***

 Том сяяв на сцені. Не важливо, чи то його макіяж, чи крапельки пота на гнучкому тілі; чи направлене на нього світло софітів, чи він ховається в тіні за солістом. Торд нколи не міг відвести очей. Звабливі рухи голови, плечей, рук, стегон… о ці стегна і ноги! Як Торд мріяв про них, мріяв про відчуття гарячої шкіри під подушечками пальців, мріяв відчути тиск сідниці на своєму паху, мріяв тертись і штовхатись у вузький спекотний дурман… Дідько, треба припинити про це думати, інакше знову доведеться терпіти стояк до кінця концерту.

   Том ніколи не розмовляв на сцені. Принаймні, не розмовляв голосом, але Торд знав інший спосіб дістатися до його думок. Руки. Вправні пальці перебирали струни, а з ними і кожен міліметр тордової душі. Це була його мова: тиха, тихіша за інших, але в рази інтимніша, в рази ближча, в рази спокусливіша. І він чув кожну ноту, кожне слово бас-гітари, кожну інтонацію; Торд не знав тексту пісень, але він знав всі партії Тома. Інколи, довгими ночами у холодному порожньому ліжку він вмикав собі ці партії, так, без інших інструментів і уявляв тонкі довгі бліді пальці зі срібними кільцями. Торд віддав би все за можливість відчути ці руки на собі.

   Том не любив рукави на сцені. Він вдягав будь-що: топи, майки, жилети, ах, не варто забувати про той раз, коли він прийшов з оголеним торсом і довжелезними чорними перчатками без пальців, – головне, щоб в цього зайвого шматка тканини не було рукавів. Зайвим одяг вважав, до речі, не тільки Торд, і не тільки він мріяв вонзити зуби у звабливий вигин плеча. Це заводило не на жарт, особливо коли можна було вільно провести поглядом від виразних м’язів рук до тендітної шкіри шиї через різкий вигин тонких ключиць.

І Том дивився зі сцени на всіх. Ховаючи свої очі під чорними склерами, він створював ілюзію всеприсутності, купаючи в увазі кожного глядача і даруючи свою впевнену широку усмішку. Він ніколи не показував своїх справжніх очей на публіку, змушуючи фанатів будувати неймовірні теорії і шукати неіснуючі в цифровому варіанті дитячі фото басиста. Але Торд знав. Він знав і це знання було його найбільшим скарбом.

   Просто зараз Торд стоїть в самому центрі живої маси з фанатично волаючих тіл, сплетених у єдиному пориві і прагненні хоча б голосом своїм дістатись до сцени. Йому це не потрібно. Він легко може прийти перед концертом і подивитись зблизька як Метт перевіряє макіяж кожні п’ять секунд, як Едд, вкотре, занадто туго затягує тарілки і навіть як Том у легкій куртці налаштовує свою гітару. Він і приходить. Якщо цей світ вирішив надати Торду такі привілеї, буде просто феєрично тупо ними не скористатись. Але тут і зараз, під час концерту, коли вся сцена залита різнокольоровим світлом, коли барабани задають шалений ритм твоєму серцю, Торд відчував себе по-справжньому живим. І йому було абсолютно начхати, хто там напирає ззаду і чия сумочка вже десять хвилин як впивається йому в руку. Його персональна муза, його натхнення, його найбільше і найщиріше бажання зараз скаче по сцені на одній нозі, сяючи яскравіше за прожектори.

— Дякую, дякую вам всім! – натовп радісно кричить, коли Метт посилає повітряний поцілунок до зали.

— Ви всі неймовірні! Зараз буде пісня, яка, якщо чесно, не зовсім в нашому звичайному стилі, але ви всі дуже її любите. І хіба ми можемо відмовити вам? – соліст хіхікає, миттєво перемикаючись на томний гортанний напівшепіт. – Приготуйте свої вуха і очі, тому що зараз почнеться справжній секс.

