищих колах, то знай: такі знайомства псують репутацію.
― Та я в курсі, ― вдавано байдуже озвався Снейп ― Але вона подобається Поттеру, а в мене з ним свої рахунки.
Попереднього навчального року Севі, завдяки клопіткій праці, вдалося втертися в довіру обмеженого кола слизеринців. Усі вони, з Аресом Ейвері включно, походили з багатих та впливових чаклунських родин, для котрих все маґлівське було неприйнятне й принизливе. Севі зметикував, що йому не варто «світити» перед ними ані своїм напівкровним статусом, ані маґлородною подругою.
Та правда була в тім, що Лілі була йому дорога як найдавніший і найвірніший друг. Вона була опорою в складних ситуаціях і прикриттям в шкільних сутичках (хоч стосовно останнього Севі почувався неоднозначно). Незмінним свідком й співучасником всіх Северусових бід та радостей, пригод та неприємностей.
Окрім того, останнім часом Лілі погарнішала. Хлопці частенько задивлялися на Еванс, коли вона ішла, мов летіла, поряд з ним шкільними коридорами. Це влещувало Северусове честолюбство навіть більше, ніж відмінні оцінки. А надто, коли Лілі проводжав поглядом його одвічний шкільний ворог Поттер. Спершу Северуса це злило. А потім хлопець зметикував, що це навіть вигідно: нехай Джеймс йому заздрить ― чом би й ні?
Тільки б ще Лілі на Потера не зиркала… О, це Северуса дратувало по-справжньому. Відколи Поттер став шкільною зіркою з квідичу, Еванс взялася приглядатися до нього з цікавістю. Втім, це ― дурничка. Незабаром Лілі розгледить, що Джеймс ідіот, і заспокоїться. Не варто сваритися з нею через таку дрібницю. І відмовлятися від дружби з Еванс, бо так сказав Арес, тим більше не варто.
Але й втратити вигідні знайомства заради Лілі ― чиста дурість! Не вертати ж йому назад, коли він уже майже свій вищих колах!
Тож Северус наготувався відчайдушно балансувати поміж двома вогнями, допоки стане сили. Коли після уроку Еванс, з’явившись невідомо звідки, взялася наполегливо тягти його назад до вже порожнього класу, Севі, непомітно для подруги, перекинувся з Аресом зневажливим поглядом. А потім слухняно поплівся в кабінет за Лілі.
― Слухай-слухай, що я тобі скажу! ― вигукнула дівчина, швиденько зачиняючи за собою двері чарами. ― Ми говорили, що було б не зле попрактикуватися у «Захисті від темних мистецтв», так?!
― Щось таке начебто…
― Так ось, ― сяючи від ентузіазму, повела далі Еванс. ― Наші організовують таємний гурток, де будуть вивчати різні захисні чари! Перша зустріч в неділю ввечері. Ми ще не знаємо де, але хлопці щось вигадають. Я обіцялася продемонструвати «Щит»!
― Зачекай хвилинку, ― підозріливо примружився Севі. ― А наші ― це?…
― Пригадуєш Фаба й Гіда Преветів? Вони тепер аврори. Влітку Превети підівчили Блека з Поттером декотрих… Так, я в курсі, що ви не терпите одне одного! ― не дала перебити себе Лілі, бо Северус гнівно відкрив рота. ― Але насуваються буремні часи, й треба об’єднати сили, аби могти протистояти злу!
― Та що ви там курите в своєму гуртожитку?! ― скривився Севі. ― Яке «зло»? Які ще «буремні часи»?!
― Не вдавай, що ти не в курсі, ― суворо втупилася в нього подруга.
Севі закліпав. Коли Еванс злилася, дивитися їй в очі було так само приємно, як на сонце без темних окулярів.
― Люди зникають безвісти, дементори шастають по всіх закутках… Ще й ці Волдемортові послідовники, як там їх?..
― А це вже точно плітки! ― не дивлячись їй в очі, якомога категоричніше запевнив хлопець. ― Міністерство каже, що це все брехня. Хіба ти не читаєш «Віщуна»?
