Паперові сердечка (легко порвати)

━━━━━━━━━

Герміоно,

Я думаю про тебе так часто, що іноді сумніваюся в тому, що реальність існує. Одне я знаю напевно: реальність, у якій я хочу жити – реальність, у якій ти поруч зі мною. Хочеш почати нову подорож зі мною?

Інколи я просто заплющую очі та поринаю в мрії. Мій розум просто блукає то тут, то там, але ти завжди частина моїх думок. Я мрію про те, щоб ми були разом, і щоб ти знала, наскільки сильно я про тебе турбуюся.

Завжди твоя, 

Потс x.

━━━━━━━━━

Герміоно, 

Ти одна з головних причин, чому я чекаю наступний день. Лише думка про те, що я нарешті зроблю крок до тебе й відкриюся, що ми зустрінемося, і я побачу твою прекрасну посмішку – цього достатньо, щоб ощасливити мене. Хотілося б завжди почуватися так, коли поруч із тобою.

Я не дуже добре вмію висловлювати почуття словами, але все-таки хочу спробувати, бо ти мені дійсно найдорожча. Ну, ось і все, я це сказала. Я піклуюся про тебе й хочу, щоб ми були більше, ніж друзями.

Завжди твоя, 

Потс х.

━━━━━━━━━

Герміоно, 

Коли пишу тобі ці листи, Герміоно, здається, що всі мої турботи, хвилювання й страхи зникають завдяки твоїй теплій присутності. Я дійсно почуваюся благословенною та вдячною за те, що ти є в моєму житті. Щодня, коли бачу тебе в коридорі або коли пишу тобі листа – це спогад, який треба закарбувати. 

Я відчуваю, що мене справді тягне до тебе. Є щось таке, чого не можна передати словами, але я відчуваю, що кохаю тебе. Ти завжди поруч, навіть коли ми в розлуці, тому що я завжди тримаю тебе у своєму серці.

Завжди твоя, 

Потс х.

━━━━━━━━━

Герміоно,

У мене таке сильне почуття, що доки я маю тебе, мені більше ніхто не потрібен. Ти моя опора, причина сміятися та бачити життя в яскравих кольорах. Я люблю тебе так, ніби мені більше не потрібно любити ще когось. Навіть якщо я не завжди зможу бути поруч, хочу, щоб ти знала: частинка мене завжди з тобою, тому що ти ніколи не покидаєш моїх думок. Ти ж розумієш це, чи не так?

Завжди твоя, 

Потс x.

━━━━━━━━━

Герміоно,

Цього тижня ти виглядала чудово як і завжди, звісно, але цього разу ти сяяла яскравіше, ніж будь-коли. Я в захваті від твоєї впевненості, мені подобається бачити тебе такою, будь ласка, не дозволяй нікому себе зламати. Ні Рональду Візлі. Ні Гаррі Поттеру. Нікому. Ти заслуговуєш на цілий світ, Герміоно Ґрейнджер, ніколи не дозволяй нікому себе принизити та змусити почуватися слабкою. Ти найсильніша людина у світі. Ти найсильніша людина в цій школі.

Я сумувала за тобою влітку, мені було самотньо без тебе. Я відчувала, що не було з ким поговорити. Знаю, що ми не можемо спілкуватися одна з одною, але так має залишитися, тобі не сподобалося б, якби ти дізналася, хто я. Я недостатньо хороша для тебе. Ти заслуговуєш на весь світ, Герміоно Ґрейнджер, а я не можу дати цього. Проте я бачу тебе в коридорах. У бібліотеці. На подвір’ї. І ти завжди носиш із собою мої записки. Я бачу свій почерк крізь пергамент, і серце наповнюється від усвідомлення, що ти любиш мої записки так само, як я люблю тебе, якщо не більше. 

Завжди твоя, 

Потс х.

