Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Лілі тужливо дивилася, як її найкращий товариш іде в протилежний кут зали під схвальні оплески слизеринців. Востаннє вона переживала щось подібне, коли споглядала, як Петунія зникає за ворітьми Манчестерської дівочої гімназії. Наївно було б сподіватися чогось іншого, однак мала чаклунка до останнього плекала надію, що їм зі Севі не доведеться розлучитися. Відколи сестра поїхала в школу, він зайняв її місце, ставши постійним компаньйоном в забавах і пригодах. Лілі було дивно й незатишно, що замість Севі обабіч неї тепер сидять цілком незнайомі діти….
Хоча ні, не зовсім так. Сусіднє місце займав високий хлопець, з корим вони вже стикалися в експресі й котрого, як Лілі вже знала, було звати Сіріусом Блеком. Дівчинка скосила погляд і відзначила, що рукав його мантії в одному місці надірваний.
«Певне зачепився, коли перелазив крізь вікно», ― припустила Лілі.
― Передай своєму прибацаному дружку, що він ще пошкодує про ті двері, ― наче читаючи її думки, стиха промимрив Блек.
Лілі недобре блимнула на нього очима й відвернулася. Та сиділа вона так недовго, бо знуджені церемонією Сортування ґрифіндорці взялися стиха перемовлятися про всілякі чудасії. Через півхвилини Лілі нагострила вуха, вникаючи в довколишнє шепотіння. Хоч мама завжди наголошувала, що підслуховувати не красиво, та уривки фраз, котрі долинали з того боку столу, видалися надто цікавими, щоб їх зігнорувати.
― …шугнув до сусідів у комин! ― розпачливо шепотів один зі старшокласників двом своїм друзям. ― І що було вдіяти?! Довелося лізти по нього серед ночі в їхній дім.
― Замовляння-викликання не пробував? ― поцікавився трохи молодший на вигляд хлопець, що сидів зліва.
― На квідичні м’ячі це дає зворотній ефект, ― заперечно покрутив головою третій вогненно-рудий старшокласник, на грудях в якого виднівся крихітний золотисто-червоний значок у формі літери «К».
― Але тоді я цього не знав! ― приречено застогнав перший. ― Я взявся викликати того триклятого бладжера, дурень! Закляття надало йому додаткового прискорення… Що тоді почалося!… Він як не візьметься трощити вітальню! Маґли попрокидалися і в крик! Я стрибнув у камін, щоб швиденько все виправити, але застряг у сажі… Еллі потім казала, що коли вони з батьками прибігли вниз, то побачили шаленого м’яча та мої ноги, що стирчали з топки. Й оскільки моя мантія застрягла трохи вище ліктів… ЦЕ НЕ СМІШО! ― перервав оповідь хлопець, бо двоє його товаришів взялися душитися реготом.
По правді, не лише вони. Пів столу вже давно не чуло нічого, окрім приглушеного голосу горе-квідичиста. Джеймс Поттер, якого зачислили до Ґрифіндору останнім і котрий сидів трохи далі, майже ліг на стіл, аби дослухати кінець пригоди.
― Якщо містер Фенвик не заперечує, то я скажу кілька слів! ― раптом почули вони лункий голос.
Всі рвучко повернулися до вчительського столу. Ґрифіндорці й не зауважили, як завершилося Сортування, й з директорського місця підвівся Албус Дамблдор. Лілі зиркнула на нього й відразу пригадала, як Севі демонстрував їй сьогодні в поїзді маленьку картку з-під шоколадної жабки з цим сивобородим чаклуном в окулярах-півмісяцях. Там Дамблдор був схожий на іграшку. А тепер він здався дівчинці дуже високим, його кривий, наче перебитий у двох місцях ніс, ― довжелезним, а борода й волосся нагадували сріблясті водоспади.
― Отож, любі наші першачки, ― поважно повів Дамблдор, коли в залі запанувала тиша, ― вітаю вас в Гоґвортсі! Радий бачити й вас, наші старожили. А тепер всі разом заморімо черв’ячків!
Лілі ошелешено закліпала очима. Почути таке від цього поважного чаклуна було вкрай дивно. Проте гоґвортці зустріли цю фразу оплесками та радісним пожвавленням. І було чого, бо на столах звідкілясь з’явилася сила-силенна різноманітної їжі. Чого там тільки не було: і печені курчата, і ковбаски, і шинка, і картопля, і горошок, і йоркширський пудинг, і підливка… Приміщення вмить наповнилося дзенькотом приборів.
