Маскування під довкілля

 

Нарешті звершилося. Маєток Чортополох був тричі за тиждень віддраяний до маніакального блиску і готовий до дитячого нашестя.

Інше питання — чи готові були до цього всі решта. Андромеда почувалася не найкраще: після Беллиної витівки вона день збиралася з духом, щоб зрештою повідомити старшій сестрі:

— Пообіцяй більше не застосовувати ментальну магію до Нарциси, інакше я розповім усе мамі.

Питання, чи зачаровувала Белла саму Андромеду, лишалося для неї відкритим і тому особливо болісним. Та старша змогла ще більше вибити землю в неї з-під ніг:

— Заради Морґани, Медо, ти думаєш, що мама ніколи нас не заклинала?

З великими труднощами Андромеді вдалося приховати свій шок завдяки слушній відповіді, що швидко спала на думку:

— Яким чином мамина поведінка виправдовує тебе? Навряд чи вона зрадіє, якщо дізнається, що ти промиваєш мізки її улюблениці.

Лишалося сподіватися, що кілька коротких уроків з блокології від дядька Альфарда врятують саму Андромеду. Тепер вона дивилася на ті його нібито пустотливі уроки під новим кутом. Він щось знав, тому вчив її?

Белла скривила лице і стояла так доволі довго, наче зважуючи силу рішучості Андромеди.

— Ну звісно, ти права, вона мамина улюблениця, — байдужно кинула старша й відвернулася до дзеркала.

Андромеда тільки більше нашорошилася. Белла мала звичку прикинутися, наче втратила інтерес, перед тим як зробити капость.

— Не чіпатиму її, хоча вона й мріє опинитися на моєму місці, — Белла кинула лукавий погляд на відбиття Андромеди в дзеркалі, — особливо вона хотіла б опинитися в ліжку Рудольфуса, мала шльондра.

— Не кажи так про неї! — Андромеда мимоволі скривилася в нападі огиди.

Белла засміялася з неї.

— Які ми ніжні пташечки, — закотила очі вона.

Андромеда стиснула губи в тонку лінію. Вийти вона не наважувалася суто щоб не обертатися спиною до Белли. Так і стояла, як якась заручниця.

Белла неквапом поправила прикраси, зачіску, одяг, підморгнула Андромеді і підкреслено повільно проминула її. Андромеда постаралася якомога природніше повернутися так, щоб не бути до спиною до сестри. І тільки коли та вийшла, зрозуміла, що ще й затамувала подих.

Обдумавши ситуацію на самоті, Андромеда дійшла висновку, що Беллині підозри щодо закоханості Нарциси не марні, хоч і висловлені в абсолютно неприпустимій манері. Що ж до заяви про мамині методи виховання, то тут Андромеді лишалося тільки не замислюватися. Можливо, Белла просто бреше, бо їй подобається отруювати людські стосунки, а потім спостерігати, як вони руйнуються.

Андромеда постановила собі, що єдине, що вона може зробити просто зараз — це не лишати Нарцису саму. Щоправда, це викликало рішуче невдоволення в об’єкта нагляду.

— Чому ти всюди ходиш за мною? — наїжачилася наймолодша, цілий день не дуже вдало уникаючи товариства Андромеди.

Можна було б відповісти чесно. Тоді Нарциса побіжить до матері. Та й навіщо покривати Беллу? Але якась риса, яку сама Андромеда не могла назвати інакше як слабкістю, не дозволила їй здати Беллу малій. Треба подумати ще трохи, як вирішити цю ситуацію.

— Я просто намагаюся провести з сім’єю трохи більше часу перед тим, як перебратися жити деінде, — сказала Андромеда.

Нарциса насупила чоло.

— Навіщо тобі кудись перебиратися? — цілком щиро здивувалася вона.

Для наймолодшої погляди батьків завжди були непорушним законом, однак трохи дивувало, що до чотирнадцяти років це ані на крихту не змінилося. Панянка має жити в маєтку до самого заміжжя і крапка.

