Глава 5: Розкриття правди (Cтрата 2)

Я розумію, що час проголосувати. Мені хочеться вірити йому, та й прекрасно знаю, що Іоши досить розумний для цього. Тому я зважилася зробити так, як він бажає.

- Добре, ми проголосуємо за тебе. - сказала я, обережно дивлячись на нього.

- Ти впевнена, що хочеш голосувати за нього? - запитала господиня тварини в мене, тримаючи кота в руках.

- Так, я переконана, що його наміри чисті. Я довіряю йому. - спокійно вимовивши це, ми всі натиснули на кнопку із зображенням Іошинорі. Після цього Інносу прокинувся і заговорив:

- Ах… О, так ви закінчили з цим. Ура! Я так радий, що ви все правильно зробили! Тепер даю вам невелику розмову на 5 хвилин, і після цього почнеться страта! - голосно попередив він, і Морі зробив невелику посмішку.

- Дякую, що проголосували за мене. Мабуть, мені час змиритися з тим, який я насправді. Хоч цього разу зміг зробити хоч щось правильне. Я радий за вас, що ви зможете йти далі. Я щасливий від того, що всі ці вбивства закінчилися, і більше їх не буде… - сумно посміхається нам весь у сльозах. Його голос став м’якшим, ніж тоді. Тепер я бачу справжнього Іоши, якого знала завжди.

- Не говори так, ніби прощаєшся з нами! Серйозно, не треба всього цього! - невдоволено крикнув на нього друг.

- Однак мені призначено йти на страту. Гадаю, ви зможете перемогти головного лиходія… без мене… - вимовивши це, він подивився на Інносу, той зрозумів, що час починати покарання.

- Ху-ху-ху! Я бачу по ваших обличчях, що ви закінчили розмовляти! Тож час починати страту! - після гучного оголошення ми побачили його кару:

Страта

×

Deadly building

Смертоносна будівля

Іошинорі опинився всередині будівлі, йому потрібно піднятися на самий верх. Він думає, що там зможе знайти вихід. Тому Морі почав підніматися по перешкодах, що з’являються. Вони намагаються його задавити, скинути, але в них це не дуже виходить. Він піднімається все вище нагору, ухиляючись від великих голок. Проте кілька зачепили його, але він не здається. Кожного разу, коли він піднімається на верх, стіни стають дедалі ближчими до нього. Стало видно, що будівельник трохи нервує, але не збирається відступати. Хлопець щосили намагається лізти туди, куди вважає за потрібне. Зрештою Іошинорі дістався вершини, вже витягнувши праву руку до цегли. Тут же стіни швидко зачинилися. Після цього ми побачили бризки крові. Його розчавило на смерть…

На цьому страта закінчилася. Я від шоку не можу отямитися… «Іоши, справді помер? Це просто не може бути!..» подумала про це я, і по моїх щоках потекли сльози. Тільки один сміється над нами.

- Ху-ху-ху! Яка чудова страта, чи не так!? Хм… Дивно, що ви не радієте його смерті! Він же зробив так багато болю іншим, чому ви не щасливі, що він помер? - запитав пухнастик так, наче дивлячись у душу.

- Чому це я маю радіти цьому!? Іошинорі, мій друг і не важливо, що він тоді зробив! Взагалі він не винен у цьому, а ти лиходій, який ховаєшся від нас! - кричав, люто дивлячись на нього, птах теж завищав.

- Ху-ху-ху! Скоро ми зустрінемося, а поки відпочивайте! Бувайте! - голосно попрощався з нами. Багато хто став сумувати від цієї ситуації, яка сталася перед нами. Хоча хлопчик виглядає дуже спокійним.

- Ви чого, нам не треба здаватися, а продовжувати йти далі. Що сталося те сталося, немає сенсу тут стояти. - рішуче вимовивши це, подивився на нас.

- Чому ти такий спокійний? - запитала журналістка, втупившись на нього.

- Знаєте, пора вже звикнути до цих смертей. Та й Атсуко, чому ти так сумуєш, він для тебе щось значив? - запитав він, цікавлячись цим.

- А тобі яка різниця, а!? Не смій нагадувати мені про його смерть! - волала вся в сльозах, тремтячи від страху.

