Це було жахливо.День,який приніс багато болю і в той же час полегшення.Навколо змішався шум з безкінечних криків і сліз,та вил,які стукали об сиру землю.Другі були протистувальники,це не ті люди,яким властиво піддаватись емоціям,вони жадали правосуддя,кари,смерті.
-Великі Стихійні,почуйте наш біль!Покарайте цю демоницю,зробіть з нею теж саме,що вона зробила з нашим народом.Вона не заслуговує легкої смерті!
Жінка бальзаківського віку впала навколішки перед трьома високими постатями та обійняла ноги одної з них,благаючи про справедливе покарання.Її обличчя було суцільним океаном горя,а очі перетворились у скляне байдужжя - вона все виплакала.
-Подивіться на мою руку,-вона піднялась та протягнула до жіночої постаті посинілу долоню на якій зразу кидався в очі довжелезний шрам.-Це все вона.Я лиш захищала свою дитину,а вона її вбила!
-Прошу вас,встаньте,-чоловік з грубим голосом і довгим темним волоссям обережно взяв жінку за плечі і зрівняв її з своїм ростом.-Забудьте про ці всі жахіття,що відбувались,ми зробим так,щоб Агнесса ніколи і нікому більше не заподіяла зла.
-Стихійна буде покарана найсуворішим способом,-продовжила жінка.
-Яким?-бідолашна бігала наляканими очима по трьох.
Жінка посміхнулась,але зрозумівши,що її посмішка недоречна вмить сховала її за маскою байдужості.Це була Морана,повелителька стихії води,що вийшла з глибин океану.Її чорне волосся,мов хвилі постійно розвивалось у повітрі,нагадуючи морські водорості.Смарагдове одіяння,яке ілюзорно робило форму сукні, обрамляло фігуру,акуратно розглягаючи по всіх вигинах,мов тоненький шовк.Шкіра бліда,руки довгі та тонкі,з яких лились краплі океанських вод.
-Стихійні - це духи,їх не можливо вбити,-продовжила Морана.-Але якщо він намагається діяти проти природи,то єдиним варіантом його вбивства стає самостихійне знищення.
Жінка,не зрозумівши ні слова,знов забігла очима по стихійним,але на цей раз вже зацікавлено.Її погляд впав на чоловіка зліва,того самого у якого волосся впадало до самих бедр,деякими пасмами прокручуючи фігуру.Веласто був стихійним землі,дитям природи,поцілований польовими квітами,лісними деревами та садовими травами.Він був складений зі всього живого,був подихом матінки Природи,її тілесне втілення,зліплене неторкнутим і живим.Так можна і описати його одяг:лляна сорочка,поверх якої була одягнута тканнина портупея коричневого кольору.Кисті обрамляли шнурівочні браслети аж до самих ліктів,що робило подобу деяких аксесуарів.Масивні чоботи прикрашали ноги,але брутальний образ балансували маленькі квіти,які то зникали,то зʼявлялись на брюнетній бороді.
Висмикнувши мініатюрну ромашку з волосистого покриву,Веласто помістив її на посивілу голову незнайомки.Вона вмить підняла очі,переключаючи увагу на мимовільне диво.
-Тепер Ви можете звертати увагу на такі,здавалось би,дрібниці і жити спокійним життям.Ми гарантуємо Вам безпеку та відстутність страху.Агнесси більше не буде.
Вила різко загупотіли по землі,пришвидшуючи ритм.Великі переключили увагу на натовп - люди зустрічали четвертого стихійного.Вони волали,намагались прорватись до нього,але охорона стримувала божевільний народ.
-Справедливість,справедливість!-кричали вони.
-Повісьте її.Заріжте!Відрубайте голову проклятій суці!
-Ні,ні!Дайте нам її.Віддайте нещасним людям,ми самі з нею розправимся.Зробимо теж саме,що вона зробила з нашими дітьми!
Стихійний ігнорував слова людей.Здається він один відрізнявся від своїх колег тотальною холоднокровністю.Його волосся навіть не ворохнулось від постійного шуму та рваних рухів народу,воно було подібно хмарі:закручене у сірі клубки та текстурою схоже на вату.Густав впевненим кроком рушав до стихійних,час від часу віддьоргуючи білосніжний плащ від нахабних постатей.Желізні чоботи,які блищали на ходу,віддавали різким поривом вітру,струшуючи з землі найдрібніші організми.Йому було достатньо махнути рукою,щоб викликати протяг,але він стримував себе.Густав був останнім Великим,повелителем повітря,безпристрасним,проте справедливим стихійним.
Чоловік зупинився навпроти подібних та промовив:
-Час прийшов.
