Євген прокинувся серед ночі: він відчув, що це почалося. Спіднє просякнуто рясними виділеннями, він відчуває, як утворюється пляма ззаду, треба скоріш підводитись, поки не протекло на нові простирадла, він завше так сильно тече в цей період. Вікна вже не відкрити на ніч – легко змерзнути, то повітря в кімнаті немов одне на всю ніч, воно змішалось з густим запахом Євгена. Йому різне казали, на що схожий цей запах, комусь марилось там щось від кардамону, і Євген не знав, чи то комплімент, чи ні, йому теж починало вважатись, що його виділення так пахнуть, але його легко було переконати у протилежному. Хтось казав, що вони пахнуть солодко, різко та гаряче – як свіже безе, як якийсь десерт з цим, але гіркий та солоний, як не парадоксально. Сам Клопотенко вважав, що це щось горіхове: мускатний, волоський, пекан, отакий аромат, схожий на всі і не схожий, утім, на жодний, чи то просто Євген не знає такого горіху, хоча йому б варто було, справді… Звісно, неможливо не погодитись, що сприйняття запаху залежить і від контексту, коли те відбувається. Євген пам’ятає дивовижний, химерний день, коли він з’ясував, що насправді омега – і він має всю притаманну омегам анатомію. Він дивився на вимащені у власні виділення пальці з острахом, з шоком, від самої думки піднести ці пальці до носа його вивертало і нудило, нудило і вивертало, кишки крутило в незрозумілий ком. Це мало запах чогось невідомого – як може пахнути невідомий слиз? Як молоко з содою, як мед з іван-чаю, як якийсь десерт з далеких країн східної Європи? Євген скоріше мив руки – виділення повільно танули під потоком недостатньо гарячої води, і він в ту мить відчував, що зараз з нього впаде ще одна густа крапля… Тоді, як і зараз, коли прокинувся в ніч, десь четверта чи третя година, чи п’ята вже, це не пахне якось привабливо. Клопотенко кидає труси з великою плямою в корзину з брудною білизною, флегматично миє руки, миє зад, не дивиться на себе, такого заспаного, у дзеркало: мило відтіняє цей природній запах виділень омеги, тому він пахне дуже дивно, навіть – огидно, це віддає гарбузовою кашею, чи пирогом десь в дешевій їдальні, цей запах – немов запах неякісної олії. Євген витирає себе рушником, шукає нову білизну – бере трохи вологі труси, які виправ нещодавно, просто немає опалення, вони не висохли так, як треба. Ще і погано відіпрані – можна, якщо сильно вдивлятися, помітити пляму від його, Євгенових, рясних, густих виділень. Ці б труси викинути, але він їх лишає й лишає. Перевдягається – йде досипати, бачити сни, які тепер будуть пахнути дивно і будуть більш вологі, ніж треба: він не сумнівається, що на ранок протече ще раз. Завтра зранку вийде купити тампонів: як завжди викине жарт, мовляв, то не дружині, то я собі… Але аптекарка зазвичай сувора і їй не до жартів. Євген забудькуватий омега, він пам’ятає купу рецептів, але до початку своєї тічки він не здатен забезпечити себе тампонами. Тому отак, прокидається вологим, не носить шорти, бо буває, що протікає і тече по ногах, тоді мішається з потом, і пахне солодко-солоно, як дасть в ніс – то голова аж кружиться, і зводить живіт, треба шукати, де можна підмитись. Але таке не часто. Євген лягає у ліжко, мацає плямку, яку все ж лишив на простирадлі, займає таку позу, щоб оминути її, не торкатись її, та, власне, скоро йому стане байдуже, бо засне, порине у сон. На добраніч, Клопотенко завжди каже собі – на добраніч. Хай тече ця ніч тихо і мирно. Тільки б ти, Женю, не тік.
***
«Борщ», «секс», що там, що там – чотири літери, і сплутати так легко…
Не жартуй про борщ.
Не жартуй зі мною!
