В розділі багато жорстокості, катування, згадування травм та крові, якщо є тригерні теми- стримайтеся від прочитання! Автор не тільки засуджєння всього, що відбувається!
-Адо, пташечка, з тобою все добре? -мене розбудили, та я вже з просоння розуміла, хто це.
-Угу, -без зайвих слів відповіла я піднімаючись з холодної підлоги. Він сидів поряд, його вираз обличчя був розгубленим.
-Пташечко, вибач, -він нахилився до мене і обійняв мене, я вже не сахалася, мені було все рівно, єдине, що крутилося в голові було «мені потрібно тікати звідси.» А він прости сидів і гладив моє волосся, ніби це може щось виправити, -Ластівко моя, мені не варто було тебе вчора змушувати, а я ще й вдарив тебе, вибач. Будь ласка, вибач… -він повторюва і повторював це, хотілося сказати як завжди, що все добре, але ні, аж ніяк не добре.
-Якщо ти справді жалкуєш, то відпусти мене, -він ривком відсторонився і вже не виглядав ніби розкаюється.
-Ми так не домовлялися пташечко, -він насупився, а потім різко змінився у обличчі, -Я зрозумів! Ти жартуєш пташечко, -він вже був зовсім іншим, посміхався.
-«Нічого ти не зрозумів…»
-Добре пташечко, я піду. Їжа на столі, а у шафі речі, перевдягнися якщо хочеш. Не сумуй тут без мене, -він поцілував кінчик мого носу і залишив на одинці.
Потрібно діяти.
***
Я вже вирішила для себе, що саме сьогодні буде моя спроба втечі. Як добре, що він забув про кайдани. Поївши та все ж таки вирішила перевдягнутися. За речами, що висіли рівним рядом знаходилося велике зеркало, а в його відображені я з втомленим виразом обличчя, синцями під моїми зеленими очима, садиною на щоці, але вцілому більше нічого не змінилося, все та ж я. Волосся, яке завжди трохи кучерявилося було доволі заплутаним, тож я його причисала, заплела і мала вже зовсім інший вигляд.
Новенькі шорти, футболка, напевно одяг досить сильно замарається доки я буду лізти крізь вентиляцію, але нічого.
Найважче було відвинути шафу, залізти на крісло, а потім книжкову поличку (вона була нижчою від шафи)вже легше. Я вірно думала, там була ришітка вентиляції, яку мені вдалося зняти тепер складніше, протиснутися туди. Мені довелося змістити книжкову поличку і шафу, це було помітно, але виходу не було, в іншому ж випадку, я б просто не змогла забратися туди.
І ось цей прохід вже надімною, він був доволі чистий і широкий, я протиснуся безпроблем,хоча збиратися вверх буде важко і я не зможу якось приховати того, як я вибиралася, а це погано. Встала на повний зріст, руками зачепилася за поворот тунелю і підтягнулася, та тільки я хотіла забратися в цей поворот далі, як почула голос.
-Пташечка, я повернувся! Пташечко? -моє серце застукотіло сильніше, я спробувала навіть не дихати. Була надія, що він подумає, ніби я вже далеко, але вона була занадто малою, -Ох, то пташка знову захотіла політати, -від його голосу тілом пройшли мурахи, я знала, якщо він мене знайде, це просто так мені з рук не зійде.
-Пташечко, а пам’ятаєш ми вчора згадували Адель, -його голос наближався, потрібно було б пролізти далі по вентиляції, але я боялася ворушитися, -Пам’ятаєш, як тоді ми з’явилися пере тобою, я її тоді ще так на землю вронив, не добре вийшло, -він ходив по кімнаті, а я все ж помаленьку просувалася, -Коли вона померла ти так плакала… -не розумію, він це згадує, щоб вивести мене на якісь емоції, щоб дізнатися де я, раз так то у нього не вийде, буду мовчати до кінця, -Пташечко, ну не ховайся, годі вже, я тебе все одно знайду, -отже він ще не знає де я, можливо у мене вийде.
-«Адо тримайся, будь спокійною, у тебе все вийде, вийде» -я затискала свій рот руками, очі сильно зажмурила ніби це чимось допоможе, у мене маленьким вогником горіла надія.
-Знайшов, -за секунду я опинилася на його руках. Вогник згас… -Невже, невже ти моя пташечко думала, що я тебе так просто відпущю, як того разу? -він хижо посміхався, я дивилася на його відекрите око і розуміла, ні, по ньому я «читала», Гоголь задумав щось, -Ти, моя дуже неслухняна пташечка, ось, випий це, -і не чекаючи моєї реакції влив рідину з склянки, я навіть не встигла оговтатися, коли вже проковтнула її, вона була такою гірко-солодкою і цей смак залишиться в пам’яті назавжди.
-Що…це?
-А це моя пташечка дуже дієве снодійне.
-Навіщо? -він тільки постіхнувся ще сильніше, вже відчувала, як ліки починають діяти, але намагалася не піддаватися, ні, якщо я засну…не можна цього одопустити…
Думки плуталися, погляд затуманювався, Гоголь тільки провів рукою по очах і я одразу вирубилася.
***
Мої віки були важкилезними, я ледве їх відкрила, все тіло ломило і я його майже не відчувала. Спробувала підвестися, та зрозуміла, що мої руки прив’язані до ліжка. Намагалася вивільнитися, та це було даремно. Оглянулася, все було як до того, коли я спробувала втекти, вентеляція знову закрита.
-Доброго вечора пташечка, ти вже прокинулася, а це добре, -надімною стояв він.