Лілі й собі підсунула золотий таріль, що стояв тепер перед нею. В очах аж рябило від різноманіття, й дівчинка просто наколола на виделку перше, що трапилося їй під руку ― напрочуд смачний біфштекс.
― Бене, то чим все завершилося? ― запитав хтось з дівчат, коли всі втамували перший гострий голод. ― Сусіди викликали поліцію?
― Гірше, ― скрушно похитав головою хлопець, ― вони заборонили нам з Еллі зустрічатися. Її батько пообіцяв, що якщо я знову надумаю прислати сову, то з неї не лишиться ні пуху, ні пера…
Лілі раптом захотілося розрадити бідолаху.
― Пробачте, що втручаюся, але лист можна послати звичайною поштою, ― пролепетала мала чаклунка. ― А ще зателефонувати… ― додала вона вже геть знітившись, бо всі тепер дивилися лише на неї.
― Тут немає ані телефонів, ані маґлівської пошти, ― повідомив рудий юнак зі значком. ― Хіба ти не знаєш?
― Вона маґлородна, ― недбало зауважив Сіріус, нарізаючи печеню.
Він ще злився через порвану мантію, й репліка прозвучала дещо недоброзичливо.
― Ой, та невже це подав голос родовитий чистокровець? ― глузливо вишкірився молодший з хлопців. ― До твого відома, в Ґрифіндорі раді всім!
Сіріус покинув полосувати ножем шматок м’яса й насмішкувато на нього зиркнув ― достоту так само, як дивився в поїзді на Севі:
― Хіба ж я маю щось проти?
― Мені здалося, що маєш!
― Тобі забагато здається.
― Та він блекоти об’ївся! ― з викликом втупившись у Сіріусового опонента, заявив Поттер.
А Лілі мимоволі відзначила, що ці двійко мастаки встрявати в неприємні історії.
― Кучерявий правду каже, ― розсудив всіх хлопець зі значком на грудях. ― Прибережи свій запал для матчу зі Слизерином, Одрі. Я ― Ґід Превет, ― представився він Сіріусу, ― капітан ґрифіндорської команди з квідичу, а отам за гафелпафським столом ― мій брат Фаб. Ми з тобою далекі родичі.
― Справді? ― широко заусміхався Блек. ― Ондечки сидить Джеймс Поттер, ― він кивнув у напрямку свого поїздового колеги, ― він також мій якийсь там родич. Я й не знав про вас всіх! Мама випалила із гобелену з родоводом Блеків половину сімейного древа…
― Випалила? ― підняв брови Ґід.
― Паличкою, ― пояснив Сіріус, злегка штрикнувши виделкою повітря. ―Тож нам з кузиною Андромедою досі не відомо, чиї імена були там замість дірок.
― Гляди, щоб і тебе звідтіля не висмалили, ― буркнув Одрі.
― Чом би й ні? ― стенув на це плечима Блек. ―Я не проти!
Ґід Превет і Бен Фенвик реготнули.
― Мої батьки також маґли, ― раптом схилившись до Лілі, шепнула дрібненька дівчинка, котра досі сиділа поруч так тихо, що Лілі її й не зауважила. ― Мене звати Мері Макдональд.
― Дуже приємно! ― озвалася мала чаклунка, вельми втішена тим, що вона не одна така в Гоґвортсі. ― Я ― Лілі Еванс. Твоїм рідним також все пояснював професор Флитвік?
― Ні, ― захитала та чорнявою голівкою, ― мої в курсі, бо мамина сестра відьма. А твоїм все розповів Флитвік?
― Так, ― кивнула Лілі. ― А ще в мене був друг… Тобто є друг! Але він потрапив до іншого гуртожитку…
Лілі рвучко скочила на ноги й відшукала поглядом знайому потилицю з копицею волосся. Дівчинка якусь хвилину спостерігала, як Севі зацікавлено крутить на всі боки головою. Він жодного разу не зиркнув у напрямку ґрифіндорьських прапорів, і від цього Лілі знову стало якось тоскно. Дівчинка пригнічено плюхнулася назад. І якусь хвилину споглядала вогники свічок, міріади котрих зависли під темною, аж чорною, стелею.
