Глава 5: Розкриття правди (Мирні дні 2)

Я думала над своїми думками і зрозуміла, що справді зі мною щось не так. Та й той голос не повертався… «Чи не вже він позбавив мене від цього?» Запитала в роздумах саму себе і вирішила трохи полежати… Мені хочеться заспокоїти себе від того, що сталося, та й мені варто подумати про його слова… Може, я справді до нього щось відчуваю… Адже тоді це пояснює, чому його не вбила. Хоча і він дивно поводився, Морі особливо не намагався вибратися з моїх рук, а навпаки, наче подався мені. Це навіть лякає… Ще трохи розмірковувала про це, але сталося те, чого я не очікувала. Раптом пролунала сирена, і ввімкнувся монітор. Там виявився злий Інносу:

- Ху-ху-ху! Сталося непередбачене! Це оголошення про порушення правил! Порушник має бути спійманий і покараний! - голосно і невдоволено оголосив він і я взагалі нічого не розумію.

- У сенсі порушення правил? Це що серйозно? Це справді сталося? - запитувала саму себе. Хоча, як би я не заперечувала, це може бути реально… Я маю поспішити. Мені треба знайти того, хто здійснив злочин! - тим часом поки шукаю винуватця дехто розмовляє:

- Ей, що ти робиш!? Ти ж не можеш так вчинити зі мною! Та й я нічого поганого не зробила!

- Так? Ти що не чула оголошення про порушення правила?

- Що, але я не винна, мене підставили! Так… Чому в тебе в руках пістолет?

- Це не повинно тебе хвилювати, винуватця має бути покарано, вірно?

- Зачекай… Значить ти…

- Я твій кат, тому не зможеш втекти. Ти сама це прекрасно знаєш.

- Як… Навіщо це робити? Для чого!? Я ж тобі нічого поганого не зробила!

- Це не важливо, я лише виконую завдання, яке треба виконати.

- Будь ласка… Давай просто заспокоїмося і мирно поговоримо! Ми ж усі маємо працювати разом, заради того, щоб вибратися…

- Ех… Вибач, але це неможливо…

- Чому!? Ти ж не можеш бути монстром! Я прошу тебе! Не роби цього!

- Я не можу… Ти не права, я справжній монстр… Прощавай…

- Аааааааааа!.. агх…………………………………………………………………….

Від імені Атсуко:

Не так далеко від себе почула крик, після цього стався постріл… Сирена припинилася… Через хвилину відбулося друге повідомлення від Інносу:

- Покарання закінчено, дякую за увагу. - після цього повідомлення мені стало не по собі. Я побігла до звуку так швидко, як можу. Він виходив від кімнати Цудзі, біля неї я відчинила двері. Там побачила те, що не хотіла бачити… Вона вже мертва…

***

Це виявилася Чіко… Її вистрілили в лоб, так вона померла. Агентка більше не виглядає живою, її останній вираз обличчя сповнений страху. Жах в її очах настільки відчувається, що аж пробіглися мурашки по шкірі. Кров перестала текти з голови… Це все, що я помітила. Однак ще дехто стоїть біля неї. Коли підійшла до нього, він не звернув на мене увагу. Будівельник дивиться на мертве тіло Чіко, його очі порожні. У правій руці помітила пістолет, він міцно тримає його. Морі має такий вигляд, ніби відчай поглинув холодне серце. Я вирішила заговорити з ним:

- Іошинорі, що тут сталося? Чому в тебе в руці пістолет!? - крикнула я, запитавши його, він немов прокинувся від гіпнозу.

- А? Що-за… Це ти Атсуко. - сказав він, трохи відійшовши від мене.

- Так, я. Ти все-таки відповідатимеш мені на мої запитання, чи ні? - поцікавилася в нього знову, він уже став серйознішим, ніж до цього.

- Ти ж сама прекрасно знаєш, що прозвучало термінове оголошення про те, що хтось порушив правило. Як бачиш, якщо вона мертва, це означає тільки одне, Чіко і є той самий порушник. Я прийшов сюди і побачив її мертву, мені захотілося взяти пістолет до рук і оглянути його. Далі ти сама прекрасно знаєш. - розповідав це з абсолютно спокійним обличчям, ніби його зовсім не охоплював відчай. «Може мені здалося?» - запідозрила я, дивлячись на нього.

- Зрозуміло, але в тебе є доказ, що саме вона порушила правило? - поставила запитання хлопцеві, темноволосий став незадоволеним.

- Ти ще не помітила? Поглянь на її ліжко. - підказав мені, і я подивилася туди і побачила, що там лежить форма клубу Інносу. Це виявився плащ під №1.

- Отже, хочеш сказати, що вона вкрала його, але навіщо? - запитала я його.

- Я сам гадки не маю, але це не скасовує факту, що її покарали. - невпевнено промовив це, і до нас прибігли інші.

- Це справді сталося, її більше немає. - вимовив пірат із невеликим страхом.

- Це означає те, що Чіко скоїла злочин. Адже нещодавно я виявив, що мій плащ зник. Та й зараз бачу його перед собою, він на її ліжку. Однак я не розумію, чому треба було вкрасти мій плащ, вона могла взяти й інший! - голосно промовив Хіромі, не усвідомлюючи всього цього.

- Я сама не бачу в цьому сенсу, але здається це не так важливо. Усе-таки це було покарання, а не вбивство. Адже не прозвучало оголошення про виявлення тіла. Значить нам не треба розслідувати. - пояснювала журналістка нам, і це істина. Нам не потрібно цього разу щось робити.

- Ти маєш на увазі те, що суду не буде, бо це було просто покарання. - вимовила я і Мінамі посміхнулася.

