Riakle
12+
Слеш
Лукаш, Фрол
Драбл
Fix-it
Дозволено з покликанням на даний сайт
Немає схованих позначок
пн, 10/30/2023 - 14:26
нд, 03/17/2024 - 20:27
34 хвилини, 40 секунд
Читачі ще не додали роботу у збірки
Навіґація

Не можу повірити, що нам дали зв’язаного та вбраного у Мавку Фрола, який стогне й благає Лукаша про порятунок. 
Лукаш не може теж. 

Розділи:

Зап’ястки Фрола оголені й міцно зв’язані червоною мотузкою, від чого видаються тендітнішими й тонкішими. Довгі музикальні пальці зафіксовані нерухомо й складені. Сорочка розідрана на передпліччі, Лукаш бачить шмат дивовижно білої шкіри. Фрол вдає, що безпомічно стогне, та здригається в руках здорованя-Дерека. Лукаш знає, що під цупкою мішковиною не обличчя Мавки, тепер він насолоджується перформансом. Під зойк Килини показово торкається себе і…

Лукаш раптово прокидається й сідає на ліжку різко, ніби його виривають із сну лабети одного з тих лісових гігантів. Він важко й панічно дихає, як ніби щойно наснив дійсно моторошне. А тоді розуміє, що майже болісно збуджений. Він розпачливо стогне й важко валиться назад на постіль. Подібні сни юнак бачить не вперше, і його лякає інтенсивність, з якою вони повторюються. Він вже не може це ігнорувати й виправдовувати випадковістю. Лукаш з нервовим поспіхом справляється зі збудженням, а тоді раз за разом обливається холодною водою допоки діжка не порожніє.

Післясмак сну не зникає жодним чином, а спокуслива - він це визнає з жалем - картина стоїть перед очима. Юнак гадає, що знов намагатись завантажити голову й руки роботою не буде ефективно, йому слід провітритися та добряче поміркувати над усім, не тікаючи шквалом від думок, а ще позбавитись від мавчиного костюму, що був на Фролі того клятого дня. По нього Лукаш в покинуту резиденцію Килини повернувся напередодні, так і не вигадавши собі виправдання.

Лукаш кидає зелену перуку, багряний пояс й сорочку із спідницею в наплічну торбину, а тоді мчить геть від сільських вулиць, звідки його повсякчас гукають сусіди, крокує повз поля, де односельчани іноді відволікаються від роботи та озиваються. Він з запізненням усвідомлює, що ноги самовільно несуть його до Чорної гори, до тихого затіння віковічних дерев та буйної широти розлогих луків. 

«Най вже» - лунає думка, тепер юнак з твердим наміром упевнено прямує до Чарівного лісу. Врешті, навіть, якщо він випадком перестріне всюдисущого Шумника Гука або ж когось з русалок, його знають, а місцина значно спокійніша.  

Він простує поволі, минає знайомі стежки. Над головою зеленими кронами мирно шумить ліс, а згодом стовбури з очей поволі щезають. Лукаш перестрибує через струмок та опиняється серед трав’янистого гаю. Догори пнуться кущі, легкий вітрець грає їх зеленню. 

Він зупиняється, бо звертає увагу на потоптану траву й намагаєтся згадати, чарівні мешканці здатні шкодити природі в такий незначний спосіб, а чи то він тут вже бував, коли чує шарудіння за одним із кущів. Юнак весело гмикає та прямує туди, думаючи, що хтось з тутешніх невдало намагається шпигувати, одначе за буйною смарагдовою листвою він розрізняє знайомі насичено-фіалкові кольори сюртука, миттєво згадує власника й ошелешено зроняє фролове ім’я. 

Фрол одразу виходить з-за тонких гілок, роздратовано розсуваючи їх, й гидливо кривиться. 

- Чого тобі, бовдуре? - на високих нотах він майже викрикує, і Лукаш одразу розуміє, що з поразкою Килини його зухвальства поменшало, а маска впевненості у безкарності дала глибоку тріщину.

- Геть, геть, - нетерпляче. Фрол робить поспішний жест долонею, ніби відсилає непотрібного служку чи зганяє комаху.

Лукаш не рухається. Він бачить в очах Фрола прихований острах, а тому відчуває перевагу. Юнак з дивною сміливістю, майже зухвальством, дозволяє собі відверто витріщатись.

