Після фотосесії Ерке вирішив обрати меблі для кімнати, а потім пошукати нових колег — настав час вливатися в колектив. Цікаво, яка тут панує думка щодо нової скандальної теореми Некона? Хотілося б вірити, що найпрогресивніша.
Повернувшись до своєї кімнати, Ерке погортав каталог. Папери з ручками та кімнатна дошка — знадобляться, крейду йому обіцяли замовити, інше обладнання начебто не дуже й потрібне… А ось для перевертнів тут було багато цікавого. Які будиночки, які кігтеточки! Та з них цілий палац можна було збудувати! Далі йшов розділ простих картонних коробок, і Ерке розімлів остаточно. На мить він мрійливо заплющив очі…
…а коли їх відкрив, був уже вечір. Тіло само вирішило, як йому слід боротися зі стресом, і зараз зволило прокинутися лише тому, що внутрішній таймер підказав: вечеря скоро.
У холі було мало народу і всі незнайомі. Блідий юнак підкручував якусь дзвінку переливчасту кулю і здавався повністю поглиненим цим заняттям. Дві дівчини сперечалися над прозорим котлом, обплутаним проводами та трубочками, і теж явно не були схильні до розмови з стороннім.
Ерке побродив навколо виправленої вранці формули, але зараз там було безлюдно. Зате вдалині почулися голоси; подумавши, він попрямував до них і, пройшовши кілька коридорів, опинився на просторій заскленій веранді. Там було багато дивних меблів: непропорційних, але явно зручних.
Він одразу побачив Рельшен, що сиділа на високому дивані, і пухнасту триколірну кішку в неї на колінах — Мізукі, звісно. Незнайомий хлопець грав на флейті. Поруч стояла дівчина в чорному костюмі і білому плащі, що похитувала в такт порожнім діамантовим мундштуком. Значить, він… вона… ця людина не тільки кольори одягу змінює, а й стать: думка, що це була сестра ранкового знайомого, чомусь здавалася безглуздішою, ніж зміна статі. Божевільне місце.
Ерке ще покрутив головою, розглядаючи незнайомих чоловіків і жінок, потім сфокусував зір на вуличному краєвиді. Умовна шерсть миттю стала дибки: на вулиці, притулившись до скла веранди носами, стояли кілька сумних вампірів. Один з них важко зітхнув, не відриваючи погляд від людей, що знаходилися в приміщенні.
Хтось поклав руку на плече Ерке, через що він мало не шарахнувся вбік.
— Та чого ви так дивитесь? Вони не залізуть, не бійтеся, їх не запрошував ніхто, і взагалі. А й пролізуть, Текео розбереться, мабуть.
Поруч стояв той самий, у халатах з китицями. Він скрушно продовжив:
— Намазано їм тут, чи що? Дивляться і дивляться… — перш ніж Ерке встиг щось сказати, халатний крикнув кудись углиб веранди: — Пане Текео! Тут новенький вампірів боїться!
Не встиг Ерке обурено заявити, що нікого він не боїться («трішки» не враховується), як з якогось кута, ніби з повітря, матеріалізувався згаданий пан. Махнувши Ерке рукою, він узяв з полиці невелику бризгалку і попрямував до дверей. Вампіри не стали чекати його наближення і відразу розлетілись на всі боки.
— Добре, що сьогодні їх мало, бо зі шланга святою водою іноді поливати доводиться, — довірливо повідомив чоловік. — Я крейду замовив вам, файну, з розпізнаванням символів. Ну, гуляйте, романтична вечеря скоро.
Щось тривожно забрязкотіло на краю свідомості.
— Вибачте?
— Це гарем, — здивувався чоловік. — Тут усі вечері романтичні.
— Ага, новенький!
Ерке повернувся.
За його спиною стояли двоє: білявий юнак у явно жахливо дорогих лахміттях і так само гостромодно вбраний гоблін.
— Дан, — представився білявий і вказав на гобліна, — а це Оллі.
Вигляд у обох був трохи пошарпаний — ах так, згадав Ерке, це ж ті математики, які тварюк нещодавно викликали (судячи з усього, від самих потойбічних демонів їм влетіло набагато менше, ніж потім від секретаря, начальника охорони та власне імператора).
— Тє крейду не ок’льтну замовили хоч? А то нам якраз таку п’дсунули, і головне, ми ж в’нні лишилися, — порскаржився гоблін негайно, смикаючи довгими зеленими вухами. Дивний у нього був голос, верескливий і хрипкий водночас. — Зара по ц’му «Веселому окультисту» всі пруться, а для немагічних речей його кр’ще не використовувати. Це ти ту помилку знайшов на підл’зі? Над чим працюєш?