— Хочу пожити своїм розумом, — відповіла Андромеда і в контексті ментальної магії слова пролунали двозначно.

Але Нарциса цього не знала. Тепер вона поглянула на сестру так, ніби та божевільна.

— А зараз ти чиїм розумом живеш?

Вочевидь, вони говорили різними мовами.

— Ти вважаєш мене дурною, — сказала Нарциса.

Це прозвучало як констатація.

— Зовсім н…

— Ой, я тебе прошу, — закотила очі наймолодша. — Ви з Беллою вічно намагаєтеся вистрибнути зі штанів і довести всім навколо, що ви в татка кращі за синів.

Андромеда відчула, як гарячіють вуха. Нарциса буквально озвучувала її думки про Беллу, от тільки несподівано приплела і її саму.

— Ви обидві вважаєте себе настільки кращими за всіх навколо, що вам важко навіть уявити, що хтось хоче жити не так, як ви, — продовжувала Нарциса. — Мене цілком щиро влаштовує безтурботне життя, яке мені пропонують батьки. От і все. І це не означає, що я дурніша за тебе, Андромедо.

Перш ніж Андромеда встигла хоч щось заперечити, Нарциса підвелася й розправила сукню.

—  І так, я в курсі Беллиних талантів у ментальній магії, — довершила тираду Циса.

Андромеда отетеріла.

— Тому щоразу, як поряд немає дорослих, я використовую певну хитрість, щоб знати, чи не видалить вона якийсь мій спогад. Взагалі дивно, чому Імперіус вважається сильнішим за Забуттятус, йому принаймні можна як слід протистояти.

Андромеда була настільки ошелешена, що тільки змогла вичавити:

— Чому ти не розкажеш мамі?

Нарциса поглянула на неї. Її личко сьогодні було ще більш янгольським, ніж зазвичай.

— Ще не час, — мило всміхнулася сестра, рум’яні щічки округлилися, такі дуже хочеться вщипнути.

Легким кроком Нарциса пурхнула геть.

Тож на момент, коли почали прибувати гості, Андромеда перебувала у цілковитій прострації. Обидві її сестри виявилися для неї незнайомками, що прикидалися кимось іншим. Це було важко осягнути отак швидко, тому Андромеда лише чемно всміхалася гостям, а сама намагалася перетравити реальність, з якої зсунувся шар звичного ландшафту. По суті, перед гостями вона теж грала роль: скромної сестри Блек, прісної й нудної, тоді як у душі її бушувала буря.

Втім, коли в товаристві з’являвся Альфард Блек, усім решта можна було не напружуватися щодо підтримки світських бесід. А заразом і не сподіватися на увагу. З їхньої гілки Блеків Альфард був наймолодшим, значно молодшим за Вальбурґу й татка, тож це був з дитинства головний пестунчик, а тепер заворожував усіх своєю енергією й авантюризмом. Альфард багато подорожував по світу, в нього завжди був запас свіжих історій і сам він видавався Андромеді ковтком свіжого повітря.

Цього разу він оповідав про грецький острів Корфу, де провів чудові півроку. Гостей заворожував його хист до оповідок і якоїсь миті Андромеді вже здавалося, що це вона плаває у нічному морі з дельфінами й милується люмінісценцією на воді. 

— Мене там постійно розважав пан посол, — докинув Альфард. Чомусь на цих його словах Вальбурґа й бабуся дуже напружилися. Альфард наче міркував, як повести розмову далі, і лице його було хитрим.

— Так от, у пана посла є дивне хобі, — продовжив він. — Якось сиділи ми в його кабінеті за кавою, аж тут він як скочить, як ухопить рушницю і підбігає до вікна.

Вальбурґа з бабусею розслабилися.

— Стрель! Я, їй-мерлін, подумав, що він просто пристрелив котрогось маґла.

Товариство засміялося, а Андромеда докірливо поглянула на дядька — все ж таки Блек є Блек.

