Десять було б якби Меліорн був без одягу у моїй спальні

Правду кажучи, Джейс не знав, чому поставив Меліорну дев’ять з десяти.

Шкала привабливости у його голові була чітко ґрадуйованою і войовничий фейрі у неї аж ніяк не вписувався, тільки от Джейс же не міг збрехати самому собі (цілком буквально).

За шкалою привабливости Джейса Алек, наприклад, отримав почесний нуль і не тому, що об’єктивно був не привабливим, але ж це Алек, його парабатай, його брат. Маґнус, з иншого боку, коливався десь між шісткою і сімкою у свої найкращі дні (Джейс не міг нічого зробити з тим, що найкращими днями Бейна, на його думку, були ті, коли він був пихатим зарозумілим чаклуном, що не бажав знатися із мисливцями). Якби він не був батьком Клері, Люк мав би солідну дев’ятку, а Саймон…

Стоп, щось Джейса починало заносити.

Що стосувалося жінок, то в його голові вони усі мали тверду і непохитну десятку, за винятком Іззі: з тих же причин, що й Алек, вона мала абсолютний нуль (ну, можливо, не той, що -273 за Цельсієм, та все ж).

Тому слова, що вирвалися з його вуст тоді, в Едомі, здивували Джейса, похитнувши його картину світу не менше, ніж це зробив би Великий Демон, з’явившись просто у нього посеред спальні. Ще більше здивувала реякція Меліорна, цей щиро-саркастичний тон:

— Овва, Джейсе! Дев’ять? Дякую тобі, це дуже мило з твого боку.

Тоді він подякував усім янголам, чиї імена міг згадати, (і кільком демонам теж) за те, що в Едомі було так спекотно, що його сором’язливий рум’янець не надто вирізнявся на і без того побагровілому обличчі. Він також подумки подякував за те, що Меліорн не запитав: «Чому не десять?», — бо відповідь, що першою спала Джейсу на думку, змусила його здриґнутися навіть посеред усього цього жару.

Десять було б якби Меліорн був без одягу у моїй спальні.

На щастя, більше відвертих запитань не було. Він успішно позбувся зв’язку із фейрі і навіть на пробу збрехав, що із ним усе гаразд. Так, клясичний Джейс Герондейл повернувся, а його сумніви… Що ж, стільки усього відбулося, що він майже забув про те, що сказав Меліорнові у глибинах Едому.

По-перше, вони перемогли Ліліт та Джонатана. Так, ціна була високою, багато інститутів потрібно буде відновлювати з нуля, але два найстрашніших зла було подолано, а світ потроху ставав таким, як і раніше. Навіть трошки кращим, враховуючи те, що його брат нарешті виходив заміж за кохання усього свого життя, а Джейс міг бути поруч, щоб розділити з ним цю радість. Вони усі нарешті могли бути поруч.

По-друге, ціна перемоги була занадто високою. Вони зрозуміли це набагато пізніше, коли шум весілля влігся, а лист Клері, що мав все пояснити, викликав назовні одразу всі сумніви.

Бо без Клері Джейс Герондейл більше не був «клясичним». Він не був собою узагалі. На щастя, Джейс позбувся зв’язку з фейрі і вже міг спокійно брехати, що з ним усе гаразд. З часом, він починав і сам у це вірити: тренував молодих мисливців (і не тільки, адже зі зміною політики Конклаву до інституту почало надходити збіса багато різного люду), час від часу навідував Алека з Маґнусом в Аліканте, а в особливо темні вечори дозволяв собі моменти слабкости, вислизаючи зі спальні — на вулиці Брукліна, щоб поспостерігати за силуетом супроти теплого світла у вікні другого поверху.

А оскільки таких моментів було більше, ніж Джейс міг дозволити собі визнати, він знав усе про нове життя Клері. Майже таке ж, як те, від якого він її забрав, випадково зіштовхнувшись з нею біля клубу «Пандемоніум» на одному із полювань. Зрештою, коли вона мусила пожертвувати матір’ю і братом заради збереження Сутінкового світу, хіба міг він право відбирати у неї останню звичну річ? Тому лише мовчки глядів Клері у картинній галереї, віддалено упізнаючи в її сюжетах місця, які сам же і показав. А тоді різко розвертався, стиснувши зуби — злий сам на себе через егоїстичне бажання, яке могло наразити дівчину на небезпеку — і йшов геть, не помічений ні приземленими, ні самою Клері (вона теж тепер приземлена, Джейсе, змирися нарешті).