- Вірно, внаслідок цього нам не варто про таке турбуватися. - заспокоївши цим, будівельник кинув пістолет на підлогу.

- Так, нам це не потрібно. Тоді розходимося. - промовив ці слова досить сумно, і ми пішли з її кімнати. Кожен пішов до себе, я в тому числі. За кілька хвилин опинилася у себе, там закрилася на замок і лягла спати. Мені захотілося лягти раніше… минув певний час, щоб змогла заснути… Зрештою в мене це вийшло, я занурилася в сон.

***

Від імені Іошинорі:

Поки інші сплять, я собі лежу на ліжку. Мені не особливо хочеться дрімати, але, найімовірніше, це просто звичка, бо загалом не сплю вночі. Однак чудово розумію, що мені доведеться заснути. Як правило, якщо не можу заснути, то випиваю пляшку вина. Воно допомагає мені швидше забутися сном. Я вирішив вийти з кімнати і піти в бар. Це єдине місце, де є більш-менш нормальні вина. Через деякий час прийшов туди, на полиці помітив непогане біле вино. Взявши його, вийшов із бару і попрямував до себе в кімнату. Якби Ючі дізнався, що я вирішив випити, то він був би явно незадоволений. Звичайно, цьому є причина. Найімовірніше, коли я засну, мені може приснитися сон, який усе пояснить. Тим часом поки думав про це, я дійшов до своєї кімнати і зачинився за собою. У ній помітив саморізи, плоскогубці та викрутку. Я спробував за допомогою них відкрити вино. Я вкрутив викруткою саморіз у пробку, половину залишив на поверхні. Плоскогубцями вхопив на виступаючу частину саморіза і витягнув пробку. «Це було не так вже й складно» - подумав про це, трохи сьорбнувши, мене ухилило в сон. Мені, напевно, хотілося дуже спати, тому поставив вино на тумбочку і ліг на ліжко. Через 1 хвилину я заснув.

Мені сниться той самий день, коли Ючі запросив мене на вечірку, але я відмовився, бо бажав побути один. Я прийшов на дах однієї будівлі, це була одна з перших будівель, у якій брав участь, як будівельник. Вона досить висока, щоб розбитися на смерть. Також взяв із собою вино, яке вже було відкрите. Безумовно, я розумів, що якщо вип’ю все, то вже точно не зможу встати, бо засну. Мною вже було випито половину пляшки. З кожним ковтком підходив ближче до краю, я не міг контролювати свої рухи. Мої думки мною володіли, вони мені говорили:

-«Гей, може пора тобі заснути? Після цього ти помреш, але будеш щасливий.»

Щойно я хотів наступити на порожнечу, як почув, як хтось біжить. Раптом він схопив мене за руку і потягнув до себе. Потім нервово тримає мене за плечі й трясе.

- Чорт забирай! Ти що зовсім здурів! Я ж відпустив тебе за однієї умови, щоб ти сидів удома! Але ні, тобі треба було піти на цей дах! - кричав і розлючено дивиться на мене, ще намагаючись пробудити. Я чув його слова, але не зовсім чітко. Хоча все ж заговорив із ним:

- Ти ж мав відати, що я вирішу піти сюди… - мляво сказав йому.

- Та я знав! Тому вчасно прийшов сюди, бо чудово розумів, що ти можеш у такому стані зробити, що завгодно! - кричав пірат на мене, а я лише посміхаюся йому. Хоча після його тряски мені стало краще, і в якомусь сенсі прокинувся.

- Ні, я міг тільки заснути. На мене вино діє, як снодійне. Зазвичай для того, щоб зміг задрімати мені треба випити 1 пляшку вина або 4 келихи. Щоправда, як бачиш цього разу могло вистачити й менше. Проте ти сюди прийшов… Навіщо? - запитав я його сумно дивлячись на нього, і трохи відійшов назад.

- А хіба не очевидно!? Щоб тебе врятувати, блін! - не перестаючи голосно говорити, Фурукава нервово дивиться на мене.

- Зрозуміло, тобі не варто було цього робити, міг би далі веселитися зі своїми дружками. Я чудово зрозумів, що буду зайвим у тій компанії. Та й мені хотілося заснути і більше не прокидатися. Оскільки ви можете радіти життю, а я ні. Тільки й бажаю втекти від цього. - досить похмуро промовив йому, Ючі підійшов до мене і подивився так, немов жаліє.

- Знаю, ти не любиш, коли я за тобою наглядаю. Просто останнім часом помічаю, що з тобою щось не так. Коли ми вперше зустрілися, то може, ти й виглядав серйозним, але твій характер зовсім не збігався з виразом обличчя. Тому переживаю за тебе, розумієш? Мені хочеться дізнатися, що ти приховуєш від мене. Адже я твій друг, ти можеш покластися на мене! Для цього ж і потрібні друзі, чи не так? - співчуваючи, запитував він мене.

- Так, ти маєш рацію, я дійсно приховую від тебе деяку правду. Річ у тім, що сумую за однією людиною, яка була для мене всім. - зізнався в цьому йому, і хлопець у піратському одязі якоюсь мірою зрадів.

- Ось воно що. Так чого ти раніше про це не сказав!? Любов - це ж чудово! Хто вона!? - голосно поцікавився в мене, я вкрився червоними плямами.

- Гей, вона була моїм другом і все! Звісно, мені б хотілося ще раз її зустріти, хоча навряд чи вона мене згадає. - трохи соромлячись, вимовив під кінець. Хвилястий шатен поклав свою руку на моє плече.

- Думаю, ти зустрінеш її, як то кажуть, від долі не втечеш! - крикнув він, підбадьорюючи мене. Так, мені справді була потрібна його підтримка. Я не відаю, щоб робив, не зустрівши його. Можливо, мене б не стало…