*

«Сітка, вітка,
дуб, дубки — поставали козаки.
Шабельками брязь — вийди, князь.»

 

— Дибільна в тебе лічилка, Джисон.

— Ой, Чанбін, просто визнай поразку, — у кутку хтось зашарудів пакетами з мішурою.

— Нумо вдягай рога, Бін, — задоволено загомонів басом хлопчина, вдягаючи величезну вушанку, що неслухняно сповзала на очі. Чанбін сильніше натягнув головний убір друга, ховаючи ластовиння на щоках.

Юнак надув губки, поправив шапку та узявся допомагати іншим збиратися. У приміщенні, де пахтіло пилом, засобом для очищення автомобільних вікон та будівельною фарбою, стало шумно.

— Синмін не так сильно! Я ще хочу дихати, — хрипло видав хлопчик, на шиї котрого міцніше зав`язали шапку з “дурним” помпоном. У руках він тримав “дурні”рукавиці, на одній з яких висіла бірка “Чонін”.

— Хан Джисон знову щось коїть! — Синмін, обвішаний синьою мішурою, обернувся до хлопця, що наспівував на ходу придуману пісеньку та копався в мішку.

— З біса ти поклав туди всіляку хрінь? — відволікся від безперервного буркотіння біля замурзаного дзеркала “Рогатий”. Він постійно знімав та знову надягав шапку, приміряючи обруч з рогами. Наелектризоване волосся доповнювало образ.

— Я ж не зовсім дурко! Я усе спланував, — обурено відповів Хан, закручуючи кришку термоса, всередині якого чекав друзів свіжий чай. — Ось прийдемо ми до першої хати з пустим мішком, а хазяїни подумають, що ми лохи якісь. Не добре вийде!

— Дякую, Фелікс, — із рюкзака друга високий юнак дістав червону вовняну хустку, сховавши під нею волосся до плеч.

— Джисон, викинь непотрібне та скоріш вдягайся, — поруч старший друг почісує підборіддя під білосніжною несправжньою бородою, що мала кумедний вигляд у поєднанні з каштановими кучерями, що визирали з-під тоненької чорної шапки. — Хьонджін, давай поможу з хусткою.

— Сам впораюсь, дідусю Чан, — хихикнув хлопець, відмахуючись від тусанів приятеля. Перевіривши справність плівкового фотоапарата, той поклав його у розмальований олівцями чохольчик, що висів на шиї.

Ніс Біна почорнів від феліксових чорних тіней з блискітками. Зав`язавши надійніше бантики шнурівки чобіт з вдруге приклеєною підошвою, Джисон дістав з чохла синю гітару, що ззаду вкрита різними наліпками: від “пахучок” та “переливайок” до “сипучок”. Гараж наповнили звуки налаштовування інструмента.

— Виходьмо, дітки, — Чан через півгодини вийшов на вулицю, висмикуючи з коміру куртки бороду.

— Ох і холоднеча, — зубки Синміна трохи торохкотіли. Щоки юнака охопили долоні в “дурних” рукавицях, даруючи тепло.

Ворота гаражу гучно зачинилися. Прокинулись сусідські собаки. Залізна табличка “вул. Затишна, 11”, що висіла на цвяшку, захиталася.

— Диви, я дракон, — пихкає на морозі Джисон, викликаючи усмішку на обличчі з ластовинням.

— Дозвольте задокументувати, — Хьонджін розкрив об`єктив фотапарата, сфотографував костюмованих друзів. — Бін, зроби роги добріше, бо грошей мало дадуть.

— Пішли, — Чанбін сховав ключі у внутрішній кишені куртки.

Сніг, що вдень йшов величезними шматками, на вечір затих. Він поблискував під ногами та потріскував, лишаючись мокрим слідом на дорозі, яку нещодавно розчищав трактор. Зоряне небо вкрило індиговим покривалом поселення. Вдалечині з довгим скрипом гальмує на станції електропоїзд.