Натовп знову закричав.Веласто обережно помістив жінку у безпечну зону,перед тим погладивши ту по голові.Вона не відпускала його руку,приголубилась до неї,адже відчувала спокій.
-Я вірю Вам,-прошепотіла вона.-Настав час суда.
____________________________________
-Хі-хі,хі-хі.
-Ти мене виводиш з себе,блазню.
-Король Фредерік,це буде шоу,правда?
Зліва від деревʼяної конструкції розмістився трон короля під балдахіновим дахом.Бордові штори спадали до самого низу,красуючи на собі герб королівства «Бастор» з різноманітними узорами та чотирма елементами стихій.Під ними були вишиті людські руки,які підтримували знаки,що означало абсолютно рівність і дружбу між стихійними і людьми.Король Фредерік задумливо погладжував підборіддя час від часу відмахуючись від набридлового блазня,який ніяк не міг всидітись на місці.
-Кров!Кров!Буде багато крові!Хі-хі,хі-хі,-його шапка похитувалась в різні сторони,викликаючи дзвінкий звук бубонців.
Фредерік кинув роздратовний і злий погляд на чоловіка трохи молодшого за нього.Той вмить затихнув,знаючи,що буває за непослухання.
-У Могутніх немає крові.Ти знаєш,що їм замість неї служить власна стихія,-роздратована мовив король.
-Просто хотів додати веселощів,Ви такий зосереджений останнім часом.
Король посміхнувся.
-Не можу повірити,що вбивцею весь цей час була Агнесса,-він кинув погляд на стихійних.-Я то думав,що це хтось з наших.Думав,що вони не здатні на таке.Все таки це не люди.
-Що тепер буде з стихійними?-запитав блазень.
-Довіряти їм більше не можна.Невідомо,що іншим взбреде в голову,може вони захочуть почати геноцид людей,як тобі таке?
Блазень театрально затремтів губами,ховаючись за балдахін.Нервовий чоловік комкав тканину і плакав,щоб заслужити увагу короля,але той то знав,що це все його хитрощі.
-Перестань,-він махнув рукою.
-Буде війна.Буде війна!Аааа,-закричав блазень.-Війна!!!
-Закрий рота!
-Аааа.
Плач блазня стихнув,коли над ним нависла грозлива висока тінь.Густав ввічливо поклонився перед королем,а той у відповідь лиш злегка схилив голову.Повітряний хмикнув,здається,вже здогадувався до чого йде.Після злочинів Агнесси люди почали зневажати стихійних,незважаючи на те,що завдяки ним зʼявились мади - напів маги,напів люди.Це були діти і внуки союзу людини і стихійного.Саме тому Могутні вирішили прийняти людиноподібну форму,щоб дати можливість жити і розмножуватись тим,хто може продовжувати їхні благі діяння.
-Король Фредерік.
-Слухаю Густав.
-Все готово до церемонії.Вогняна чекає на покарання.
Фредерік ще раз глянув на стихійних,потім на деревʼяний подіум,тоді зупинився на людях,які затихли в очікування великої страти.Не було жодного сумніву - вона заслуговує на це.
-Починайте,-король махнув рукою до входу,а Густав ще раз поклонився.
-Приведіть Агнессу до місця її страти.Суд оголошую відкритим!
Слова Густава прозвучали громом.Небо вкрилось сірим туманом,змушуючи хмари злитись до купи.Ще трохи і пішов би дощ,але Морана не дозволила - вогонь і вода не повинні контактувати одне з одним.
Гнів людей і стихійних перетворив погоду у суцільну ахінею:фіолетові блискавки пронишпорили скрізь кожну захмареність,крізь кожне деревце,і навіть прокралося до землі.Клубки ґрунту почали вилазити наззовні,це не пройшло мимо уваги Веласто - одним ударом ноги він змусив землю заспокоїтись.
-Ведуть,ведуть!-заверещали жінки.
-Відьма,відьма!Подивись нам в очі!-кричали чоловіки.
З-за високих деревʼяних воріт виринули три фігури:два велетня,особисті охоронці короля Фредеріка,які були найвищими людьми у Королівстві,а поруч з ними жінка з яскраво-рудим волоссям,кінцівкі якого палахкотіли полумʼям.
Ступивши крок,жінка навіть не намагалась видертись з-під чарівних кайданів,які перекривали рух ніг,задля безпеки людей.Вона рухалась повільною ходою,а охоронці стримували руки,подекуди гасячи від вогню власні сорочки - одяг Агнесси складався з полумʼяної сукні,язички якого слугували захистом від торкань.
-Потаскуха.Була б ти людиною,я б тебе так віддрав,що страта здавалась би тобі пелюстками троянд!-гаркнув чоловік,плюючи їй в обличчя.
