Виховання почуттів

 

Відтоді Андромеда щодня вислизала з дому, щоб побачитися (переважно цілуватися) з Тедом Тонксом. Завдяки гармидеру, який приніс у маєток Сіріус, втікати було легше, ніж потрапити до вітальні Рейвенклов, де замість паролю були загадки від бронзового орла. 

Андромеді подобалося проводити час не тільки з Тедом, а й зі Скамандерами — вони були немов добрими близнюками її сімейки, де тебе підколюють з добродушною іронією, а не з убивчим сарказмом, від якого хочеться накласти на себе руки. А ще не засуджують. І не контролюють.

Її радісно зустрічали у сунично-рожевому будиночку, навіть попри незгасиму ворожнечу між Піксі й трьома кнізлами. Андромеда трошки допомагала доглядати незліченних сотворинок у звіринці Скамандерів, слухаючи оповідки з життя магізоолога Ньюта та колишньої аврорки Пропертіни (вона все ще говорила з виразним американським акцентом). А тоді Андромеда блукала полями з Тедом, тримаючи його шерхлу долоню і базікаючи про все на світі. Вона не могла пригадати, коли  востаннє стільки говорила — загалом мала правило тримати все при собі. Однак з Тонксом це не вдавалося. Він багато розпитував, а ще в нього були прекрасні світлі очі. Довгі пухнасті вії вигоріли на сонці до заледве не рудого кольору і від цього в Андромеди млосно стискалося серце. Сонечко взагалі полюбляло цілувати Тонкса: каштанові кучері вилискували рудуватим, на носі розсипалося ледь помітне ластовиння. Андромеда була солідарна з сонечком і виціловувала всі ті веснянки вслід за ним.

Проте радість не могла тривати такою незатьмареною довго. Якось Андромеда з Тедом обговорювали улюблені книжки і він згадав такого собі Кафку.

— Ніколи не чула, — безтурботно сказала вона. Зазвичай вона не визнавала отак просто, що чогось не знає, але з Тедом це не відчувалося як катастрофа. Не відчувалося навіть як причина для легкого почервоніння щік. З ним було легко бути собою до кінця.

— Це не дивно, бо він маґл, — відповів Тед.

Вони валялися у високій траві, а Піксі з Роджером шаруділи десь поблизу.

— А чому ти читаєш маґлів? — дивовижно, але Андромеді навіть на думку не спало, що…

— Я маґлонароджений.

Андромеда з усіх сил постаралася зберегти безтурботне лице. Схоже, не вийшло, бо Тед спохмурнів і втупився в небо.

— Звісно, — буркнув він ледь чутно.

— Я не… — Андромеда сіла. — Я не маю упереджень, це просто несподівано.

Прозвучало тупо. Але вона справді не мала ніяких упереджень! Просто… ніколи не думала, що їй особисто сподобається маґлонароджений. І взагалі…

— А чому, власне, ти раніше не сказав? — спитала вона з ноткою претензії в голосі.

Тед теж всівся, спершись ліктями на коліна.

— Ти сама щойно сказала, що не маєш упереджень, тож по ідеї це не має значення, — дивним тоном промовив він.

Андромеда все ще відчувала нотку обурення. Він немов навмисно замовчав це.

— Я справді не маю упереджень, але моя сім’я… — вона затнулася, так і не закінчивши.

Тед довго дивився на неї з-під своїх чудових рудуватих вій.

— А твоя сім’я має упередження, — сам закінчив він.

— Так, розумієш, у чому проблема? — Андромеді знову здалося, що вони на одній хвилі, однак виявилося не так.

— Розумію, якби ти одразу знала, що я можу створити для тебе незручності, то трималася б від мене подалі, — виснував Тонкс.

Андромеда заклякла. Це було грубо. І несправедливо. Точніше не до кінця справедливо. Вона відвела погляд, машинально вишукуючи, куди подівся Піксі.

— Але мені і самому треба було триматися від тебе подалі, — заявив Тед і підхопився на ноги.

Андромеда так і не могла здобутися на голос. Тонкс зробив крок у траву, тоді згадав за свій піджак, який по-джентльменськи розіслав для Андромеди. На щастя, коли вона сіла, піджак лишився лежати позаду і не треба було підскакувати з нього. Вона по-дурному витріщалася, як хлопець хапає свій пожиток і йде геть.

