Сорока на хвості принесла

 

Андромеда шубовснула у воду. Від зіткнення з поверхнею вона мало не зомліла, у вухах залунала мелодія потривоженої води, бульбашки юрбою полетіли догори і Андромеда, зорієнтувавшись, попрямувала за ними, до поверхні. Поряд у воду впав ще хтось чи щось. Андромеда випірнула на поверхню, хапнула повітря і почала шморгати, щоб позбутися неприємного печіння в носі.

Поряд випірнув Тед.

— А ти як примудрився впасти? — спитала Андромеда.

На щастя, море було тихе і приплив нескоро. Нагорі обурювалася Белла.

— Подумав, що ти не вмієш плавати, — відповів Тед.

Андромеда порснула зі сміху, а потім зрозуміла, що він серйозно.

— А, — тільки й змогла видушити вона.

Намокле волосся лізло Теду в очі і він кілька разів труснув головою, намагаючись змахнути його набік.

— Як ви там? — нагорі показався Ньют Скамандер.

Андромеда не встигнула й пискнути, як нагорі показалася Белла і загорлала:

— Ану вилізай з води, Андромедо Меланіє Блек, у тебе великі неприємності!

Андромеда ледве вголос не зареготала від того, як неправдоподібно й по-дурному звучали мамині слова в устах Белли. Вона вирішила просто проігнорувати сестру, та це вдавалося лише поки Скамандер чарами не дістав Андромеду з води.

— Негайно йдемо додому! — Белла міцно схопила її за руку й потягнула за собою, навіть не давши їй висушитися.

Андромеда покірно пішла за нею, бо не любила сцен при зайвих свідках, однак щойно вони опинилися за чагарником, висмикнула руку.

— Чого ти розкомандувалася? — Андромеда схрестила руки на грудях, щоб сестра не могла так легко вчепитися в неї знову.

— Тобто? — Белла засвітила чарівною паличкою їй прямо в лице. — Мало того що ти втекла без дозволу посеред ночі і валандаєшся незрозуміло з ким…

— Це магізоолог Скамандер, наш сусід, — вставила Андромеда.

— …так подивися, до чого це довело! — не чула її Белла.

Андромеда сторопіла.

— До чого довело?! В тому, що ти висіла мішком на рогах бика, винна ти! — огризнулася вона і штовхнула руку Белли, щоб світло палички спрямувалося кудись в інший бік.

Белла механічно трохи опустила руку і тепер Андромеда бачила її перекошене від гніву обличчя.

— Ти зовсім з глузду з’їхала? — вереснула старша обурено.

— Я не просила тебе стежити за мною! — все більше дратувалася Андромеда. — Якщо ти аж так цікавишся моїми справами, то могла б просто спитати, куди я йду, а не влаштовувати цю дешеву мелодраму!

Беллине нечуване мовчання надихало:

— Ти мені не мама, Белло, щоб верещати, що в мене якісь там «неприємності». Ти старша всього на рік і те, що ти скоро вискочиш заміж за Лестранжа, не додало тобі ні краплі мізків, як я переконалася сьогодні. Тож припини намагатися мене контролювати, ясно тобі?

Зіниці Белли рухалися з шаленою швидкістю, наче вона боялася пропустити якийсь порух на обличчі Андромеди. Чи просто намагалася зрозуміти, що все це означає. Вона звикла, що молодші сестри якщо не зазирають їй до рота в усьому, то принаймні чемно мовчать і терплять.

Зрештою вона гучно фиркнула і трохи відхилилася, випростала спину з величним виглядом. Андромеда приготувалася до гнівної тиради.

— Добре! — гаркнула Белла, голос її забринів почуттям ображеної гідності.

На подив Андромеди, сестра повернулася і пошкандибала геть крізь хащі. Так просто? Андромеда очікувала мало не бійки і тепер у серце закрався неспокій. Її пробрав дрож і тільки тоді вона згадала, що досі мокра. Треба попросити когось обсушити.

— Пане Скамандере?

— Ми тут! — відгукнувся звіддалік голос Теда.

Андромеда повернулася до них і Скамандер допоміг їй висушити одяг. Тед уже стояв зовсім сухий. Його хвилясте волосся від швидкого обсушування закляттям закучерявилося сильніше. В самої Андромеди, певно, на голові тепер було вороняче гніздо.

— Вибачте, що ми з сестрою зіпсували вам фотополювання, — сказала Андромеда з щирим каяттям.

Скамандер засміявся.

— Ви не несете відповідальності за свою сестру, вона ж не сотворинка, — бадьоро відказав він.

— Щоправда, моя сотворинка теж було вас вкусила, — з ноткою незлої іронії відзначила Андромеда.

Ньют на мить замислився й посмикав бороду.

— А й справді.

Тед коротко засміявся. Андромеда й собі підхихикнула, хоча на душі шкреблися кішки.

До будиночка Скамандерів вона йшла мовчки — на щастя, сам магізоолог не втомлювався теревенити. Здається, він не дуже засмутився через втечу місячного тельця. Хоч від цього трохи легше.

— Ну, — Ньют зупинився біля комори й огледів їх незрозумілим поглядом.

— Я проводжу тебе? — запитав Тед в Андромеди.

Вона склала руки на грудях і непевно повела плечима. Вона не очікувала цієї пропозиції.

— Якщо не важко.

Тед невиразно гмикнув, наче це була не зовсім та відповідь, якої він чекав.

Попрощавшись, вони повільно пішли в бік маєтку Чортополох.

— З ким лишився Піксі? —  спитав Тонкс по довгій мовчанці, яка цього разу зовсім не здавалася затишною.