― Не хвилюйся! ― втішила її Мері. ― Тітонька розповідала, що в Ґрифіндорі дуже весело й що там легко знайти нових друзів.
У відповідь Лілі невпевнено всміхнулася. Її настрій покращився лише тоді, коли після десерту вся школа взялася співати гімн «Гостроворсий Гоґвортс». Оскільки кожен мав право вибрати для цього власну мелодію, Велику залу поглинула нечувана різноголоса какофонія. Хтось басував гімн за мотивами «Боже, королеву храни!», хтось виводив на мелодію старовинної кельтської пісеньки, двійко дівчат вищали оперними голосами на ноти якоїсь колядки. Та більшість присутніх узагалі не турбувалася жодними нотами й просто намагалося перекричати один одного.
Лілі затулила долонями вуха й спробувала заспівати «Сяй, маленька зірко, сяй!» та швидко здалася. Вона поглянула на вишневу від напруження Мері, котра намагалася зробити щось схоже, й дівчатка зайшлися сміхом.
Після вечері старости випровадили першокласників з осяяної вогнями зали й повели кожен до свого гуртожитку темними заплутаними лабіринтами замку. Ця дорога, котра пролягала через монументальні мармурові сходи, приховані гобеленами та розсувними перегородками двері й нескінченні коридори, здалася Лілі дуже довгою. Дівчинка мало уявляла, як вони з Мері мають завтра відшукати потрібні класи. А коли, замість привести їх під якісь двері, старостиня Ґрифіндору зупинила гурток підопічних перед портретом з тілистою дамою в об’ємній рожевій сукні, діти й зовсім розгубилися.
― Пароль? ― підняла брову пані з картини.
― Аморі фаті! ― продзвеніла старостиня Ґрифіндору, красива рум’янощока дівчина зі значком «С» на мантії.
Портрет відхилився, наче дверцята. За ним був круглий отвір.
― Глядіть, не збудьте пароль! ― наказала старостиня, пропускаючи здивованих малих поперед себе. ― Гладка Пані до забудьків невблаганна!
Лілі й собі пролізла в отвір. Ґрифіндорська вітальня, простора заокруглена кімната, заставлена м’якими кріслами, видалася їй страшенно затишною. Було дуже приємно опинитися тут після темряви й перетягів коридорів.
По обидва боки приміщення височіли гвинтові сходи. Старостиня скерувала чотирьох хлопців з Блеком і Поттером включно до лівих, а дівчат повела правими. Здавалося, їхня маленька дівоча зграйка (тепер, окрім них з Мері, залишилося лише дві першокласниці) підіймається на верхівку якоїсь вежі.
― Ваша спальня, ― відчинила одні з дверей старостиня.
Кімната була невеликою, заставленою гасовими лампами та завішаною ґрифіндорськими гербами. Чотири важкі валізи й клітки зі звірятками чекали своїх власниць на пухнастому брунатному килимі. У спальні було чотири ліжка з важкими багряними завісами, чотири столики, чотири шафки та стільки ж важких різьблених стільців.
― Якраз для нас! ― вигукнула одна з дівчаток.
― Ваші імена з’явилися в «Книзі реєстру майбутніх учнів» в день вашого народження, ― всміхнулася старостиня. ― Гоґвортс вже одинадцять років у курсі, скільки треба місць.
Лілі підійшла до ліжка, поряд з котрим стояла її валіза й клітка зі совою, яку вона ще в поїзді охрестила Круглею. Лілі відчинила засув і випустила пташку. Та, вдячно ухнувши, шугнула в кватирку, а дівчинка впала на м’яке ліжко з відчуттям, що вона нарешті потрапила додому.
***
Наступні кілька тижнів першокласники знайомилися з Гоґвортсом, його правилами і його мешканцями. У перший навчальний день їм роздали детальний розклад уроків. Там не було математики, фізкультури чи музики, зате весь він повнився відверто магічними предметами.
