Цей ранок обіцяв бути найбанальнішим в житті Скарі.
Прокинутись, помолитись, збігати в туалет, заплести косу. Натягти штани і сорочку. Через дірку в підлозі спальні зістрибнути на кухонну шафу, далі на підлогу.
Заварити каву. Зафіксувати відчуття нікчемності та провини — давно знайоме, схоже на лишайного смердючого пса, що так і норовить вкусити, як відвернешся. Не звертати на нього увагу — все одно обов’язково все вийде.
Пару раз тріснути молотком по стільцю, щоб меньше хитався, та вмоститися біля вікна з черговою роботою – замовлення самі себе не зроблять. Може, сьогодні був сенс залишити будинок, але це трохи пізніше. Спочатку все ж таки слід домалювати вивіску з лотосами. Квіти малювати взагалі приємно, та й гроші не завадять.
День був похмурий, і над річкою здіймався густий туман. Скоро з нього випірнув скляний човен, який тягли за собою три здоровенні риби. Він швидко наблизився до вежі; жінка з різнокольоровими очима і безліччю барвистих намист перехилилася з борту до вікна.
— Ваше світла-небесносте, то вивіску мені намалюєте? Свиня тіки щоб грайлива була, така, знаєте, — жінка подняла плече, скинула голову і подморгнула.
— Обов’язково намалюю, пані Хельга.
Посміхнувшись і ще раз підморгнувши, жінка ляснула віжками і попливла далі. Повертаємось до лотосів.
Мимо вікна пролетіли кілька сов. Скарі трохи відсунулася вглиб кімнати, схиливши голову і відчуваючи, як неприємно сильно забилося серце. Треба скоріше закінчити роботу і тікати на Ярмарок.
Повз вежу проплив човен з вітрилами, розписаними кульбабами. Потім ще один — з вітрилами такими сірими, що вони здавалися частиною туману.
Скарі домалювала ескіз, помилувались, потім підвелася, підозріло глянула в бік вікна, потягнулась і жбурнула шматок хліба у воду в кутку кухні. (Торік під час повіню уламок дерева пробив у стіні вежі діру; друзі допомогли викласти поряд напівкруглу стіну, тож чверть кухні перетворилась на невеликий басейн. Правда, тепер до шафи доводилося ходити по дошці, та то таке).
Коли друга порція кави була готова, в басейн вже запливла пара риб і Скарі опустила решітку – потім можна буде виловити на вечерю.
Річка жила своїм життям — зелені вітрила, плюхання весел та тяглових риб, строкаті вітрила, човен з візерунком, що світився крізь туман.
Повз вежу пролетіла трійка чапель; за кілька секунд одна з них розвернулася і полетіла до вікна.
«Бляха, бляха, бляха, чому я вчасно не втекла?!»
Коли Іллі перетворилася на людину, її щоки були вкриті чарівним рум’янцем. Святкові чоботи виблискували так, ніби в кімнаті опинилась веселка.
— Є, привіт, — пробурмотіла вона, дивлячись Скарі під ноги. — Ти не проти, якщо ми з Саганом на балу будемо? Я розумію, що я не найкращій варіант для твого брата. Ця історія з Трисом… — губи Іллі затремтіли так, що вона не змогла договорити.
Ага, то сьогодні ця пісня. Що ж. Трохи втомлює, але не найгірший варіант. Принаймні, тут є надійний план дій.
— Звісно ж, я не проти, я дуже за. Я завжди вважала тебе найкращім варіантом. Насправді тільки твоя ніжність та…
З туману почувся такий гуркіт, ніби щось вибухнуло; одна з риб перелякано вистрибнула з басейну.
Скарі прожогом кинулася до протилежного вікна.
Як виявилось, причиною бузи став моторний човен, що врізався в місток, який з’єднував вежу з берегом. Від зіткнення частину поручнів рознесло мало не на тріски, а у самого човна зірвало частину дна і викривило борт. Пару секунд понівечена посудина погойдувалася на місці, а потім нахилилася вперед і, піднявши хвилю бризок, звалилася у воду. Крім олії, на дошках була розмазана кров.
З туману вже почулися схвильовані вигуки. Добігши до місця зіткнення, Скарі мало не підсковзнулася на смердючому машинному маслі. Схопившись за край поручнів, вона схилилася над водою.