— Але ні, — вів далі той.

— Він стріляв по горобцях? — знуджено спитала Нарциса. Вона мало не єдина мала імунітет проти харизми дядька.

Альфарда слухали навіть діти, й серед них іменинник, який взагалі-то страждав невиліковним шилом в одному місці. Та зараз Сіріус втупився у дядька, стискаючи в руках його подарунок — джарва, сотворинку, схожу на тхора. Вальбурґа була не в захваті від цього подарунка й весь вечір косилася на звіра.

— Ні, — всміхнувся Альфард. — Пан посол мав великий сантимент до котів. А на острові їх незліченна кількість! Вони хворі, плюгаві й вічно голодні.

Андромеда вже зрозуміла, до чого він веде.

— Їх стільки, що нема як дати їм ради. Тож пан посол вирішив піддавати їх, так би мовити, евтаназії, щоб не мучилися.

Так, Блек є Блек.

Чоловіки зареготали, жінки наморщили носики. І тут джарв вирішив виправдати підозри Вальбурґи щодо його особи. Річ у тім, що ці сотворинки пристрасно полюбляють певний шар людської лексики.

— Сука блять, — висловився звір.

Вальбурґа побуряковіла від обурення, Сіріус захоплено зареготав, а інші діти зачаровано округлили роти. Вибухнув скандал, тобто зустріч Вальбурґи й Альфарда йшла за усталеним сценарієм. Це була вдала нагода, щоб прикинутися, наче болить голова, і втекти зі свята.

За півгодини Андромеда з Піксі під пахвою успішно вислизнула через сад. Вона почувалася грандіозною порушницею правил (якою ніколи не була, звісно). Вона все прискорювала крок, аж поки не перейшла на біг. Піксі у захваті летів поруч, радісно погавкуючи. На якусь мить Андромеда уявила, що вони біжать крізь оливковий гайок і от-от внизу вигулькне море, що виблискуватиме флуоресцентними вогниками.

Здається, в голові назрівала ідея, але Андромеда обдумає її як слід згодом.

Вдома у Скамандерів теж було велелюдно: нагодилися їхні діти з онуками. Здавалося, всі вони говорили одночасно. Ларрі був письменником, його другий роман потроху набирав успіху і він, схоже, був рішуче налаштований увесь вечір посвячувати всіх готових слухати і ні в таємниці письменницької майстерності, а особливо письменницьких мук творчості.

— Іноді можеш сидіти годину за годиною і нічого не спадає на думку, ані одного словечка нормально не напишеться. І так увесь робочий день, — говорив він.

— Ми зрозуміли-зрозуміли, — піддакнув другий брат, Леслі. — Щоб бути письменником, потрібна залізна дупа, щоб довго сидіти.

Їхня сестра Марго й найменший брат Джаред безжалісно зареготали. Тут усі були гострі на язик, однак Андромеда почувалася несподівано затишно. Було помітно, що насправді сім’я дружна і підколюють вони одне одного з любов’ю. Тед Тонкс вписувався в їхнє товариство як рідний. Він умів знайти цікаву тему для розмови з кожним, навіть до творчого ниття Ларрі ставився з розумінням. А ще він чудово жартував: був з тих людей, які кажуть дотепи з абсолютно серйозним лицем.

Андромеда так багато сміялася, що аж щоки боліли. Тонкс час від часу позирав на неї, наче перевіряв реакцію на його жарти, і Андромеді робилося так чудово на душі від його поглядів. Вони сиділи зовсім близько за тісним столом Скамандерів і раз по раз торкалися ліктями. Від цих цілком невинних випадкових доторків по тілу Андромеди пробігав струм. Вона вже цілувалася з кількома хлопцями, а з Барті Кравчем минулої весни вони дійшли до ганебного кінця, після якого Андромеда думала, що ніколи нічого не захоче. Але зараз почувалася так, наче переживає найінтимніші миті свого життя, а це ж навіть не секс! Тонкс був так близько, що вона бачила, як крізь шкіру відсвічує синюватим завтрашня щетина на щоках, а ще відчувала ледь вловний запах піни для гоління, який їй неймовірно подобався з самого дитинства. 

