Глава 2: Всупереч зрадам (Розслідування)

Оскільки я прочитала Іннофайл, слідом стала оглядати тіло. Насамперед помітила, що цю мотузку вже десь бачила. «Невже, це та сама, якою раніше підвісили Вада?» - не в голос запитала себе.

- М-так, ця мотузка раніше була в тронному залі, там і помер Нео. - немов підтверджуючи мої слова, вимовив футболіст із міною на обличчі. Йому не хотілося дивитися на тіло Кезу, але він вважав своїм обов’язком сказати хоч щось. Тут же почула, як шаман посміявся, втупившись на неї.

- Пхах… Що? Ні, вбивця міг би залишити красу і зв’язати по-іншому. Тоді можна було б милуватися годинами. - хтиво проговорив Дейчі, дивлячись на жертву зі страшною посмішкою, як у збоченця. Агентка покосилася на нього і кілька разів моргнула.

- Я все розумію, але ти не думаєш, що тут є дитина? - запитала вона, глянувши на Хіромі. Сам археолог не дуже задоволений, що на нього так втупилися.

- Гей! Я не дитя! Та й узагалі, ти бридко поводишся Дейчі! - крикнув хлопчик, закликаючи його припинити безглузду розмову, і той засмутився.

- Ну блін… Чого ви всі такі правильні? Навіть розважитися не можна. - вимовив він, незадоволено дивлячись на нас. До нашої розмови приєднався будівельник, який оглядав цю кімнату. До речі, я сама ще не була тут, тож варто взяти з нього приклад. Порівняно з ним це приміщення просто заворожує безладом, але має такий чудовий вигляд. Тут багато темних шаф, всередині них одяг і каски. Також є ящик з інструментами, і молоток, який раніше бачили в ролі зброї вбивства. По середині розташований червоний диван, який виділяється порівняно із сірими стінами і такою ж підлогою.

- Нам не до твоїх забав, тим паче ми в грі вбивств. Тож або допомагай, або відійди вбік і не заважай. - прорік будівельник, суворо дивлячись на нього. Хлопець злякався та відступив подалі, і нічого не сказав у відповідь. Здається, він зрозумів, хто тут головний. Хоча його вираз обличчя порівняно з моїм не таке жахливе.

- Тепер можна продовжувати. - зробила висновок Чіко, я стала далі розслідувати. Цього разу вбивця перед смертю щось робив із жертвою. Вона виглядає змученою. Найімовірніше, її катували, інакше чому ці цвяхи встромлені крізь її руки? Тим паче жертву отруїли, вистачило б і мотузки, щоб закріпити на одному місці. Поки що це залишається загадкою.

- Кезу… Її мучили… Бідна Кезу… Її руки забиті цвяхами до підлокітників. Це виглядає дуже болісно… - промовив фізик, відвернувши голову від тіла.

- Так, їй було боляче. Тоді чому ми не почули крик? Або хоч якийсь звук? - поцікавилося воно в них, тут прийшов Інносу і почав говорити:

- О! Яке цікаве запитання! Чому не чуєте звуки? Ну, бачиш, ви помічали двері, які відчиняєш і можеш піднятися на 2 поверх? Так от, якщо їх досить щільно зачинити, жодного звуку не буде чутно. Тільки коли відчиниш двері, почуєш звуки. Цікавий факт, чи не так? Ну що ж, тепер я все сказав. Бувайте, дітлахи! - голосно попрощався та зник, воно продовжило:

- Тепер усе зрозуміло. Тоді ми не могли почути звук, адже були зачинені двері. Інакше іншого варіанту я не бачу. - вимовило і подивилося на інших, і хтось запитав мене:

- Атсуко, мені цікаво. Скажи, у тебе є ключ від головних дверей 2 поверху? Наскільки я пам’ятаю, саме тобі Інносу дав ключі до 2 поверху. - цікавилася Цудзі, глянувши на мене. Я відповіла:

- Ні, на жаль. - після високий хлопець заговорив:

- Звісно, у неї немає. Я перший потрапив на другий поверх без ключа. Як Інносу пояснював: достатньо щільно зачинити двері, щоб ми нічого не почули. То навіщо ключ, якщо й так не будемо чути? Тим паче, перед дверима раніше були ґрати. У цьому немає необхідності. - впевнено нагадав нам про це. Чіко, немов зачарована, кивнула головою погоджуючись із ним.

- Дякую, що сказав. Ці цвяхи, вони виглядають незвично: великі, але тонкі й гострі, що можна вдарити крізь руку. Та й сама жертва втратила багато крові. Тому її смерть настала швидше, ніж зазвичай. - вимовила Цудзі, оглядаючи тіло. Її обличчя одразу стало серйознішим, коли вона подивилася на мертву Кезу.