   Метт ефектно розвертається спиною до зали, як головні герої бойовиків, що повільно йдуть на фоні вибуху. Власне, зала саме що вибухає оплесками, криками і свистом, не в силах стримати свого захвату в очікуванні шоу.

   Серце Торда миттєво падає у шлунок, коли сцену заливає червоне монотонне світло. Він надто часто слухав цю пісню, щоб не впізнати її за важким тягучим повітрям, яким пронизана кожна її нота. Її відкриває партія Тома. Партія Тома, яка проникає в самі кістки і торкається кожного нерва в тілі Торда. Лайно, лайно, лайно! Йому б варто було забратися звідси і швидко, раніше ніж гудіння струн зарине його у безсвідомий транс сповнений мріями і примарними відчуттями. Але Торд затиснений з усіх боків і в його ситуації очевидно, що шансів на втечу зовсім нема. Лайно!

   А потім пальці торкаються натягнутого металу і волосся на потилиці встає дибки. Елекрика біжить від кінчиків його ріжок до кінчиків пальців ніг, погрожуючи втопити у блаженій статиці. Ритмічний стук тарілки. Торд відчуває, що все його тіло завмирає, напружено вслухаючись в звабливу пісню бас-гітари. Він має триматись, має, має вистояти, але кожен концерт попадається у цю безвихідну пастку. Кожен раз він захлинається у своїх бажаннях.

You don’t have to know my name.

 

Том повертається обличчям до зали, з виглядом спокушуючого тебе на гріх змія. Він ритмічно подається вперед, немов натякаючи на те, що хоче бути з тобою в цей момент, хоче бути тим, хто запропонує тобі алкоголь.

One more shot.

   Він плавно рухає плечима, ох, ці плечі, ці округлі апетитні солодкі плечі, які так і хочеться спробувати на смак. Спогади про дотики до них так невчасно нагадують про своє існування. Він відчував їх, відчував їх живе тепло під своїми долонями, хоч і всього на декілька секунд. Зараз вони вкриті несправжніми татуюваннями: змій і птах, – і Торд хоче провести язиком вздовж рептилячого хвоста вгору, вище і вище до горла. Він хоче прослідкувати кожен вигиб тіла, кожну його маленьку деталь, хоче, щоб його гнучкість танцювала на язиці гірким присмаком фарби.

Your hand on my knee.

Yes, this is real.

   Том робить той рух стегнами, від якого в Торда шлунок завжди скручується у тугий пульсуючий вузол. Червоне світло і томний спів з придихом не дають зосередитись ні на чому, окрім тваринного бажання взяти. Жар збирається палаючими кільцями в паху і Торд знає: коли чари спадуть, він опиниться у брудній помальованій кабінці туалету, кінчаючи в кулак лише від декількох дотиків.

I know what you want this

Devour.

   Це все, чого він бажає. Стояти в худі стає просто нестерпно, Торд стягує його з себе різкими стислими рухами, але легше не стає. Том все ще на сцені, Том все ще сяє і все ще готовий віддавати всього себе. Торд готовий прийняти його, Торд готовий випити все що Том запропонує до останньої краплі. Торд готовий повністю розчинити в собі Тома, якщо той побажає.

Your knees behind me.

Oh, yes, this is real.

You just got to trust me

Trust me.

   Страбоскопи. Страбоскопи в суміші із червоним світлом. Торд бачить як Том рухається, як він танцює в цей момент і, блять, блять, блять, він не може більше витримати цих тортур. Том знущається над ним, доводить його до самого краю кожен раз, а потім йде зі сцени, змушуючи Торда зудіти всередині від бажання знову побачити його розкутим безсоромним спокусником.

And we just crossed the line.

   Пробираючись крізь натовп до туалету Торду було абсолютно все одно на людей. Хто ж знав, що розвести море у два боки набагато легше, ніж розпихати маленьку частину цього тілесного плетива? Торд міг би вчити майбутніх Моісеїв, якби тільки забажав. Пісня бас-гітари пульсувала разом з його кров’ю у скронях, голос вокаліста гучним шепотом звивався у багряний туман навколо. Торд знав, що ця ніч нарешті настала. І він збирався користуватися кожною її секундою на повну.

