Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Вечірнє сонце було єдиним, що освітлювало одну з квартир багатоповерхівки, в тому числі і двох людей, які сиділи на дивані, тулячись один до одного. Був лишень початок осені, а на вулиці вже страшенний холод. Вітер, що дув із прочиненого вікна, був ледь не єдиним звуком, який був присутній.
Дівчина, поклавши голову на плече хлопця, а ноги на диван, прикрила очі, але не спала. Коли-не-коли в голову могла прийти якась думка, але вона не затримувалася надовго. Найчастіше і найдовше в голові залишалась порожнеча або білий шум. Як карта випаде.
Хлопець тим часом сидів, поклавши руку на талію дівчини, і читав книгу. Інколи він відволікався від неї, кидав погляд-два на Шинобу, після чого знову повертався до книги.
Так тривало годину, а, може, навіть дві? Вони не знають. Не слідкують за часом, не дивлячись на маленький годинник, який стоїть на тумбочці поміж безладу з інших речей. Не прислуховуються до нього. Не вважають це за потрібне. Вони просто насолоджуються часом, який проводять разом.
Я погано ставлю примітки. Коротенька робота, але мені здається, вона непогана.