Банка з чорними скорпіонами

Андромеда ходила кімнатою взад-вперед з трьома конвертами у руках, не наважуючись їх відкрити. В конвертах було доленосне, тобто відгуки на її резюме. Перші в її житті відгуки на її резюме. Піксі процокотів кігтиками по паркету слідом за нею, а тоді вхопився зубами за пасок халату, що перекосився і недалекоглядно звисав аж до землі.

Андромеда смикнула за пасок раз-другий, та Піксі й не думав пускати, навпаки, войовничо загарчав і помотав головою.

— Так, ти героїчно рятуєш мене від змії, — погодилася Андромеда і заходилася далі намотувати кола.

Піксі вперся ногами, однак пасок застряг у петельці і тепер сотворинка ковзала підлогою за Андромедою. Це дещо сповільнювало її нервовий променад. Андромеда зітхнула, відкрила перший конверт і на одному подиху прочитала.

 

Щирі вітання, панно Блек!

Ми переглянули ваше резюме, варте всіляких похвал. Вражає середній бал! Проте змушені повідомити, що ми отримали надзвичайно велику кількість відгуків на нашу вакансію і вимушені відхилити вашу кандидатуру. Зичимо вам щонайшвидшого старту вашої кар’єри.

З повагою, агенція «Локвуд і К»

 

Андромеда закусила нижню губу. Теоретично вона розглядала варіант, що їй відмовлять, однак зіштовхнутися з цим на практиці було значно болісніше, ніж вона очікувала. Андромеда знову набрала побільше повітря, щоб кисневе багатство притлумило паніку мозку, і розпечатала другий конверт.

 

Вітаємо, панно Блек!

Ми були раді отримати ваше резюме…

 

Тут серце Андромеди в надії тьохнуло.

 

…нам завжди приємно, коли нашу агенцію не оминають увагою такі блискучі випускниці школи чарів і чаклунства Гоґвортс, однак…

 

«Та ж Мерлін!» — притупнула ногою Андромеда.

 

…конкурс на посаду виявився вельми багатолюдним і ми вимушені з прикрістю повідомити вам про відмову. Щирі сподівання, що ви якомога швидше знайдете працю вам до серця.

 

Спантеличення Андромеди зростало. Дві відмови з трьох. Обидві контори хвалять її, але не беруть. Що ж… Вона відкрила останнього коверта й одразу ковзнула поглядом в кінець листа.

 

Сподіваємося, ви знайдете гідну посаду.

 

Сама не помітивши як, Андромеда опинилася біля ліжка і рухнула туди, немов мішок картоплі. Нікчемний мішок картоплі. Нікому не потрібний, жалюгідний, не затребуваний на ринку праці мішок гнилої картоплі. Андромеда скривилася. Хотілося заплакати, але щось не дуже виходило. Добре, що вдома ніхто не знає про її спроби влаштуватися на роботу. Дід і батько вважали, що їй це зовсім ні до чого, вона може бити байдики, а потім вийти заміж та й по всьому. Але Андромеда не хотіла залежати від них (ну принаймні не повністю). А ще вона була відмінницею й визнаною розумахою.

— Повірити не можу, що в мене три відмови! — зло сказала вона.

Піксі застрибнув на ліжко й, шалено махаючи хвостами, почав лизати їй лице.

Андромеда ухилилася, підхопила сотворинку під пахву й вирішила перевірити обстановку вдома.

Внизу все ще царював рейвах. Сімейство весь день готувалося до дитячого свята.

— Все має бути ідеально! — лунав голос бабусі Меланії. — Я хочу засліпити гостей блиском нашого дому!

— До чого це все? — горлав у відповідь дід Арктурус. — Можна було одразу все тут розбити. Зграя малолітніх мародерів у моєму домі, що може бути гірше?

— Ми відсвяткуємо день народження нашого старшого хлопчика як слід, — вперлася бабуся. — Дім наповниться дитячим сміхом, будуть ігри й ласощі!

— Йому буде десять років! — кректав дідусь. — Теж мені свято!

— Наступного року дитина вже піде в Гоґвортс, і все! Дитинство закінчилося! — драматизувала бабуся.

Андромеда наблизилася до сходів униз саме тієї миті, коли Сіріус, який зачаївся між поверхами, вистрілив з рогатки, цілячись у посуд, що летів до святкової трапезної.