Першим уроком, на котрий потрапила Лілі як учениця чаклунської школи, був «Зілля і настійки». Для Лілі це стало підбадьорливим початком. Огрядний і вусатий викладач, Горацій Слизоріг, що був не лише професором, а й виховником слизеринського гуртожитку, був дуже задоволений її відповідями. Адже Лілі єдина з усіх дітей спромоглася відповісти на запитання, що таке безоар і як використовують корінь асфоделі. А коли вона не розгубилася й дала відповідь на підступне питання, яка різниця між аконітом і тоєю, професор відразу взявся пророкувати їй блискуче майбутнє.
― Чудово, міс Еванс! ― вигукував він, трусячи довгими, мов у моржа, вусами. ― Ви заробили десять балів для Ґрифіндору. Якщо ви й далі так старатиметеся, то у п’ятому класі потрапите в мій клуб для найкращих учнів!
Севі, котрого дуже зацікавила ця інформація, швидко розвідав, що Слизоріг не пожартував. У школі ходили чутки, що слизеринський наставник має особливе чуття на осіб, котрим у майбутньому судилося досягти чогось видатного. Й що Слизоріг запрошує потенційних знаменитостей до свого кабінету на закриті чаювання.
― Подейкують, що він уміє збирати «колекцію» з майбутніх урядовців, чемпіонів та всіляких «крутеликів»! ― шепотів Севі на вухо подрузі дорогою в наступний клас. ― Це називається «Слизоклуб». Нам треба туди потрапити!
― Ох, нам би спершу потрапити до класу трансфігурації… ― протягла Лілі, нервово роззираючись довкола. За балачкою діти й не зауважили, як відбилися від гуртка першокласників та повернули кудись не туди.
На початках таке траплялося з ними часто. Ловити ґав у Гоґвортсі було невдячною справою. Адже кожен його закуток жив своїм життям: персонажі картин могли піти одне до одного з візитом (чи з війною), коли їм того заманеться. Сходи (окрім, хіба-що, центральних) міняли напрям кожні за своїм самобутнім розкладом.Було дуже складно запам’ятати, що й де знаходиться, тож, перші два місяці діти постійно губилися. Та згодом вони сяк-так навчилися давати собі раду з Гоґвортськими дивовижами, й життя стало простішим.
Севі так і не сказав Лілі, що Сортувальний капелюх мало не спровадив його у Ґрифіндор. А на її запитання, чи був у нього вибір, хлопець збрехав, що капелюх дав йому, як і Ейлін, можливість потрапити в Рейвенклов, але він, буцімто, не захотів. Лілі важко зітхнула, проте більше ні про що не розпитувала. Севі також мовчав ― дарма, що іноді йому дуже хотілося в усьому їй зізнатися.
Однак, в цілому цю першу пробу їхня дружба витримала на відмінно. Малі чаклуни й далі проводили разом кожну вільну хвилину. Якщо їхні розклади хоч трохи збігалися, вони вкупі коротали перерви, обмінюючись новинами зі своїх гуртожитків. Також вони нерозлучно виконували домашні завдання, засиджувалися в бібліотеці, відвідували плюйкамінцевий гурток й гуляли Гоґвортськими угіддями.
Все було майже так, як і в Куокворті, лишень з тою різницею, що тепер обоє друзів сумлінно вчилися. Після того, як Севі дізнався про Слизоклуб, він перестав бити байдики на уроках зіллеваріння й із фанатичною наполегливістю взявся за настійки. Дуже швидко хлопець досяг у цьому значних успіхів, зрівнявшись у балах з Лілі.
Їхнє дозвілля тепер складалося на одну половину зі зустрічей плюйкамінцевого клубу, а на другу ― з вивчення «Прогресивної методики зіллеваріння». Підручник належав Ейлін. Севі привіз його зі собою в школу після Різдвяних канікул й узявся безцеремонно мережити Слизороговими коментарями щодо настійок.
Окрім цього, була ще одна обставина, котра сприяла їхній дружбі, точніше обставини ― Блек і Поттер. Певний час двоє друзяк-посіпак не створювали особливих проблем, проте до кінця першого семестру Джеймс і Сіріус сяк-так опанували свої палички й взялися всіляко докучати Севі, а також іншим слизеринцям. Та все ж Снейпові найбільше. Той ретельно їм мстив, і до червня Лілі геть збилася з ліку, хто із них, коли й що розпочав першим.
