— Бойс Фокс?! — пролунав у трубці обурений крик Стайлза. — Серйозно, Хейле? Твій авторський псевдонім — Фокс?!!
Дерек, що до того тримав телефон на витягнутій руці, повернув його до вуха і відповів:
— Я подумав, що це може бути іронічним. Для тих, хто знає.
— Іронічно, це якби ти назвався Вульфом, чи Альфою, чи навіть Звіром. Кріс би оцінив, о так, — Стайлз трохи зменшив тон, але його голос все ще випромінював експресію. — Але чому Фокс?
— Тому що я хотів псевдонім, який нагадав би мені про найважливішу людину в світі. Але Бембі це нудотно, а Червона Шапочка — надто довго. Тож я зупинився на Фоксі. А тобі не подобається, сонце?
— Я не Бембі!
— Тобто, проти Червоної Шапочки заперечень немає?
— Деррек!!!
— Слухай, на мою думку з нас двох вовк — ти, а не я. Гарчиш дуже натурально. До речі, а чому так рано дзвониш? Хіба у тебе ще не тривають заняття?
— Так, довелося попросити вийти. Мені пора вже повертатися. Але ми ще не закінчили цієї розмови!
— Як скажеш, лисеня.
— До вечора, Хмурововк.
~*~
— Це неймовірно, Ханно, — Дерек радісно дивився на свою книгу в твердій білій палітурці. На обкладинці великими літерами було виведено назву та псевдонім перевертня. — Не знаю, як Вам дякувати.
Хейл підняв очі на видавницю, молоду жінку, у професіоналізмі якої він встиг переконатися.
— Що Ви, це Ваша заслуга, — посміхнулася міс Стіл. — Коли ми побачимо другу частину?
— Серйозно? — Дерек здивовано підняв брови. Він і на успіх першої книги не розраховував. — У мене готові лише три розділи…
Але подумки письменник вже прикидав, як у швидкісному режимі візьметься за продовження. Успіх, що звалився на голову, обдарував його припливом натхнення.
У цей момент двері без стуку відчинилися і в кімнату стрімко увійшов чоловік у дорогому діловому костюмі. Рухався він, як господар світу. Ну, або як мінімум альфа великої та успішної зграї. Хейл крадькома принюхався, але ні — чоловік, що увійшов, був звичайною людиною.
— Крістіан? — судячи з обличчя Ханни, побачити гостя вона не чекала. Принаймні не в цю хвилину. — Бойс, це мій чоловік, Крістіан Грей.
Жінка підхопилася і Дерек підвівся зі зручного диванчика слідом за нею, проявляючи ввічливість.
— Крістіан — Бойс Фокс, — представила письменника Ханна.
Хейл подав руку і чоловік видавниці потис його долоню.
— Радий знайомству.
— Взаємно. Не заперечуєте, — містер Грей кивнув на відчинені двері, — якщо я поговорю з міс Стіл?
Дереку стало трохи неприємно, що чоловік так відверто розпоряджався ним, ніби останнім слугою, але він вирішив не починати сварку на порожньому місці. Крістіан був звичайною людиною, а не бетою з іншої зграї, що зарвався, або мисливцем, що надто багато уявив про себе, і на якого можна було гаркнути або шваркнути ним об стіну.
— Пробач, але ми ще не закінчили, — почала заперечувати Ханна, але Дерек вирішив не влазити в подружні розбірки.
— Я якраз збирався випити кави, — невимушеним тоном заявив він, сподіваючись, що видавницю можна безбоязно залишити з чоловіком наодинці. Від Крістіана пахло роздратуванням. — Радий був зустрічі.
Хейл залишив кабінет, вирішивши справді рушити на пошуки кавомашини. Секретарка міс Стіл, Хелен, люб’язно підказала йому напрямок. Вже йдучи, він краєм вуха вихопив пару фраз з розмови подружжя (самі винні, двері треба зачиняти).
— Симпатичний, — підкреслено байдуже помітив містер Грей.
— Серйозно, Крістіан? Будеш до авторів ревнувати? — обурилася міс Стіл (чи правильніше говорити, місіс Грей?).