…Розмова була в самому розпалі, коли раптом усі рушили вбік. Дан і Оллі підхопили Ерке під руки і, не припиняючи торохкотіти про свої розробки, потягли його за всіма.
Через деякий час вони опинилися у просторій залі з довжелезним столом посередині. Тут уже дизайнер явно відігрався за всі інші приміщення: навколо було повно фонтанчиків, співочих птахів і квітів в горщиках. Тематика малюнків на вазах, щоправда, чомусь була в основному пов’язана з біологією — з тих розділів, що про розмноження. Мабуть, хтось із місцевих ентузіастів науки і сюди дістався.
Нові знайомі сіли по обидві сторони від Ерке і Дан одразу почав писати на серветці своє бачення п’ятого протиріччя Ісси. Ерке озирнувся.
Напроти сиділа трольчиха — та сама, з дошки пошани. Поруч з нею була прекрасна ельфійка в простенькій чорній водолазці під горло. За нею сиділи Джеор і Ліе, які тихенько над чимось хихикали.
На чолі столу стояв порожній чорний трон, щедро декорований довгими шипами, що стирчали на всі боки, і різьбленими черепами зі яскравими червоними очима. На верхньому лівому черепі красувався схематично намальований білою фарбою чоловічий статевий орган.
З боків від трону сиділи Рельшен та Ерстейл. Ельф флегматично розглядав келих з вином. Рельшен, погойдуючись на задніх ніжках стільця, пила з пляшки пиво.
Ерке спробував вгледіти начальника варти (цікаво, яке він займає місце за цим столом), як двері відчинилися; розмови раптом стихли.
У житті імператор виявився ще більш високим і м’язистим, ніж можна було очікувати — правда, на портретах у нього не було таких страшних темних кіл під очима (взагалі він здався Ерке схожим на людину, яку відразу після важкої операції відправили на каменоломні). Імператор окинув поглядом зібрання, на мить страждально підняв брови і плюхнувся на місце.
— Привіт, обормоти.
Йому відповів безладний хор. Рельшен — мабуть, на знак високої пошани — сіла нормально і трохи похитала пляшкою в якості вітання. А потім подали таку їжу, яку Ерке не те що куштувати, але навіть бачити ще не доводилося, тож всі інші інтереси відійшли на другий план.
Якийсь час всі мовчки їли. Над столом з реготом літала руда кішка.
***
Ерке вирішив лягти раніше, щоб завтра зранку взятися за роботу, але сон не йшов. У задумі він вкусив себе за хвіст. Сон не йшов. Тоді Ерке вирішив в умі декілька рівнянь та обдумав цікаве обговорення теореми Нека наприкінці вечері та після неї. Сон не йшов.
Залишався ще один спосіб розслабитись: небезпечний, але було ясно, що інакше зовсім заснути не вийде — а завтра треба було вже всерйоз братися за справи.
У котячому вигляді він вислизнув з кімнати і безшумно потрусив знайомим коридором. Багато хто ще гуляв: з холу та веранди чувся сміх, але в міру просування до секретарської він ставав дедалі тихішим.
Двері були відчинені, і Ерке, обережно підчепивши їх лапою, заглянув усередину.
Кабінет висвітлювали великі химерні квіти, явно з батьківщини Ерстейла — дивно, що їх не було видно вдень. Сам господар був відсутній. Ерке акуратно обійшов кабінет, принюхуючись до запаху паперів та печаток; застрибнув на стілець, потім, дуже акуратно — на стіл. Там і знайшлось ідеальне місце, щоб поспати.
Він знав, що з боку це виглядало безглуздо — але для тих, хто не відчував розслаблюючу присутність близької інформації. Покрутившись по столу, Ерке з великим задоволенням ліг на стопку якихось відомостей.
Він уже задрімав, коли господар кабінету повернувся. Ерке навіть не почув його кроки: про присутність підказав чи приємний запах, чи щось подібне до незримого силового поля.
Ерстейл зупинився біля столу і зітхнув:
— Пане Ерке.
Той винувато притиснув вуха, але з документів не зліз: коли блокуєш потік інформації, відчуття стає особливо приємним.
— Пане Ерке.
Було зрозуміло, що випробовувати терпіння Ерстейла не варто, а те, чого доброго, зараз павука свого покличе — але котяча частина натури відмовилася йти навідріз. Ледь чутно зітхнувши, ельф сів, підхопив Ерке під животом і, пересадивши подалі на стіл, почав методично поскрипувати пером.