— Ах! — почулося знизу. Навряд чи цей звук видала тарілка. — Хто це учворив?!

Сіріус кинувся бігти сходами ще до того, як діду вдалося розгледіти кривдника.

— Ах ти, мерзотнику! — Арктурус понісся вслід, прагнучи помсти. — Малолітні мародери, от хто твої онуки, Меланіє!

Реґулус, нічого не підозрюючи, спускався вниз, перестрибуючи через дві сходинки.

— Тримай! — Сіріус кинув йому рогатку.

Андромеда закотила очі. Малий машинально зловив кинуте і поки розгублено витріщався на рогатку, нагодився дідусь.

— Попався! — він схопив Реґулуса за вухо й викрутив.

— А-а-а! — запищав Реґулус. — Це все Сі-і-іріус!

— Дідусю, стривай! — Андромеда побігла вниз.

З чималими дипломатичними зусиллями їй вдалося і визволити вухо Реґулуса, і не здати падлюку Сіріуса, який спостерігав за видовищем, самовдоволено шкірячись. Ще одним сходовим маршем вище на дійство глипала Белла.

— Треба було здати цього лайнюка, — дала свою експертну оцінку подіям старша сестра, коли Андромеда впіймала Сіріуса і потягнула за руку до дитячої.

Реґулус тим часом у сльозах втік надвір. Певно, знову сидітиме в бур’янах попідтинню.

Андромеда закрила за собою двері до дитячої і нахилилась до Сіріуса, який все ще шкірився без всякого каяття.

— Дякую, що прикрила, — проспівав він.

— Я все ще можу розповісти діду правду, — суворо сказала Андромеда. — Ти маєш вибачитися перед братом.

Посмішка з’їхала з обличчя Сіріуса. Чисто личинка Белли росте.

— Ти повівся з ним погано, тому маєш попросити вибачення, Сіріусе. Ти ж не хочеш бути таким, як Белла?

Сіріус ошелешено кліпнув очима. Андромеда добре знала, що старшої кузини він терпіти не може попри їхню схожість.

— Вона теж вічно скидала провину на нас із Цисою, — Андромеда не те щоб брехала, але метою було зачепити його порівнянням з Беллою. — Вибачся перед малим, інакше ми більше не друзі.

Сіріус насупився. На його обличчі яскраво проступила боротьба між неприязню до Белли і безжальним егоїзмом до Реґулуса.

— Добре, вибач, Енді.

— Ще раз: пробачення попроси у Реґулуса.

— Гаразд. Хочеш, я скину на Беллу какобомбу?

Андромеда порснула зі сміху.

— Ні, не хочу! Я хочу, щоб ти не брав з неї прикладу, а не навпаки.

Судячи з вигляду хлопчика, він докладе певних зусиль, наскільки вистачить його уваги й самосвідомості (не набагато).

Повернувшись до своєї кімнати, Андромеда застала там саму Беллу.

— Слухай, маєш покурити? — як ні в чому не бувало спитала та, навіть не вибачившись за вторгнення.

Андромеда красномовно підвела брови.

— Обіцяла Рудольфусу кинути, але в цьому домі без сигарет нестерпно, — пояснила Белла.

Андромеда відчула лиху спонуку відмовити, та потім змилосердилася. Вона сунула руку під пухкий матрац і витягнула на світ сріблястий портсигар. Сама вона рідко курила, однак пригощання ними часом ставало в пригоді, коли їй щось треба було від однокурсників. Дуже дешева шкільна монета, адже Андромеда просто потроху цупила сигарети в батьків.

Западали сутінки, тож коли Белла запалила вогник на кінці чарівної палички, той осяяв її обличчя півколом, відбився в очах, немов це в їхніх глибинах спалахнуло полум’я. Белла підійшла до вікна і затягнулася цигаркою, Піксі сховав носа під подушку.

— Ненавиджу дітей, — роздратовано повідомила старша. Помовчала, покусуючи губи, а потім раптово здригнулася.

— Що таке? — спитала Андромеда.

Вона зайшла за ширму і почала перевдягатися для вечірньої прогулянки з Піксі.