Звісно, Северус був у курсі про смертежерів, членів таємного Темного ордену. Всі його нові знайомі мріяли туди потрапити. Могутній чаклун, котрий називав себе Волдемортом, обіцяв зробити переворот у чаклунському суспільстві й підкорити маґлів. Його ідеї, правду кажучи, імпонували Севі. Але з Еванс, певна річ, краще було це не обговорювати…
― Можеш вірити чи не вірити «Віщунові» ― справа твоя! ― далі стояла на своєму Лілі. ― Але я хочу бути готовою до всього зі СОВами включно. То що: ти зі мною?
― А скільки серед вас слизеринців? ― ухильно поцікавився Снейп.
― Та хто їх кликатиме?! ― пирхнула Лілі.
― Які ж ви упереджені!
― І хто б ото казав! ― погордливо відкинула з плеча важкі коси дівчина. ― Що мені до слизеринців? Я запрошую тебе, бо ти мій найкращий друг!
― Прекрасно! Я буду одним-єдиним зі свого гуртожитку, й всі дивитимуться на мене вовком, ― затявся Севі. ― А Блек з Поттером…
― Забуть про всіх них! ― нетерпляче перебила його подруга. ― Ми будемо дуелитися в парі!
― Нізащо! ― вигукнув Снейп, хапаючись за нову відмовку. ― Ти дівчина! З дівчатами не воюю.
― Сев, не змушуй мене це робити, ― сказала Лілі, дістаючи з кишені паличку й кидаючи торбу з книжками на стілець.
― Ти не посмієш…
― Раз!
І клапоть пергаменту, що лежав під партою, знявся в повітря й заліпив йому обличчя.
― Еванс, я тобі не дозволю!… ― зашипів Северус, зриваючи папір з обличчя.
― Два!
І напханий книжками рюкзак, що звисав з його плеча, звучно тріснув, виваливши весь свій вміст на підлогу. Снейп голосно лайнувся.
― ТРИ! ― вигукнула Лілі, шпурляючи в хлопця малиновим струменем.
Той ухилився, ще раз вилаявся й вихопив паличку. Далі було двадцять секунд стрімкої сутички. Такої запеклої, на яку спроможні лише двоє найближчих, найзадушевніших друзів дитинства. Врешті бій завершився тим, що Снейпова паличка, дзенькнувши об шибку, покотилася підлогою.
― А хай же тобі грець із твоїми самонавідними контр-вроками! ― прохрипів дещо захеканий Севі, підбираючи паличку з підлоги.
― І як тобі перша дуель з дівчиною? ― поцікавилася розпатлана та вдоволена Лілі. ― Репаро! ― спрямувала вона свою паличку на Снейпів наплічник, і той знову став цілим.
Севі, невдоволено сопучи, почав мовчки підбирати з підлоги підручники. Дівчина кинула паличку на найближчу парту й взялася йому допомагати.
― Розсійчари, ― спрямував паличку на двері хлопець, знову закинувши рюкзака на плече. Лілі зиркнула на його руку.
― Це ж моя паличка! ― похопилася вона, заступаючи дорогу. ― Ану поверни!
― Оскільки ти поводишся з нею не надто обачно, ― прошелестів Севі, докладаючи Лілину березову паличку до своєї, ― гадаю, її варто конфіскувати.
Дівчина якусь секунду-другу спантеличено на нього дивилася, мовби бажаючи пересвідчитися, що він жартує. Снейп не жартував.
― Ну, постривай! ― скочила до нього Лілі.
Севі тільки й цього чекав. Він пожбурив портфель і, єхидно підсміюючись, чкурнув поміж столами навтьоки. Лілі, регочучи й перестрибуючи крісла, кинулася товаришу навздогін. Вони гасали добру хвилину, аж поки за цим заняттям їх не застала професорка Макґонеґел.
― Що це ви виробляєте?! ― обурилася вона, ступаючи на поріг дещо розбурханого Лілі й Северусом класу. ― По п’ять балів з Ґрифіндору й Слизерину! Перерва завершилася! Геть на уроки! ― скомандувала професорка, махнувши паличкою, і стільці та парти пересунулися на свої місця.
Лілі, скориставшись нагодою, вихопила з кишені Севі паличку. Швиденько підібрала свої речі й, пролепетавши наставниці «пробачте», чкурнула з класу.
Вже добігаючи до кабінету замовлянь, дівчина зауважила, що, замість своєї березової, тримає Северусову паличку. На щастя, в класі панував гармидер, і професор Флитвік не помітив її запізнення.
― Де ти була? ― поцікавилася Мері, цілячись у велику оксамитову подушку. ― «Акціо!».
