Герміона Ґрейнджер втупилася в нічне небо, вдивляючись в іскристі зірки. Вона зітхнула, виснажена кількістю неспокійних ночей, які мучили останнім часом після смерті її хлопця, Драко Мелфоя. Їй було дуже важко спати в їхньому ліжку і натомість вона виявила, що проводити ночі на балконі, дивлячись в небо і милуючись зорями, було легше, ніж крутитися на ложі. Герміона сумувала за ним. Звісно, вона за ним сумувала. Вони провели разом багато років, коли не воювали разом на війні, то воювали один з одним. І кожного разу, коли з’являлося певне сузір’я і осяювало всіх своєю сліпучою присутністю, Герміона не могла втриматись, щоб не зробити маглівську фотографію. Він завжди виглядав чудово. Драко завжди сяяв найяскравіше серед інших зірок.
«Ти стільки всього пропустив тут».
Герміона зітхає, потираючи очі.
«Всі кажуть, що я не повинна навіть намагатися розповідати тобі, що відбувається з усіма нами тут внизу, тому що ти вже завжди спостерігаєш. Але я люблю говорити, люблю розповідати про свій день, це завжди було те, що я любила робити з тобою, навіть тоді, коли ми разом навчалися в Гоґвортсі і зустрічалися в тих затінених нішах».
Герміона заговорила, проводячи пальцями по своїх розпущених золотисто-каштанових кучерях. Вона ще раз зітхнула, кілька разів моргнула на небо.
«Пансі і Теодор чекають, що з дня на день має з’явитися їхня маленька дитина. Пенсі вже набридло бути вагітною і вона стає дуже дратівливою більше, ніж будь-коли раніше. І я вважаю, що Тео продовжує приходити сюди, щоб втекти від розлюченої жінки, хоча він стверджує, що приходить, щоб перевірити, як у мене справи, але він явно бреше».
Герміона продовжує говорити, прибирає пальці з волосся, а потім кладе обидві руки на маглівську фотокамеру. Герміона похмуро хихикнула, кліпаючи на зірки, коли почула знайоме, зігріваюче нявкання Криволапика, який вискочив і приєднався до неї на балконі лондонського будинку. Герміона нахиляється і хапає Криволапика, дозволяючи йому сісти і згорнутися калачиком у неї на колінах. Вона гладить однією рукою руду шерсть на його спині, а потім швидко і ретельно фотографує сьогоднішнє зоряне небо.
«Гаррі невтомно працює в Міністерстві, все ще намагаючись очистити твоє та ім’я твоїх батьків. Він був там вчора далеко за північ і сказав, що ніколи не зупиниться, поки прізвище Мелфой не буде чистим і всі не дізнаються про героя, яким є Драко Мелфой».
Герміона усміхнулася собі, шморгаючи носом, бо відчувала, що з її золотисто-карих очей, які завжди були його улюбленими, ось-ось вирвуться сльози.
«І все ж, я сиджу тут і сиджу тут щовечора, не роблячи нічого, щоб очистити твоє ім’я. Я маю бути там, допомагати Гаррі. Я мала б допомагати Гаррі чи принаймні бути з Пансі й Теодором, але замість цього я нічого не роблю. Ти завжди казав, що я змінюватиму світ, але я цього не роблю».
Герміона відчувала, як з неї течуть сльози, вона не могла і не хотіла їх зупинити. Вони не зупиняться, навіть якщо вона цього захоче. Вона знову схлипнула голосніше, а тоді втупилася в небо.
«Я кохаю тебе, Драко Мелфой. Я завжди кохатиму тебе і завжди фотографуватиму твоє сузір’я, бо ти сяєш найяскравіше. Я завжди кохатиму тебе і подбаю про те, щоб твій син знав усе про свого дивовижного батька. І я подбаю про те, щоб твій син знав, що його батько – герой, який врятував не тільки мене, але й усіх, кого він любив».
Герміона сопіла прикриваючи рукою трохи випуклий горбок живота.
Їхнє кохання було написане на зорях і залишиться там назавжди.