Він свиснув, а тоді з незвичною суворістю гукнув пса. Роджер одразу вловив, що це не жарти, й вигулькнув поряд з господарем. У траві прошуршало в їхній бік, тоді заскавуліло і прошуршало в бік Андромеди. Мордочка Піксі виринула з трави саме тоді, коли Андромеда схлипнула.

На тому її внутрішнє літо скінчилося. Андромеда днями пролежувала у своїй кімнаті, причавлена спекою, розбитим серцем і все новими відмовами від роботодавців. Знову почала курити. Спочатку одну цигарку, тоді другу, а тоді попільничка наповнилася до країв, і залишені тут і там філіжанки з-під еспресо теж. Вона трохи сподівалася, що це викличе в мами обурення й подальший скандал, в якому можна було б зайвий раз пересвідчитися в огидності сімейства Блеків і виплеснути на них зачаєний гнів. Але мама ніяк не коментувала куріння, хоча ельфи стовідсотково донесли їй обстановку, тож Андромеді лишалося тільки злісно пихкотіти цигарками і годинами кидати Піксі м’яча.

Скільки це триватиме, вона сказати не могла.

— Коли ти вийдеш зі своєї кімнати? — одного дня на порозі постав Сіріус.

У руках кузен тримав свого джарва, з яким не розлучався тепер ніколи, адже це загрожувало вилученням звірятка.

Андромеда окииула його нетовариським поглядом.

— Тебе хтось прислав з цим питанням?

— Мене неможливо прислати, — ствердив спадкоємець.

Справді. Змусити Сіріуса до будь-чого неможливо. Ох ці первістки. Андромеді згадалася та приголомшлива тирада Нарциси і вона старанно відігнала спогад геть. Нарциса говорила це з позиції наймолодшої. Звідти не все добре видно.

Сіріус без дозволу протупотів в кімнату і з розгону вмостив дупу на ліжко біля неї, аж застогнали пружини. Джарв просунув морду в нього під пахвою, щоб зиркнути на Андромеду блискучими очима-ґудзиками. Піксі невдоволено загарчав, тому Андромеда знову кинула м’ячик, щоб відволікти його.

— Охуїти! —  викрикнув джарв.

Андромеда поморщилася:

— У тебе все ще не забрали твого матюкливого друга?

Сіріус озирнувся, бо сидів спиною до неї.

— Я ще нічого нового від нього не почув, — вишкірився кузен.

Андромеда підняла брови.

— І де ти навчився цих слів?

Сіріус примружив очі.

— Не певен, що можу розкрити тобі таємницю.

— У тебе мало союзників у цьому домі, я б не нехтувала моїм товариством, — Андромеду веселило, як діти не зовсім відстрелюють іронію.

Поміркувавши, Сіріус, вочевидь, дійшов висновку, що вона говорить слушно, і влігся на ліжку з усім комфортом.

— Та май на увазі, — попередив він, — якщо ти мене здаси, я розповім твоїй мамі, що ти постійно втікаєш до сусідів.

Блеки такі Блеки. Андромеда навіть не здивувалася. Джарв вислизнув на підлогу зі зміїною грацією і вони з Піксі почали кружляти біля ліжка туди сюди, один гарчав, а другий шипів. Андромеда знову кинула м’ячика.

— У мене є друзі у Лондоні, — Сіріус пильно спостерігав за її реакцією. — Один з них маґлороджений чарівник. Я впевнений, що він отримає листа з Гоґвортса.

Ох ці маґлороджені.

—  Твоя мама не схвалить таку дружбу, — зазначила Андромеда.

— Звісно! — зрадів Сіріус так, наче це й була головна мета. — Мама вигадує собі проблеми на рівному місці.

«Не тільки вона», — подумала Андромеда, однак вголос сказала інше:

— І він такий малий, а вже матюкається як джарв?

— Та ні, — реготнув Сіріус. — Ми дражнимо старого волоцюгу. Той постійно ошивається біля смітників у провулку.

Андромеда спохмурніла.

— Сіріусе, це не гарно, волоцюга теж людина.

Щоки кузена порожевіли.

— Так а нащо він порпається у смітті, він сам себе не поважає.

— І що? — ще строгіше мовила Андромеда. — Ти не знаєш, яке в нього життя. Скажи краще, що в твоєму житті змушує з нього насміхатися?

Сіріус набурмосився. Підхопив на руки свого джарва й почав насильно гладити, не помічаючи, що той намагається вивільнитися.