Попереду ведуть Со Чанбіна. Його руки в лижних рукавицях співають дзвониками, задаючи ритм пісні. За ним обмотані мішурою Кім Синмін та Ян Чонін горланять під гітару, що цвірінькала в руках Хан Джисона, котрий йшов за співаками. Далі, витанцьовуючи, стрибали Лі Фелікс та Хван Хьонджін, несучи на стрижні велику картонну зірку та іноді заплутуючись у різнокольорових стрічках, що висіли на ній. Процесію завершував Бан Чан, котрий, не поспішаючи, несе напівпустий мішок за плечами та басом підхоплює веселий спів молодших.

* * *

— Непогано працюємо, — гітарист зігріває змерзлі від гри на холоді руки, запхавши їх під каптур куртки Кіма, що ділить чашку чаю з Біном.

Чан, підкинувши на плечі напівповний мішок, шморгнув носом та вдивився у домівки попереду. Несильний зимній вітерець прогулювався вулицею, іноді грайливо пірнаючи за комір, пробираючись між пальців та шифоною торкаючись облич. У деяких вікнах видно тіні людей, що танцюють біля ще не прибраної ялинки. Десь відкрита кватирка випустила відлуння різдвяних пісень.

Бін закінчив з напоєм, підправив роги та пішов далі до будинку під номером 25. Вікна одноповерхової домівки були чорніші за вугілля.

— Там нікого нема, — припустив “дідусь”, коли Чанбін переклав дзвоники у ліву долонь, збираючись правою стукати. — Вони ж усі поїхали до родичів у гори.

— Він тобі не казав, що вирішив лишитись? — Со всміхнувся одним кутом рота та впевненно забарабанив по воротях кольору прілої трави.

— Виходьте, пане Лі! — сиреною пролунав голос Чанбіна, відбиваючись від снігу, хлопців довкола, ліса поблизу, від домівки попереду та неба вгорі.

Через хвилину заскрипіла стулка вікна. З нього, наче сонна черепаха, вилізла пухнаста голова з нерозкритими до кінця очами.

— Чого розкричався? — захрипіла непрокашляним голосом голова. Юнак продряпав очі та старанно роздивився гостей біля паркану.

— Мінхо, ну ти даєш, — хмикнув Бін, — колядувати до тебе прийшли, хазяїн.

Сонно простогнавши, Мінхо закрив вікно. Семеро друзів слухняно чекали його під воротами. Пару хвилин по тому старший Лі виповз на вулицю, нашвидкуруч закутаний у сіру толстовку на змійці. Легенький вітерець грав з його чубчиком, що визирав з туго затягнутого каптура. Зігнувшись, хлопак остаточно прокинувся на холоді та уважно слухав. Хлопаки почали пісню. Сотні побажань теплими сонячними метеликами цілували віха Мінхо через сіру тканину.

— Заробили, — хазяїн, задоволено всміхнувшись, дістав з кишень желейні цукерки. — Тільки пакет я для них не взяв.

— Я думав ти поїхав, — Синмін схвильовано глянув на старшого. — Чого передумав?

— Плани змінились, — Хо закинув солодкі дари в мішок курчавого друга. Чан зім`явся, намагаючись зменшитись до атому.

— Пішли гуляти, — Чонін склав долоньки у благальному жесті та затупав на місці, шарудячи паперовою гірляндою на шиї. Хлопчисько був схожий на кишенькового шамана, що викликав демона в уособленні Хо.

— Не можу зараз. Справи, — простукав зубками Мінхо. — Я піду, бо скоро задубію.

* * *

— Тут вулиця Миру закінчується. На базу? — Чанбін віддає свої рукавиці Джисону, ховаючи руки у кишенях.

— Так, думаю на цей раз вистачить, — Чан перебирає купюри. Перерахувавши заробіток, обережно складає гроші в рюкзак Лікса. Той гріє горло останніми краплями чаю. Хьонджін поправив ліву штанину, що вилізла з чобота, спираючись на плече Чанбіна.

Вітер вщух. Хлопці, що до цього танцювали, співали на повну силу та розважались, тепер тихо пересувалися вулицею.

— Ви знали, що шульги займають лише 7 відсотків усього населення світу? — посеред шляху Джисону стало нудно. — Уявляєте, наскільки наш Мінхо особливий?

