Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
1969
Беллі 18 років
Андромеді 17 років
Нарцисі 14 років
Літо стояло аномально спекотне.
— Я думаю, це та зграя драконів, що оселилася на східному узбережжі.
— Що? — Андромеда зосередила увагу на дідусі, із зусиллям ігноруючи біль, що пульсував у скронях.
— Ця спека, вона через драконів, що оселились на східному узбережжі, — впевненим тоном повторив дідусь Арктурус.
Андромеда нічого не відповіла, вхопила склянку чаю з льодом і зробила ковток, щоб уникнути потреби говорити. Їй ще довго вислуховувати це.
Після випускних іспитів Андромеда повернулася до батьківського дому. В неї не було бажання марнувати час у провінції, однак Белла виходила заміж і мама вважала за доцільне, щоб страждали всі члени родини Блеків, тож Андромеда починала підозрювати, що буде замкнута у маєтку Чортополох все літо. А отже, до марень дідуся, який вже стратив розум, треба ставитися незворушно.
На очі Андромеді дуже вчасно трапився Піксі. Круп, схожий на тер’єра Джека Рассела, саме лежав догори дригом, смішно розкинувши вуха, немов якась красуня коси. Він був шансом Андромеди.
— Піксі час вигуляти, — оголосила вона, відчула на собі мамин погляд і додала: — Дуже перепрошую.
Це було таким собі напівігноруванням маминої мовчазної погрози (біль у скронях дуже додавав хоробрості). Піксі, зачувши чарівне слово «вигуляти», сховав висолопленого язика і миттю скочив на ноги. Роздвоєний хвіст запрацював з шаленою швидкістю у нападі ентузіазму. Взагалі за законом той другий хвіст слід було відрізати, аби не спантеличити якогось маґла, однак Блеки не вважали за потрібне робити такі зусилля задля Статуту секретності.
Андромеда з чарівним псом успішно втекли з будинку. На вулиці, попри очікування, їй зовсім не полегшало. Обруч болю тільки міцніше стиснув голову.
Андромеда повільно брела слідом за сотворинкою. Від бігу в нього смішно підстрибували вуха, і квола посмішка з’явилася на обличчі відьми навіть попри головний біль. Піксі різко звернув убік і зник поміж високими травами. Андромеда порснула зі сміху і собі чкурнула в зарості. Це було як у дитинстві. Навколо зашурхотіли стебла, в ногах виникла своєрідна непевність — невідомо ще, на що тут можна наступити. Однак бігти все одно було чудово. Піксі розвернувся й радісно шугнув до неї, вдарився об Андромеду всіма чотирма лапами.
— Боляче, жучисько! — зі сміхом сказала вона, а пес, відштовхнувшись таким чином, уже знову гасав туди сюди, вискочивши на покошене місце.
Попереду у землі длубалися садові гноми. Піксі гайнув туди, у захваті від можливості розлякати їх. Гноми, нестримно лаючись, розтікалися й пірнали в нори, пес гавкав, носячись полем, намагався рити біля входу в нору, однак отримав у носа токсичне гномівське пердіння, разів зо п’ять поспіль чхнув і покинув полювання.
Андромеда зупинилася, все ще трохи посміюючись собі під носа. Головний біль потроху відпускав. Нещодавно Андромеда зробила каре і тепер похитала головою, щоб волосся ковзнуло туди-сюди й приємно полоскотало шию. Їй подобалося це відчуття оголеності шиї, і лоскіт теж. Ніщо не обтяжувало.
Вдалині маєток Чортополох випинався з зелені, строгий і похмурий, ніби протистояв буйству саду своїми класичними лініями, рівнесенькою кладкою червоної цегли і досконало чистими вікнами. У маґлів ця архітектура називається Едвардіанською. Дім Блеків був доволі новий — попередній маєток вщерть знищили самі ж Блеки, коли востаннє чубилися між собою. Новенький дім робив вигляд, що тут живе пристойне сімейство й нічого такого ніколи не було. От тільки неподалік майоріє вціліла вежа старого замку, та ми не будемо її помічати, це якесь непорозуміння. Андромеда філософськи міркувала про те, що все навколо Блеків втілює самих Блеків, вони вміли накласти незгладимий відбиток на своє оточення. Чи вміє так і вона?
Зачувши вдалині гавкіт Піксі, Андромеда зрозуміла, що вже чортзна-скільки часу фантазує дурне про свою родину. «Кожен Блек так чи інакше тішиться зі свого блекотства», — іронічно подумала вона і пішла на голос Піксі.
