Кінн цілує Біґа лише один раз.
Вони обидва п’яні, обидва замерзли, обидва стоять на вулиці очікуючи Кхуна, обидва тримають у руках по одній цигарці й обидва доторкаються до плеча іншого. Для тілоохоронця недопустимо знаходитися так близько до свого об’єкта якщо йому нічого не загрожує або у цьому немає загальної потреби, але Біґ не може змусити себе відійти з місця. Його наче приманило до Кінна. Й відірватися від чужих очей, пітьма яких така сильна наче небо без зірок, неможливо навіть цигарками, бо Біґ не палить. А у руках Кінна, навіть коли вони у крові — виглядають наче витвір мистецтва.
Лице Кінна, затемнене та таке м’яке на дотик, ближче ніж повинно бути.
Губи Кінна на його губах опиняються бистріше, ніж Біґ це усвідомлює.
Він думає, що потрібно відповісти на поцілунок поцілунком або зробити щось у відповідь, але не може. Йому не огидно, але і не приємно. Взагалі-то йому ніяк. М’яко відштовхуючи від себе Кінна, який без проблем відходить у бік, Біґ хоче щось сказати та не може знайти слів. Серце десь у грудях неприємно скавчить й тільки. Він відчуває що повинен щось зробити але не хоче нічого з того що може й почуває себе через це винним.
— Ти так дивишся на мене іноді, — Кінн робить глибоку затяжку й на мить вираз його обличчя ховаєтеся десь у клубах диму — думав, що тобі це потрібно. Щоб, розумієш, — він робить рух рукою що тримає сигарету і в темряві цей швидкий відблиск вогню схожий на комету — щоб припинити ось ці твої погляди.
— Вибачте за це. — Біґ відповідає швидко, наче постріл пулі у лоб ворога чи удар блискавки й почуває себе спійманим. Мабуть, він міг би відчути щось на кшталт образи, але те що сказав Кінн було правдою. — Їх більше не буде. — Біґ відчуває сильний сором. Бо це прояв його некомпетентності як тілоохоронця. Якісь почуття? Їх потрібно відпустити, забути й ніколи не давати їм волі. Це пройде, забудеться й стане тим чому він сам здивується колись.
Біґ дозволяє знайомій напрузі у тілі наповнити його як пляшку переповнює шампанське що ось-ось відірве пробку, витягуєтеся, наче дерево до сонця, інстинктивно хоче позбавитися легкого сп’яніння й бути тілоохоронцем Кінна. І не більше. Уся його увага стає думкою «захищати Кінна, віддати життя за Кінна, врятувати Кінна», а не «Кінн, Кінн, Кінн, Кінн»
Бо, Біґ це дуже добре розуміє — все це взагалі не для нього.
— Добре. — Кінн дивиться на нього так, наче якщо це повториться — іншого разу може вже не бути. — Бо мені цього не потрібно.
І, дідько, Біґ відчуває як його серце, власноруч розбите на крихти — все ще закохане.