— Він амбідекстр, — Бан поправив мішок, що спадав з плеча.

— Такі навіть більш рідкісні! Менше відсотка! А ви знали, що гепарди.. — гітарист пожвавів.

Вулиця опустилась у великий яр. Трусить землю вантажний поїзд, що проїжджав повз. Друзі наблизилися до підйому.

— Дивіться! — хлопчина у “дурній” шапці привернув увагу інших. Однією рукою він тримав руку Синміна, а другою вказував на схід, де з околиці села, близ поля, іскрилися феєрверки. Процесія зупинилася, зачаровано спостерігаючи за різнобарв`ям вибухів. Під бородою, що постійно сповзала, Бан Чан ховав сумну посмішку та гучно видихнув носом, що почервонів від холоду.

* * *

— Шкода, що твої батьки на роботі в новорічну ніч, — в очах Бана сумним бліком відображається телевізор, де пан-президент почав вітальну промову.

— Вони наче обіцяли взяти з собою в гори на Різдво, — Мінхо поглядом завис десь попереду, — як компенсація за спаклюжене свято. Якби не ти, я б тут на люстрі гойдався.

Пішов зворотній відлік. Найбільш хвилюючі десять секунд в році, що минає.

— Не швиди, — в руці Лі надмірно піниться лимонад.

Чан нервово наповнює “шипучкою” зелені скляні стакани. Мінхо схопив другою рукою маленьку хлопавку, знайдену пару днів до того в чулані. На кухні велетенський годинник з маятником вибив північ. Хо смикнув за мотузку. Хлопавка гучно рвонула в його руках. Хлопець смикнувся, видав хворобливий звук: вибух конфеті припав на руку.

— Ти як? Не поранений? — Бан вже готовий бігти за аптечкою для друга. Схопивши ліву долонь Лі, той намагався ретельно розгледіти пошкоджену руку під світлом телевізора.

— Нормально. Я скоріш налякався, — Хо видав заспокійливу усмішку, накриваючи другою долонею долонь старшого.

— А це що в тебе на іншій руці? — підняв брови Чан. Лі сильно кліпнув та всміхнувся, прибираючи кінцівки.

— Обирав сьогодні Фелу подарунок. Він же любить яскраво фарбуватися. Попався просто незмиваємий тестер.

Повітря заповнили лимонадні бульбашки. Вони пощипували носи, пробирались у легені, змішувались з димом хлопавки.

— Ці блискітки не хочуть змиватися, — розглядав свою праву долонь Мінхо. Він кумедно жмурив брови, натираючи до червоного руку.

— Яка ваба, — вуха, що швидко червоніли, грозилися підпалити каштанові кучері старшого. Кортіло приклеїти очі до екрану телевізора найміцнішим клеєм на світі. Заграла реклама різдвяного пива.

Тільки Бан хотів продовжити розмову, як за вікном пролунало гучне “ба-бах”. Старший Лі ахнув, зірвався з місця та, не вдягаючись, вибіг на двір. Шатен, вимкнувши телевізор, пішов слід за другом, лишивши кінескоп шарудіти в темряві маленької вітальні. Поріг скрипнув під швидкими ногами.

Здригнувшись від холоду, що обхопив неприкриті частини тіла, хлопець покинув будинок. На припорошеній стежці помітний дивний слід. Схоже Мінхо, поспішаючи, послизнувся на замерзлій калюжі. Тепер від непорушно милувався феєрверком, закинувши голову. Чан обережно підійшов, накинув другові на плечі куртку та мовчки приєднався. В метушливих зіницях Лі танцювали різнобарвні вогники. Він був схожий на кота, що спостерігає за лазером. З його напіввідкритого рота паром виходило тепло нещодавно випитого чаю. Зубки Хо стукали все сильніше. Хлопець закліпав частіше, погрожуючи здути довгими віями увесь світ. Бан вже відлетів далеко-далеко, де хмари не закривають сонце, де не видно жодного феєрверку.

