Світанок був свіжим і ясним, а повітря надзвичайно смачним.
Ерке почуяв усе це крізь сон, навіть не розплющуючи очей. Потім подумав, що ось-ось прогримить вибух і настане час вставати. Потім згадав. Притиснув вуха до голови, уткнувся носиком у стінку переноски, і вирішив нікуди не виходити, а натомість вирішувати в умі рівняння. Числа заспокоювали — вони були чесними і надійними, не те, що ці зрадни…
Знизу пролунав вибух.
Серце стиснулось; на мить Ерке здалося, що переїзд був просто поганим сном і зараз він прокинеться вдома, як завжди. Втім, одразу ж десь знизу пролунав крик: «Ах ти вилупок!», який у традиції їх НДІ якось не вписувався. Ерке з цікавістю нагострив вуха: голос був жіночий, і це безперечно був найнижчий, найглибший і найпрекрасніший жіночий голос, який він будь-коли чув. Раніше він не особливо прислухався до будь-яких голосів, помічаючи тільки сенс сказаного, але цей точно виходив за рамки. Графіком його можна було б окреслити як…
— За кисневим балансом хто слідкувати мав, а, бевзень чмекнутий?!
Навіть з урахуванням того, що Ерке майже нічого не зрозумів (мабуть, місцева термінологія), цей чарівний жіночий голос хотілося слухати ще — та й взагалі життя раптово здалося не таким уже й поганим. Ті ж люди і, судячи з контексту, — ті самі проблеми. Так чи інакше, наважившись, він позадкував назад, відштовхнув попою дверцята переноски і вибрався назовні.
Кімната була простора, світла і дуже порожня — тільки ліжко, стіл і стілець, що сиротливо скупчилося в кутку, ніби хтось планував поставити сюди ще обладнання для середніх розмірів лабораторії. Зате вікно виходило в сад — принаймні, звідти втішно пахло травою, квітами та листям… і, здається, якоюсь іншою кішкою.
Вигнувшись, щоб розім’яти спину, Ерке обережно пройшовся по столу і визирнув у вікно. За стінами будинку він з подивом і радістю побачив навіть не сад, а справжній зарослий ліс з величезними старими деревами та непролазними чагарниками. Виглядало це так привабливо, так що Ерке вже зібрався було стрибнути на найближче дерево і побродити на природі, як у двері постукали: звук був різкий, владний і абсолютно адміністративний.
Панічно зістрибнувши на підлогу і перекинувшись у людину, Ерке нащось схопив у руки переноску, ніби вона могла захистити його від реалій нового лячного життя, і пискнув:
- Увійдіть!
Двері відчинилися, і в кімнату зайшов — подумати лише! — справжнісінький ельф (одного разу Ерке бачив такого в атласі рідкісних народностей): високий, стрункий, з довгим темним волоссям, заплетеним у складні коси. З концепції того видання вибивалися лише трохи підфарбовані очі та довгі сережки у вухах — проте щось смутно підказувало, що з ідеєю гарему це якраз поєднується.
Але головне, що стало бальзамом на душу — це окуляри в товстій роговій оправі і пухка папка в руках: такі знайомі й зрозумілі речі, що Ерке навіть невпевнено посміхнувся. Ельф зміряв його офіційно-дружелюбним поглядом, начебто подумки привласнюючи інвентарний номер, поправив окуляри і люб’язно повідомив (як і належить, до тремтіння співучим і мелодійним голосом):
— Добрий ранок! Мене звуть Ерстейл і я радий вітати вас у гаремі Великого Імператора. Сьогодні я допоможу заповнити всі необхідні папери. Відкриємо трудову, підберемо інвентар та інше, після чого ви зможете приступати до обов’язків.
Слова «папери» і особливо «трудова» заспокоїли Ерке остаточно — та й бачити перед собою справжнісінького живого ельфа, причому такого гарного, було дуже пізнавально і незвично, і взагалі. Вимагало уточнення лише одне.