Дерек закотив очі. Ось тільки з ревнивими чоловіками йому не вистачало проблем. Тим паче, безпідставних: ні з його боку (вбережи, Місяць), ні з боку Ханни не було жодних натяків у незручний бік. Молода жінка була милою та люб’язною, але в рамках ділових відносин, і Хейл, який звик до надмірної уваги до своєї персони, був їй за це вдячний. Якби містеру Грею спало на думку поцікавитися у Дерека, як почувається його дружина, той би просвітив його, що від міс Стіл пахне задоволенням, радістю і щастям, тобто основними складовими глибокої та світлої прихильності. А людині, яка відчуває подібні емоції, зраджувати своєму обранцю немає сенсу.
Діставшись кухонного куточка, перевертень роздобув собі чашку досить непоганого за якістю гарячого напою («Несолодкий і чорний, як душа Пітера», — як сказав би Стайлз) і повернувся до кабінету Ханни, сподіваючись на продовження зустрічі. Він якраз встиг до кінця розмови. Міс Стіл прощалася зі своїм чоловіком у дверях кабінету і, судячи з усмішок і емоційного тла, що покращилося, цим двом вдалося дійти згоди.
Містер Грей попрямував до виходу, помітно заспокоєний, а видавниця покликала перевертня:
— Бойс?
Дерек поспішив до кабінету, бажаючи уточнити, чи правду вона сказала щодо другої частини книги.
~*~
Після зустрічі окрилений словами Ханни та новими ідеями письменник зовсім викинув неприємну подію з голови і щиро здивувався, коли при виході з видавництва його перехопив містер Грей власною персоною.
— Містер Фокс, чи можу я затримати Вас на кілька слів? — він кивнув на закуток будівлі. — Чи мені краще сказати «містер Хейл»?
Дерек напружився. Після переїзду вони із Стайлзом не дуже ховалися, але намагалися не виділятися. Вони не привертали до себе уваги і старалися не порушувати закони, як людські, так і прийняті у надприродних істот. Цей чоловік міг бути просто ревнивцем з доступом до відповідної бази даних, а міг мати безпосереднє відношення до іншої сторони світу. Про всяк випадок Дерек знову принюхався, проте не відчув ані аконіту, ані горобини, ані срібла. У охоронця містера Грея була зброя, але судячи з запаху, звичайна. Однак це ще нічого не означало. Дерек пішов, куди було сказано, приготувавшись оборонятися.
На щастя рішучих заходів не знадобилося.
— Сер, письменники не просто так беруть собі псевдоніми, — Хейл не втримався від зауваження. — Називаючи мене справжнім ім’ям, Ви вторгаєтеся в моє особисте життя.
— Перепрошую. Тоді повернемось до колишньої форми звернення, — Крістіан зупинився і подивився прямо в очі перевертню, ніби намагаючись придушити поглядом. — Містере Фокс, які стосунки Вас пов’язують із моєю дружиною?
Загалом, чоловік дуже старався і виглядав досить серйозно, але за солідністю погляду явно програвав Девкаліону (не дивлячись на те, що той був сліпий), або мамі Дерека, коли та була не в кращому настрої. А збентежити подібним поглядом він міг хіба що Скотта, коли той тільки обернувся. Зараз, після всіх випробувань, містера Грея не злякалися б навіть сопливі бети Маккола. Але Дерек постарався прийняти всю серйозність ситуації і не посміхатися з розумінням. Сам раніше часто опинявся на місці Крістіана, поки не зрозумів, як шалено любить його Стайлз.
— Винятково ділові, сер, — Хейл постарався говорити рівним, м’яким тоном, щоб не провокувати конфлікт.
— Заради Вашої ж безпеки, я хочу, щоб так і залишилося, — пропалюючи Дерека суворим поглядом, заявив чоловік.
Перевертень мало не засміявся від безглуздості ситуації.
— Сер, мені приємне Ваше припущення, але Ви даремно турбуєтеся. Мій хлопець посміється, коли я розповім йому про це непорозуміння.
— Хлопець? — Крістіан трохи розгубився.
— Хлопець, — підтвердив Дерек, все ще намагаючись утримати усмішку, яка так і лізла на обличчя. Напевно, це був вплив Стілінскі. Раніше зберігати вираз Похмурого Вовка Хейлу вдавалося в рази простіше. Втім, він ні про що не шкодував. — Я якраз поспішав додому, щоб поділитися з ним радісними новинами з приводу видавництва моєї книги.
— Звичайно, містере Фокс, — Грей відчутно розслабився і відступив на крок. — Перепрошую, це справді виявилося прикре непорозуміння. Не затримуватиму Вас.