Вілл Ґрем, його Вілл Ґрем, буває, часом, звір: жорстокий, імпульсивний, з ним поряд страшно, бо він… Сильніший. Євген відчуває пальці Вілла на шиї, вони його стискають, відчутно, але не так вже й сильно, щоб стало страшно. Вілл Ґрем його притягує до себе, цілує, притискаючись до вус так щільно, пристрасно і сильно. Йому подобаються ці дивні, трохи неохайні вуса. Він з них, буває, злизує сметану, авокадний смузі, кефір – його Євген так неохайно іноді щось п’є. А Вілл не може втриматись, щоб не скуштувати щось нове, щоб по-новому цілунок просто в вуса смакував. Він любить гарних кулінарів, але від гарних кулінарів швидко втомлюєшся – із ними складно, тому Вілл Ґрем знайшов тихе й мирне щастя у Євгені Клопотенко. Він звав його на свій манер, англійський, Юджин, та Клопотенко все сміявся, все просив – будь ласка, Вілле, зви Євгеном, або ж, для тебе, можна Женя. Ні. Він дивився йому в обличчя, кусав губу під час цілунків, терся ніжно-ніжно об ці шершаві вуса, і шепотів – який ти, в біса, Женя? Юджин. Та згодом згодився – Євген й Євген. Вілл Ґрем обожнює зайти отак, позаду, коли той на кухні, притиснутись, обійняти, покласти голову на плече, тримати за живіт, вдихати запах, цілувати шию, а потім – розвернути, боже… Неймовірні вуса. Євген щось куштував, вони в томаті, як… В крові. Вілл все жене й жене від себе згадки про колишнього коханця. Напевно, Клопотенко – янгол в кітелі від МайстерШеф, бо зцілює таке розбите серце. Чи може бути людина більш несхожа на Г. Л.? Вілл ніколи при Євгені ім’я того не називає. І затикає – якщо треба – говіркого Клопотенка поцілунком. Кажи про борщ, про шпундру, про веращаку – не питай мене, де я був позавчора, вчора вранці, сьогодні, торік. І шрамів моїх не цілуй – ти не гідний того. Євген зазвичай казав, що Вілл схожий на Жадана: той питав, це що, хтось з твоїх колишніх коханців? Ні, казав Клопотенко, але з якимось сумним зітханням. Ґрем ніколи не слухав Жадан і собаки, не читав «Інтернат», «Депеш мод» чи «Цитатник», не бачив кліпу із Соловій та того із Гудзем; хоча на колишній роботі любив цитувати Gogol Bordello: його колега питав, чи автор рядків не Фрост, а Вілл хитав головою.
«Борщ». Чотири літери. Євген додає туди копчені груші, Вілл вдихає цей аромат, але не з борщу, не з дошки – так пахне Клопотенко під час своєї тічки.
Не жартуй зі мною. Я збуджуюсь.
***
Пальці Вілла легко прослизають в Євгена: він завжди такий під час тічки, цей запах копчених груш, чорносливу, сухих фруктів на межі зими й осені страшно збуджують. Вілл згадує дім – там пахло, наче, так само, і Євген вертає його туди. В дні, коли він не знав Ганнібала Л. Це ім’я спалах, який швидко згасає, Ґрем забиває його, злизує з пальців густі виділення Клопотенка. Аж прикриває очі, Євген здивований, чому це дається йому так легко: інші партнери багато казали про смачний запах, та ніхто ніколи не робив ріммінг чи отак – не куштував з пальців. Вілл часто робить йому ріммінг, він справді це любить, його це так збуджує, він робить щось неймовірне своїм язиком: Клопотенко так стогне, що Вілл, буває, просто накриває його обличчя подушкою, щоб було тихіше, бо, здається, це можуть почути не те, що сусіди, а навіть у штатах. Потім – цілуються, вуса так дражнять Ґрема під час цих поцілунків у перерві між пестощами й самим процесом. Клопотенко відчуває присмак своїх виділень – справді, такий самий присмак дає борщу його знаменита копчена груша. Сто років тому вперед. За тисячу миль… Вілл спітнілий, гарячий, завжди дуже і дуже близько. Євген теж пітніє – їх піт сплітається у солоний коктейль, щось типу Кривавої Мері, скоріше – варіант із текілою, Кривава Марія, а радше – Текучий Клопотенко. Тільки Вілл, тільки Вілл Ґрем здатен це випити залпом. Євген розслабляється швидко і легко пускає в себе Вілла, відчуває його вузол на члені – відчуває, що в ньому – його, і тільки його альфа. Вілл ричить, наче звір, він завжди дуже грубий під час кохання, рухається агресивно і дещо рвано; його член досить великий, Клопотенко досі не звик, хоча кохаються… Скільки? Не думай про дати, Женя, не треба. Це ваша ніч. Він сам стає наче сп’янілий від запаху власних виділень, вони – як пахуча змазка, краще за будь-який з гелів. Обидва так багато відчувають і думають. Але говорять зараз лише двома мовами: мовою пристрасних стонів, мовою рухів кохання. Ґрем міцніше стискає Євгена руками: рухи різкіші, і в них наче більше кохання… Ніч буде довгою. Клопотенко хотів би вирватись з клітки його обіймів. Але це ніяк не може узгодитись з його палким бажанням навіки лишитись у них. І отак – вигинатись у спині, бачити темряву – відчувати цілунки.
Чи просто безсилу, зморену голову, що Вілл вчергове роняє на груди. Клопотенко скеровує руку Вілла: допомагає тому намацати вуса. Вілл Ґрем мовчки, повільно і тихо, як причарований, пестить вуса Євгена.
Пахне копченими грушами. На нові простирадла тече перша пляма.