― Запрошувала декого прилучитися до нас, ― шепнула захекана Лілі, й собі націлюючись в одну з подушок, що купою лежали в центрі класу.
― Тільки не кажи, що цей Снейп також прийде, ― промимрила Мері, зиркнувши на паличку в руках подруги.
― Він мій друг! ― нагадала Лілі, хвацько викликаючи на себе велику подушку.
Проте, коли ввечері вони з Севі перетнулися у дверях Великої зали, хлопець мовчки й не дивлячись їй у вічі простяг Лілі березову паличку. Потім узяв свою й з дещо пихатим виглядом почимчикував до слизеринського столу.
Наступного дня Снейп усіляко уникав Лілі, хоч була субота ― день, котрий вони зазвичай проводили лише вдвох. Цього разу Севі не з’явився ані в бібліотеці, ані на всипаному жовтим листям шкільному подвір’ї. Того дня Лілі бачила його лише раз ― здаля за вечерею. Снейп сидів спиною до ґрифіндорського столу, перемовляючись зі своїми однокласниками. Певне, вони обговорювали щось таємне, бо їхні голови мало не тулилися одна одної. Лілі здалося це остаточним підтвердженням того, що Северус завтора до неї не приєднається. Дівчині стало сумно.
Лілі якийсь час роздумувала над усім, вже лежачи в ліжку й гортаючи перед сном «Прогресивну методику». Хоч у глибині її душі ще жевріла надія, дівчина була майже певна: «Захист від темних мистецтв» цікавить Севі куди менше, ніж просто «Темні мистецтва». Від цієї думки їй стало ще тужливіше.
Щоправда дівчина на мить усміхнулася, коли побачила, що «Снейп-Напівкровка» перемінено на «Принца-Напівкровку». Лілі пролистала ще кілька сторінок, приглянулася до нових закарлючок на полях і знайшла там ще одну свіжу зміну ― якусь незнайому формулу…
― «Левікопус»? ― стиха прочитала вона. ― «Левіропус»? «Левікорпус»! Так, Левікорпус…
Поруч дрібнесенькими літерками було нашкрябано коротку інструкцію та контрпроклін «Ліберакорпус». Лілі розібрала слова «невимовне», «для знешкодження» і закарлючку, котра зображала потрібний рух паличкою. Дівчина зацікавлено піднялася з подушок, скерувала паличку на вікно й взялася крутити паличкою, промовляючи подумки «Левікорпус!».
― Послухайте, що пише «Віщун»! ― перебив її експерименти жвавий дівочий голос, який лунав десь із-за багряного балдахіну Галатеєного ліжка.
Спаркс відсунула штору, спустила на долівку босі ноги й голосно зачитала:
― «До нашої редакції звернувся міністерський працівник, котрий побажав залишити своє ім’я невідомим. Чоловік запевнив, що декотрі його співробітники перебувають під дією непрощенного закляття «Імперіус». Це звернення непоодиноке. Наша редакція змушена нагадати, що міністр закликає не піддаватися цим безпідставним панічним настроям…» бла-бла, ― Галатея зиркнула на подруг: ― Що скажете?
― Що це дуже підозріло, ― неуважно озвалася Лілі, спрямувавши паличку на портьєру свого ліжка.
Раптом багряна завіса скрикнула. З-за неї стрімко виринула якась постать. Лілі злякано зістрибнула з ліжка.
― Знову Півз! ― вереснула Мері.
Галатея з Амандою й собі зірвалися на ноги. Проте, в повітрі замість Півза дівчата побачили Поттера. До того ж перевернутого догори дриґом. Переляк змінився реготом.
― Це щось новеньке, Еванс! ― схвально вигукнув хлопець, притримуючи окуляри.
Сорочка Джеймсової смугастої піжами задерлася, оголивши його від поясу й аж до підборіддя.
― Що ти тут забув? ― запитала вишнева, як і ґрифіндорські завіси, Лілі.
― Своє серце! ― проспівала з-під задертої сорочки Поттерова голова.
Дівчата знову захихотіли.
― Просто хотів уточнити, чи ви завтра прийдете.
― Звісно, прийдемо, ― підняла брови Спаркс. ― А тепер геть звідсіля!