Цього всього, беззаперечно, цілком можна було б уникнути, якби Джеймс і Сіріус не вдалися такими задиркуватими, а Севі не настільки злопам’ятним. Та вони, на жаль, були саме такими. Оскільки ніхто з цієї трійки не горів бажанням потрапити на очі викладачам, а Лілі не могла донести на жодного з них без шкоди для Ґрифіндору чи Северуса, вона стала незмінним та мовчазним свідком їхньої запеклої ворожнечі.
На початках мала чаклунка намагалася примирити хлопців. Та дуже швидко вона зрозуміла, що буде особливим щастям, якщо ці троє не повбивають одне одного до завершення навчання. Отож, Лілі взялася їх розбороняти, почергово вгамовуючи то Снейпа, то друзяків-ґрифіндорців, то всіх їх разом. Севі на її докори мовчав й уперто робив те, що вважав за потрібне. Блек із Поттером голосно лаялися, кривлялися та дражнили її «Слиньковою нянечкою», проте на якийсь час давали Снейпові спокій. І, треба віддати цим двом належне, вони ніколи не чіплялися прицільно до Лілі, а її заклики не збавляти очок Ґрифіндору зустрічали, хоч і без ентузіазму, проте з повагою.
Протистояння Снейпа, Блека й Поттера то ненадовго пригасало, то спалахувало з новою силою. Іноді в цей самобутній процес втручалися якісь інші люди. Найчастіше ними були сторож Філч і пофесорка Макґонеґел. Зазвичай вони ловили на гарячому Блека з Поттером і шпетили хлопчаків, допоки ті не ставали вишневі від гніву. В більшості випадків ці прикрі сцени завершувалися тим, що сторож відсилав багряних, мов ґрифіндорський прапор, бешкетників чистити нічні горщики в шкільній лікарні. А невблаганна щодо своїх педагогічних обов’язків Мінерва Макґонеґел самозречено знімала зі свого гуртожитку бали.
Впіймати Севі було куди важче. Він, пропітнівши кілька тижнів над декотрими закляттями з «Довідника юного стратега», опанував їх настільки впевнено, що міг насилати ці вроки мовчки. За Гоґвортськими мірками, де невербальну магію починали вивчати аж у шостому класі, це був вищий пілотаж. Ніхто з викладачів й не міг припустити, що першачок на таке спроможний.
Відтак коли під Блеком, що ніс повну тацю реактивів, прогиналася підлога. Або перед Джеймсом, що забігав у клас, з розмаху зачинялися двері, професори пояснювали все гоґвортською магією. Про те, що винний саме Снейп, ніхто й слухати не хотів. Тим більше, що обережний та хитрий Северус ніколи не виймав палички з кишені.
Щоправда, після кожного такого таємного прокльону на хлопцевому одязі з’являлися крихітні дірочки. І хоч Снейп періодично їх латав, його шкільна форма мала такий вигляд, наче він має звичай ретельно пропалювати її цигарками. Це могло б послугувати доказом його вини, але мало не половина малих гоґворців ходила в таких дірявих мантіях. Надто вже часто їм доводилося мати справу з побічними наслідками магічної освіти.
Отож, Севі міг днями допікати ворогам непомітними для сторонніх очей дрібницями. Аж поки хтось із хлопчаків не витримував й накидався на Снейпа привселюдно. За що нападнику призначали покарання, а «жертва» преспокійно поверталася до своїх справ.
***
У другому класі нічого не змінилося. Хіба що Поттер з Блеком ще більше потоваришували, а їхня двійка виросла спершу до трійки, а потім до четвірки. Тепер усюди, куди б не подалися Джеймс і Сіріус, за ними тінню волочився Ремус Люпин та дріботів Пітер Петіґру ― решта двоє їхніх з Еванс однокласників-ґрифіндорців. Їх, як і гафелпафців, було лише четверо супроти семи рейвенкловців та аж восьми слизеринців. Мабуть саме це й було основною причиною, чому Поттер, Блек, Люпин і Петіґру згуртувалися так тісно.
Бо щодо всього решта, то строкатішої компанії годі було й уявити: легкий, проворний, мов бісеня, Поттер. Граціозний та гордовитий, мов лев, Блек. Худий і блідий Ремус, що навіть за обідом не висував носа з книжок. Та боязкий, не впевнений в собі колобок-Пітер, котрий єдиний серед усіх малих ґрифіндорців примудрявся отримувати низькі бали зі всіх без виключення предметів.
