Ну що, почнемо з розповіді про себе? Моє ім’я - Ніколас Вітовський, більшість друзів кличуть мене Ніком. Я народився і виріс в місті Миколаїв, що на півдні України. Вік - 24 роки, навчався на програміста внутрішньої безпеки в Львові. Відмінником не був, але предмет спеціальності знаю навіть краще, ніж можна подумати. Мені ніколи особливо не щастило, ніякої тобі мани небесної, ніяких помітних талантів, хоча, один таки маю - вічно знаходжу собі проблем на голову. Худий хлопець без особливих рис, окрім подвійної родимки під лівим оком, яка спадково перейшла мені від батьків. Вони розповідали, що така є у всіх людей нашого роду і має свій сенс. Загалом, я звичайна людина, як мільйони інших.
Я з самого дитинства обожнював книжки, перечитував все, що попадалося під руку, дякуючи батьку, який мав власну бібліотеку. Мені подобалося дізнаватися щось нове, переживати історії разом із персонажами книг. Я радів життю та сумував разом із ними. Здається, мені було близько десяти років, коли до моїх рук потрапила книга про магію та драконів. І тоді понеслося, я почав шукати схожі книги та перечитувати їх на одному диханні. Я так захопився магією та містикою, що навіть шукав закляття, що будуть діяти насправді та вивчав стародавні мови, навіть ті що більшість людей вважали вигаданими.
Але після одного випадку, моє захоплення містикою та магією дуже сильно ослабло. Те що тоді сталося занадто заплутано для того щоб його згадувати мимохіть, але якщо дуже коротко та не вдаватися в деталі, то я конкретно потрапив в халепу, а також дізнався, що немає чудес, є лише той чи інший ступінь знань та розуміння, так що нічого не відбувається «чарівним» чином, у всього є своя ціна та наслідки… І наслідками моїх пошуків містики стало моє власне вимушене рішення про віддалення від сім’ї. Так, тоді все вийшло доволі по дурному, але… Знаєте, іноді межа між дійсністю та вигадкою така незначна, що майже неможливо відрізнити одне від іншого.
Зазвичай ми живемо без уваги до нашого оточення, до того що відбувається навколо нас, в тих тінях що знаходяться за межами звичного поля зору, а потрапляючи туди - не бачимо далі свого носу. Я знаю про що кажу, бо я це все відчув на собі. Але з іншого боку, краще не знати всіх речей, що відбуваються в тінях, того що приховано від очей, бо більшість до цього банально не готові. «В незнанні - благо», чи не так?
Світ де ми живемо дуже схожий не театр, постановку, в якій багато правил, а основне з них - хочеш жити спокійно - не лізь за куліси. Я все-таки вліз туди. І хоча все почалося не по моїй волі, саме я прагнув дізнатися про те що відбулося. А після цього…. Я був змушений занурюватися все далі…
І все ж, незважаючи на всі його недоліки, я можу з повною впевненістю сказати вам: світ за межами рамок, які люди називають «буденністю»… Неймовірно захоплює…