Ерке посидів на столі ще трохи, посмикуючи кінчиком хвоста, потім зістрибнув на підлогу і, не перетворюючись (таке було б соромно), почимчикував до дверей. Він одразу з невдоволенням відзначив, що ті закриті, тож доведеться проситися вийти — а якщо в отворі його ще й наздожене Велика Загадка Дуалістичності, справжнє прокляття всіх кішок, що змушує їх завмирати у дверях, вийде зовсім ніяково.
Втім, двері самі відчинилися йому назустріч; вже знайомий, трохи нетверезий голос сказав: «Ой, котик» і Ерке злетів нагору. Наступної миті він, на свій подив навпіл з жахом, зрозумів, що знаходиться у імператора на руках. Від несподіванки Ерке вп’явся кігтями йому в плече — і це породило хвилю ще більшої паніки. Втім, сам імператор не звернув на кричуще порушення етикету уваги.
— Вечір, — звернувся він до секретаря, розсіяно чухаючи зацепенілого Ерке за вухом. — Ти не бачив лист від короля Імаса? Ми з його послом зараз обговорювали деякі аспекти по південній лінії, треба було б освіжити пам’ять…
Ерке в паніці озирнувся на Ерстейла, але той з кам’яним виразом обличчя рився в шухляді столу.
— Котик,— розсіяно повторив імператор, погладивши Ерке по спині — і той несподівано для себе замуркотів. Ерстейл ледь помітно закотив очі; нарешті він вийняв із ящика жовтий конверт і простягнув імператору.
Розсіяно кивнувши і підхопивши листа, той вийшов, продовжуючи при цьому тримати Ерке на плечі. Людській частині останнього відчайдушно хотілося втекти — спиною вперед, не забуваючи бити дорогою покаяні поклони, — але котяча розслабилася. Чоловік тримав його акуратно і хоча був трохи п’яний (ймовірно, після дебатів із послом), йшов рівно.
Після кількох коридорів вони нарешті опинилися у спальні з великим відчиненим вікном. Не встиг Ерке озирнутися, як імператор хлопнувся на ліжко і, зітхнувши, міцніше притиснув його до себе.
— Котик.
З відчиненого вікна лилося свіже лісове повітря, наповнене тонким запахом нічних квітів; вдалині чувся сміх.
— А я в дитинстві так хотів кошеня, а мені не дозволяли. Одну ось тільки подарували недавно кішечку, та й ту ця с… с… — він відчайдушно позіхнув, — старша дружина відібрала.
— Мя?
— Ага, Рельшен. С… с… — (відчайдушне позіхання), — свята жінка. Та хай забирає, що вже. Зате гідроліз як боженька робить, не те, що ці… Сміявся один з моєї старшої дружини, з візитом тут був, сука… Потім вона йому влаштувала реакцію під тією річкою, за п’ять хвилин без армії залишився… досміявся…
Після цього одкровення імператор заснув. Ерке деякий час розслабленно муркотів. Дрімота, однак, поступово розвіялася; зі страхом і збентеженням він відчув, як у душі почали прокидатися ганебні інстинкти. Життя було забите переважно роботою, і він ще ніколи не ночував поруч з іншою людиною, але тепер, коли це сталося, дивне почуття прийшло вперше — Ерке читав про нього, але сам ще не відчував.
Він сердито прикрив ніс лапою — ні, це було неправильно, з цим треба було боротися; але щось продовжувало все голосніше і наполегливіше шепотіти, що, якщо вже поруч спить людина, слід НЕГАЙНО погратись якимось пакетиком.
Внутрішня боротьба тривала доти, доки двері ледь чутно не прочинилися; за кілька секунд біля ліжка опинився Ерстейл. Приклавши палець до губ, він обережно витяг Ерке з-під руки імператора і прошепотів:
— Вікно чи двері?
Мить подумавши, Ерке показав лапою на вікно: надто вже спокусливо пахло з лісу. Кивнувши, ельф на руках відніс його до підвіконня і підсадив до найближчої гілки. А потім зачинив стулки і засмикнув штори.
Ерке потягнувся, з насолодою вдихаючи нічне свіже повітря, і прислухався до вікна. Звідти почулося:
— Доброї ночі, володарю. Загалом, згідно з пунктом п’ять, сьогодні моя черга.
— Блі-і-ін…
Ерке зістрибнув на гілку нижче.