— Слухай, я не кажу, що ти поганий, — спробувала по-іншому Андромеда. — Просто не варто бути жорстоким на рівному місці.

Остання фраза чимось відгукнулася малому. Він скосував очі на неї, посовався на місці й зітхнув:

— Добре.

— Дякую, — посміхнулася Андромеда. — Сподіваюся, ти гарненько обдумаєш мої слова.

І вона скуйовдила малому волосся. Той поблажливо всміхнувся, намагаючись приховати, як він любить ласку.

 

***

 

Так Андромеда й почала знову виходити з кімнати — щоб проводити час з малим кузеном. Переважно вони з Сіріусом досліджували сад. Йому дуже подобалося возитися на великому подвір’ї, якого їхній лондонський особняк не мав. Хоча хлопці й були головнішими спадкоємцями, дідусь Арктурус вважав, що у заміському маєтку доцільніше виховувати панянок (бо ймовірність спілкування з небажаними людьми тут мінімальна у зв’язку з глушиною навкруги).

Андромеда складала Сіріусу компанію у дослідженні обійстя. Він вичісував крилатих коней, поки вона поновлювала розілюзнювальні чари на їхніх лискучих спинах.

Разом вони ставили пастку на матюкливого гнома: натягували мотузку між деревами і гноми чомусь відчували непереборне бажання ходити по ній. Вони вишиковувались у черги біля цього знаряддя акробатики, страшенно матюкаючись від того, що не можуть протистояти своєму потягу. Потім вони очікувано падали з мотузки і знову матюкалися, Сіріус реготав, а його джарв активно поповнював лексичний запас.

— Де вони всі так навчилися матюкатися? — спитав Сіріус.

Андромеда насупилася.

— Хороше питання.

Вона озирнулася на будинок і побачила у вікні темну постать, що незворушно стежила за ними. Судячи з кучми кучерів — це Белла пантрує. «Як драматично», —  насмішкувато подумала Андромеда. Вона намагалася уникати старшу сестру і через силу тренувалася у блокології — робити це в її зворохобленому душевному стані було важко.

Чи допомогло товариство Сіріуса Андромеді забути свою невдалу літню закоханість? Радше ні. Існувало немов дві різні Андромеди: одна вовтузилася з кузеном, інша в цей час сумувала десь у закутку душі.

Особливо гостро вона відчула це одного недільного ранку, коли вони з Сіріусом мало не на світанку вибралися в гайок, щоб спостерігати, як феї збиратимуть росу.

— Воу, поглянь, у того дядька жуки на капелюху! — вигукнув Сіріус, коли вони поверталися.

І справді: на дорозі показався Ньют Скамандер у своєму чудернацькому капелюху, до якого були прив’язані жуки-козлокоси. Парочка жуків не полишала надії вирватися на свободу, тоді як більшість сиділа на крисах бриля, вочевидь, змирившись з неволею.

Піксі радісно завищав і полетів назустріч їхньому знайомцю.

— О, панно Блек, ви зовсім перестали нас навідувати! — гукнув магізоолог.

Сіріус кинув на Андрмеду короткий погляд, а тоді придивився до чоловіка і його очі розширилися.

— Ви що, Ньют Скамандер? Славетний магізоолог?

Скамандер засміявся.

— Якщо автор підручника, то вже й славетний, — сказав він з іронією, але не без нотки задоволення. — Небагато нині треба для слави.

— Ви живете десь тут? — поцікавився безпардонний Сіріус.

Здається, Андромеда починала розуміти скарги бабусі Меланії на те, що її онуків немов у дикому лісі виховали.

Скамандер доброзичливо підтвердив припущення, а за якусь мить уже не менш зичливо запрошував їх долучитися до збирання навозу місячного тельця при світлі, власне, місяця.

Сіріуса можливість попорпатися в лайні привела у захват і перш ніж Андромеда встигла оговтатися, з неї виканючили обіцянку сходити на це дійство.

І вона так і не знайшла тактовної нагоди перепитати, чи Тонкс ще гостює у Скаманндерів.

Вона сердито глянула на Сіріуса, коли Ньют пішов.

— Що? — блимнув очима у відповідь малий.

— Мотузки з мене в’єш! — несхвально відказала Андромеда й пішла в бік маєтку.

— Нічого й не в’ю, — заперечив Сіріус, але навіть не намагався приховати у голосі насолоду від власного тріумфу.