― Ну, якщо ви так наполягаєте… Еванс, чи не могла б ти?…
«Ліберакорпус!» ― подумала дівчина, прокрутивши паличку назад, і Поттер негайно гепнувся за її ліжко.
― Ой! ― зойкнула Лілі: вона якось не сподівалася, що контрпроклін подіє так раптово.
― Все гаразд? ― гукнула Джеймсу про всяк випадок Гарді.
Він не відповів. Дівчата стурбовано перезирнулися. Лілі, котра вже була майже певна, що випадково відправила Поттера в нокаут, кинулася до хлопця. Аманда, Мері та Галатея поспішили за нею. Дівчата вмить оточили тісним кільцем Джеймса. Той, скрутившись на боці, затуляв обличчя руками.
― Я їх загубив! ― протяг він. ― Мої окуляри… Я нічого не бачу!
Поттер став навколішки й з виглядом, наче він завзято шукає окуляри, взявся лоскотати дівчат за босі ноги. Аманда весело верескнула, Лілі та Мері відстрибнули, а Спаркс, хихочучи, взялася лупити нахабу «Віщуном».
― Ай, ой! ― театрально застогнав Поттер. ― Як ти можеш знущатися зі сліпого?! І вони таки справді пропали!… Де ж вони?!
― Справді, де? ― прискіпливо оглянула підлогу Галатея. Окулярів ніде не було.
― Акціо окуляри! ― знову підняла паличку Лілі. Нічого не трапилося.
― Я зачарував їх, щоб під час гри суперники не могли їх нишком викликати, ― пояснив Поттер, підводячись й розтріпуючи на потилиці волосся.
― Завбачливо! ― схвально гмикнула Галатея.
Дівчата взялися нишпорити кімнатою. Потер й собі зарачкував підлогою, обмацуючи все довкола й час-до-часу хапаючи когось за босу ногу. Та скільки вони б не шукали, окулярів ніде не було. Врешті всі зійшлися на тому, що дівчата ще раз обшукають кімнату зранку. А Галатея з Амандою великодушно зголосилися запровадити напівсліпого Джеймса назад до хлопчачої спальні.
Без сумніву, весь Ґрифіндор добре почув, як вони, горлаючи на три голоси, з’їхали з дівочої вежі крутим кам’яним жолобом, що робився зі сходів відразу, як на них ступала чоловіча нога. Як саме Джеймс спромігся по ньому непомітно видряпатися, залишилося для дівчат загадкою.
Єдине, що точно стало відомо, ― Джеймс не губив у їхній кімнаті жодних окулярів. Коли Лілі наступного ранку зайшла до Великої зали, вони виблискували на його носі.
― От блазень, ― весело зронила Лілі, минаючи Поттера.
― Ти бачиш цю несправедливість? ― повернувся він до заспаного Блека, що ліниво намащував грінку полуничним джемом. ― Я тут організовую все, бігаю, перевіряю, а мене ще й критикують!
― Жінки жорстокі! ― підтвердив той, потираючи шию, на якій виднівся свіжий слід від поцілунку.
Люпин і Петіґру, котрі сиділи обабіч Сіріуса, обмінялися багатозначними посмішками.
― А чи не Снейпова то була у тебе вчора книженція? ― поцікавився Джеймс, коли Лілі опустилася за стіл навпроти хлопців. ― Він вічно швендяє зі зашмарованим Бориджем, як дурень з писаною торбою…
Дівчина зиркнула Джеймсу через плече й зауважила, що Севі, перемовляючись із набундюченим Ейвері, раз-у-раз поглядає на їхню п’ятірку недобрим оком.
«Краще б сам придивився, з ким злигався!» ― здумалося їй.
Лілі взялася сердито притрушувати свою кашу цукром.
― Та не заходься! ― поспішив заспокоїти дівчину Джеймс, відсуваючи від себе вже порожню тарілку. ― Я просто запитав. Можеш не казати, що позичила її в того Слинька, тобто, Северуса, ― скривившись, поправив сам себе хлопець. ― То що, всі готові прогулятися нині на четвертий поверх? ― стишивши голос, багатозначно запитав він друзів.
― А що там на четвертому? ― надто звучно пискнув Пітер.
― Нічого вартого уваги! ― голосно запевнив його Сіріус, обережно поглядаючи на професорку Макґонеґел, що саме прямувала повз їхні спини до вчительського столу. ― Ні-чо-гі-сінь-ко!