- Я розумію, тобі сумно і мені теж, але він має рацію. Нам потрібно піти звідси, мені не хочеться перебувати в цьому місці. - сумно промовила вона і пішла до ліфта. Через хвилину ми всі зайшли туди…

***

Двері зачинилися, нас почав піднімати ліфт. Багато хто невдоволено глянув на 10-річного хлопчика. Я теж не зраділа його поведінці. Усе ж ми втихомирилися, і ліфт зупинився. Відчинилися двері, ми вийшли звідти. Нам не охота розмовляти одне з одним. Усі мовчки розійшлися по кімнатах, і мені теж залишалося зайти у свою. Після цього я зачинилася за собою. Слідом поклала Іннопад у тумбочку і все, що було пов’язано з Іоши. Я досі не можу повірити в те, що його немає. Сльози не сходять із моїх очей… Так боляче усвідомлювати те, що єдина дорога людина загинула… Кого я мала згадати ще на самому початку, але чомусь цього не сталося… Мені так соромно за те, що так негарно поводилася з ним… Та й не змогла зізнатися йому у своїх почуттях… Я усвідомлюю, що він натякав мені на те, що кохає мене, і питав про це… Я тоді хотіла його вбити і зовсім не слухала Іоши, але після того, як він на мить зняв маску, я його згадала… Звісно, розумію, що Морі не бажав, щоб я померла. Він би цього не витримав, якби сталося таке зі мною… Мені самій від цього сумно, навіть не знаю, чи зможу я сьогодні заснути? Проте лягла на ліжко і заплющила очі. Потім мене крутило туди-сюди, але все ж таки заснула. Через деякий час прокинулася через оголошення про настання ранку:

- Привіт усім! Доброго ранку! Пора вставати і радіти новому дню! - весело оголосив Інносу, але це не підняло мій настрій. Я мовчки вийшла з кімнати і зустріла Ючі, який виглядає також пригнічено.

- Привіт, Фурукава. - вимовила я і хвилястий шатен одразу не звернув на мене увагу, але потім повернув голову в мій бік.

- Так, привіт… Ця ніч виявилася досить проблематичною для мене. - сумно промовив пірат.

- Розумію, мені самій погано від цього. - нервово виговорила я йому.

- Ага, але нам потрібно йти далі… - тихо сказав це, і він попрямував до їдальні. Я теж вирішила піти туди, бо мені не завадить поїсти. Однак, щойно підійшла до дверей їдальні, Ючі вже відчинив їх і завмер. На його обличчі тут же покотилися сльози. Спочатку не зрозуміла, що сталося, але щойно побачила, на кого він дивиться, я сама не повірила своїм очам… Іоши сидить за столом і їсть салат. Після того, як хлопець доїв, він подивився на нас і посміхнувся.

- Хм… Чому ви так стоїте, наче побачили того, хто мав би померти? - запитав він нас.

- Ми й думали, що ти мертвий… Та як ти міг вчинити так із нами! - кричав весь на нервах Фурукава. Далі Морі встав і підійшов до нас.

- Знаю, я повинен був здохнути, так? Розумію… - сумно промовив темноволосий. Тут же в бік Іошинорі пішов удар кулаком від Ючі.

- Не кажи мені цю маячню! Я взагалі-то хвилювався за тебе! Не тільки я, а й усі інші! - кричав він, люто дивлячись на нього, Морі виглядає пригніченим.

- Зрозуміло, тоді мені варто піти, щоб не витрачати твої нерви. - промовив він це збираючись йти, але пірат його зупинив:

- Вибач, я не хотів тебе образити. Просто ми справді сумували за тобою… - понуро сказав про це, Іошинорі злегка посміхнувся йому, але інший міг би зробити інакше.

- Гаразд. Це нічого… Я не проти, якщо ти ще раз мене вдариш. Адже на це заслуговую… - тихо промовив йому.

- Боже… Я й забув, наскільки ти все сприймаєш близько до серця. - промовив із болем у грудях.

- Не знаю, навіщо я вирішив вижити, все одно в мене нікого немає. Тим більше, що після моїх вчинків ніхто не захоче зі мною спілкуватися, не кажучи про дружбу, а про кохання я промовчу… - після його слів мені стало ще болючіше, і я взяла його за руки.

- Будь ласка, не кажи так… Я люблю тебе! Я сама не краща, адже вбила своїх батьків, бо вони не давали мені тобі допомогти! Я хотіла бути з тобою завжди, розумієш!? Пробач, що не сказала про це тоді. Я зникла, не попередивши тебе, знаючи, як тобі було боляче… Я зрозумію Іоши, якщо ти не пробачиш мене! - волала я це, високий хлопець по-доброму глянув на мене своїми фіолетовими з сірістю очима і обійняв мене.

- Добре, я радий цьому. Я ніколи не звинувачував тебе й інших теж. Не міг і уявити собі в думках, що ти після всього цього захочеш зі мною мати щось спільне. - прорік будівельник, сильно притискаючи мене до себе. Я відчула, як його серце швидко б’ється.

- Я прошу тебе, більше не жартуй так… - трохи переживаючи, вимовила я.

- Гаразд, як скажеш. - спокійно відповів він, Ючі виявилося ніяково дивитися на них.

- Здається, я тут виявився зайвим. - проговорив у слух свої думки і Морі глянув на свого друга.

- Якщо хочеш, ти можеш приєднатися до нас. - запропонував йому Іоши, той радісно обійняв нас…