-Що це ознаяає, -питаю я смикаючи за мотузки на зап’ястях, -Розв’яжи мене!
-Хмм, -він вдоволено посміхається, -Ні-ні, пташечко, бо тоді мені буде складніше, ти ж будеш намагатися втекти знову?
-Що ти збираєшся зробити… -я вже перелякалася не на жарт.
-Нічого страшного ластівко моя, просто ти пташечка волелюбна, це потрібно виправити, -він підійшой до іншого боку ліжка, забрася на нього і притиснув мої ноги.
-Зачекай… не роби цього! -я зрозуміла…-Коля не треба!
-Пізно пташечка, -він вз’яв одну ногу і дуже сильно стиснув її, та цього йому було мало, сперся на неї з усієї сили, я почула хрускіт, а потім разючу біль.
Я готова була закричати та встигла прикусити губу, так боляче мені ніколи не було, сльози мимоволі виступили на очах і покотилися вниз.
-Тихо-тихо, не плач, -заспокоював він мене, після чого зробив те саме з іншою ногою, я не думаю, що це був перелом, може сильний вивих, але трясця, це було так боляче! Крізь заплакані очі я подивилася на свої ноги, виглядали вони жахливо, якою ж силою він володіє? Біль не припиняляся, здається тільки наростала і мій організм цього не витримав, я втратила свідомість.
***
-Ну досить вже спати, -від дуже різкого запаху я прокинулася. Нашатирний спирт, -Все пташечко, боліти вже не буде, я вколов тобі вдосталь знеболюючого, -мій погляд впав на ще прив’язані руки, дійсно, сліди від уколів, та їх було за багато, напевно п’ять, та точно не скажу, в очах все пливло, а в цих місцях виступила кров, їх було легше розгледіти, -Що ж, я перев’язав тобі ніжки, тепер тобі лише не потрібно рухатися і все. До речі це твоя бабуся навчила мене перев’язувати переломи і вивихи! Я її тоді попрохав навчити мене, не думав, що ці вміння знадобляться мені саме так, -він оглянув мене з ніг жо голови зупинивши погляд на обличчі, -Ну що ти, не плач, це не на довго, -він рукой змахнув мої сльози хоча я навіть не зрозуміла, коли вони з’явилися, я взагалі не відчувала свого тіла, -Щож, а тепер коли ти прийшла до тями ми можемо продовжити!
-«Що…це не все, йому мало моїх страждань?» -та сил сказати щось взагалі не було.
Він сховав свою руку в плащі, а потім дістав її вже разом з ножем і підійшов блище.
-Пташечко, ти будеш не проти декількох порізів? Я хочу спробувати, яка на смак твоя кров… -він посміхнувся і нахилився. Я взагалі не могла рухатися, щось мені підказувало, що в цих ін’єкціях було не тільки знеболююче.
Коля нахилився в декількох сантиметрах від мене підносячи ніж блище до горла проводичи поки що тупим краєм. Я відчула як його рука спустилася нижче до живота. Намацавши край футболки, він ривком підняв її майже до грудей, я хотіла повернутися і не дати цього зробити, та він тільки притиснув мене сильніше. Він на секунду підвівся, але щоб забратися на ліжко повністю та нахилитися над моїм животом.
-Ти так приємно пахнеш… -і після цих слів він почав залишати на шкірі вологі поцілунки, які швидко переросли у покусування, майже не відриваючись він поставив кінчик ножу та провів ним, в тому місці стало пекти, а він ніби відчувши це почав облизувати виступившу кров, -Як я і думав… пташечко твоя кров така солодка… -він продовжив облизувати рану і на секунду я перестала відчувати її біль, тільки вологий язик Миколи, -Але з однієї рани крові мало буде… -і він це негайно виправив зробивши ще надріз, не знаю наскільки ці рани були глибокими, але заживати вони явно будуть довго.
За декілька хвилин, які здавалися вічністю він встигну зробити безліч порізів, постражлала майже кожна частина тіла:руки, шия, постраждав ще сильніше живіт, а особливу увагу він приділив ногам, залишаючи хоч не багато, але дуже сильні порізи на стегнах, в таких місцях, щоб злизати кров підіймаючи їх, -Пташечка все добре? -запитав він піднявши на мене очі, в той момент я і помітила, що все стегно в синцях та укусах, мене здивувало, як він зміг так його підняти, щоб не зачепити мого вивиху, але при тому так познущатися.
-Припини… -випалила я на видихі, говорити мені було важко, боролася з великим бажанням просто вирубитися, та не знаю, що було краще- відчувати всі його дії, чи спати в неведенні, що він творить?
-Моя маленька вже хоче спати? -він ніби ніжно посміхнувся, та холод по тілу пройшовся, -Якщо ти так хочеш то добре, -відрізавши мотузки, які тримали мої руки він відкинув ніж на підлогу, той в свою чергу з брязкотом впав, -Але я хочу почути побажання доброї ночі!
-«Трясця, мені так важко говорити, він ніби спеціально знущається далі» -та вибору особливого не було, я зібрала всі сили, щоб виговорити тільки два слова:
-Доброї…ночі… -юнак аж засяяв і заходився обціловувати обличчя.
-І тобі нічки, пташечко! -він ліг поряд і почав дивитися в очі, мені довелося повернутися до нього щоб зберігати зоровий контакт, -А слова любові? -він піжвинувся блище та обійняв за талію. Я хотіла була вже сказати їх, щоб це все закінчилося, та сил вже не лишилося і я просто поринула в темряву.