Саме Петіґру був тим хлопцем, що сидів зі Сортувальним капелюхом цілих п’ять хвилин. Севі потім висловив припущення, що це тому, що Пітер занадто тупий, аби потрапити до котрогось із гуртожитків. І те, що Петіґру врешті було скеровано до Ґрифіндору, Снейп вважав аж ніяк не компліментом для цього гуртожитку.
Якийсь час він докучав Лілі натяками, що Ґрифіндор ― місце для легковажних дурнів (здебільшого після чергових випадів Блека й Поттера). Хоч Севі майже що не заприязнився ні з ким зі слизеринців, він однаково вважав, що його гуртожиток ― дуже перспективне для нових зв’язків місце. І не втомлювався вихвалятися, що Ґрифіндору далеко до вишуканої обстановки Слизерину.
Та коли Лілі якось образилася на черговий коментар, що вхід в її гуртожиток нагадує прикриту картиною щурячу нору, й місяць відчайдушно ігнорувала Снейпа, він почав добирати слова куди обережніше.
В третьому класі, як і в попередньому, їхнє шкільне життя не зазнало жодних суттєвих змін. Хіба що Снейп наполіг, аби Лілі на людях називала його «Севом» замість «Севі». А ще взявся дратуватися, коли вона, бувало, рятувала його спину від Поттерових чи Блекових прокльонів (і Лілі не відразу здогадалася, що це тому, що він хлопець, і йому соромно через її дівоче заступництво). Щодо ґрифіндорської четвірки, то вони наприкінці останнього семестру почали пропадати ночами в Забороненому Лісі.
Лілі дізналася про це випадково, коли якось засиділися в ґрифіндорській вітальні, готуючись до екзаменів. Блек, Поттер, Люпин і Петіґру того вечора зайняли один з кутків, відгородившись від решти світу стовпами підручників. Вони не зауважили Лілі за її книжковими вежами. Коли вітальня спорожніла, хлопчаки взялися домовлятися, як їм краще вишмигнути зі замку. Лілі, не відриваючи погляду від зоряних карт, докинула, що вони ставлять під загрозу рейтинг гуртожитку. Блек і Поттер, вискочивши з-за столу, взялися доводити, що єдина загроза для Ґрифіндору ― це «її Слинявус».
Врешті всі зійшлися на тому, що хлопці (здебільшого Люпин), пообіцяли не потрапляти на очі Філчу. А Лілі ― нікому не розповідати про їхні нічні прогулянки, якщо вони відчепляться від Снейпа хоча б на час екзаменів.
А ось наступного року трапилося дещо дивне…
Бо прибувши в школу вчетверте, Лілі Еванс не впізнала Джеймса Поттера ― так він устиг змужніти за літо. Тепер Поттер наздоганяв зростом Блека. А щоразу, як Джеймс стиха щось оповідав друзям, його тонкий хлопчачий голос провалювався в приємний хрипкий баритон. Ще Поттер узявся по-соколиному зиркати на однокласниць, від чого завжди бліда Мері Макдональд червоніла, мов буряк. Аманда Гарді ще більше випинала свої й без цього пишні груди. А Галатея Спаркс бралася вкотре вихвалятися, що її як і Поттера, прийняли в ківдичну команду.
Незабаром Джеймс досяг у спорті значних успіхів, отримавши за свою надзвичайно швидку реакцію прізвисько «Джеймс-Спалах». Після цього на Поттера звернули увагу всі дівчата школи. Лілі часто зауважувала, як найвродливіша з гафельпафок, блакитноока й золотоволоса семикласниця Емілія Дюк, поблажливо куйовдить його м’яку чуприну, минаючи Поттера у Великій залі.
Щоправда, Джеймсу було далеко до Сіріуса, який, за словами Емілії, зростав «запаморочливим красунчиком». Блек був таким привабливим, що навіть Гладка Пані виказувала йому свою прихильність, пропускаючи юнака в гуртожиток без пароля. Проте Лілі часто ловила себе на тому, що не може відвести погляд саме від Джеймса (навіть Мері кілька разів питала її, чи вона часом не закохалася).
Втім, Поттера було б важко ігнорувати в будь-якому разі. По перше, він постійно привертав до себе загальну увагу дотепними витівками. Іноді не надто безпечними, й коли йому доводилося після цього побути в лікарняному ліжку, ґрифіндорську вітальню огортала нудьга.
