-
Що ти в дідька тут забув? Вали звідси! - верещала Герміона, чуючи дикий сміх знизу. Драко Мелфой дрімав на її ліжку.
* * *
Перед закінченням школи та здачею НОЧІ потрібно було накопичувати знання. Тому Герміона Грейнджер, як завжди, засиджувала в бібліотеці допізна. Хоча цього разу це було навмисно. Сьогодні був турнір з квідичу, на якому Слизерин переміг у Гафелпафу. А будь яка перемога Слизерину - розпач для всіх грифіндорців. Тим більше їхнє гучне святкування, на яке між іншим, їх було запрошено, в знак примирення всіх факультетів. Але грифіндорці побули там лише з годину і вирушили у свою вежу. І зараз у вітальні було шумно, більше ніж зазвичай, а слухати лайку, осуд і прокльони, щодо факультету суперників, вона немала настрою. Примирення примиренням, кісточки перемити ніхто не відміняв.
Час добігав опівночі, вона надіялася, що більшість одногрупників пішли спати і її ніхто не зачепить. Та лише вона перетнула поріг грифіндорської зали, як повсюди залунало улюлюкання і свист. Вона не могла зрозуміти їх змісту і тому просто не звертала уваги. Та краєм вуха вона чула обривки розмови: «Герміону чекає сюрприз», або « Оце зараз буде шоу, спати точно не йдемо». Та лише відкривши двері в кімнату вона зрозуміла зміст усіх слів.
Декількома хвилинами раніше.
Вечірка було в самому розпалі. Одні танцювали, інші грали в настільні ігри, треті випивали.
-
Ти так і будеш запивати своє горе? Може піди і поговори з нею?
-
Вона навіть не прийшла, просто нестерпна і незмінна. В неї лише навчання в голові, їй байдуже на все інше.
-
Може якщо б ти їй відкрився, все було б інакше.
* * *
У грифіндорській вітальні гуло життя. Під недуже шумну музику і декілька баночок маслопива, протікав вечір. Аж раптом з коридору почувся сильний вереск і неначе хтось сварився з Пишною Пані:
-
Негайно впусти мене, ти знаєш хто я такий? Та я, ггг, я сам, як там його..ну той..Мелфой, ніби.
Поттер пішов подивитися, що коїться за дверима. І як же він був здивований бачити Драко Мелфоя, який п’яний, ледь стояв на своїх двох, підпираючись стіною.
-
Мелфою, чого тобі? Шукаєш продовження банкету?
-
Мені, Гг, потрібно поговорити з тою заучкою нашою, - пролепетав слизеринець.
-
Ти про Герміону? Нащо вона тобі? Давно не ображав? – недовірливо питав Гаррі. Пів факультету Грифіндору вже стояли на порозі, роззявивши роти і слухаючи.
-
Я її не ображаю, то в нас така фішка в розмові. Пффф, ти не розумієш.
-
Її зараз немає, вона в бібліотеці.
-
То я її почекаю, тут на порозі, - починаючи вмощуватися Драко зрозумів, що йому не приземлитися, - або в неї в кімнаті, пусти мене до неї! - проривався у середину залу він, крізь натовп.
-
Ти що Мелфою, не розумієш, що її тут немає? - опираючись кричали вже всі навипередки.
-
Тихо, ви що не розумієте, Гг, мені треба з нею повогорити, пороговити, птфю тебе..
-
Ти що хочеш прямо тут сидіти?
-
Що? Біля вас? Ні, я піду в неї прилежу, ляжу, почекаю одним словом. Де її кімната? - ніяк не міг угомонитися він, стоячи посеред вітальні грифіндору, під пильним поглядом усіх.
-
Взяли тобі і сказали, аякже, - з насмішкою почали всі перегукуватись.
-
Ага, значить вон та, - показав пальцем він на двері, від яких всі відвертали погляд, - Гг, ага, а ви думали не взнаю, - піднімаючись сходами, ледве, теревенив Мелфой, - і не заважайте нам тут, там, в нас серйозна розмова про любоф, Гг.
-
Цікаво, буде на це глянути, - сказав Рон до Гаррі та всіх решти.
Після війни, все навкруги змінилося, як і самі студенти Гогвартсу. Вони не стануть такими, як раніше. Тому багато проблем минулого, які здавалися вагомими до війни, стали пустим місцем, і вже не було місця давнім чварам і образам. Всі між собою добре спілкувалися, хіба деякі з них терпимо. Це і послугувало тому, що слизеринця з диким леметом не вигнали з вітальні.
* * *
-
Що ти в дідька тут забув? Вали звідси! - верещала Герміона, чуючи дикий сміх знизу. Драко Мелфой дрімав на її ліжку.
-
Грейнджер, не кричи, мені треба з тобою, серйозно пороговити, - просинаючись, все ще дуже п’яний, хлопець, заплітаючи язиком намагався сказати.