Він шукає фролові зап’ястки в якомусь несвідомому бажанні побачити слід від мотузки, одначе їх ховають мережевні манжети. Сніжно-білі, очевидно, нові, адже в останній сутечці він добряче порепав одяг Фрола. Лукаша чомусь веселить думка, що той намагається зберегти зовнішню помпезність навіть після очевидно розгромної й ганебної поразки.
Юнак роздивляється, немов вперше, обличчя, і не знає, чи дійсно Фрол розгубив пиху, а чи це вплив снів і Лукаш більше не може бачити в ньому зарозумілого крикуна. Юнак не відчуває злості чи роздратування попри колишню впевненість, що спогади про фролову причетність до усіх злодіянь Килини викличуть бодай щось негативне.
Лукаш зітхає, відпускаючи фантазії про те, як він з нестримною люттю кидається на Фрола, валить на землю, хапає за горлянку, слухає перелякані схлипи-вибачення, відчуваючи перемогу й задоволення, а не бажання зірвати одяг, і повертається до колишнього життя.

- Що ти тут робиш? - врешті, озвучує Лукаш, ігноруючи попередні Фролові грубощі. Йому вони порожні й байдужі.

- Не твоя собача справа, чим займається й кого шукає Фрол, - пирхає юнак.

Лукаш не стримує усміху з такої безпосередності.

- Ти її не знайдеш. Востаннє Килину дійсно бачили в цих місцях, однак тутешні мешканці не лишили б її живою, - юнак в дійсності іншої думки, але в його голові хутко зароджується каверза, що її хоче утнути з Фролом, обличчям якого тим часом проноситься боязка химерна тінь. Він нервово облизує губи. Правицю Килини, безперечно, впізнають, виллють на нього праведний гнів з усією віковою люттю.

Фантастична уява завше має страх за свою темну сторону, продукування новизни ексцентричних ідей здіймає плату вимальовуванням подробиць жахливих сценаріїв. Лукаш впевнений, що за ці кілька швидких подихів Фрол яскраво зрежисував варіації своєї погибелі від ікластих пащек.

- Не знаю, як ти повернешся в село… На шляху сюди я стрів багатьох тутешніх, й вони злі, що страх, - юнак би почувався покидьком від такої брехні, та йому смішно. Він насичує кожне слово фаталізмом та драмою на межі з відвертим фарсом, але здогадується, що на Фрола це складе справжнє враження. 

- Й тебе, звісно, не чіпали, бо ти мавчин обранець, - той бідкається зовсім істерично, розмахує руками, крокує взад-вперед та вже не приховує переляку, - а Фрола ненавидять, Фрола впізнають та розірвуть на шмаття…

- Фроле, - Лукаш перериває з такою рішучістю, що той одразу змовкає, - я  можу тобі допомогти. Виведу звідси. Тебе не впізнає ніхто. Треба лише… - він вдає, що міркує, торкається підборіддя й в задумі дивиться на небо, знаючи, що Фрол невідривно спостерігає, а тоді говорить, - замаскуватись! Тобі надзвичайно щастить, бо я принагідно маю…

Лукаш продовжує виставу й осяяно-захоплено копирсається в наплічній торбині, аж тоді дістає сорочку, багряну спідницю, цупкий пояс та зелену перуку. В Фролових очах миттєво розквітають ошелешення, здогадка та надія.

- Вони вирішать, що ти собі закохано швендяєш з Мавкою, - він підскокує й вириває з рук Лукаша одяг, - що ж ти мовчав!

Лукаш хитро мружиться й спостерігає поки Фрол панічно вбирається. Навіть не цікавиться, чому в нього з собою мавчин костюм.

Лукаш пропонує йому долоню, Фрол хапається так, наче від того, чи не впустить він її, залежить уся достовірність маскування, а тому і його життя. Вони рушають.

Фрол постійно озирається навкруги й скаржиться, що Лукаш йде надто повільно, навіть коли вони врешті чи не зриваються на біг, але так втома приходить швидко й доводиться сповільнятись. Згодом Фрол знову починає шпиняти Лукаша.
Вони минають розлогий сонячний гай, височенні дерева попереду густішають. Ліс добрий тим, що за стовбурами краще ховатись, аніж на тій видноті, і Лукаш бачить, що супутник значно тішиться.

Аж тоді здалеку до них долинає басистий голос Лісовика.

- Мавко-о-о! Мавко-о-о!

Обидвоє розвертаються в бентезі й бачать на горизонті у сонячному сяйві кремезну постать, що наближається повільно й твердо.