Пес чомусь гавкав як заведений. Андромеда трохи послухала ці рулади і прискорила крок, а то ще стане через свою повільність винуватицею смерті якогось крота. Продершись через кущі, Андромеда нарешті побачила Піксі: саме тієї миті, коли з підкопу під стіною вигулькнув спаніель. Піксі ще швидше запрацював своїми хвостами, а спаніель припав на передні лапи, запрошуючи до гри.
Андромеда спантеличено завмерла, угледівши цю з’яву. За мить вони з Піксі вже бавилися, носячись одне за одним і катуляючись по траві.
— Роджере! Роджере, гівнюк малий! — зверху на огорожі показалися долоні, почулося натужне кректання (тут Андромеда про всяк випадок дістала чарівну паличку), а тоді вигулькнуло червоне від старань обличчя юнака. — Родж… Ой, вітаю! — обличчя стрімко набувало бурякового кольору. — Перепрошую, — видихнув хлопець. — Мій пес зробив підкоп…
— Я бачу, — відгукнулася Андромеда, та він вже зник за огорожею і, судячи зі звуку, беркицьнувся на землю.
Андромеда тихенько захихотіла, а потім змилостивилась.
— Трохи далі є хвіртка! — гукнула вона. — З вашого боку треба йти ліворуч.
— О, вельми дякую, — долинуло звідти.
Андромеда свиснула Піксі, але, звісно ж, це було марно — пес був захоплений новим другом. Тоді вона пішла до хвіртки. Юнак уже чемно чекав там, тримаючи складені в замок руки за спиною. Андромеда уважніше придивилася до нього. На вигляд не набагато старший за неї, пасмо рудуватого волосся спадає на лоба з-під пожмаканого капелюха, на який немов неодноразово випадково сідали. Без сумніву, симпатичний хлопець. Вона знала тутешніх молодих чарівників поіменно, а маґли не могли підібратися до маєтку Чортополох так близько, чари маґловідганяння лежали на землях Блеків завтовшки у 20 шарів.
— Звідки ви тут узялися? — без зайвих церемоній спитала Андромеда. Все одно мами з її Манерами не було поблизу.
— Приїхав погостювати у Скамандерів, — посміхнувся хлопець. — Тед Тонкс, — він спробував простягнути руку понад хвірткою і охоронні чари миттю вжалили його, аж зелені іскри сипнули.
Андромеда ледь стримала безжальний смішок.
— У вас тут, схоже, надважливий об’єкт, — пробурмотів Тед Тонкс, потираючи вжалену руку. Щоки в нього зарум’янилися від такого конфузу. — Забавно, що абсолютно нечарівний пес може легко зробити підкоп і проникнути на цей об’єкт.
— Мої родичі не терплять тільки людей, — не розгубилася Андромеда.
— Оце вони дарма, — всміхнувся Тед Тонкс. — Спаніель може загнати людину до смерті своїми пустощами.
— Не буду перевіряти на собі, заходьте, забирайте вашого пустуна, — вона відщипнула хвіртку і запустила хлопця.
Дідо Арктурус сказився б від такої необачності.
— Роджере, — Тед Тонкс свиснув звіряткові і — це ж треба — пес миттю опинився поряд. Хвіст ледь тремтів від надміру енергії.
— Який слухняний! — не втрималася Андромеда.
Тед Тонкс підняв вказівного пальця вгору.
— Позитивне підкріплення.
Андромеда схвально закивала. В її сім’ї майже всі вважали, що собаку треба виховувати ломакою по спині. На щастя, Піксі був достатньо кмітливим, щоб поводитися нахабно виключно з Андромедою, яка більшу частину року не могла захищати його від свинського ставлення. І чому в Гоґвортс не можна брати собак? Це якась дискримінація.
Вона трохи потеревенила з Тедом Тонксом про правильне виховання тварин (не дивно, що він зупинився у Скамандерів з його поглядами на це питання), а тоді нагодилося те, що пояснювало недавній головний біль — злива почалася майже миттєво і їм з Піксі довелося негайно тікати в дім, а Теду Тонксу з Роджером спускатися в долину, де в крихітному сунично-рожевому будиночку, оточеному величезним обійстям, жив магізоолог Скамандер з дружиною.
Слово «сотворинка» на позначення хатнього магічного улюбленця знайшла у книжці «Фантастичні звірі» (та, що енциклопедія).
Написано на БінґоGSF, ячейка Собаки.