Пам’ятаю, як ножем різала його шкіру, тільки різала, до більшого не дійшла, хоча могла зробити те саме, що він зробив з оком Аделі. Удушення через ошийник бо я не хотіла підходити до нього, коли він був в свідомості. Тиски до його пальців, які тепер кровточили. Голод і так далі, це тривало вже декілька днів, для мене це було за складно, я мало спала, багато використовувала здібність через що, мої сили майже не відновлювалися, але я не відчувала нічого крім….полегшення? Пам’ятала я мало, ніби моїм тілом хтось оволодів, а свідомість поверталася на мить, тільки щоб поглянути на результати своїх діянь, в ті моменти я відчувала якесь умиротворення, а на обличчі божевільна посмішка…така ж яка була у нього.
-Пташечко, а тобі все не йметься? -слабо говорив він, я вже була повністю в свідомості.
«Далі сама»
-А невже мій дорогий забув, як і скільки катував мене? -звернулася до нього з насмішкою, але він тільки посміхнувся, хоча вигляд мав кепський, по йогш обличчю стікали триваві підтьоки, хоча я не знала від чого вони, на руках багато порізів, але він все ще посміхався… Що взагалі відбувається в його голові? Про що він думає?
***
Де я помилився? Чому? Все було прораховано, та я знову піддався емоціям, хотів бути блище з ластівкою, але не перевірив, чи зачинена та клітка. Крильця її загоїлися. Ні! Вона не повинна тут бути, я неодмінно її поверну назад і діток також! Тепер вони- це те, що поєднує мене та її. Чи можливо краще зробити щось з ними? Я не хочу бачити, що вона буде приділяти увагу хоч комусь крім мене. Та з іншого боку використовквати їх щоб вона залишилася зі мною…шантаж.
-Пташечко моя, не покажеш мені пташенят? Я тут вже доволі давно, а ти навіть ні разу їх не показала, ніби не чула мене, коли я звертався! -а вона скривилася, але кинула погляд на свою подругу, що стояла весь час біля дверей- кивнула, а та зверхнь глянула на мене і зайшла в будинок. Якщо б не вона, то МОЯ ластівка залишилася зі мною, не протрималася б і місяць. Як миленька повернулася, але ні…все через неї! Як виберуся одразу ж вб’ю її, більше пташечці не буде у кого шукати допомоги. А від чого вона шукає допомогу? Я зробив щось не так?
Її подруга вийшла з дітками на руках, передала їх пташечці і пішла. Вона дивилася на них так по доброму… я теж так хочу… Чому..чому я не заслуговую на такий погляд?
-І якже звуться ці пташенята?
-Аліція і Луіза, -коротко відповіла поглажуючи голови дівчатам.
-Чи не даси мені їх потримати, все ж вони і мої.
-«Так, дай мені їх, я зверну їм їхні маленькі шиї, які навіть голови втримати не можуть.»
Вона відступила на крок, видно- не відпустить. Рідних діток навіть не потримаю.
-Ну пташечко! Я не такий поганий, нічого їм не вкою! -та вона навіть не поворухнулася, -А ми дійсно могли спокійно і дружньо жити, -дивлюся на тих малих, не розумію відчуваю я до них хоч краплю любові, чи ні. Та навіть якщо й так, моє кохання до пташечки значно більше.
-Як ти не розумієш, -вона присіла навколішки і поглянула просто в очі, своїм єдиним оком.
-«А я міг і його виколоти, тоді б вона також нікуди не змогла втекти…»
-Ти вичерпав всі свої шанси, більше не буде.
-Пташечка, всі змінюються.
-Але не ти, -маленькі рученятка хапалися за її розплетене русяве волосся, вога підвелася і дивилася на мене згори, -Я буду повною дурою, якщо ще хоч раз тобі повірю.
-Не віриш, що я кохаю тебе?
-Це єдине в чому я впевнена, -з гіркотою відповіла вона, -«Я не хочу робити тобі боляче», «Ми прогуляємося», «Тобі зі мною буде безпечніше», «Я захищу тебе»: все це-брехня.
-Ти не розумієш! Це мій спосіб прояву кохання!
-Не розумію, -дощ полив ще сильніше, він здавався мені червоним, ніби то крапала кров, дійсно підходе назві «Багряний дощ», але я не був впевненим, що він дійсно таким був, на шкірі так само стікали прозорі краплини.
-Я просто хотів любити тебе, -в грудях стало важко, тож голос був доволі здавленим.
-Досить… ДОСИТЬ! Перестань ти вже про кохання казати! З мене досить я більше не хочу цього чути! -вона перейшла на крик, чим явно сполохала діток.
-Пташечка, але ж…
-Краще б ми з тобою ніколи не зустрічалися, -це був сильний удар по мені. Невже я так багатого прошу? Всього-лиш кохати та бути коханим…
На цей крик вийшла її подруга, але нічого не мовивши- просто підійшла і забрала діток, які вже застокоїлися. Раптом ніжки моєї пташечки підкосилися і вона впала. На моє питання вона не відповіла, зробила вигляд, що мене там немає, а от до подруги сказала кілька коротких фраз і та пішла залишивши нас вдвох. Тоді я ще не знав, що це майже кінець.