Devour.

 

***

 

   Нічна прохолода настирливо намагалась дістатися до живого тепла тіла, але, пробравшись під худі, зустрічала перепону з футболки і неохоче відступала. Тихо. Торд знизав плечима і переступив з ноги на ногу, одним вправним рухом жбурляючи недопалок у сміттєвий бак поруч. Концерт скінчився вже давно, телефон сів, і Ларсон, за відчуттями, чекав цілу вічність. В голові приємно порожньо, тільки окремі думки, мов хмарки, пропливають на краю свідомості, забуваючись через декілька секунд. Спека відступила, але вона лишила по собі тепло і вугілля як обіцянку повернутись назад.

   Сьогодні він зробить Тома своїм. Можливо не повністю, можливо зовсім маленьку його частинку, але якщо вона буде належати цілком і виключно Тордові, його все влаштовує. Справа не тільки в цьому бажанні. Справа в тому, що він постійно ловив на собі погляди Ріджуела, не сценічні, ні, саме живі погляди. Погляди, що могли б випалити Торда зсередини повільним полум’ям жаги, якби Том не відвертався так швидко. Останні півроку це висіло між ними в повітрі, наче яблуко, яке вони все не наважувались зірвати. Що ж, сьогодні Торд його нарешті зірве і вони вдвох скуштують солодку звабу. Він сподівається, що Том захоче її скуштувати.

   Залізні двері різко прочинились з немелодійним дзвоном, випускаючи назовні запах сирого коридору і вологих стін.

— Не забудь, що завтра в нас останній концерт! Я забороняю тобі напиватись у хлам, чуєш! – бадьоро донеслося звідти, відбиваючись луною у порожньому просторі.

— Іди нахуй, я і з першого разу зрозумів! Том, надто зайнятий показуванням фака своїм друзям, вивалився на вулицю, широко і весело посміхаючись. Він помітив Торда лише тоді, коли випадково налетів на нього у напівразвороті, врізаючись ліктем у груди.

— Ой! Що… Торд? – він широко розплющив свої очі, поправляючи на плечі лямку від чохла. – Що ти тут робиш?

   Неймовірний хлопець. Декілька годин тому він виглядав справжньою сексуальною катастрофою, здатною занапастити кожного, хто просто підійде до нього. А зараз він стоїть перед Тордом без склер, із зібраним у пучок волоссям, у непомірно великій куртці і звичайних джинсах, замість тих порізаних, які він так любить. Єдине що могло видати в ньому виконавця – бас-гітара у завішаному значками чохлі за плечем. Він розстібає верх куртки, оголюючи шию – фатальна помилка, бо Торд пройшов крізь ейфорію без наркотиків і тепер він хоче більше.

   Секунда — і Том вже тремтить під широкими долонями, прип’ятий до стіни наче метелик булавками. Трохи запізно Торд розуміє, що починати так різко це погана ідея, але, дивлячись на легке рожеве сяйво скул у напівтьмі, вирішує йти до кінця.

— Щ-що ти робиш?… – ледь чутно шепоче Том, не зводячи з нього своєї блакиті.

   Торд нахиляється ближче, лишаючи між ними лічені міліметри повітря, але не торкаючись бажаного тіла. Він не буде нічого робити без дозволу. Він лише трохи помститься за те, як Том дражнить його зі сцени своєю нахабністю й ілюзорною доступністю. Волосся в Тома колюче, шия тепла і Ларсон збирає всю свою волю в кулак, аби не почати роздягати його прямо тут.