Слини вмить загасились.
Велетні стримували рухи народу,щоб ті не обпеклись і не завдали передчасної смерті.
-Сука проклята,-з рота невідомої виходила піна,а кінцівки руки зігнулись в неприродній позі.-То ти зі мною зробила,ні один знахар не може вилікувати.
Агнесса посміхнулась,але не підняла голови.Ця жінка помітила це,почала репетувати,вимагати,щоб стихійну повернули лицем до неї.
-Дайте я гляну на неї.Нехай потвора подивиться на своїх жертв перед смертю.
Валетні глянули на короля,той втомлено кивнув.Постать Агнесси опинилась навпроти жінки.
-Підніми голову,відьмо!
Вона знов посміхнулась,але на цей раз послухалась.Піднявши голову,жіночка взялась за серце,падаючи до низу.Небайдужі втримали її,змусили стояти на ногах рівно,щоб не здатись слабкою перед вбивцею.
-Сама ж попросила,щоб я підійшла,а тепер непритомнієш?-засміялась вона.-Блядська баба,треба було тебе тоді добити і вирвати твої кишки.Я б намотала собі на шию,як намисто,і хизувалась своїми друзям.
Жінка заохала.Народ почав перешіптуватись,від сміливості і сліду не лишилось,тепер вони опускали голови перед Агнессою.Боялись.
-Слабкі потвори.Та якби я довершила свою справу до кінця,зараз би ви були на моєму місці,-вона зареготала,викликаючи танці полумʼя в очах.
-Замовчи Агнесса,-гаркнула Морана.-Ти сама собі підписала смертний договір.
-Воду не питали,-рявкнула вона,перевівши повільно погляд на стихійну.-Думаєш можеш загасити мене?
-Люди і стихійні - рівні.Ми повинні були нести баланс у Бастор,допомагати один одному,плодити мадів,щоб бути однаковими за могутністю.Ти ж вирішила,що панувати повинні тільки стихійні.
-Тому що так і є,дурепа.Ми навіть фізично більші,а це вже признак домінантності.
-Помиляєшся,-продовжив Веласто.-Ми би були лідерами,якби зʼявились раніше за людей,але ти знаєш,що на світ одночасно ступила нога стихійного і людини.Ми повинні були йти плече в плече.
Агнесса закотила очі.
-А ти завжди був нудним,тебе навіть слухати не хочеться.
Веласто насупився,стримуючи земні кулаки.Земля задрижала,і вогняна відчула це.
-Розізлила земного,-засміялась вона.-Але це твоя слабкість - бути занадто добрим.Попускав все малим богоподібним,навіть якщо вони йшли на страшні вчинки.І це я така погана?Я просто хотіла дитину.Навіть найшла собі чоловіка,а він виявився безплідним.Хіба ж я стерва,щоб кинути його лиш через те,що якась людська функція у нього не працює?Тому я вирішила звернутись до Диявола,щоб він допоміг створити маленьку радість,і він погодився,якщо я в замін принесу йому в жертву кілька людей,правда Фредерік?
-Брехлива сука…-процідив він.-Ти вбила понад ста людей,ще кілька десятків покалічила,залишила матерів без немовлят.Ти божевільна психопатка!
-От так ти мене кохаєш,Фреді…-вона комічно надула губи.-Ти ж сам хотів спадкоємця,і я народила,а ти вбив його!
-Ти народила Люцифера!Дитя Сатани.Могутнє,зле,ненависне немовля,яке в майбутньому запропастило би весь Бастор та навіть Всесвіт!Господи…що ти наробила.
-Досить,-Густав відчинив ворота до подіуму.-Ведіть її.
-Ей,Густав,-вона затормозила пʼятками та вирвалась з хватки охоронців.-Хотіла давно тобі сказати,що ти мій улюбленець .Якби ти був людиною,я б вийшла за тебе заміж.Впевнена,що ти у ліжку Бог,-Агнесса пристрасно прикусила губу,чим викликала агресію у Повітряного.
Люди зацепеніли від страху,навіть не дивуючись інтимним подробицям Стихійних.Деякі не переставали плакати,але затуляли рота від надлишніх емоцій.
-Не можу сказати тобі того ж,Агнесса.Ти повинна була доповнювати наш квартет,а не очорняти його.Тому,не залишаючи вибору,ти будеш спалена вогнем.
Агнесса округлила очі.Зрачки забігали по місцю страти і по Густаву.Його обличчя було серйозним,руки складені у задній замок,випираючи до переду впевнену поставу.
-Покидьок…
-Боїшся?Невже?
-Я вбʼю тебе.Тебе,Морану,Веласто…всіх вас позабиваю.
-Негайно до вогню!