- Так, ти маєш рацію. Але смерть не через втрату крові, а отруєння. Може тоді, комусь варто попрямувати в Лабораторію Хімії? - запропонувала Сечіко, дивлячись на всіх інших присутніх. Хімік вирішила не гаяти час даремно і розібратися з цим.

- Звісно. Нам потрібно розшукати нові докази, які можуть бути там. Атсуко й Акайо, можете піти зі мною? - запитала вона нас, і ми погодилися. Далі ми вийшли з місця злочину і попрямували в Лабораторію Хімії…

***

Вже перебуваючи в ній, побачили, що тут дещо змінилося.

- Ем… Дивіться, тут дві баночки, одна з них розпочата, а інша заповнена на половину. Вам не здається, що вони мають бути повними? - запитав він у мене і Йосіду, та відповіла:

- Так, усі інші запечатані. Як в Іннофайлі говорилося: причина смерті - це отруєння. Тоді має виявитися порожня пляшка. Щоправда, ми не виявили її ні тут і не на місці злочину. Значить ці 2 склянки явно підозрілі. - розмірковувала вона в слух підійшовши до шафи.

-Ха, а це вже цікаво. Вбивця, не такий вже й безглуздий. - сказала я, трохи заздрячи йому.

- Не вважаю, що він розумний. Бо це можна легко перевірити. - впевнено заявив фізик, наблизившись до склянок і оглянувши їх, після жахнувся. Здається, він зрозумів у чому річ, Теруко з цікавістю глянула на нього. - Я не міг подумати, що в-вбивця настільки п-підступний… Та й мало хто використовує ціанід як отруту. Менша склянка містить 20 грамів ціаніду, а інша більша - звичайна вода 40 мл. - описав нам ситуацію. Це справді звучить жахливо, але при цьому так чудово.

- Вау, так він не промах. Щоправда, навіть не спробував приховати свої злодіяння. Взагалі для того, щоб отруїти людину ціанідом, вистачить і 15 мг, а в грамах - 0,015. Після це число рахуємо на один кілограм маси тіла людини. Ясна річ, що він не вів детальні підрахунки, тому розбавив його в 40 мл. Можливо, вбивця міг припустити, що йому не знадобиться повна доза. Бо в неї і так залишалося мало часу, а отрута прискорила процес. - розповідала нам, намагаючись нічого не випустити з уваги, Акайо захоплено дивиться на цю дівчину.

- Так… Про це я і хотів сказати. Нам потрібно вирушити далі і доповісти іншим про наш доказ. - промовив, поклавши їх на місце, блакитноока посміхнулася.

- Ти мені подобаєшся, тим паче раніше за мене помітив це, молодець. Я згодна, нам час іти, чи не так, Атсуко? - коротко промовила вона немов стрельнув поглядом у його бік. Хлопця це явно збентежило, він мовчки хитнув головою, не в силах відвести від неї погляд.

- Не проти, ходімо. - коротко відповіла їм і вийшли з цієї кімнати. Зайшовши назад на місце злочину, решта подивилися на нас, і чекають поки ми щось скажемо. Пояснивши їм ситуацію, журналістка посміялася.

- Хах, який розсіяний! Так шкода, що ми легко розкриємо цю справу! - задоволено крикнула дівчина.

- Хе, не терпиться його закінчити. - проговорила я, посміхаючись, і люди дивляться на нас, як на самовдоволених людців. Однак хтось вирішив оголосити ще один доказ:

- Напевно, це добре, що ви смієтеся. Щоправда, є ще доказ, який я знайшла. Це тканина, яка була у Кезу в кишені. Мені було соромно лізти туди, але що поробиш, якщо таке трапилося. - показала її господиня тварин, сумніваючись у правильності своєї дії.

- Тобі нема чого соромитися. Ми всі шукаємо і хочемо вибратися з цього місця. Тож Кубота, це корисний доказ. - промовила вона, похваливши червоноволосу.

- А! Це правда? Ура, я рада, що знайшла щось корисне! Дякую, Цудзі! - подякувала вона, трохи червоніючи, і та доволі усміхнулася.

- Завжди будь ласка. Гадаю, всі докази знайдено. - промовила вона і, подивившись навколо, тут же з’явився на екрані монітора Інносу.

- Ху-ху-ху! Привіт знову! Настав час, коли потрібно вирушити на класний суд! Цього разу він буде цікавішим! Я чекаю на вас, народ! - після цього повідомлення монітор згас, ми миттю вийшли з кімнати. Добравшись до того місця, ми зайшли всередину ліфта. Він поїхав вниз, за кілька хвилин приїхали. Дизайн кімнати не змінився. Такий самий яскравий, як і сам Інносу. - Ху-ху-ху! Ось і прийшли головні герої цього засідання. Пояснювати нічого нового не буду, тож, почнемо! - оголосив він, вставши на свої місця. Ми знову опинилися на класному суді.