— Ти мені подобаєшся, дуже, — видихнув у небо Чан, червоніючи від холоду на спеки. Він боявся знову глянути на Мінхо та побачити в його очах ненависть чи зневагу. Той ще пару хвилин мовчки спостерігав за вибухами фарб у небі.

— Феєрверк закінчився, — Лі шморгнув та зайшов у дім.

* * *

— Ходімо, — Бан Чан почав підійматися. По спині пробігла велетенська крапля поту, а обличчя взмокло під кóлючою бородою.

Яр заповнив багатоголосий стогін стомлених підлітків, що неквапливо пересували ноги.

— Швидше би поїсти, — нутрощі Чоніна видавали голодні звуки.

— Хочу ті желейки з бджілками, — страждально виє Джисон.

Лікс із Хваном мовчазно пленталися поруч, ковзаючи в сніговій каші. Кім підтримував двох друзів, готовий спіймати у будь-який момент тіло, що нерівно стало на лід чи сніг.

Вгорі, на початку спуску, невисокий силует махає рукою. Синмін, прибравши чуба з очей, примружився, намагаючись розгледіти людину вдалечині.

— Виліз кошак! — на обличчі Біна сяйнула тепла усмішка. Схопивши під руки Яна та Хвана, той пришвидшився назустріч другові. — З тебе хата!

— А я як раз картопельки наварив, — Мінхо потирає нещодавно поціловану хлопавкою долонь. Зиркнувши та курчавого “старійщину”, старший Лі тихо всміхнувся та повів хлопців за ворота. Хо звеселяло, як Чан поправляв ту кумедну кóлючу бороду, намагаючись робити це максимально непомітно.

— А як же пиріжки моєї бабусі? — Фелікс притулився до хазяїна будинку номер 25. Надувши губки, той цвінінькав довкола Мінхо та хлопав білими від косметики віями. — Вона й тобі зробила з капустою. І з яблуком для Синміна. І з яйцем для Чана.

У будиночку, де пахтіло картоплею, лимонадом та засобом для гоління, стало дуже шумно.

— Обережно, гаряче, — Мінхо розливає по черзі окріп у чашки юнаків, що скупчилися на маленькій кухні. Біля газового котлу гріє руки гітарист.

Яна, котрий стоїть та стільчику біля книжкової шафи, притримує за ноги Хван, змахуючи чубчик, що виліз із хустки. Молодший запхав під пошарпані радянські книги кінці мішури, знятої з Синміна, чхаючи від пилу. Чанбін крутиться біля дисководу, гортаючи збірку мультиків “Найпиздатіша колекція Хан Джисона”.

— Які ще є? — Хан звернувся до Лікса, що виклав бабині пиріжки на розписану квітами тарілку, котру люб`язно дав Мінхо. Здавалось, ніби випічка лежала на святковому вінку.

У щоках Джисона та Фелікса кров`янять полуницею пиріжки. Від солодкого молодшому Лі хотілось мурчати. Синмін розламав свій пиріжок навпіл, втягуючи носом аромат яблучної начинки, віддав одну половину Хванові, що нарешті зняв хустину.

Голод обпікає шлунок Чана. Хлопець смачно відкусив третину пиріжка. Відпивши чаю з півлітрової чашки “Найкращому батькові”, глянув на Мінхо. Той, майже не кліпаючи, незрозуміло витріщився в самі зіниці Бана та колупав віями душу. Гарячий чай зрадливо пішов носом, а випічка — горлом. Викашлявшись, курчавий обтерся. Хо, зрозумівши, що його помітили, перевів погляд на телевізор. На екрані мультяшні звірятки ліпили сніговика, аби той стеріг минаючий рік. Плівка фотоапарату Хьонджіна наповнювалася кадрами.

— Пиріжки з сиром то нудно! Як ви їх їсте? — Джисон згрібає залишки нерозчиненого цукру в чашці з долматинцями, звернувся до Чанбіна.

— Сир корисний для здоров`я, — Со погладив скуйовджене до цього шапкою волосся Яна. — І це мандрики, дурко. Їж побільше, Чонін.

— Підемо потім у сніжки грати, — дожовуючи капустяний пиріжок, запропонував Мінхо, — поки погода добра?