Дерек кивнув і пішов геть від видавництва, гадаючи, чи варто розповідати про цю подію Стайлзу, чи краще промовчати. Стілінскі був непередбачуваний, як буревій. Міг посміятися, а міг і вирушити на пошуки зарозумілого багатія, і начхати йому на закони, умовності та небезпеку. До того ж, тепер він мав доступ до зброї…
У будь-якому разі, Хейл вважав, що зустріч із видавницею пройшла продуктивно, а це було головним. Діставши телефон, він швидко відстукав повідомлення, знаючи, що Стайлз не пробачить йому, якщо він змусить свого лисеня мучитися невідомістю до суботи, коли вони мали побачитися.
~*~
Декілька днів потому…
Стайлз вийшов з душу, витираючи волосся, що достатньо відросло за останні місяці. Він йшов у ванну кімнату під ритмічне клацання друкарської машинки, а повернувся в тишу. Стілінскі заради сміху подарував машинку Хейлу на день народження, вважаючи, як багато представників сучасного покоління, що обробляти інформацію за допомогою ноутбука чи планшета набагато зручніше, а цей агрегат залишиться лише декором. Але перевертню раптово так сподобалося друкувати на ній, що річ прижилася.
Дерек знайшовся на дивані, щось чиркаючи у великому блокноті з купою кольорових стікерів та шкіряною обкладинкою — теж подарунок Стілінскі. З того часу, як червоніючий перевертень, трохи заїкаючись, повідомив бойфренду, що «я став писати щось на кшталт нотаток, і їх накопичилося так багато, що зібралася ціла книга», Стайлз отримував справжнє задоволення від постачання Хейлові письмового приладдя, щоб у того була можливість творити з комфортом.
Дерек так захопився своїм заняттям, що Стайлз, навіть не підкрадаючись, зміг наблизитися впритул і зазирнути через плече. Перевертень креслив якісь схеми з купою стрілочок і пунктирних ліній, у яких Стайлз, не знаючи контексту, нічого не зрозумів. Але виглядало солідно.
Кинувши вологий рушник на журнальний столик, Стілінскі ліг прямо Дереку на спину. Хоча останнім часом через інтенсивні тренування та гарне харчування юнак роздався у плечах, а в зрості перегнав бойфренда на кілька сантиметрів, Хейл спокійно витримував його вагу. Ось і зараз перевертень тільки здригнувся від несподіванки (мабуть, і справді глибоко в думки занурився, переставши помічати, що відбувається навколо), але протестувати не став.
Декілька секунд Стайлз просто розслаблено лежав, насолоджуючись відчуттям спокою і запахом свого коханого чоловіка, але згодом усвідомив, що йому нудно. Якийсь час він розважав себе, підраховуючи волоски на шиї у Хейла, але незабаром і це набридло. Посмикавшись у спробах знайти зручне положення, він домігся того, що «подушка» під ним напружилася. Наступний рух було зроблено цілеспрямовано. Хлопець потерся стегнами об пружні «булочки» перевертня.
— Ста-айлз, — простогнав Дерек. — Мені потрібно це записати, інакше доведеться починати все спочатку.
— Пробач, пробач, — Стілінскі справді стало соромно. Так, вони бачилися нечасто через навчання юнака, по буднях тому доводилося жити у гуртожитку, адже після занять він ще відвідував уроки стрільби, рукопашного бою та фізичну підготовку, тож їздити додому просто не мало сенсу. Але Хейл не мав жертвувати своєю роботою, адже письменництво тепер стало його професією. Стайлз читав його книгу, і нотатки до другої, і купу розрізнених оповідань, приходячи в дикий захват. Він сам погрожував Дереку, що, якщо той кине писати, закриє його з машинкою всередині горобинового кола і видаватиме їжу в обмін на надруковані листи (насправді він би ніколи так не вчинив, просто намагався донести до бойфренда своє захоплення його талантом). Тож заважати Хейлу займатися улюбленою справою було б нечесно.