Тоді коли стіни інституту зустрічали його відносною тишею, Джейс ішов до бібліотеки, ігноруючи погляди тих, хто чергували у командному центрі — зрештою, всім набридло дивитися, адже усі знали, що він шукав. Ниточку, зачіпку, крихітну згадку — дрібку надії на те, що долю, визначену янголами, можна було змінити. Щось, що допомогло б йому повернути Клері, і заразом, себе. Щось, чого, цілком можливо, ніколи і не було ні у цій бібліотеці, ні у жодній з бібліотек смертних.

Крихта надії залишалася у його серці навіть попри те, що після місяців пошуків Джейс так і не знайшов нічого путнього. Якщо він не міг знайти відповідь у архівах мисливців, що мали в собі кров янголів, то були іще створіння з цієї ж крови, що славилися своєю здатністю обходити будь-які природні правила.

Саме тому одного дня Джейс опинився на порозі Королівства Фейрі.

— До нас давно не заходили мисливці. Щоправда, я сподівався, що нас вшанує своєю присутністю нова голова інституту, — навіть попри те, що Меліорн, очевидно, був у гарному гуморі, від цього спокійного голосу Джейса чомусь пробирали дрижаки. Проте він відкинув нав’язливі спогади з останнього візиту до Едому, і відповів.

— Іззі ще досі освоюється на новому місці. Однак вона просила передати, що фейрі такі ж бажані гості інституту, як і решта жителів Нижнього світу, — брехня, бо ж його сестра і не знала, що Джейс тут, але ж він більше не був зв’язаний прокляттям фейрі, що змушувало говорити лише правду.

— Родина Лайтвудів завжди була більш лояльною до Нижнього світу, ніж решта мисливців, — кивнув Меліорн з ледь помітною усмішкою. — Якщо це все, що ти хотів повідомити, то передай мої найщиріші вітання Ізабель.

— Зачекай, Меліорне! — Джейсу не сподобалося, як зламався його голос наприкінці речення. Так, ніби він готовий був благати, щоб новий король фейрі його вислухав (але насправді так і було). — Є ще одна людина, яка була більш лояльною до Нижнього світу, ніж решта мисливців.

— Клері Фейрчайлд, — фейрі не треба було натякати двічі. Як і Джейс, він знав, чим завдячував Клері. — Чим я можу допомогти?

— Фейрі ж наполовину янголи, чи не так?

— Кумедно, як мисливці згадують про це тільки тоді, коли їм щось від нас треба, — Меліорн гірко всміхнувся, але його вигляд — і те, як він запросив Джейса за свій стіл — говорив про те, що це зауваження не стосувалося Герондейла.

— Я думав про те, чи немає у чесного народу заклинань, що повертають пам’ять.

— Перефразую: ти хочеш знати, чи не здатен хтось із фейрі піти проти волі янголів і повернути пам’ять Клері Фейрчайлд?

— Так, — обличчя Джейса спохмурніло. Тоді як Меліорн пояснив це з иншого боку, на нього зійшло усвідомлення, що ніхто з фейрі не пішов би на такий ризик, навіть якщо вони в загальному були вдячні Клері за порятунок від Валентина, Джонатана та Ліліт. Не певен, чи мав право їх за це звинувачувати, зрештою — саме за непідкорення волі янголів Фейрчайлд і покарали.

— Здатен, — відповідь застала Джейса зненацька. Він очікував, що Меліорн уникне цієї теми, був готовий навіть до того, що такого заклинання не існує, але те, що фейрі сказав згодом… — Є спосіб повернути Клері спогади, не втручаючись у справи янголів.

— Що за спосіб?