- Він йде до нас!.. - ледь не скрикує Фрол, завмирає та миттєво полотніє, - мертвий, мертвий, немає більше бідного Фрола…

Лукаш добре знає, що добросердечний Лісовик в дійсності не скривдить нікого без особливої причини, однак не збирається втрачати можливість, його мозок закипає від пошуків кращого використання моменту. І юнак знаходить бажане.

- Він сам піде щойно зрозуміє, що тут зайвий, - поспіхом говорить, - підіграй мені.

Лукаш не дає Фролові час на роздуми, він хапає його за талію та міцно притискає до себе. Зариває долоню в м’яке темно-бузкове волосся під перукою, торкається фролових губ своїми. Від несподіванки й подиву Фрол зойкає, починає пручатися й впирається руками в груди Лукаша, у протесті намагається його відштовхнути, проте одразу заспокоюється. Лукаш швидко й пожадливо ковзає його вустами - тонкими й подертими на відміну від власних пухких. Фрол не бариться довго, відповідає на поцілунок з не меншим запалом.

«Звісно, ти вмієш цілуватись. Звісно, ти маєш довести, що й тут кращий» - подумки закочує очі Лукаш, насправді радіючи. Деякий час вони спрагло не можуть насититися одне одним.

Згодом Фрол зменшує інтенсивність і хапає чужі губи своїми вже неспішно, майже неохоче й ліниво, а тоді розриває поцілунок. Лукаш визнає, що вбіса відчув бажання супутника показати, хто справді контролює ситуацію й задає темп - Фрол ніби начисто забув, як мить тому нажахано скавулів - одначе, Лукаш чув його зрадливе шалене серцебиття.

-  Клепку ти маєш, - схвально гмикає Фрол, озирнувшись на порожнє місце там, де раніше висичіла постать Лісовика, значно манірно-театральніше аніж варто було щоб принаймні сяк-так вдати байдужість. Минає заледве вловима мить перш ніж він віднімає руки від грудей Лукаша.

Лукаш дещо довше продовжує стискати талію, з дбайливістю продовжуючи поглажувати пояс великими пальцями, а тоді теж відпускає Фрола, який погано приховує збентеження. Насолодно ледь крутиться голова, вочевидь, ніколи раніше його поцілунки не були такими тривалими й жадібними.

- Я повертаюсь в місто, - чомусь каже Фрол, відступаючи та граційно приводячи до ладу перуку й одяг, - виб’ю бодай частку килининого майна. Ти ж не настільки тупий, Лукаше, щоб вірити в довготривалість цього квазі-перемир’я? Незабаром розгорнеться пожарище.

Юнак зітхає, а тоді схвально хитає головою, вимушений погодитись з очевидним. Лісові мешканці надто довго не контактували з людьми, рівно, як і люди з ними. Радощі від уникнення тотальної розрухи й моторошних смертей швидко зійдуть нанівець, повернеться буденна пожадливість, жорстокість та егоїзм з обох боків.

- Можливо, - поволі, зовсім обережно, провадить Фрол, ковзаючи поглядом всюди, де не обличчя Лукаша, - мені не завадить додаткова пара рук. Так, хтось на побігеньках…

- Завжди мріяв побачити місто, - одразу видає юнак, не даючи тому жодного шансу додати щось про пошуки кандидатів в селі та зробити натяк менш очевидним бодай для годиться.

Коротка пауза, а тоді Фрол схвально гмикає й знизує плечима, вони вирушають. Кілька хвилин йдуть мовчки. Лукаш слухає шурхіт спідниці позаду та сварку, якщо гілки достатньо низькі й чіпляються за одяг, намагається зосередитись на пошуку вірного шляху, одначе його починає підгризати совість, а паскудне відчуття всередині росте з кожним кроком. Брехня втрачає жартівливі барви, важчає, злісно шепоче, що Лукаш вибив квиток в краще майбутнє лише скориставшись слабкістю Фрола. Юнак не може зрозуміти, як комусь вдається жити, постійно обманюючи, і чому йому не пощастило теж здобути таку навичку. Він зупиняється, трохи нервово вдихає повітря, обертається, виговорює швидко й імпульсивно:

- Фроле, пробач мені, - чи не благає, - Лісовик би тебе не скривдив, та й інші також. Я хотів дрібку познущатись, а потім… - він не встигає договорити, адже чує гучне насмішливе пирхання й бачить самовдоволений усміх.

- Фрол знає. З тебе, до біса, поганий актор.

    Примітки
    P.S.
    Не люблю ані Мавку ані Лукаша версії мультфільму, однак, хоч вони одне одного й варті, Фрол заслуговує кращого. <3
    Вподобайка
    3
    Ставлення автора до критики