Стайлз цмокнув перевертня в шию і сповз з нього, вирішивши пошукати собі якусь розвагу самостійно. Бездумно поклацавши каналами телевізора, юнак зрозумів, що це ще нудніше, і вирішив зайнятися чимось корисним. Увімкнувши музику з плейлиста, скинутого йому Корою (не дуже голосно, щоб не заважати Дереку), Стілінскі знайшов необхідні інгредієнти і почав змішувати тісто для млинців. Тихо наспівуючи та пританцьовуючи, Стайлз акуратно розлив першу порцію на пательню, цілком віддаючись процесу. І, як це часто буває, настільки захопився, що забув, де знаходиться і що робить. Щодо відключення від реальності вони з Хейлом були два чоботи — пара. Спочатку юнак підспівував Ріанні, використовуючи ложку для тіста як мікрофон. Потім осоромив вокал Ельзи з «Холодного Серця» силою своїх легень та пристрастю виконання. І, коли він танцював під That’s the Way, відчув, що в танці до нього притискається гаряче тіло перевертня.
— Хіба з тобою попрацюєш? — докірливо пробурмотів на вухо бойфренду Хейл, але роздратування в його голосі Стайлз не вловив, і тому вибачатися не став. Провокаційно покрутивши стегнами, він досяг того, що сильні руки міцніше обійняли його, а потім розвернули обличчям до їхнього власника. Дерек усміхався і зовсім не було схоже, щоб він сердився на юнака, який заважав працювати.
— Без тебе було тихо і нудно, — видихнув перевертень, рухаючись у такт музиці та погладжуючи Стайлза по спині.
— А тепер голосно та весело? — посміхнувся Стілінскі, закидаючи руки йому на плечі і зачіпаючи вимазаною в тісті ложкою чужу вилицю.
— І брудно, — Дерек засміявся, пальцем стираючи тісто зі щоки і засовуючи його до рота. Стайлз голосно ковтнув, жадібно стежачи за рухами його губ.
— Оце вже ні, — Хейл вдавано насупив брови, розвертаючи юнака до плити. — Спочатку ти заважав мені. Тепер я заважатиму тобі.
Телефон переключився на щось більш плавне. Дерек притиснувся стегнами до приголомшливих сідниць свого бойфренда, обхопивши його за талію, і почав м’яко погойдуватися в ритмі мелодії. Стайлз спочатку так загубився у відчуттях, що оладки від підгоряння довелося рятувати перевертню. Але Стілінскі опанував себе і наступну порцію налив сам. Втім, Дерек дотримався слова і активно відволікав його: то в шию лизне м’яко і волого, то торкнеться і без того затверділого соска крізь тканину футболки, то проведе випущеними кігтями по голій нозі нижче тканини боксерів. Стайлз чесно намагався зосередитися на готуванні, приймаючи правила гри, але зазнав нищівної поразки. Занадто скучив у стінах Академії за своїм Хмурововком.
В результаті борошно, цукор і бризки тіста рівним шаром вкрили стіл, підлогу і частково плиту, деякі млинці виявилися пересмажені, а інші — сируваті, але їм обом було байдуже. Дерек цілував свого нестерпного, чудового, неймовірного лисеня, штовхаючись у гаряче тіло з усією можливою ніжністю. Розпалений танцями Стайлза (хлопчисько і не підозрює, як спокусливо рухається, навіть коли не намагається привернути до себе увагу), перевертень хотів би займатися з ним любов’ю весь день, кохатися довго, повільно, щоб Стілінскі потонув у тому океані пристрасті і тепла, що ледве через край не хлюпав усередині Дерека. Його хотілося вилизувати, обіймати, притиратися всім тілом, домагаючись тих чудових звуків, які хлопець видавав, втрачаючи контроль.
— Я люблю тебе, серденько, — прошепотів перевертень, піднімаючи стегна Стайлза і починаючи рухатися швидше, цілеспрямовано потрапляючи в ту саму точку.
— Люблю… Дерек… Так! — Стілінскі широко розплющив бурштинові очища і кінчив, забризкавши спермою власні груди до шиї. Перевертень задоволено бурмотів, злизуючи пряні крапельки, і почав дотрахувати коханця, поки той ловив кайф десь у стратосфері.
Розмова відновилася, коли вони, приємно втомлені і важко дихаючі, згорнулися в компактну грудку біля мийки. Дерек, абияк витерши їх футболкою Стайлза, обернувся довкола свого хлопчика, обіймаючи його руками та ногами, укутуючи собою, своїм запахом і своєю любов’ю. Йому здавалося, це почуття розлите в кухні золотистою патокою і його можна відчути.
Тому, хто може його звинуватити, що він висловив вголос те, про що думав багато місяців, прямо зараз, не спромігшись підгадати більш підходящий момент?
— Сонце, виходь за мене? — Дерек притулився губами до вологої скроні Стілінскі.