* * *

— В мене колодязь! Я виграв! — заяву Чоніна вітер розігнав по всьому яру.

— Кого візьмеш у команду, капітане? — Бан дістає з карманів рукавиці.

— Кіма та Лі.

— Якого?

— Обох! — крякнув Ян у несподіваних обіймах друга з ластовинням.

— По базам! — скомандував Джисон. — Готуйтесь жерти сніг!
Чан мигцем помітив, як Мінхо вправно будує стіну, паралельно скануючи противників і точно замислюючи щось страшне. Синмін швидко ліпив сніжки та складав їх до купи біля себе, вивчаючи довкілля. Від Кіма намагався не відставати Со, нашвидкуруч поповнюючи свій арсенал. Молодший Лі щось пояснював капітану, спалючи поглядом Хана. Останній, сміючись, шепотівся з Хваном, що поправляв волосся, що вилізло з хустки.

За сигналом хлопці почали битву під одиноким тьмяним ліхтарем. Чонін обережно вивчав територію з-за віконця фортеці, поки Синмін за стінами всліпу кидав сніжні кулі. Джисон, не встигнувши зліпити сніжок, жбурнув шапку у молодшого Лі, що необачливо вибіг на поле битви. Старший наче стан невидимим. Десь матюкається Со, вигрібаючи з каптура сніг. Хьонджін, з криками послизаючись на сніговій каші, прямує до ворожої фортеці, на шляху кидаючи шмати снігу в боки. Лі Мінхо не видно. Визирнувши з-за стіну, Бан влучив прямо у груди Кіма.

— Попавсь! — у кішачих очах сяяли фейерверки. Одним хижим стрибком Мінхо кидається на Чана, зариваюсь обох у кучугури. Старший Лі смикає Бана за мокрий від снігу шарф і, мазнувши холодним носом, відчайдушно притискається своїми губами до губ кучерявого противника. Чан, витріщивши очі, не одразу доганяє. Відповідає на поцілунок він обережно, ніби від його жару Хо міг просто розтанути і щезнути. Але Лі не пропадає, а дарує тепло у відповідь і загрузає в обійми. Обидва червоніють не від холоду. Десь у іншій фортеці зазвенів крик Яна, за яким почувся регіт Хьонджіна та Джисона.

* * *

— Лівіше! Та, бляха, не так сильно! — Бін відірвався від тарілки з підігрітою картоплею.

У наелектризованих руках Хана витанцьовує стара антена. На облупленій батареї вісім пар рукавиць капають снігом на вже минулорічну газету. За столом вісім пар рук діляться їжою. Наспіх з’їдений гарячий бутерброд обпік язик Чоніну. Джисон дзвенить погнутою ложкою, згрібаючи залишки салату з миски з П’ятачком собі у рот.

— Хан зараз захрюкає! — регіт Хвана заливався медом у вуха. Він упав зі стільця, побачивши повні салату щоки друга, вимазані майонезом. Фелікс, заражений сміхом, випадково пролив лимонад на Чанбіна.
— Підемо, переодягнешся, — Мінхо відвів Біна у свою кімнату. Повернувшись за кілька хвилин із сірниками, він відкрив маленьку коробочку з бенгальськими вогнями. Чану стало не по собі.
— От срань, — Хо матюкає згаслу вдруге «бенгалку».
— Давай допоможу, — Бан забрав сірники з рук Лі. — Тримай, а я підпалю.
У вітальні будинку номер 25, у теплі рук Бан Чана і Лі Мінхо, народилися мініатюрні феєрверки. Хьонджін з Ліксом, піднявши палаючі бенгальські вогні над головами, кружляли в танці подібно до метеликів, що грілися у світлі запорошеної лампочки.
— Вгадай, яке слово я написав, — гітарист крутить іскристою палицею перед похмурим Со. Футболка Мінхо з рудими кошенятами пахла конвалієвим пральним порошком і облягала в грудях Рогатого.
— Я не екстрасенс.
— Так, ти зануда. Хоча б спробував, — видихнувши смуток, Джисон третьою людиною утворив маленький хоровод із Лі та Хваном.
— Цей для Чоніна. А де він? — у руках Чана іскриться палиця для молодшого.
З дивана долинало рівне дихання Яна, який склав ручки під головою. Синмін приніс із комори вовняні пледи й накрив одним із них друга, що згорнувся уві сні. Будинок перетворився на маленький луг, заповнений шелестом голосів старших. Мінхо з Хьонджином забрали солодощі та солоності в холодильник, що бухтів. Бін з Баном акуратно перетягнули стіл у кут кімнати, поки Фел і Хан полювали за подушками, кидаючи їх на килим поруч із покривалами. Кімнату заповнило світло різнобарвної гірлянди з непрацюючими синіми лампочками.
Хван сфотографував Лікса, що подарував «ахрінєнну татуху» Чанбіну як вибачення. На шиї Со рясніла розмаїттям галактика, намальована рідкою підводкою.

