Пройшло багато часу. Вони вже знали все, хоч і без подробиць, та напевно також відчували неприязнь до ного, я не знала…
Його образ мене більше не переслідував, голоси не сперечалися, мені допомогли, але…не на довго. Тепер один голос в моїй голові часто вставав на моє місце, тоді я ставала «образом» і всі люди, що хоч трохи були проблемою чи небезпекою для моїх близьких бачили багряні краплі, що падають замість дошу і це було придвісником їхнього кінця. Останнє, що вони бачили- божевільна посмішка того, хто колись мене зламав.
І ось останній розділ…
Прошу вибачення за помилки, писала я зазвичай вночі, тому що в інший час готувалася до екзамену, ця історія повинна була трохи допомогти мені змінити поле дії ну…це вийшло, але коли я перечитувала…ох, прошу вибачення.
Та все ж мені було цікаво б почитати думки тих, хто це читав…