У їхній бік згорнуло кілька човнів. З найближчого звісився високий юнак і стривожено крикнув:
— Ваш’світлнебесносте, що трапилось?
— Бовдур якийсь урізався! — озвалась Скарі, напружено вдивляючись у воду: випливе господар човна чи його рятувати треба?
Цієї миті ще один моторний човен, зробивши крутий розворот, причалив до мосту. Його господар, рудий кремезний коротун, вигукнув:
— Обережно, ваша світла-небесносте, я сам! — і мало не в стрибку скинувши черевики, пірнув у воду.
Човни все прибували. Їхні власники навперебій почали обговорювати шанси на порятунок і сперечатися з приводу того, чи був винуватець переполоху п’яний, хворий, чи в його посудині зламалося управління. Бородатий продавець тканин Іфаре зупинив свою порепану плоскодонку неподалік, спідлоба дивлячись на міст. Він не любив Птахів і тепер, схоже, сподівався помилуватися на їхні неприємності — а якщо пощастить, то й щось помітити.
Незабаром значно нижче за течією над водою з’явилися два тіла: рудий тримав в обіймах худого непритомного чоловіка. До них одразу попрямували кілька човнів, і після короткої метушні обидва опинилися на борту одного з них.
Ще за хвилину потопельника витягли на міст. Мабуть, при падінні він розбив голову, оскільки кров швидко залила обличчя. Проте дещо можна було розібрати; Скарі, ледь глянувши на криво заштопаний шов поперек чола, обурено закричала:
— Гей! Це ж Кисіль чи як його там, він у нашої Мірад смарагдовий гарнітур поцупив!
Човни захоплено ахнули: проста аварія на їхніх очах перетворювалася на ЗАВАРУШКУ, а отже, джерело чудових пліток — найціннішої валюти Ярмарку.
Тим часом рудий рятівник так шарахнув по спині непритомного злодія, що той миттю виплюнув усю воду — правда, прийти до тями при цьому не поспішив. Хлопець обернувся, насторожено глянувши на Скарі.
— Я, здається, відчував короб якийсь під курткою його…
Пролунало ще одне дружне зітхання. Під жадібними поглядами Скарі одразу рвонула на потопленнику важку мокру курку, обнишпорила її — і витягла з внутрішньої кишені шкіряний мішечок. Потягнувши шнурок, запустила всередину руку і витягла на світ ажурну срібну сережку, в центрі якої сліпуче блищав зелений камінь.
У цей час сам злодій розплющив очі. Його обличчя спотворила дивна гримаса ненависті навпіл з жахом; він обвів лютим поглядом людей, що схилилися над ним, і виплюнув разом із запахом дешевого алкоголю:
— Гадюки. Щоб. Ви. Здохли.
Потім хотів ще щось додати, але натомість закотив очі, захрипів — і однозначно помер.
Найнетерплячіші роззяви почали розвертати човни — Ярмарок негайно треба було ощасливити новою пліткою. Інші в надії побачити ще щось цікаве скупчилися поряд із мостом, попутно вслух обмірковуючи, як же таке жахливенне нещастя могло статися.
Бородатий Іфаре, похмуро зиркнувши на Скарі, заходився вдивлятися у воду на місці човна, що потонув. Одна з жінок, товста продавщиця намиста, сварливо крикнула йому:
— Що, скарби ще шукаєш?
Іфаре буркнув, вдивляючись у воду:
— Хіба мало, раптом там важливе щось знайдеться. Зачіпка якийсь.
— Ти дивися, який нахаба, — здивувалася тітка, — люди дивляться прямо, а він усіх зачіпок собі заграбастати вирішив!
Скарі, яка тим часом гидливо обшарювала мокрий одяг небіжчика, не звернула на них особливої уваги: у Птахів інших цінних пропаж все одно не було.
Більше нічого цікавого у покійника не знайшлося, тільки з внутрішньої кишені Скарі витягла щось на зразок сталевого кулона з химерно переплетеною скляною трубочкою всередині — візерунок виглядав як стилізоване дерево. Де-не-де підвіску прикрашали вставки з бляклого зеленого скла.
«Тю, що його на зелене тягне? Видно ж, що скельця».
— Летять! — раптом захоплено вигукнула одна з жінок.
Задерши голову слідом за роззявами, Скарі побачила чотирьох круків, які прямували до мосту.