Що спершу приходить у вашу голову, коли чуєте слово «безсоння»? Постійні рухи в ліжку чи якийсь мʼятний чай, який «допомагає», за словами бабусі?
У Фелікса ж це надоїдливі, дуже голосні звуки у вухах, що хочеться їх зірвати, стати глухим, щоб не чути це. Або охолодження крові в жилах, звуження зіниць до малої чорної крапочки в темних очах, що все, що поринуло в темноту - розмивається. Яскраві силуети, зʼявляються в кожному куточку кімнати, від яких не сховаєшся. Постійне тремтіння, в очікуванні якогось «нападу», хоча він був вдома.
Невідомо, коли востаннє він спокійно спав, замість того, щоб боятись всього.
Перед початком цього нескінченного жаху, в його останньому сні прийшов якийсь брюнет, у білому костюмі, який кричав, хотів якось звільнитись від руки, що неприємно здавлювала тонку шию. Потім картинка різко змінилась: сині стіни, синє світло, вони обоє сидять поруч, наче на якійсь фотосесії. Знову кольорові спалахи і вже той юнак навпроти стоїть з ножем, з нього стікає кров, яку він з превеликою насолодою злизує, божевільно усміхаючись. Постійні крики навколо, наче закатованих людей, які з кожним його кроком ближче до брюнета, ставали голоснішими й спалахи ставали яскравішими, до болю в очах. Це просто божевілля, яке болісно давило на легені, заважаючи нормально дихати.
Як тільки відкривши очі, Лі достеменно знав, він ніколи не засне, щоб більше не бачити цього божевільного. Не відчувати цей страх, який накривав з голови до кінчиків пальців на ногах.
І в голові назавжди викарбувались слова:
«Я завжди переслідуватиму тебе в снах.»