Червоне світло клубу відбивається об шкіру, та таке ж червоне волосся молодого хлопця, який плавно, та часом з деякою різкістю рухається на невеликій сцені. Погляд випромінює впевненість, розкутість, але в голові у Лі була плутанина. На фоні недавньої сварки зі своїм уже колишнім хлопцем Бан Чаном хотілось забитись в кутку квартири і плакати, обвивши руками коліна. Але у звʼязку з тим, щоб мати гроші на ту саму квартиру, Фелікс пішов заробляти, вам уже відомо у який спосіб.
Через двері заходить до болю знайомий силует з широкими плечима, який навіть уваги на Лі не звертає, а просто розмовляє з якимось хлопцем поруч, поклавши руку на його талію.
Вмикається улюблена пісня Лікса - “Cry for me” Каміли Кабейо, яка ще й дуже підходила до його ситуації. Тому червоноволосого поглинає пісня, разом з емоціями, які він відчуває.
Руки рухаються, наче стирають сльози, переходять на стегна і тоді все завмирає. Всі зачаровані ним. Навіть той парубок, з яким прийшов Крістофер, не відводив погляду від Лі аж до кінця танцю, який відчувався, як крик при розставанні, прохання відчути той самий біль, що відчуває він сам.
Це було настільки чутливо, що незнайомець вирішив попростувати за Феліксом. Все ж таки, він теж себе так почуває й знає, що танець - один з найкращих варіантів, щоб вилити свої емоції. Але кожен розуміє його по різному: хтось дивиться лише на оболонку, на тіло і мелодію пісні, та хтось, як він, відчуває його серцевину, душу, з якою танцюють, та вслухається в текст пісні. Це напевно і є причиною, чому брюнет злиняв від Чана і пішов в сторону Лікса.
В гримерці столик засипаний серветками з тушшю, змішаною зі сльозами. Над ним стоїть і плаче Фелікс, стараючись бути тихіше, але, бляха, не виходить. Стук в двері, туди заходить юнак, сто відсотків злякавши червоноволосого.
— Вибач, я не хотів тебе злякати, - каже він.
— Ти то не хотів, але злякав. Чого тобі? - голос тремтить, але видно, що Лі старається говорити твердо, наче не заливався слізьми кілька секунд тому.
— Ти танцював дуже гарно.
— Якщо тобі так здається, то міг і лишити чайові на виході, влазити в мою гримерку не є найкращою ідеєю. А тепер провалюй, - огризнувся Фелікс.
— Я не все сказав. Після твого танцю, було відчуття розпачу, наче ти відчуваєш те саме, що в тексті пісні. На мою скромну думку, ти дуже добре це передав. Тепер все, - відрізав Хван, ідучи у напрямку дверей.
— Стій, - мала долоня ловить запʼястя блондина.
— Почекай на мене, я зараз перевдягнусь і підемо разом. І назви своє імʼя, поціновувачу танців, - закінчив він, шморгнувши носом.
Парубок усміхнувся, кивнувши головою:
— Добре, чекаю. І мене звати Хьоджин.
Гуляючи по нічних вуличках Сеулу, Фелікс ділився своєю біллю з Хьоджином.
Він так хотів, щоб хтось ридав заради нього, як і обіцяв.