Життя нечесне. Єдина людина, яка стала свідком унікального явища, навіть не підозрювала про його унікальність і, відповідно, не надала йому жодного значення.
Так чи інакше, коли пан Текео, він же начальник варти, він же обіцяний інструктор, перший і останній раз у житті поперхнувся своїм зеленим чаєм, було 10:67.
— Ти прийшов за службовими інструкціями, так? — спитав він, відкашлявшись. — У гаремі? Дай вгадаю. Тебе ця гадюка чотирьохока прислала?
Ерке непевно знизав плечима, не відриваючи погляду від його обличчя. Здається, ці двоє не ладять. Неважливо.
Важливо було те, що пан Текео був категорично схожий на велику кішку — тільки легкий, властивий перевертням запах був якимось неправильним. Може, напівкровка? Його дуже хотілося понюхати саме в котячому вигляді, але перетворюватися здавалось невічливим.
Ерке зніяковіло посовався. Кабінет цього пана теж був дивний. На ідеально білих стінах висіли дивовижні, незрозуміло чиї черепи — не людські точно, але й на звичайні звірині вони були схожі дуже мало. Найдивнішим виглядав череп-привид; потім Ерке помітив ще череп Чужого з двома наборами щелеп, причом у меньшій виблискував явно вставний золотий зуб.
Ще тут було багато гарної холодної зброї — переважно мечів, але серед них причаїлось дивне казнащо за кшталт гігантської відкривашки для консервів.
Стільців у кабінеті не було, тільки дивани; господар вальяжно сидів на одному з них. Ерке примостився на краю протилежного. Між ними стояв низенький столик із чайником та чашкою.
Сам господар — вузькоокий, з тонкими губами й різкими вилицями, — був у чомусь на зразок короткого чорного халата та чорних штанів. Деякий час він безвиразно розглядав Ерке, потім, мабуть, дійшов якихось своїх висновків і м’яко сказав:
— Ти схожий на розумну людину. Де ти працював раніше?
— Математик. На кафедрі.
— Добре. Зрозуміло. — Текео мить помовчав і продовжив: — Ти знаєш, що буває така робота, яку можна зробити або за інструкцією, або добре?
Ерке мимоволі посміхнувся.
— Знаю. У нас було так. Це як у теоремах — правильне рішення не завжди сходиться з тим, яке вирахували до тебе і яке вважається класичним.
— Так, це теж добрий приклад. — Пан Текео відпив ще трохи чаю і обережно продовжив: — Отже, ти повинен зрозуміти: те, що умовно можна вважати «службовою інструкцією», в цьому місці давно втратило первісний сенс. Дехто в цей сенс вірить і продовжує в нього грати — ну якщо їм так цікавіше, чому б і ні. Але тобі ось що скажу — займайся своїми дослідженнями, шукай однодумців. До речі, тут вони можуть знайтись у несподіваних сферах. Облаштовуй кімнату, як тобі подобається. Ця гадюка тобі каталог дала? Ось і підбирай меблі та все інше за смаком. Не соромься, бюджету на всіх вистачить.
З одного черепа випурхнув скелет зозулі й одразу ж влетів назад. Коротко глянувши на нього, Текео продовжив:
— Щодо імператора — розбирайся сам, тільки не питай більше нікого. Частина промовчить, частина посміється, а дехто скаже чесно, але це буде саме те неправильне «класичне рішення». Зважай на його поведінку і відстежуй усі реакції, от і все. Він котиків любить на руках тримати, тож можливо, саме в цьому обов’язки і полягатимуть.
Незрозуміла інструкція, але так навіть цікавіше, до того ж знайти правильне рішення на противагу класичному – це просто чудово. До речі, про котиків.
— Мені здалося, що тут є інша кішка? — Ерке мимоволі згадав руде чудовисько з кабінету. — У сенсі, звичайна. У сенсі, звичайний перевертень.
— Так, це пані Мізукі. Але її не можна тримати на руках, бо пані Рельшен.
— Навіть імператору не можна?
— Теоретично йому абсолютно все можна, звісно. Але практично – пані Рельшен, вона, знаєте…
Ерке нагострив вуха і навіть трохи подався вперед — а за мить на нього ні з того ні з сього обвалився потік крижаної води. Котячі інстинкти захопили абсолютну владу: перекинувшись, він стрілою вилетів у двері і галопом помчав коридором.
— Пане Ерке! — донеслося слідом стривожене. — Пане Ерке!..
Яке там. Інстинкти, що й без того давно перебували в сум’ятті, змушували мчати, не розбираючи дороги. Попереду з’явилися ноги в розшитих бісером штанах; скоро вони промайнули; білий коридор помінявся на дерев’яно-різьблений; пишна біла спідниця; зелений коридор…
Коли Ерке почав уже втомлюватися, попереду з’явилася пара: спортивні штани і щось подібне до довгого білого халата з вишитими квітами. Що ж, чудова нагода зупинитися і віддихатися.
…Це точно вони були. Пані Рельшен поблискувала з-під кепки величезними темними очима (вона виявилася несподівано високою). Поруч з нею стояла тендітна дівчина в халаті з розкішною вишивкою. Вона теж була на дошці пошани, та сама незрозуміло-рожева за ворожінням. А головне — судячи із запаху, вона й була кішкою. Мізукі, отже. Рельшен тримала руку на її плечі.
Мить всі троє витріщалися один на одного; потім, піднявши до обличчя довгий і широкий рукав, що ховав долоні, пані Мізукі ніжно заговорила, ніби наспівуючи:
— О, вітаю вас! Нехай сонячне проміння крилом небесних драконів осяє ваш шлях і м’яким подихом зоряного покриву благословлять ваші кроки цього дня.
Рельшен трохи кивнула.
— Здорова, бляха. Новенький?
Ерке зніяковіло кивнув. Потрібно було терміново вигадати відповідне вітання, але від розгубленості вирвалося тільки:
— У вас вибух був, так?
— О, — Мізукі сумно похнюпилась, приховавши обличчя за рукавом. — Це було прикро. Коли струмінь ацетилену кинувся в пробірку, подібно до гірського водоспаду під вечірньою зіркою, а бензонат, наче леопард, що рве плоть бика туманним світанком серед квітів рожевої вишні, що опадають…
— Тож гехнуло, — підсумувала Рельшен.
Мізукі сумно глянула на Ерке поверх рукава.
— Боюся, це затьмарило ваш ранковий сон, і без того неміцний, як тонкий шовк під північним вітром, що крижаним лезом б’є по пальтах ночі…
— О ні, — відгукнувся Ерке зніяковіло. — Знаєте, я звик до вибухів останнім часом, з ними навіть якось затишніше здалося. Там хтось щось переплутав, так?
— Та дебіл цей, бляха, — Рельшен роздратовано смикнула плечем і хотіла ще щось додати, але тут з-за повороту вилетів пан Текео.
— Пане Ерке, ну що таке! Ну подумаєш, святою водою окатило! Ви ж не вампір, щоб від неї так шарахатися!
— Свята вода?..
Рельшен коротко зареготала. Мізукі сховала обличчя за рукавами.
— Це нова система противампірської безпеки, — роздратовано пояснив Текео. — Якщо що, свята вода зі стелі ллється. Система тестується тільки, на перевертнів іноді випадково реагує. Ідіть, просушіться та відпочивайте. Незабаром сніданок.