-
І про що ж, цікаво, ти мав зі мною поговорити, в такому вигляді, в такий час і в такому місці? - стояла грифіндорка, склавши руки на грудях і сердито дивлячись на хлопця.
-
Про що, про що, про любоф, чи любов, як там її?
-
Ти що, мене розігруєш чи геть з розуму зійшов? - розгублено промовила дівчина.
-
Пффф, сядь тут і слухай мене - він схопив її за руку і потягнув до себе, посадив поруч на її ж ліжку, взяв за руку та почав говорити, таким серйозним голосом, який лише міг зі себе вичавити, - я люблю одну дівчину і вже доволі давно.
-
Нащо мені це…
-
Ану тихо, не перебивай, - приклавши палець до її губ, закрив їй рот Драко, - так ось, я люблю дівчину і вона з грифіндору.
-
Вітаю тебе, так іди до неї і це їй кажи, я тут причому? – промовила дівчина, з якоюсь гіркотою в голосі.
-
А при тому, що я боюся їй сказати і тому кажу тобі, я боюся, що вона мені відмовить, а я можу це не пережити.
-
Так не попробувавши не дізнаєшся, - заспокійливо погладжуючи його по спині, говорила Грейнджер, в її грудях ставало важко, - може ти їй теж подобаєшся.
-
Ага, може, я такий. Так от, її звати Герміона Грейнджер, але ццц, нікому не кажи, а особливо їй, - благальним поглядом дивився на неї Мелфой. А на грифіндорку, ніби відро холодної води вилили і камінь з душі злетів.
-
Що? Кого ти любиш? – з величезним подивом перепитала дівчина.
-
Герміону, що не ясно? Але Мерліном молю, не кажи їй. – на цих словах і від ніжного доторку дівчини та тепла її тіла, слизеринець поринув у світ Морфея.
* * *
Очі цього ранку, в хлопця, не бажали розплющуватися, голова важила ніби з тонну, а єдина думка в ній, це: «Клянуся Салазором Слизерином, я пив останній раз». Під погляд Драко попав інтер’єр, який не збігався з його власним в кімнаті. Бурдово-золоті тони навіювали його на неприємні думки: «О Мерлін, що я накоїв». Лиш хотів він перевернутися на інший бік, як наткнувся на чуже тіло. Очі вилізли з орбіт, коли хлопець побачив особу якій це тіло належало. Це була героїня всіх його снів, його думок, його фантазій, він ладен був віддати своє серце в її руки, якби вона тільки дозволила, але до цього моменту він думав, що ймовірність взаємної симпатії невелика, аж допоки не побачив її біля себе. Герміона Грейнджер мирно сопіла, але чомусь одягнена. Він би все віддав, щоб цей момент тягнувся вічно. Вона була неймовірною.
-
Довго ти мене ще розглядатимеш? – вибивши слизеринця з роздумів, промовила дівчина відкриваючи очі і підносячи на нього погляд.
- -
Та я…ми..ми разом спали? – здивовано запитав хлопець зриваючись з ліжка, він на щастя одягнений теж.
- -
Ні, я щойно прийшла, спала в кімнаті з дівчатами. – спокійно почала Герміона, вона мала ніч щоб обдумати його слова і свої подальші дії - але я ось хотіла поговорити на рахунок того чого ти тут спав.
- - На правду, я не дуже щось пам’ятаю, напевно перебрав трошки. – ніяково тарохтів Драко.
- -
О так, трошки, це якраз те слово. – засміялася грифіндорка сідаючи на ліжку.
- -
Ну можливо трошки більше ніж трошки, - і посміхнувся сам. Вона вперше побачила таку щиру посмішку від нього, і її серце пропустило удар. – Може ти мені трошки пролиєш світла на ситуацію?
- - Ну ти вдерся десь опівночі в мою кімнату, і почав розповідати мені, що закоханий в одну дівчину, - на цих її словах, він голосно ковтну, досі стоячи посеред її кімнати. Драко думав що ось-ось провалиться під землю, десь так в царство Аїда, поближче до Цербера. – що якщо, вона тобі взаємністю не відповість, то ти це не переживеш.
- -
А я, я казав тобі хто це? – випалив він підходячи до Грейнджер поблище.
- - А ти хочеш, що я тобі сказала, що знаю? – піднімаючи до нього сказала грифіндорка, вона дивилася йому прямо в очі, які нагадували їй небо перед грозою, – бо якщо ти не хочеш почути відповідь, то можливо мені краще промовчати.
- -
Я б дуже хотів почути відповідь, - беручи її руку у свою. – але для мене важливіше чи хочеш ти, щоб я хотів, щоб ти відповіла мені,про це.
- -
Ой все Драко, ти мене заплутав, - почувши своє ім’я з її вуст, він підійшов ще на крок, розуміючи, що лід між ними тане, - просто цілуй мене вже.