Resurrectionist

Кроулі знає, що це погана ідея. Але Кроулі, очевидно, не Богиня з їхнім дивним бажанням контролювати хід речей, він віддає перевагу тому, щоб дозволити людям робити власні помилки. Ну, і янголам теж… одному конкретному янголу. Поки це не загрожує його життю — хай робить дурниці.

Тому він просто мовчки (потік жартів не рахується, це — одна з невеликих розрад у ці не дуже цікаві часи (але будь-які часи все одно кращі за 14 сторіччя)) слідує за Азирафаїлом, який слідує за Елспет, щоб завадити їй погубити свою безсмертну душу.

Патетично, героїчно і не має жодного сенсу (як і більшість дій янгола. чому це не дратує?).

Він не заважає йому перетворити цілком свіженьке тіло в неапетитний суп з перегною (те, що хірург не блює, його не дивує, а ось цілком спокійна реакція дівчиська — ну що ж, трошки). І читати моралі хірургу, звичайнісінькій одночасно-добрій-і-злій-людині, не заважає теж. І навіть коли Азирафаїл, вражений позицією чоловіка, діаметрально змінює свою думку і вирішує активно допомогти Елспет в її “злочині” — він просто йде з ним, збираючись лише простежити, щоб янгол не втрапив у халепу (все ж таки в цьому сторіччі в Шотландії розкрадачів могил вішають).

Кроулі не дивується і тому, що вся допомога Азирафаїла закінчується на моральній підтримці. Все ж таки він янгол. Активне викопування тіл власноруч дещо суперечить його посадовій інструкції, якщо на Небесах дізнаються, на нього чекають неприємності.

— О, бляха, — залп цвинтарної зброї відволікає його від звичного зайняття — споглядання за Азирафаїлом — і їм вчотирьох доводиться, підлаштовуючись під швидкість Ві Мораґ, яка стогне від болю, добратися до найближчого склепу. Вони вже потривожили достатньо поховань, щоб відкриття ще одного не було для всіх присутніх (точно не для Кроулі) моральною проблемою.

Ві Мораґ скиглить, дуже зручно вклавшись на саркофазі (не доведеться далеко нести для погребіння), і Кроулі не заважає навіть тоді, коли Азирафаїл говорить “Я можу врятувати її”, хоча такі грубі втручання заборонені навіть для янголів. Небеса не перевіряли його з яких часів? Падіння Рима? Все має бути добре, якщо зробити все швидко, чи не так? Врешті-решт, це не воскресіння Лазаря, вона ще жива, це має бути простіше.

Азирафаїл веде рукою зверху вниз, закликаючи своє янгольске чудо. А потім ще раз. І ще раз.

Кроулі кліпає, і трошки опускає оправу окулярів, хоча йому і через них видно — улюблене божественне “три” не працює, Ві Мораґ лежить так само і захлинається власним диханням через пробиті дробом легені.

Значить, в янгола-архая* просто не вистачає сил на чудо такого рівня.

Азирафаїл озирається на нього — на вродливому обличчі відчай і мольба, навіть золоті кучері, здається, стовбурчаться у розпачі.

— Кроулі, зроби щось!

Кроулі ненавидить, коли в янгола таке лице: йому одразу хочеться бігти виконувати будь-яке бажання, хай би яке дурне і небезпечне, щоб той знову посміхнувся. В особистій картині всесвіту Кроулі Азирафаїл має посміхатися — так, щоб сяйво цієї усмішки торкалося його очей, наповнювало світлом все його тіло й озорювало всіх навколо благодаттю, кращою за Божу. Бо, на відміну від Божої, цю благодать не треба виборювати й заслуговувати — гарною поведінкою, слухняністю, іншою маячнею — достатньо просто бути.

— Добре, я спробую, — кидає Кроулі крізь зуби награно невдоволено, щоб янгол не подумав, що може вити з нього мотузки (це правда) чи що Кроулі теж шкода цих дурних людських дівчат (це теж правда).

Ві Мораґ вже майже мертва, він може відчувати, як її душа ледь тримається в тілі — це буде складне чудо, і буде ще одним чудом, якщо в Пеклі не помітять це… важко буде пояснити.

Він схиляється над Ві Мораґ, і повільно, тремтячими від напруги пальцями тягне силу Знизу, вливаючи її в тіло, що конвульсивно здригається в агонії.

Очі самі закриваються від зусилля. Розчинити дріб, що не тільки ранив, а й отруював дівчисько свинцем, ніби його ніколи й не було, затягнути всі рани, ніби їх ніколи й не було, позбутися отрути, ніби її ніколи й не було — повернути час назад було б технічно простіше, але для такого і в нього сил не стане.

На мить він перестає чути хрипи Ві Мораґ, але перш ніж в серце встигає прокрастися не-страх і не-розчарування, дівчисько глибоко судомно вдихає, сідаючи, і ледь не заїжджає Кроулі лобом в підборіддя. Він із незадоволеним гарчанням відсахується, і на шию Ві Мораґ негайно кидається Елспет. Вона не плаче, але видає такі дивні звуки, ніби зараз їй теж знадобиться чудо, щоб не вмерти. Ну ні, це вже без нього.