Андромеда сиділа як на голках, тож для неї стало справжнім полегшенням, коли раптом на стіл з вереском і шипінням скочив кнізл Скамандерів, за ним  — другий, а тоді запхався й Піксі, захоплений переслідуванням двійці.

— Піксі! —  заволала Андромеда й скочила як ошпарена.

Тарілки було перевернуто, недоїдки сипалися під стіл, де їх негайно підбирали Роджер із третім кнізлом.

Скамандери реготали, водночас намагаючись опанувати звірячий хаос, Піксі шаленів, один із кнізлів вистрибнув на люстру й тепер світло у приміщенні миготіло в такт розкачуванням звіра. Другий кнізл вистрибнув Андромеді на плече, а звідти  — на штору, і Андромеда ледь не полетіла сторчма від несподіванки. Якби Тонкс не підхопив її. Його рука опинилася на її талії, а за мить він смикнув дівчину вгору в польоті і вона вперлася йому в груди.

— Як ви? —  спитав Тед.

Очі в нього були блакитні, а губи пухкенькі, з такою спокусливою ямкою посередині. Люстра, яка коливалася з шиплячим на ній кнізлом, то освітлювала обличчя Теда, то ховала в напівмороку, підкреслюючи вилицю й блиск очей.

І тут Піксі вкусив Ньюта Скамандера, який не полишав спроб зігнати його зі столу.

 

***

— Ти поганий-поганий круп! — шпетила Андромеда Піксі дорогою додому.

Піксі особливо не прикидався, що слухає її: радше чекав можливості чкурнути вперед у товаристві Роджера.

— Він просто занадто збентежився, а Ньютова рука невчасно опинилася поблизу, —  сказав Тед.

Піксі не єдиний, хто збентежився. Андромеда все ще відчувала сором перед паном Скамандером, хай той і не образився на укус. А ще вона все ще відчувала вагу долоні Тонкса на своїй талії, коли той підхопив її біля столу, хоча зараз вони йшли на пристойній відстані одне від одного.

— Так, це моя провина, що він кусається, — зітхнула Андромеда.

— Йому просто треба потренуватися не зважати на котів, — сказав Тед. — І буде найчемніший звір на світі.

Піксі з розгону перестрибнув через Роджера і вони понеслися двома прудкими тінями серед кущів вересу.

Запала мовчанка. Не така, від якої панічно шукаєш, що б сказати. Принаймні для Андромеди це було затишне мовчання. Місяць ледве освітлював Тедове лице і, хоча уява жваво домальовувала ямку на його губі, загалом так було простіше.

Біля хвіртки вони не одразу змогли впіймати Піксі й Роджера, які зовсім не втомлювалися гратися.

— Схоже, вони заприятелювали, —  виснував Тед, коли спаніель нарешті чемно сів біля його ноги.

Піксі зрозумів, що йому тут більше ловити нема чого, і зашкрібся у хвіртку.

— Вечір був гарний, — сказала Андромеда.

— Так, —  закивав Тед.

Вона ще мить постояла, напівсвідомо поправляючи пасмо волосся, а тоді набрала в легені повітря перед тим, як попрощатися.

— Це ж не було незручне мовчання? —  раптом спитав Тонкс.

Андромеда завмерла, вражена подібністю їхніх думок.

— Принаймні мені мовчалося цілком комфортно, — напівіронічним тоном сказав Тед, явно щоб не здатися смішним.

Нічого не зважуючи, Андромеда ступила до нього і поцілувала. Почувалася так невимушено, ніби цілувала його мало не щодня. Навіть провела язиком по тій прекрасній ямці на нижній губі. Зазвичай вона не проявляла ініціативи з хлопцями, однак сьогодні це було найправильнішим рішенням вечора. Чи літа.