А по друге, віднедавна Лілі раптом почало здаватися, що Поттер узявся зиркати на неї! Принаймні вона іноді ловила його зацікавлений погляд під-час перерв, коли вони зі Севі сиділи в якомусь кутку над підручниками.
Лілі, котра не належала до осіб, що звикли багато про себе уявляти, була змушена визнати, що він цікавиться нею не просто так. А вичікує слушного моменту, аби запустити в немиту Северусову голову Павуколипним прокльоном. Зрештою, всі ті рази, що Джеймс говорив їй що-небудь того року, стосувалися її магічних захистів, витворених для порятунку Снейпа. Поттер тричі зронив «нічогенький щит, Еванс!», і двічі проволав «Еванс! Трясця з твоїми контр-вроками!».
Та скільки б Лілі не нагадувала собі про це все, вона ні-ні, але задивлялася на гнучку Джеймсову постать, обтягнуту квідичною мантією.
Особливо наполегливо Лілі довелося повертати себе до тями, коли по останньому в році квідичному матчі (Ґрифіндор проти Слизерину) Мері несподівано почала її запевняти, що Поттер дістав по голові бладжером, бо начебто на неї озирнувся.
― Що ти кажеш! ― відкинула з худого плеча важкі руді коси Лілі. ― Позаду нас сиділа Емілія. В неї закохана вся квідична команда. Ти ж сама це казала!
― Так, але сьогодні Поттер дивився на тебе, аж поки Стебінсів бладжер не повернув його в реальність! ― вперто наполягла на своєму Мері, глибше натягуючи на голову свого схожого на торт з багряно-золотистих стрічок капелюшка. ― Між іншим, добре зробив, бо наша команда почала програвати!
Від Северуса, котрому також так чомусь здалося, було відкараскатися куди складніше.
― Якого ґарґулія Поттер на тебе витріщався?! ― невдоволено запитав він, коли друзі сиділи за бібліотечним столом серед нескінченних стелажів Трансфігураційного відділу.
Слизерин програв Ґрифіндору з різницею у вісімдесят очок, і Снейп мав паскудний настрій. Хоч Северус частенько запевняв ніби квідич нікому непотрібна забава, за слизеринську команду він вболівав від щирого серця.
Лілі мала підозру, що Севі й сам би зі задоволенням став квідичистом. Проте мітли Снейпу геть не корилися. Востаннє, як він спробував осідлати «Комету», мітла спершу норовливо сіпалася, а потім ще й лупнула хлопця держаком в чоло (Снейп кілька днів дувся на Лілі, єдиного свідка цієї ганьби, що вона дозволила собі хихикнути). Отож, надміру ґоноровому Северусу нічого не залишалося, як оголосити квідич заняттям для тих, «хто полюбляє, коли в голові свище вітер».
За цей рік Севі, як і всі четвертокласники, дуже витягся вгору. Куплені в серпні мантії тепер були йому закороткі. Й з-під них визирали тонкі білі ноги в потертих, абияк залатаних чарами черевиках. Лицем Севі щораз більше нагадував Лілі містера Снейпа з весільної фотографії, що її дівчина не раз розглядала в Прядильному кінці.
Та, на відміну від молодого Тобіаса, Севі мав аж ніяк не квітучий вигляд: він був блідим, кістлявим та вузькоплечим. Від цього хлопцеве подовгасте підборіддя й гачкуватий орлиний ніс здавалися недоречно грубими, а голова ― надто великою. Дівчата частенько підсміювалися Снейпу в спину, коли він прошкував коридором, мотляючи туди-сюди немитими чорними патлами.
Проте відкрито дражнити Северуса ніхто (окрім Поттера з Блеком) не смів: лиховісна Куоквортська слава частково переїхала з ним до чаклунської школи. Й хоч малі гоґвортці не сахалися Севі Снейпа, та переходити йому дорогу все ж уникали (і в прямому, й переносному сенсі).
Щодо Лілі, то вона щиро не розуміла, коли хтось із однокласниць перепитував, як вона може приятелювати з таким неприємним типом. Але й й Лілі ставало незатишно, коли Северус, бувало, за щось гнівався. Ось і зараз дівчина відчувала, як від його прискіпливого погляду її поволі проймає дражливий неспокій.