— Гогочіть тихіше! — сон Чоніна охороняв Чанбін, сидячи поруч у кріслі. У ногах Рогатого Кім і Хан гралися з ліхтариком. На стелі танцювали кролики, гавкали собаки, кружляли кажани. Яну снилося морозиво зі смаком ківі. В об’єктив фотоапарата Хьонджін нишком упіймав старших друзів, що перешіптувалися, сидячи поруч на надувному матраці біля проходу.
— Ці блискітки ніяк не хочуть змиватися, — зніяковіло ткнув у свою праву долоню Мінхо. Чан акуратно взяв її у свою, теплу, дбайливо розтираючи великим пальцем блиск, що опадає вниз у строкатий килимовий ліс.
— Яка ваба, — Бан карамельно глянув на Лі.
Обидва червоніли не від чаю. За звуком затвора послідувало перемотування останнього кадру плівки. Цокання величезного годинника на кухні не встигає за ритмом сердець старших друзів.

* * *
— Є ще одна історія про маніяка, — з вогнем в очах розповідав Джисон. — Він був чаклуном. І крав дітей.

Такий високий, зморшкуватий, із блакитними очима, що дивилися просто в душу.
Обличчя юнака набуло страхітливого вигляду при світлі пахучих свічок у щербатих стопках. Один зі слухачів нервово колупає веснянки на щоках, а другий кусає пухкі губи, тихенько завиваючи від страху. Свічки сочилися запахом кривавої вишні. Страшилка триває:
— Якщо дитина гуляла сама біля лісу або водойми, то її заманював до себе цей чаклун силою гіпнозу.
— Перестань нести нісенітницю, — у кріслі неголосно забурчав Рогатий, колупаючи пульт від телевізора в напівтемряві.
— Я це по телевізору бачив, — округлив очі гітарист. — Там прям показували, як він дітей викрадав!
— І що ж він потім із ними робив? — звузив очі Со. Лікс із Хваном завмерли. Напружену тиху хвилину розбавляло сопіння Кіма і Яна.

— Не пам’ятаю. Передача пізно вночі йшла. Мене тоді мати спати погнала. Можу лише припустити, що він використовує їхню кров для своїх таємних темних обрядів, — Джисон продовжив балаканину.
Чан краєм вуха вловлював уривки оповіді. Поруч на матраці пригрівся Мінхо, зарившись в обійми. Бан акуратно зачесав назад пальцями чубок Хо, що спадав на очі, намагаючись не потривожити друга, який засинав. Лі поморщив носик і голосно видихнув, смикнувши в напівдрімоті однією ногою під покривалом.
Бін незабаром голосно засопів, тримаючи в руці зіпсовану батарейку з пульта. Стомлений Чонін нерухомо бачив триста двадцять п’ятий сон. Хьонджін із Джисоном обліпили з боків молодшого Лі, що вкрив обличчя червоною хусткою. Синмін, лежачи біля дивана на боці, сховав голову під подушкою.
— Сам ти “ваба-зваба”, — сонне бурмотіння Мінхо обпалювало шию Чана.
У будинку, де згаслі свічки пахнуть церквою, надувний матрац — приозерним піском і юнацьким сміхом, а волосся старшого Лі — лимонадними бульбашками, нарешті стало тихо.