-Ні!Ні!
Агнесса виривалась,але велетні вже вхопились в її кайдани.Жінка підстрибувала,намагалась вирватись,але громадні руки одного з охоронців штовхали її до переду.
-Потвори,-кричала вона.
Язики полумʼя стали активніше рухатись вздовж фігури.Намагались пробратись до чоловіків,але кайдани блокували її сили.Люди нарешті вирвались з бульбашок страху,почали кричати,стукати вилами,плюватись у неї,кидати камінням.Почалась габела,апокаліпсис,трагедія.
-Здохни,здохни,здохни!
Весь Бастор заполонив крик болю і ненависті.Навіть Морана прошепотіла:
-Помри в муках.Ти заслуговуєш на цю смерть.
Постать Вогняної,вигнута в колінах,щодуху вередувала,поки Густав привʼязував її до стовба.
-Дмухнеш в мене перед смертю?-зареготала вона,облизуючи губи язиком.
Густав проігнорував її слова,запалив стальний факел.Спочатку він певний час спостерігав за тим,як горить вогонь,а потім повернувся до Агнесси,яка вже не сміялась так сильно,як кілька секунд тому.
-Почнемо,-мовив він,і кинув факел їй у ноги.-Читайте указ!
Агнесса заверещала від болю.Нічого не може бути гіршим,ніж знищення власною стихією,це посягання на себе ж,а якщо хочеш себе вбити,значить ти значно нагрішив.Ти позбавляєш Всесвіт своєї могутності,ставиш на собі печатку злочинця.Ти суцільна чорна субстанція,яка складається з ненависті,вбивств,жадібності та вульгарності.
-Відпусти мене!-кричала вона.-Відпусти,покидьок!
-Читайте указ!-повторив Густав.
Маленький чоловік з круглою шапочкою,де було вишито герб Бастора,став перед деревʼяним подіумом та розгорнув запечатаний пергамент.
-Іменем Короля Фредеріка,я заявляю,що…
-Що ти заявляєш,дрібна потвора,-перебивала вона.-Засунь собі той згорток в таку ж дрібну задницю.
Чоловік перевів наляканий погляд на короля,а той лиш відповів йому декільками плесканнями по трону.
-Іменем Короля Фредеріка,я заявляю,що Агнесса,колишня повелителька стихії вогню,звинувачується у десятках вбивствах,жертвоприношеннях,та поклоніннях Дияволу.Власними руками вона вночі викрадала новонароджених немовлят та віддавала у руки самим чортам.Тим,хто намагався перешкоджати їй,влаштовувала смертельні катування.Свої злодіяння Агнесса пояснила,як добрі і благородні,проте вбивства ніяк не можна виправдати,а тим більше вибачити.Наказом короля я оголошую покарання Стихійній - стратити вогнем до попелу.Найгірше з всіх найгірших покарань для Могутніх!Стратити!
-Стратити,стратити,стратити!-підтримав народ.
Охоронці взяли ще по декілька факелів і не гаячи ні секунду запалили навколо Агнесси.
З кожним криком «стратити» статура Вогняної почала плавитись,її крики впроваджувались у кожне людське серце та віддавало гіркотою.Люди готові були танцювати на їі кістках,яких не існувало,готові були спостерігати за цим жахом,без долі моральності.Справжній жах вони вже пережили,коли побачили гору трупів своїх дітей на гірській місцевості.
-Помри,-сказав Густав.
-Кляті створіння,-заговорила Стихійна на останніх парах.-Я вже на крок попереду.Диявол візьме мене під свою опіку,і якщо не я,то мій дух в тілі іншого повернеться у Бастор.Ха-ха,чуєте?Я повернусь ще могутніша,ще жорстокіша,і неважливо коли,я помщусь кожному із вас.Ха-ха-ха…
Люди ахнули.Матері ближче притиснули до себе дітей,боячись,що навіть горюча Агнесса дістанеться до них і жорстоко розправиться.Проте вогонь вмить потух.Спочатку її обвуглена фігура деякий час не ворушилась,але варто було Густаву підняти руку,як попел вмить здійнявся у блакить світанкового неба.
Тишу порушила та сама жінка,яка припала до Стихійних перед початком церемонії.
-Це правда…правда,що вона сказала?Вона повернеться?Цей жах ніколи не скінчиться?
Морана і Веласто переглянулись.Вони знали відповідь,але оголошувати її не наважувались.Нехай кілька століть люди точно будуть впевнені в абсолютному спокої.
-Невже це все закінчилось,-мовив Фредерік.
-Бастор розгортає нову сторінку,-посміхнувся Густав.-Чисту,незаплямовану сторінку.
Але чи настільки правдиві були його слова?