— Чого ти про це заговорив? — юнак стомлено глянув на нього з-під вій, що злиплися від поту.
— А ти хіба проти?
— Ні, але чому саме зараз? Чи не хочеш почекати? Перевірити почуття суворими випробуваннями розлуки та побутових проблем?
— Стайлз, ми й так багато часу вже втратили.
— Ми? — Стілінскі виразно підняв брову.
— Добре, я, — не став заперечувати Дерек.
Все ж таки це було правдою. Стайлз зі своєю сексуальністю розібрався ще років у шістнадцять, одразу після зустрічі з одним «нахабним і похмурим вовчарою». З Малією зійшовся, тому що інших хлопців не хотілося, а за Лідією побивався чисто за інерцією, на згадку про колишню закоханість, ну і ще тому, що Дерек його відверті натяки не розумів або ігнорував.
А ось Хейл із завзятістю, гідною кращого застосування, намагався довести незрозуміло кому незрозуміло що. Швидше навіть, не переконати себе і оточуючих у своїй гетеросексуальності, а у відсутності інтересу до одного конкретного володаря родимок і шила в дупі, хоча цей інтерес буквально пер з усіх щілин. Особливе відношення Дерека помітили і Метт, і Дженніфер, і Девкаліон, та й з Брейден вони розлучилися теж через це.
— Тому більше відкладати не маю наміру. Виходь за мене.
— А чому це я за тебе? — обурився Стілінскі, але по порозовілих щоках було видно, що йому ця ідея припала до душі, а сперечався він із почуття спротиву.
— Добре, — легко погодився перевертень, притягуючи юнака ближче. — Одружись зі мною. Будь моїм чоловіком. Будь зі мною. Будь ким хочеш, але разом.
— Чорт, Хейле, це найнеромантичніша пропозиція, коли ми сидимо усі в поті та спермі на підлозі серед борошна та тіста, але ти все одно примудряєшся вибити з мене сльозу! — Стайлз сховав почервоніле обличчя у шиї коханця.
— А ти хочеш публічної пропозиції? У барі, в ресторані, посеред жвавої вулиці? Чи мені завалитися з квітами на твоє заняття? — низьким, спокусливим голосом прошепотів Хейл у вухо юнакові, знаючи, як на нього діє такий тон.
— Чорт, ні, звичайно! Не смій! — Стайлз навіть підскочив, незручно заїхавши ліктем перевертню по ребрах. — Ти знаєш, як я все це не люблю.
Але Дерек помітив мурашки насолоди, що покрили його шкіру.
— Спокійно, спокійно, нічого не буде, — чоловік знову притягнув юнака до обіймів. — То що ти відповіси? Чи тобі треба подумати?
— Про що тут думати? Я з шістнадцяти років про це мріяв. Я не проґавлю свій шанс прив’язати тебе до себе назавжди.
Хейл задоволено посміхнувся, погладжуючи Стайлза по спині.
— Треба татові сказати, — пробурмотів Стілінскі, прихоплюючи губами шкіру на вовчих грудях.
— Він уже знає.
— Гей, чому це мій батько дізнався про це раніше за мене? — ліниво обурився юнак, але за тоном було ясно, що він насправді не сердиться. Стайлз буквально променів щастям, і продовжував суперечку швидше за інерцією.
— По-перше, я хотів зробити все правильно та попросити у нього твоєї руки.
— Боже, ти такий старомодний, вовчище. А по-друге?
— А по-друге, мені була потрібна порада.
— В якому сенсі? Як краще зробити пропозицію? Але ж ти знаєш, що я не люблю всіх цих пафосних вистав, тому те, що ти просто запитав — це було ідеально.
— Ні, не про це. Я мучився питанням, чи варто робити її взагалі. Ти виглядав так, ніби був всім задоволений і те, як ми живемо, максимум, як ти собі це уявляв. Я боявся, що зайві зобов’язання відштовхнуть тебе, зруйнують наше розмірене життя, яке нарешті склалося. Я боявся все зіпсувати.
— Ти дурень? — Стайлз знову різко підняв голову, мало не стукнувши маківкою Хейла по підборіддю. — Та ти найголовніше, що є в моєму житті! Ти важливіший за мою роботу, Скотта і — пробач, тату! — важливіший навіть за мого батька! Всі ті роки, що ми були не разом, я постійно прокидався від мокрих снів із стояком на тебе! Я мчав на допомогу, відкладаючи усі свої справи, варто було тобі натякнути, що я потрібний. Я кинув заняття, щоб знайти тебе, коли тобі на хвіст сіло ФБР! Ти моє сонце та зірки! І в тебе ще були сумніви?