Вона вже шкодувала, що замість святкувати з ґрифіндорцями перемогу, зголосилася скласти компанію Севі. Той, аби не сидіти цілий вечір у пригніченому поразкою слизеринському гуртожитку, вирішив навідатися до шкільної бібліотеки.
― Поттер дивився в мій бік, бо позаду на трибунах сиділа Емілія, ― якомога незворушніше промовила дівчина, гортаючи сторінки «Трансфігурації та рекреації».
― Ні. Я все бачив у всеноколь!
― Може, краще поговоримо про реферат для Макґонеґел?
― Він озирнувся саме на тебе, ― проігнорував тему з рефератом Северус, свердлячи подругу очима. ― Ти це прекрасно знаєш.
― Зовсім ні.
― І тобі це сподобалося, ― далі правив своєї хлопець. Його голос звучав щораз уїдливіше.
― Сев, ти вже як Мері! ― не витримала врешті Лілі, звучно траснувши книжкою.
Від цього в обличчя дівчині порснув сніп пилюки, а бібліотекарка мадам Пінс загрозливо зблиснула в бік Лілі окулярами.
― Ясно, ― гмикнув хлопець, знову зісутулившись над своїм сувоєм пергаменту. ― Це зауважила навіть ця бру…
Северус різко затнувся. Лілі зміряла його обуреним поглядом.
― Знаєш, ці Мульцибер з Ейвері погано на тебе впливають!
― Чому ти так гадаєш? ― обережно спитав Снейп.
― Бо ти щойно мало не сказав про Мері… бруднокровка, ― останнє слово Лілі процідила пошепки.
― Тобі здалося, ― буркнув хлопець, не дивлячись у вічі подрузі. ― То що там з рефератом?
Відколи Северус примкнув до групки слизеринців, котрі, займалися нелегальним вивченням Темних мистецтв, сценарій їхніх з Лілі розмов виглядав саме так. І хоч Севі затято заперечував, що в організованому Августом Мульцибером гуртку вивчається щось недозволене, в Лілі з’явилося невиразне відчуття, що їхня дружба може не пережити цього нового Северусового захоплення.
Аби мати більше часу на справи з товаришами-слизеринцями, Снейп закинув плюйкамінці. А настійками він займався лише заради того, щоб потрапити наступного року до Слизоклубу. Тепер Северусова «Прогресивна методика зіллеваріння» рясніла не лише перейнятими в Слизорога поправками, а й невідомими магічними формулами. Позичаючи в товариша довідник, Лілі щоразу наштовхувалася на все нові й нові підозрілі записи, накидані на полях підручника нерозбірливим Снейповим почерком.
Коли Лілі того травневого вечора поверталася до гуртожитка порожніми, освітленими сяйвом смолоскипів коридорами, вона ще раз згадала про суперечку з Северусом. Дівчина не мала сумніву, що схильний до надуманих підозр Снейп знайшов нову причину сатаніти на тему Поттера. До прикладу, торік Севі запевняв, що Джеймс спеціально носить окуляри, аби всі думали, ніби він розумніший, ніж є насправді.
Однак, зайшовши в ґрифіндорську вежу, Лілі не пішла до каміна, перед яким Блек і Поттер роздавали всім бажаючим невідомо звідкіля роздобуте маслопиво. Натомість дівчина, ухиляючись від магічної піротехніки, що шугала кімнатою, протислася поміж галасливими учнями до підвіконня. На ньому самотньо сиділа Мері ― якраз у Джеймса за спиною. Лілі зметикувала, якщо він вирішить озирнутися, то це буде дуже помітно.
Але Поттер, поглинутий радісним балаганом, геть не звертав на неї уваги. І Лілі Еванс залишалося лише здогадуватися, чи це тому, що вона таки не цікавить його як дівчина, чи тому, що Джеймс втратив бажання поглядати в її бік, бо таки добряче дістав тим бладжером.
― Ось бачиш: йому до мене байдуже! ― розчаровано шепнула Лілі на вухо подрузі.
― Ох, а ти таки ним захопилася… ― зітхнула Мері.
У відповідь Лілі підсунулася й схилила їй на плече голову. Що й казати: цього разу Макдональд, беззаперечно, мала рацію.