— А на що це схоже? – його шепіт немов те червоне світло. Том видає дивний глибокий вдих і припиняє тремтіти, замість цього повністю зосереджуючись у погляді. Його очі темніють, зовсім трохи, але достатньо, щоб помітити зміну в обличчі. Тепер він не виглядає розгубленим і наляканим, тепер він виглядає як людина, яка готова віддати всю себе, аби лише отримати бажане. Шлунок Торда робить сальто.

— Якщо це те, про що я думаю… – починає Том без краплі злості, але запинається і швидко опускає вниз своє червоне обличчя. Торд відчуває, як хвилями від нього йде тепло. Він перетворить його на полум’я.

— Тоді що?

— Тоді ти… ідіот.

   Павза. Том мружиться, накриваючи руками тордові зап’ястя. Справжній змій.

— Що?

— Йєгова, все треба робити самому.

   І раптом – солодкі губи Тома на його губах. І раптом вони вже сплетені в обіймах: руки на плечах, стегнах (на стегнах!), талії, у волоссі, – світ навколо пливе, змазується в одну імпрессіоністичну картину. Том соромиться впустити язика собі до рота, але замість цього треться об Торда так, що, здається, одяг розсиплеться на молекули. Було б чудово, насправді, взяти його тут і зараз, але Том не з тих і Торд майже гирчить йому в губи від нестерпності бажання. Том болюче кусає його за нижню губу, випадково, відсахується, важко дихаючи і не відводячи важкого погляду від очей навпроти. Він стискає комір сорочки Торда двома руками, міцно, не бажаючи відпускати його від себе, але й боячись знову підпустити. Ларсон робить глибокий вдих.

— В мене є номер у готелі, – нарешті каже він, – всього десять хвилин пішки.

   Том кусає губу і робить крок назад – вагається. Він завжди такий, але Торд знає його достатньо довго, щоб легко зрозуміти хід думок і втрутитись. Крок вперед, декілька м’яків поцілунків у шию: Том ахає, чіпляючись своїми тонкими, тонкими пальцями за гострі плечі. Його треба підштовхнути і якщо цей поштовх так солодко пахне, Торд зовсім не проти його надати. Торд зовсім не проти цілувати цю бажану-бажану-бажану шкіру, Торд зовсім не проти відчувати, як Том вкривається сиротами від простих доторків губ. Торд зовсім не проти відчувати, що Том теж зовсім не проти, Том, який зараз тане під його язиком, немов суфле.

— Веди, – шепоче басист, намагаючись контролювати свій голос і не видавати, наскільки йому це подобається. Вони роз’єднуються, Том ледь не падає, хитаючись. Схоже, що в нього тремтять і не гнуться коліна і це будоражить Торда на такому рівні, про який він і не підозрював.

   «Веди.»

 

***

 

   З кожним кроком до готелю впевненість повільно покидає тіло Тома, лишаючи більше місця для колючої тривоги. Торд бачить це в тому, як чоловік горбиться і уникає зорових контактів, але заспокоїти його не наважується – навколо все ще є люди. Вони йдуть на відстані, не надто великій, щоб все ще було зрозуміло, що вони вдвох, але достатній, щоб ні в кого не промайнуло думки про їх стосунки. Торда це чіпляє зовсім трохи. Той факт, що Том зміг переступити через своє церковне минуле і стати тим, ким він є зараз, не дозволяє Торду навіть бажати про більше. Том погодився. Навіть якщо він вирішить відмовитись в останній момент, він все ж зміг погодитись і це надає сил чекати скільки буде потрібно. Торд готовий чекати вічність заради цієї неймовірної людини.

   Вхід – сходи – ліфт – поверх – двері.

   Торд клацає вимикачем, обертаючись до напруженого клубка нервів на вході. Том робить декілька обережних кроків всередину, зачиняючи за собою двері і дуже обережно спускаючи чохол на підлогу. Декілька секунд панує майже суцільна тиша, Ріджуел роздивляється візерунок на килимі.

— Пива?

— Га?

— В мене є пиво, кажу. Кромбахер.