— Твій батько сказав мені приблизно те саме, за винятком стояка, — посміхнувся перевертень, торкаючись губами губ свого хлопчика. — І я загалом знав це, але мені треба було почути.
Стайлз повернув поцілунок і знову плюхнув кудлату голову на плече своєму тепер уже нареченому.
— Але окрім тата ніхто не знає?
Дерек підтвердив.
— Якщо розповімо Лідії зараз, вона приїде з Європи і плануватиме грандіозне гульбище людей на сто, і дарма, що у нас немає стільки знайомих. А якщо не скажемо, то вона прокляне нас до кінця наших днів.
— Це не проблема, серденько, — Дерек почухав юнака за вухом, домагаючись задоволеного стогону. — Головне, що ти погодився. Все буде добре.
І Стайлз перестав сперечатися. Адже він був цілком згоден зі своїм Вовчищем.
~*~
— Ти все-таки це зробив… — червоніючий Стайлз під улюлюкання і вітальні вигуки своїх однокурсників нетвердим кроком наблизився до блискучого, як новий, відремонтованого СіДжея, прикрашеного квітами, кульками і величезним написом на лобовому склі «Стайлз, виходь за мене!».
Хейл, задоволено скелячи свої неможливо милі кролячі зуби, зістрибнув з капота, хапаючи свою долю в обійми.
— То що, я не вгадав?
— Вгадав… але як? Як у тебе вийшло? Він же був розбитий просто на тріски, не підлягав відновленню, — Стілінскі вивернувся з улюблених рук і благоговійно погладив капот. Відчинив дверцята, заглянув у салон — все було таким, як він пам’ятав, за винятком того, що нове.
— Це була пекельна робота, — згідно кивнув Хейл. — Але ми зробили її разом. Всі допомагали: твій батько, Кріс, Скотт та його бети. З Айзеком ми перебирали мотор, Джексон фарбував з балончика кузов, скаржачись, що зіпсує свою дизайнерську футболку, Кора шукала в інтернеті такі самі сидіння, як були у тебе, і навіть Пітер привіз відсутні деталі, які знайшов мало не в Канаді.
— То виходить, всі знали про твій план?
— Ні, знав лише шериф. Інші думали, що це тобі подарунок на нашу річницю спільного життя, — Дерек посміхнувся ширше і підсунув Стілінскі під ніс коробочку зі срібною обручкою, на якій було вигравіювано трискеліон, місяць та друїдські знаки, що мали оберігати. — Так що ти мені відповіси, Стайлз Стілінскі? Чи зробиш мене найщасливішим вовком на землі? — найбільш пафосним тоном, на який тільки був здатний, проголосив перевертень.
— Погоджуйся, Сайлз! — закричала якась блондинка у форменій сорочці з розстебнутими верхніми гудзиками. — Він гарячий, як найспекотніша пустеля!
Хлопці, що стояли поряд з нею, схвально загули.
— Боже, так! Ти, недоумок! — юнак почервонів ще дужче і кинувся на Хейла з поцілунками.
На задньому тлі пролунали оплески.
Стайлз відчував себе неймовірно безглуздо, але щастя, яке переповнювало його, повністю витіснило це почуття.
Дерек поцілував його, дбайливо утримуючи долонями кохане обличчя.
— Якщо запрошуватимемо на весілля Кору, для неї потрібно буде залишити місце плюс один, — повідомив він, трохи відсторонившись.
— Вона привезе із собою хлопця з Мексики?
— Так. І ти не повіриш, як його звуть…
Стайлз здивовано підняв брови.
— Невже…?
Дерек кивнув, підтверджуючи його здогад, і Стілінскі склався навпіл від реготу, мало не стукнувшись чолом об капот знову придбаного джипа.
— …Мігель! — вигукнув він, коли перший напад сміху пройшов, і зайшовся знову.
Дерек дивився на блискучі кавові очі, щасливу посмішку, щоки, посипані родимками, кількість і розташування яких перевертень знав напам’ять, що червоніли від задоволення, і відчував, що нарешті все робить правильно. Це було нове життя для них із Стайлзом, і будувати його треба було по-новому.