Звісно, Джейс мав бути підозріливим, навіть якщо це він прийшов по допомогу. Навіть якщо він заздалегідь був готовий заплатити будь-яку ціну, яку Меліорну забагнулося б назвати. Зрештою, його з дитинства вчили бути пильним і — це Валентин підкреслював неодноразово — ніколи не довіряти фейрі.

Разом з тим, Джейс був навіть трохи радий, що його єдиним можливим варіянтом залишився саме фейрі. Саме цей фейрі.

— Спогади не можуть просто зникнути. Так само, як це було із магією Маґнуса, спогади Клері мають десь зберігатися.

— Але ж Маґнус використовував демона…

— Чому ти думаєш, що янголи не можуть робити так само? — Меліорн звів брову, його хитра посмішка сформувала першу тріщину в і без того хисткому світосприйнятті Джейса.

— Янголи і демони…

— Не так вже сильно відрізняються. Як, на твою думку, з’явилися ми, фейрі?

Це був той розділ, який в історії мисливців завжди пропускали. Їх вчили, що фейрі мають кров янголів та демонів, а тому небезпечніші за обох, але ніхто не казав, звідки походили найперші з чесного народу. Невже могло бути таке…?

Могло, адже Джейс на власній шкурі відчув, що означає не мати змоги брехати.

— Меліорне, ти можеш повернути її спогади?

— Так, я міг би. Звісно, не безкоштовно.

— Що ти хочеш?

Цієї миті Валентин мав удруге перевернутися у могилі. Разом із Годжем. Меріс і Роберт, напевно, схопилися б за серце, якби почули, як їхній син, якого вони так старанно навчали дипломатії, так бездарно провалював переговори. Але зараз це все не важило — Джейс дійсно був готовий на будь-що, щоб повернути її.

— Нічого, що змусило б тебе заплямувати свою честь, Джейсе Герондейл, — немов прочитавши його думки, озвався Меліорн. — Якщо ти зможеш перемогти мене у двобої, я допоможу тобі із заклинанням. Якщо ж ні — залишишся як один з моїх лицарів, — зловивши на собі спантеличений погляд, він пояснив: — Не лише Конклав намагається розширювати зовнішньополітичні зв’язки.

Джейс задумливо стиснув руків’я меча. Він не сумнівався у своїх навичках, навіть попри те, що бачив Меліорна у бою, а тому і не боявся перспективи залишитися у Королівстві Фейрі до кінця своїх днів, однак від двобою мисливця спиняло геть не це.

Джейс був аж надто упевнений у своїх навичках. Знав, що Валентин навчав його із одною-єдиною метою — створити довершеного вбивцю. І якщо з Клері поруч він не боявся втратити контроль, то тепер… він запросто міг убити того, хто єдиний міг повернути її.

— Певен, що не хочеш чогось иншого? — обличчям Меліорна промайнула тінь, однак, що б там не було, він так це і не озвучив. — Для останніх моїх опонентів це закінчилося не найкращим чином.

— Гадаю, найкращий з лицарів фейрі ще здатен захистити себе, — зблиснувши хижою усмішкою, Меліорн оголив списа і зробив випад першим.

Певним чином, цим випадом він зумів розбити принаймні сумніви Джейса, якщо не його оборону. Щодо оборони — мисливець останньої миті уникнув прицільного удару в груди, і сам оголивши меча. Його очі засяяли золотом, викликаючи силу янголів, що текла його венами. Тепер, коли він знав про природу цього дару, Джейс не боявся його використовувати. Адже янголи не могли чинити лихого?

Ну, за певними винятками.

Він теж не чинив лихого, навіть якщо його погляд ковзав тілом Меліорна значно частіше, ніж це було необхідно для вивчення стратегії його атак. Тепер, коли фейрі був його опонентом, Джейс міг сповна оцінити його фізичні характеристики: можливо, Меліорн був слабшим, але однозначно швидшим і прудкішим, а ще — хитрішим, адже нападав саме тоді, коли Джейс губився десь у кутиках гострої усмішки.

Але Джейс теж був найкращим. Не лицарем, можливо, але звання найкращого мисливця інституту теж чогось вартувало. Руна витривалости, імовірно, була не надто чесним трюком, але ж він був на території, де ворог мав перевагу, тим більше, що Меліорн, здається, був не проти. Хай там як, а фейрі стомлювався; лише на якусь дрібку швидше, ніж сам Герондейл, але цього було достатньо, щоб у довгостроковій перспективі призвести до помилки.