   Том виглядає так, наче волів би втекти просто зараз. Дідько, Торд згоден пропустити частину із сексом, аби тільки він так сильно не боявся знаходитись один на один в кімнаті.

— Ну… Давай. Вони сідають на ліжко, кожен із баночкою пива в руці. Том робить ковток майже миттєво: звичка топити думки в алкоголі нікуди не щезла, хіба що еволюціонувала з водки до чогось легшого. Жадібні очі спостерігають за рухом його кадика, ні, він має переконати Тома відпустити себе сьогодні. Це та сама ніч, нагадує собі Торд. Він не має права на помилку, бо інакше ролі поміняються місцями і змій втече птахою так далеко, що його вже більше не спіймати.

— Тебе не було на чекапі. – раптом каже Том. – Я думав, ти взагалі сьогодні не прийдеш.

— Робота, що поробиш. Мені ж треба якось діставати гроші, щоб таскатися за вашимими концертами.

   Він фиркає у відповідь – хороший знак – і з награною образою штовхає Торда в плече. Просто диво, як швидко Том може розслабитись, коли в його руці щось алкогольне.

— Ти чудово знаєш, що ми можемо собі дозволити один безкоштовний квиток. – знову ковток, знову кадик привертає до себе всю увагу. Торд навіть не торкнувся свого пива, а вже відчуває легкий хміль в голові. – Тим паче ти допоміг нам з деякими піснями. Ми взагалі маємо віддавати тобі частину грошей за…

— Давай не знову, га? Хлопці, я хочу підтримувати вас не тільки словами. До того ж, я всього лиш вигадав п’ять рядків на три пісні, ну типу… я не співавтор. Я чувак, який вкинув декілька слів до голови Метта, а він вже за них зачепився.

   Том стискає губи, очевидно не відступаючи від своєї думки, але вкотре сваритися через цю тему не хочеться. Ніч тільки почалась і цей початок надто добрий, щоб псувати його затертими до дірок аргументами.

   Мовчання.

   Блять.

   Щось треба сказати.

   Що сказати?

— Я буду затра. На чекапі, в сенсі.

   Том вигинає брову, підносячи баночку до губ. Він знову робить ковток (кадик!) і трохи відкидується назад, спираючись рукою на м’яку поверхню ліжка.

— Я… радий це чути. Чесно. – він посміхається йому своєю м’якою «тільки-поза-сценою» посмішкою і щось всередині Торда починає стрімко танути. Він робить швидкий і великий ковток, йому потрібно терміново відволіктися від думок про те, як Том зараз на нього дивиться.

— Ти знову придбав квиток? – смішок.

— А ти думаєш я можу пробратись повз охорону?

— Ну не знаю… – Том відставляє недопите пиво на килим і розвертається всім тілом до Торда. – Мені здається, такі речі тебе не зупинять від бажання побачити мій виступ, правда ж?

   Торд застигає. Долоні пітніють. Чи йому не почулося зараз? Том справді сказав, що… що…

— Ти такий ідіот, ну чесне слово. – пиво щезає з його руки, а Том якимось дивом опиняється прямо навпроти нього. – Я здивований, що ти можеш взагалі хоч когось підчепити.

«’Хоч хтось’ це не ти», – думає Торд собі, не взмозі відвести очей від цього темного важкого погляду.

— Ну?

— Ну?…

— Я тебе зараз гітарою пришибу. Ти мене так пиво пити запрошував?

   То он воно що. Схоже, Торд недооцінив чарівну силу алкоголя в питаннях розкутості цього конкретного гітариста. Погляд Тома пом’якшується; він чіпляє пальцями комір червоної сорочки і тягне Торда ближче до себе.

Це працює як спусковий гачок.