— Вдома багато народу, приїхали малі кузени, тож Піксі явно є чим себе зайняти, — перебільшено бадьоро сказала Андромеда.

Місячне сяйво аж занадто добре освітлювало її супутника. Гостро захотілося його обійняти і знову цілу годину бездумно цілуватися. Тільки доторки, запахи і безкінечне літо.

— Я не хотіла тебе образити, — сказала Андромеда.

Тед усміхнувся кутиками рота.

— Певно, мені треба було одразу сказати, що я маґлонароджений, аби не створювати незручних ситуацій, — сказав він.

Андромеда відвела погляд. Вони ще трохи пройшли мовчки.

— Та ти одразу сподобалася мені, — тихенько додав Тед. 

Андромеда зупинилася, і він теж.

— І я все тягнув з цією важливою інформацією, — сказав Тонкс. — Малодушно з мого боку. Бо я ж знаю… —  він знизав плечима, — порядки чаклунської спільноти. Міг створити для тебе неприємності.

Андромеда вкотре зітхнула.

— Неприємності тут створює радше сама чаклунська спільнота, — сказала вона.

Її раптом страшенно роздратувало це, більше, ніж будь-коли раніше. Чистокровне коло з його неписаними правилами диктує їй все: як поводитися, що їсти, які закляття знати обов’язково, з ким дружити і навіть з ким мати стосунки.

— Тільки не ясно, що з цим робити, — сказала вона вголос.

Тед зробив вигляд, що замислився.

— Ну, не обов’язково вічно слухати батьків, — заявив він і ступив крок до неї. — Ми могли б жити разом у мансардному поверсі котеджика десь в Ґодриковій долині.

— Ага! — Андромеда засміялася.

Тед узяв її долоню в свою і прокрутив дівчину під рукою, мов у танці.

— По вечорах ми б танюцювали під радіо і я готував би нам сосиски з макаронами, бо всі гроші йшли б на додаткову порцію хорошого корму для Піксі. До речі, він багато їсть?

Андромеда сміялася, не дуже розуміючи, чи він серйозно. 

Вони ще довго покачувалися в такт невидимій музиці, а коли випала роса і Андромеда схаменулася, що пора йти додому, цілуючи її на прощання Тед сказав:

— Я серйозно.

Наче прочитав її думки.

 

***

— Дарма скрадаєтеся, панночко.

У дверях вітальні стояла мама. І, судячи з виразу її обличчя, вона була вкрай невдоволена.

Андромеда зітхнула. Внутрішньо вона змирилася з долею, тож навіть не стала з невинним виглядом питати, невже тут чекають на неї. Їхні з мамою стосунки вищі за це.

Мама вступилася з дороги, пропускаючи її досередини, а тоді міцно причинила двері і — червоний прапорець! — наклала закляття тиші.

Андромеда сіла на краєчок крісла з випростаною спиною і склала руки на колінах, як і належить справжній панночці.

— Одна сорока на хвості принесла, — почала мама, —  що ти не спитавшись дозволу вночі вештаєшся околицями з паном Скамандером.

Початок звучав не смертельно. Андромеда очікувала якогось наклепу з боку Белли. Однак вона дуже швидко зрозуміла, що рано зраділа.

— Я подумала, що «Ну гаразд, хай буде», аж раптом я дізнаюся, що в пана Скамандера гостює якийсь маґлонароджений хлопець і насправді ти вештаєшся по ночах із ним, — вела далі мама. Попри її позірну стриманість, Андромеда вловлювала добре знайомі нотки обурення.

Що ж, Беллс присвятила їй достатньо свого цінного часу, все нарила.

— Я не вештаюсь, — це все, що Андромеда наразі могла сказати у своє виправдання. В будь-якому разі це слово звучало дещо неприємно.

— Тобто якийсь маґлонароджений кавалер у тебе є? — мама вчепилася у сказане, мов шуліка.

— Авжеж ні, — дуже швидко, аж занадто відповіла Андромеда.

Мама вперла руки в боки.

— Так «Авжеж» чи «Ні»?

— Мам, — втомлено зітхнула Андромеда.

Вони могли б відкласти цю розмову до завтра. І взагалі вона вже повнолітня й може вирішувати сама за себе.

— Що «мам»?! — роздратувалася мама. — Ти вирішила, що як ти закінчила Гоґвортс, то тепер можна зовсім пуститися берега, чи що? У цій сім’ї все ще існують певні стандарти, яких ти маєш дотримуватися так само, як і твої сестри, і я, і всі ми.

— Які стандарти? Я що, по-твоєму, йду заміж чи що? — ліниво огризнулася Андромеда.

Мама підступила ближче. Цей жест був нехарактерно загрозливим і Андромеда мимоволі вхопилася за підлокітник крісла.

— У дівчини з роду Блек не може бути інтрижок з якимось бруднокровцем! — прошипіла мама з несподіваною люттю.

Андромеда аж відхилилася. Вона була вражена почутим з маминих вуст «бруднокровцем». Це ж мама завжди вчила їх, що негарно поводитися з людьми так, немов вони нижчі за тебе, це «негідно справжньої пані».

Та певне, весь цей час йшлося лише про зовнішній етикет, як зрозуміла Андромеда, дивлячись, як мамине лице зненацька скривлює вираз огиди.

— Не чекала, що ти виявишся такою дурноверхою! — вражено сказала мама. — Тільки не ти!

—  У цій родині весь ліміт дурноверхості мала використати Белла одноосібно, розумію, — Андромеда сама здивувалася, як стримано звучить її голос. — До речі, щодо дурноверхості Белли я теж хочу дещо сказати.