В глибині себе Кроулі страшно задоволений.

Він переводить погляд на янгола, в очікуванні своєї винагороди — широко розкритих у захваті й вдячності очей, тієї самої, найдорожчої посмішки, але замість цього бачить, що очі Азирафаїла широко розкриті від чогось, неприємно схожого на жах.

— Що сталося, янголе? Хіба я не вилікував її, як ти просив? — з викликом кидає збентежений Кроулі.

— Ти не вилікував її… — Азирафаїла підводить голос. — Ти її воскресив.

— Ні.

Кроулі різко хитає головою і робить рефлекторний крок назад, далі від Мораґ, ніби він дитина, що розбила вазу і тепер хоче опинитися якомога далі від “місця злочину”.

— Ні, — повторює він більш твердо. — Вона не встигла…

— Я бачив, як вона перестала дихати, — тепер янгол дивиться на нього знизу вверх з провиною. — Три секунди вона абсолютно точно була мертвою, Кроулі.

— Що ви таке говорите? — шепоче Елспет, відірвавши обличчя від шиї подруги, але ані Кроулі, ані Азирафаїл вже не звертають на людей уваги.

Кроулі шипить крізь міцно стиснуті зуби, а потім б’є кулаком у стінку склепу. Янгол йому не бреше, це очевидно. І це — катастрофа.

Демони не мають рятувати людей. І тим більш демони не мають воскрешати людей! І тим більше воскрешати людей, які мали б дістатися Пеклу!

— Може, твоя сторона не помітить? — запитує Азирафаїл, але надії в його голосі немає.

— Вона допомагала грабувати поховання, і біс знає, які ще гріхи мала за душею. Вона наша… Якщо вона хоч крок ступила до Пекла, її повернення на Землю помітять, — відповідає Кроулі дуже рівно, і за мить вибухає гучною лайкою.

Дівчиська, що все ще сидять в обіймах одна одної, здригаються. Помітивши це, Кроулі виходить зі склепу, щоб продовжити не-панікувати далі від них. Азирафаїл, звісно, кидається за ним, і заспокійливо кладе руку на напружено підняте плече. В першу мить Кроулі хочеться скинути долоню, але та — тепла, і це — його янгол, тому він стримується.

— Це було дуже… милосердно з твого боку. Дякую.

— А, замовкни. Ти робиш тільки гірше.

Азирафаїл ніяковіє від цих слів, відводить погляд і сам прибирає руку, зробивши крок назад — мабуть, щоб стішити невдоволення Кроулі. Той тяжко зітхає, судомно розмірковуючи: як йому виправдатися перед Темною радою? Пекло скоро відреагує.

— Я можу тобі чимось допомогти? Будь-чим.

— Чим, сховаєш під своїм янгольським плащем? — огризається Кроулі.

Можливо, варто сказати, що він взявся лікувати дівчисько, бо вирішив, що дві грабіжниці могил за довге життя нагрішать ще більше, та на додачу когось з оточення до Пекла потягнуть. А що воскресив… так він ненавмисно. Хіба ж він винен, що старі сили ще більш-менш при ньому? Він скеровує їх виключно на довгострокову перемогу демонів. Слава Сатані та все таке інше.

Вельзевул не повірить в такі побрехеньки. Але інші герцоги Пекла можуть. Тоді тортури будуть, але хоча б не вічними.

— Якщо це допоможе…

— Гарна ідея, янголе, а потім прийдуть вже за тобою — і що будемо робити, тікати у Вир**? Не турбуйся, я впораюсь сам. Я вмію гарно брехати, забув?

Азирафаїл тільки поводить плечима, підбігаючи губи — міг дійсно забути, Кроулі вже кілька тисячоліть не мав потреби обманювати його… Невеликі недоговірки та мовчання не рахуються ж?

Вони стоять і дивляться один на одного кілька хвилин, які тягнуться вічністю — як завжди буває, коли дивишся на когось та мовчиш. Кроулі жадібно бігає очима, зручно і звично схованими під окулярами, по фігурі янгола, злісно скраденою чотирма шарами одягу, його напруженому обличчю із тривожно вигнутими бровами та міцно стиснутими губами. Хто знає, коли вони побачаться наступного разу (він забороняє собі думати, що можуть вже не побачитися), варто надивитися на Азирафаїла досхочу (іноді йому здається, що ніколи не буде достатньо — ці думки тривожать та збивають з пантелику, тому він завжди відкидає їх).

У (звісно ж відсутню) душу навіть прокрадається примарна надія, що ніхто нічого не помітив, і все дійсно обійдеться. Раз його досі не забра…

— От лайно, — встигає сказати Кроулі, коли перед очима мелькає розгублене обличчя Азирафаїла, його кремове пальто і кавові лацкани піджака, білі брюки та начищені попри ніч блукання по кладовищу черевики.

Його очікує до біса важка розмова.

 

* Архай — інша назва янголів рангу Начал (Principatus), що є канонічним рангом Азирафаїла.

** Галактика Вир — галактика у сузір’ї Гончі Пси, яка розташована на відстані 37 мільйонів світлових років від Землі. Відкрита в  1773 році.