   Том не очікує, що в наступну мить його із силою жбурнуть спиною на ліжко і різко воп’ються в губи. Вони стукаються зубами з характерним звуком, але на це так все одно, все одно, все одно, бо вони нарешті близько, нарешті торкаються одне одного так, як того хочеться. Його щоки швидко наливаються фарбою – густим червоним кольором – і Торд миттєво проводить по ним язиком, не стримуючи бажання скуштувати. Руки Тома пробираються під сорочку, ще не впиваючись нігтями у світлу шкіру, але вже тримаючи до синців. Торда дурманить запах, дурманить важке дихання під ним, дурманить тепло тіла; він намагається відірватися від хлопця під собою, але його різко тягнуть вниз. «Ще». Торд всміхається, хапає його за волосся – Том скулить під ним у відповідь, совгаючись, втискаючись пахом у тверде коліно. Він заплющує очі і так не піде, ні, Ларсон хоче користуватися кожною з привілей, які йому надає життя, тому шепоче у акуратне вухо: «Дивись на мене».

   Це неймовірне відчуття – нарешті отримати контроль над Томом. Він підкоряється, він розплющує очі (очі!) і дивиться на Торда в очікуванні, з червоним обличчям і скуйовдженим волоссям, вибившимся з-під резинки. Том настільки прекрасний в цей момент, настільки м’який і готовий до наказів, що Торду хочеться поглинути його цілком і повністю, не лишаючи світу жодного шматочка. Він зриває цю непотрібну куртку, навіть не дивлячись куди жбурляє її, Том робить тихий вдих, чіпляючись пальцями за ґудзики на сорочці. Вони залишаються без одягу майже миттєво; Торд штовхає Тома вище на ліжко для зручності і – о так, о так, о так! Впивається в це звабливе манливе плече, втягує шкіру до рота, смакуючи, лижучи, кусаючи, насолоджуючись солонуватим смаком. Сильні стегна стискаються навколо його ніг, Том схлипує голосніше і тихо стогне, коли зуби стискаються навколо соска, коли на шиї раптово опиняється рука, міцно тримаючи, але не перекриваючи кисень.

— Б-будь ласка… – шепоче він тремтячим і тонким голосом, плутаючись пальцями у карамельному волоссі. – Будь ласка, ах…

— Будь ласка що? – дражнить Торд у відповідь, відриваючись від свіжої червоної мітки на грудях. Том піджимає губи, ніяковіючи від того, що його тихі благання все ж були почуті.

— Будь ласка… кусай…

   В голові паморочиться і гудить кров. В паху гаряче і тягне, вони все ще лишаються у боксерах і Торду здається, що член просто прорве тканину, якщо він не зніме їх прямо зараз. Лишаючи пунктир червоних слідів на ребрах і грудях, він впирається лобом у кістку грудини, опускаючи погляд на вологу пляму навпроти голівки Тома.

— Ах! – скрикує хлопець, коли його член раптово хапають крізь боксери і м’яко стискають.

   Торд посміхається задоволеною злою посмішкою, опускаючись нижче, кусаючи чутливу внутрішню сторону стегна. Том дражнив його достатньо довго, щоб помилувати його зараз і хоч трохи зменшити обороти.

— Ти хочеш, щоб я зробив тобі мінет?

   Басист мовчить, але повільне масажування члену викликає цілу серію неймовірних плаксивих звуків, які він намагається приглушити долонею. Том тремтить і вигинається у відповідь на ласки, блять, блять, такий сексуальний, такий бажаний, гарячий і настільки гнучкий, що Торд навіть не встигає усвідомити куди щезають труси – руки діють на випередження. Тепер, коли темний член нарешті у його руці, він може робити з Томом все що завгодно, зводити його з розуму так сильно і повільно, як сам Торд цього забажає.

— Я не почув відповіді.