━━━━━━━━━

Герміона Ґрейнджер втупилася в найновішу рукописну любовну записку, що надійшла сьогодні вранці до гуртожитків Гоґвортсу, і серце тьохкнуло, коли побачила ще одну. Кожна записка була підписана кодовим ім’ям «Потс», хоча Герміона стовідсотково знала, що це не Гаррі, але не мала здогаду, хто ще це міг бути. Вона не повинна бути такою. Не повинна  закохуватися в незнайомку. Не повинна бути закохана в загадкову людину. Вона дуже засмутилася через цю дівчину-загадку з любовних записок. Було дуже погано. Тому вона проводила пальцем по почерку. Ґрейнджер любить почерк цієї загадкової персони. Вона фактично закохалася в ці завитки. Але все могло бути лише масштабним жартом одного зі слизеринців, хто все ще мав проблеми з нею, навіть через декількох місяців після завершення Другої Магічної Війни. Якщо це жарт, то він був дуже недолугим. Герміона знала своє серце, знала, що воно не витримає, якщо це все дійсно жарт. Серце було з червоно-чорного паперу, воно легко рвалося та розбивалося.

– О-о-о-о, ще одна записка, Ґрейнджер? – запитав Теодор Нотт, коли зайшов до спільної вітальні для старост, миттєво побачивши подругу, яка сиділа на диванчику, дивлячись на маленький шматочок пергаменту. Вони здружилися після суду над смертежерами одразу після закінчення битви за Гоґвортс і були в захваті, коли дізналися, що стануть старостами. – Дай глянути, і тоді, може, ми дізнаємося, хто ж ця таємнича коханка! – вигукнув Тео й посміхнувся, простягаючи руку до клаптику паперу, але ґрифіндорка відсунулася, закриваючи написане. Що, як Теодор розпізнає почерк? Вона ніколи й нікому не давала дивитися на ці любовні записки. Вони були її. Ці записки були між  Герміоною та таємничою особою, яка їх надсилала.  Ніхто інший їх не бачив. 

– Ні, Тео, ти знаєш правила, – пробурмотіла, злегка хитаючи головою й ховаючи записку в кишеню, аби тримати її подалі від Нотта. Він був одним із найбільших пліткарів у школі, він і Пенсі Паркінсон були найбільшими пліткарями Слизерину, і вони не могли приховати ні одну таємницю навіть протягом кількох хвилин. – Хоча, мабуть, ця людина могла бути зі Слизерину. Думаю, ця таємнича дівчина з любовних записок – слизеринка. Я бачу зелені проблиски на пергаменті, яким вона користується, наче спеціально зачаровані, щоб мати смарагдово-зелений відтінок, – хихикнула Ґрейнджер, вдивляючись у шматок пергаменту. Тоді прочистила горло, і у вітальні запала тиша, перш ніж вона підняла голову й глянула на Теодора. – Думаю, я вирішила, що хочу спробувати дізнатися, хто вона така. Я хочу кохання, про яке так багато говорять. Хочу такі любовні стосунки, як у тебе з Драко, – Герміона нахилилася вперед, не зводячи очей і співрозмовника, чекаючи реакції на слова, що вона щойно промовила. 

– Якщо хочеш дізнатися, хто написав ті любовні записки, то дай мені подивитися. Або нехай навіть Драко гляне, він буде тут із хвилини на хвилину. Ми можемо дізнатися, якщо ти думаєш, ніби це слизеринка, то, можливо, ми впізнаємо почерк, – прокоментував Нотт, дивлячись на Герміону, і ледь зміг стримати посмішку, яка розпливалася на вустах. Перш ніж він встиг щось сказати, дівчина начаклувала скриньку, у якій зберігалися всі любовні листи, і передала її Тео. Щойно той почав порпатися в скриньці, Мелфой увійшов до вітальні старост, миттєво зайнявши місце поряд із Теодором, і почав дивитися на шматочки пергаменту.

– Це почерк Пенсі, – визнав Драко, одразу після того, як побачив першу частину любовних записок, які гортав парубок. Він придивився ще уважніше. – Так, це, очевидно, почерк Пенсі, Ґрейнджер, твоя таємнича дівчина з любовних записок – це Пенсі-трясця-Паркінсон! – блондин тихо гигикнув, побачивши, як Герміона почервоніла. Дівчина швидко підвелася, хапаючи всі записки, запихнула їх у скриньку й побігла у свою спальню. Двері за нею гучно грюкнули. 