Белла нервово хихикнула:

— Уяви, що таке от створіння росте прямо в тобі дев’ять місяців, розпирає тебе зсередини. Це гидко. Ворушиться там…

Андромеда за ширмою закотила очі. Ну, головне, щоб Белла з Рудольфусом узгодили погляди на це питання, а так, то це не її справа.

Але Белла терпіти не могла, щоб з її поглядом не погоджувалися усі навколо.

— Не розумію, навіщо ти з ними морочишся, — з помітною претензією в голосі сказала вона.

Андромеда вийшла з-за ширми і просто знизала плечима. У неї не було настрою на суперечки. Останнім часом цього настрою не бувало ніколи — вона нічого не хотіла доводити старшій сестрі. Стоячи тут, посеред напівтемної кімнати, Андромеда раптом гостро відчула, як вони почужішали. Колись Белла була її незаперечним авторитетом, хай як несправедливо з нею поводилася, а тепер Андромеда бачила в ній тільки прірву егоїзму і тупу ксенофобію, приводи для якої Белла знаходила в усьому.

— Сіріус просто малий вишкварок, — Белла явно хотіла, щоб Андромеда тут і негайно припинила поводитися з кузенами по-людськи просто тому що.

Вона, до всього, вважала Сіріуса підступним демоненям, яке нібито ретельно планує всі свої витівки. На думку Андромеди, Белла йому лестила: насправді ж мізки Сіріуса працювали на чистому егоїзмі розбещеного хлопчиська. Не те щоб Андромеда вважала його примітивною істотою, просто він не замислюється довше тридцяти секунд. Іноді вона заздрила цій безтурботності.

— Ага, ти куриш!

Дівчата озирнулися. На порозі стояла Нарциса. На її обличчі світилося торжество.

— Я ж казала, що діти огидні, — повідомила Белла Андромеді, а тоді кинула наймолодшій: — І що?

— Я розповім Руді, — повідомила Нарциса, чим вразила Андромеду.

— Вперед, — недобре посміхнулася Белла.

Напевно, Андромеді варто було здогадатися, що та щось учудить. Нарциса розвернулася, щоб іти, і Белла швидко наставила на неї чарівну паличку. Андромеда не встигла нічого зробити.

— Забуттятус!

В Андромеди аж щелепа відвисла. Втручатися тепер не варто — тільки гірше зробить, тож їй довелося просто спостерігати, як малій стерли спогад і вона пішла собі геть.

— Ти здуріла?! — скрикнула Андромеда, щойно за молодшою зачинилися двері.

Белла здивовано підняла брови.

— Вона ще зовсім мала! Ментальна магія може завдати її мозку непоправної шкоди! — Андромеда не могла приховати шок.

Піксі скочив на ліжку й загавкав.

— Наша гівнючка постійно намагається посварити мене з Рудольфусом! — капризно повідомила сестра, немов ішлося про якусь дрібницю, а не про ментальну магію.

Яка ж вона… Вона значно гірша, ніж думала собі Андромеда.

— То може, припини постійно робити те, через що ви з Рудольфусом можете посваритися! — зневажливо запропонувала Андромеда.

Гарненьке личко Белли спотворила гримаса. Лють чи що то було, Андромеда розбиратися не стала. Вона свиснула Піксі й подалася надвір, не в змозі далі говорити з цією ідіоткою.

На заході ще палали останні червонясті відблиски сонця. Піксі пару разів бадьоро гавкнув у темряву й весело почимчикував між кущів. Андромеда намагалася швидкими кроками прогнати злість. Раптово вона відчула, наскільки їй тут все остогидло, хотілося забратися з дому, бути самій по собі, а не в цій банці зі скорпіонами.

У кущах вже метушилися вечірні феї, чиї стрункі тільця сяяли золотом, а крильця лишали на листі сяйливий пилок. У дитинстві Белла полюбляла ловити їх і відривати крильця, а коли вичитала у «Фантастичних звірах» про паталогічне марнославство маленьких істот, то дарувала їм уламки дзеркала і спостерігала, як феї скніють, не в силах відірвати очей від свого відображення, забуваючи навіть їсти. Відтоді Белла зовсім не змінилась.

Андромеда сама не зчулася, як опинилася біля хвіртки в кінці саду. Стояла, поклавши на неї руку, і гляділа в темряву.

Піксі зацікавлено заскавулів, працюючи хвостами.

— Ходімо, — погодилася з ним Андромеда.