Том різко захоплює ротом повітря, коли пекуче гарячий язик розжареним вологим залізом торкається голівки. Він закриває палаюче обличчя долонями, в надії мати хоч якийсь контроль над собою, але сильні м’язисті руки не дають йому втекти. Тепер, коли Том не може сховатися, не може заплющити очі і не може робити нічого, окрім як отримувати насолоду, тепер тільки він намагається прошепотіти щось у відповідь. Торд спускається язиком до його яєчок, легенько стискаючи одне зубами, щоб натягнути нерви ще сильніше, щоб підняти градус у кімнаті з «високого» до «дуже високого». Том його, його, його, нарешті, весь, без залишку, без сперечань, він віддається просто тут і зараз, на цьому простирадлі і Торд не стримується, заковтуючи одразу майже всю довжину. Том різко сіпається, ледь не підлітаючи на ліжку, електричні іскри проходять крізь його хребет.

— Так! Так! Я хочу мінет, Йєгова, так, будь ласка, а-а-а… – він знову заплющує очі, але у світлі кімнати чітко видні прозорі кришталики сліз у кутиках очей і Торд вирішує не робити зауваження. Все ж, Том був хорошим хлопчиком і відповів на запитання, а Ларсону зовсім не хочеться випускати пульсуючий член з рота. Він ще встигне підкорити собі кожну його частинку, встигне видресирувати його до повної покори в ліжку. Те, як Том стогне і вигинається зараз, без зайвих слів обіцяє наступний раз.

   Солоний, солодкий, теплий, твердий, м’який, ніжний, вологий: Торд не може припинити думати про те, як ідеально його член поміщається до рота, як чітко відчуваються вени під язиком. Брудно і гидко – відсмоктувати ось так, сходу, насаджуватись головою на пеніс і лоскотати під венчиком, граючи Томом цілу симфонію єдності їх полум’я. Том сильно тремтить один раз, другий, третій його стогони пришвидшуються: «Ах, ах, ах-ах-ах!» – і коли він ось-ось впаде з піку, коли його нутрощі готуються виштовхнути біле сім’я прямо до горла, Торд різко випускає член з рота, посміхаючись так широко, як він ще не посміхався сьогодні. Волога гаряча ерекція важко ляскає по животу, Ріджуел хниче, розплющуючи очі в німому питанні.

— Не так швидко. – низько шепоче Торд, лишаючи фіолетовий слід на стегні. – Ми ще не закінчили.

Том киває, відкидаючи голову на подушки і накриваючи очі ліктем. Це не перший його раз, не перший раз із хлопцем і не перший раз у готелі, але настільки відірваним від реальності і прикутим до неї одночасно він відчуває себе абсолютно точно вперше. Торд шурхотить у рюкзаці десь на фоні – шукає презерватив і пляшечку змазки; прохолода кімнати приємно осідає на вологому від слини члені.

— Ляж вниз, крихітко, вигни свою спину зараз… – наспівує норвежець повертаючись до ліжка і нависаючи над зовсім зніяковілим Томом зловісною тінню.

— Я хочу увійти в тебе. – заявляє Торд, розкатуючи презерватив вздовж свого члена.

— Я увійду в тебе. – заявляє Торд, наносячи лубрикант на всю довжину і Том ковтає слину від солодкого передчуття.

— Я трахну тебе, min kjære. – гирчить Торд, підіймаючи таз Тома вище і вставляючи в нього одразу два пальці. Том вчіпляється тонкими пальцями у простирадла, жмурячись від відчуття, але легко приймаючи свою позицію.

— Обличчям до обличчя?… – тихо питає він, коли його починає розтягувати третій палець, а його нутрощі за відчуттями перетворюються на оплавлений віск.

— Обличчям до обличчя. – підтверджує Торд, намацуючи подушечками пальців простату. – Я хочу бачити, як ти будеш плакати від задоволення, хочу бачити твої очі, твої плечі, твої стегна, я хочу, щоб ти був повністю моїм, моїм, Том, чуєш?