━━━━━━━━━

Пенсі Паркінсон сиділа на своєму звичному місці в бібліотеці Гоґвортсу – між книжковими полицями, звідки вона легко могла бачити Герміону. Минуло кілька годин із моменту, як лишила останню рукописну записку, і вона ставала все ризикованішою в усьому, що писала. Пенсі завжди стверджувала та писала екстремальні речі в листах, але їй набридло ховатися від Ґрейнджер. 

Хотілося, щоб правда вийшла на волю, але щоб це було на умовах Герміони. Паркінсон хотіла, щоб ґрифіндорка з’ясувала це сама, усі підказки чекали, поки та зрозуміє, що Пенсі кричить до неї. Ґрейнджер зайшла до бібліотеки й сіла на звичне місце, але щось було не так, вона була напруженою. Згодом приєдналися Теодор та Драко. Дідько. Це могло передувати тільки одному.

– Пенс. Чи мені сказати «Потс»? – голос Герміони з’явився нізвідки, і Паркінсон, з тривожним дзвоном у її вухах, намагалася вдавати, що зовсім не спостерігає, і втупилася у клаптик пергаменту перед носом. – Пенсі, я хочу поговорити з тобою, – Ґрейнджер усміхнулася, опускаючись на найближчий стілець. Паркс усе ж таки подивилася на найпрекраснішого ангела на планеті. Не вірилося, що їй так пощастило закохатися в таку дівчину. Ця жінка для неї. Це була остання людина, у яку Пенсі коли-небудь хотіла закохатися, нікого іншого вона не хотіла. Це була її дівчина. Її дівчина. 

– Привіт, Герміоно, – Паркінсон посміхнулася, витріщившись на співрозмовницю. Важко дихала, адже не могла відвести погляду. – Що сталося? – продовжувала говорити, прибираючи пергамент зі столу та запихуючи його до сумки. Але більше не пролунало ні слова, тому що Ґрейнджер схопила її за руку, тягнучи від столу до книжкових стелажів. Підійшла ближче до слизеринки, поки та не вперлася спиною до стелажів, і провела рукою по її щоці, усміхнулася та нахилилася ближче, аж поки їхні вуста не з’єдналися вперше.

– О-о-о, – Пенсі всміхнулася, коли Герміона відсторонилася й подивилася їй прямо в очі, а на прекрасному сяючому обличчі з’явився рум’янець. Обидві мовчали, коли Паркінсон нахилилася знову й зблизила їх губи більш пристрасно. Коли почала цілувати шию Ґрейнджер, то почула, як ґрифіндорка почала скімлити, тож підвела на неї очі. – Відведи мене до своєї кімнати, – промовила, не відводячи погляду від чужого обличчя. 

━━━━━━━━━

Щойно вони опинилися в спальні, Пенсі штовхнула Герміону на ліжко й почала знову цілувати її шию. Та стогнала, проводячи руками по спині Паркінсон, намагаючись зняти футболку. Ґрейнджер хотіла бачити все, але слизеринка просто продовжувала цілувати шию й поки що не дозволяла отримати перевагу. Прикусила шкіру на шиї Герміони, потім провела язиком по позначці, перш ніж відірватися й подивитися на партнерку. Обидві всміхалися, широкі посмішки розтягнулися на губах.

– Герміоно Джин Ґрейнджер, я борюся з цим нелегким почуттям уже довгий час, і вважаю, що прийшов час перейти до суті. Річ у тому, що я кохаю тебе. Кохаю з того часу, як ми стали друзями, і, сподіваюся, мої почуття взаємні; якщо ні, то це не проблема. Зазвичай я думаю про тебе протягом усього дня, але коли востаннє тебе побачила, трясця, ти була такою красивою. Я думаю про тебе знову й знову, не можу викинути твою посмішку з голови; не те, щоб це було погано, зауваж, – пролунав голос Пенсі перед тим, як її погляд зісковзнув із Герміони.

– Пенсі, я кохаю тебе. Кохаю так сильно. Я хочу відчути з тобою все, – прокоментувала, посміхаючись, Ґрейнджер, припадаючи до губ своєї коханої, вкладаючи все в цей поцілунок, показуючи Паркінсон наскільки сильне її кохання. 

━━━━━━━━━