Раз — і лезо списа так і не дісталося обраної цілі. Два — і нога підігнулася на нерівності ґрунту, виявляючи прогалину в обороні лицаря фейрі. Три — і Меліорн вже був на долівці, а Джейс — згори, із переможною посмішкою.

Лезо його меча пройшло у міліметрі від чужого обличчя, коли мисливець увігнав його в землю, ніби декларуючи свій тріумф, а тоді простягнув руку у дружньому жесті, допомагаючи Меліорну підвестися. Відчуття м’якої шкіри фейрі супроти власної, зашкарублої від битв, чомусь було сюрреялістичним, можливо, Джейс не очікував, що гордий тепер уже король прийме його допомогу.

Однак, Меліорн умів дивувати.

— Гаразд, мисливцю. Ти переміг, хоч мені й прикро це визнавати…

— Чому? — питання зірвалося з вуст Джейса, перш ніж він встиг його усвідомити.

Здавалося, Меліорн вагався. За століття свого життя фейрі, напевно, досяг довершенности у мистецтві уникання прямих відповідей. Хай там як, а коли Джейс вже й не сподівався щось почути, Меліорн тихо зізнався:

— Я хотів би, щоб ти залишився у Королівстві Фейрі.

Удруге Джейсові вдалося стримати запитання, що так і просилося назовні. Він не хотів робити це ще складнішим.

— Але, зрештою, ти прийшов просити допомоги, щоб повернути Клері Фейрчайлд, — озвучив його думки Меліорн. — І ти її отримаєш.

За його наказом з-під землі з’явилися виткі гілки, що на очах утворили подобу арки — щось, що Джейс уже бачив раніше, тільки тоді фейрі відправляв Клері до иншого виміру. Тепер же він хотів сам видобути щось з иншого виміру.

— Захищай мене, Джейсе Герондейл, — Меліорн повернувся до нього з хитрою усмішкою, змусивши мисливця остовпіти. Навіть після того, як Джейс його переміг, фейрі аж ніяк не здавався тим, хто потребував захисту. — На випадок, якщо разом зі спогадами Клері з порталу з’явиться щось инше.

Джейс хотів запитати, що саме Меліорн мав на увазі, але чомусь його охопило відчуття, що той однаково не відповів би. А якби і відповів — може не так вже Джейсу і треба було знати. Тим більше, що, схоже, все йшло чудово. З порталу виринула срібно-біла сутність, у якій, якщо пригледітися, можна було побачити мозаїку з облич мисливців та жителів Нижнього світу. Не потрібно було пояснювати що це. На мить Джейс навіть пошкодував, що усе закінчилося так швидко і йому не довелося втручатися — усе це відчувалося так, ніби він зробив для Меліорна злочинно мало.

— Усі спогади Клері Фейрчайлд було успішно повернуто, мисливцю. Ти можеш повертатися до інституту.

— Дякую тобі, Меліорне, — Джейс зробив те, чого очікував від себе найменше, — вклонився. Не на знак дотримання королівського етикету, не тому, що цього навчили його на уроках дипломатії, а тому що він був дійсно, щиро вдячний. — Я перед тобою у боргу.

— Хіба тебе не вчили, що нерозумно казати таке комусь із чесного народу? — з хитрою посмішкою Меліорн зник за деревами.

Щойно Джейс переконався у тому, що він пішов, як щодуху рвонув до виходу з Королівства Фейрі. Через нічний Бруклін аж до високої готичної будівлі. Інститут. Якщо заклинання подіяло, Клері у першу чергу пішла б сюди.

Коли Джейс побачив на порозі дівчину з яскраво-рудим волоссям, щось у його свідомості вибухнуло. Так, ніби янголи справді подарували йому крила, він витискав останнє зі свого тіла, поки мчав до входу.

— Джейсе? — миттю пізніше Клері вже опинилася у його обіймах.

Джейс взагалі не розумів, чому поставив Меліорну дев’ять з десяти.