   Але Том не чує, в Тома тремтять коліна і серце, і він ледь стримується від того, щоб почати благати про член в собі. Пальці Торда роблять щось, посилають приємні теплі хвилі сиріт по всьому тілу, змушують світ навколо плисти а пах горіти вогнем. «Швидше,» – шепоче він майже у відчаї. «Швидше,» – шепоче він знову, самотужки насаджуючись на пальці, намагаючись отримати більше тертя і рухів, щоб не залишатися у цьому підвішеному стані вічно. Він хоче прийняти все у себе, хоче віддати все своє, але Торд знову дражнить і це так, так, так важко. Тиск пальців щезає, нарешті, нарешті, нарешті! В Тома входить полум’я, полум’я, полум’я, швидко, різко, гаряче, ледь не ламаючи його навпіл; вони обидва стогнуть від пекучого відчуття у грудях і животах. Голова в Торда паморочиться від вузького шовку тепла, від того, що Том його впустив (нарешті!), від того, що просто зараз він поглинає його і совгається, і насаджується, і стогне, і так відчайдушно хоче більшого, що це видно на кожному міліметрі його тіла.

   Вони зіткаються в одному русі – вперед-назад, вперед-назад – ближче до краю, ближче до пекла, ближче до згуби: руки на шиї, руки на стегнах, губи біля вуха, губи на плечі, шкіра всюди, шкіра всюди, наче поза ними скінчується світ і починається порожнеча. Ритм, як стук крові у висках, шаленіє, розпаляється, все швидше і швидше як благав Том, все небезпечніше і небезпечніше, бо якщо вони сповільняться хоч на секунду все рухне, і трісне, і розлетиться на маленькі шматочки немов піщане скло. Вони більше не розуміють де чиї кінцівки, та й яка до біса різниця, коли їм так добре, краще, ніж під травкою, краще ніж під кокаїном, краще, ніж під будь-якими наркотиками, яке вигадало і вигадає людство у майбутньому. Вони навіть не усвідомлюють що Торд кінчив, поки не кінчає Том, гаряча липка сперма розлита між їх тілами, свідчення того, що їх полум’я танцювало разом у одному пориві. Том тепер його. Торд тепер його. Вони тепер належать одне одному рівно так, само, як належать собі і не належать нікому.

   Коли Торд скатується на бік і притискає (все ще не виходячи з тепер вже спокійного тепла) Тома до себе – липкого, тремтячого і загубленого, раптово наступає момент абсолютного спокою. Том підіймає свою блакить на гостре обличчя навпроти, проводить тонкими пальцями вздовж губ, посміхається м’яко і ніжно цілує покусану шкіру. Вони ліниво обмінюються поцілунками, по черзі даручи одне одному тепло: Том-Торд, Том-Торд, Том-Торд, наче весь час світу належить тільки їм двом. Вони вдвох підіймаються з вологого простирадла, вдвох йдуть до душу, вдвох омиваються теплою водою, змиваючи частину видимих слідів, але не торкаючись глибоко вкорінившихся у пам’яті. Вони вдвох. Вдвох. Вони.

 

***

 

   Торд очікував, що зранку прокинеться у порожньому ліжку. Це було звичним для нього після подібних ночей, тому, перевернувшись на бік і ліниво розплющивши очі, він ніяк не очікував побачити перед собою світлі вії. Том красивий навіть коли спить, вирішує Торд. Його розслаблене обличчя не виглядає ангельским, чи найпрекраснішим у світі, ні, воно виглядає як обличчя сплячої і коханої твоєю душею людини. Воно виглядає як обличчя Тома, просто кажучи. Ти зрозумієш його невимовну красу тільки тоді, коли будеш бачити її в ньому. А потім Том прокидається і посміхається, і вони довго-довго цілуються без поспіху, наче прокидаються отак разом вже далеко не вперше. Сонце заливає кімнату крізь незашторені вікна, десь на вулиці гітарист співає щось абсолютно незрозуміле німецькою, але це все зовнішній світ, не їх. Їх світ зародився вчора у палкому танці, як вибух наднової і тепер вони вдвох будуть тримати його, поки не згаснуть вулкани і висохнуть океани. Поки в них не закінчиться час.