— Мені, власне, ніхто не сказав, якими будуть мої обов’язки…
Якусь мить Ерстейл безвиразно розглядав його, потім церемонно посміхнувся:
— Що ж, в курс справи вас заведе пан Текео. Якщо бажаєте, можете скупатися і переодягтися після дороги, після чого чекаю на вас у своєму кабінеті. — Розкривши папку, він дістав звідти щільний глянсовий лист, вийняв з-за вуха ручку, швидко поставив на аркуші два хрестики і простяг його Ерке. — Ось план приміщення, кабінет та вашу кімнату я позначив.
Він повернувся, щоб вийти, але Ерке, переступивши з ноги на ногу, зніяковіло зітхнув:
— Вибачте! Я просто нікого тут не знаю зовсім. Все так дивно сталося. Мене, здається, на обладнання поміняли. А ви тут як опинились?
Ерстейл зупинився, якусь мить ніби повагався, потім повернувся і спокійно відповів:
— Мене не міняли. Просто потрібно було когось відправити і мої… родичі, що славляться зоркістю, вирішили, що найкраще підійду я.
Чемно посміхнувшись, він ще раз поправив окуляри і граційно виплив за двері.
Ерке провів його задумливим поглядом.
Роздивившись по сторонах тепер уже в людському вигляді, він побачив складений на ліжку одяг. На мить промайнула страшна підозра, що той буде якимось дивним, але вбрання виявилося більш ніж лаконічним і скромним: футболка та джинси. Шкода, що не костюм з краваткою, але і так зійде. Після подальшого огляду кімнати у її протилежному кінці знайшлась ванна кімната.
Нарешті, привівши себе у відносний порядок, Ерке наважився визирнути за двері — і тут же, як громом уражений, застиг на місці.
Там був величезний й височенний хол з дверима по колу. Мабуть, дизайнер, який вигадував його інтер’єр, за основу взяв слово «млосний»: принаймні, про це говорили фонтан у центрі, маса квітучих рослин у діжках, і навіть парочка альтанок із складним різьбленим візерунком. Однак, певне, в якийсь момент щось пішло не так: зараз це приміщення нагадувало лабораторію вченого-роздовбаня, в якій стався вибух і яку після цього негайно окупували представники ексцентричної богеми.
Фонтан і всі діжки рослин були густо вкриті формулами, уривками віршів, карикатурами, освідченнями і лайками, а гілки рослин у діжках — обвішані саморобними ліхтариками всіх видів і мастей, паперовими фігурками та просто маленькими аркушами паперу. Найбільше стікерів було на величезному кактусі поруч із фонтаном (Ерке, до речі, запідозрив, що у початковій версії дизайну кактус теж не передбачався).
В одній з альтанок стояло скаженого вигляду обладнання, схоже на помісь самогонного апарату та устрою кінця світу; неподалік височіла брила чорного каменю, з якої хтось почав виточувати статую.
Зараз тут було дуже тихо (чулися тільки плескіт фонтану і щебет якоїсь екзотичної пташки, невидимої серед чагарників) і майже безлюдно. Тільки в одній з ближніх альтанок сидів, закинувши ногу на ногу, юнак у білому костюмі та чорному плащі, розшитих такою кількістю коштовностей, що навколо нього по стінах танцювала безліч дрібних веселок. В одній руці він тримав чорно-білий мундштук без сигарети, знов-таки прикрашений діамантами.
— Здрастуйте, — здавлено прошепотів Ерке. Хлопець мовчки і дружелюбно кивнув головою.
Через деякий час Ерке все ж таки зважився пройти вперед. Побродив трохи по холу, зі зростаючим подивом оглядаючи дивну обстановку; прочитав вміст кількох листків, наколотих на кактус. На одному виявилося хокку, на другому – дитяча загадка про годинник, на третьому – базове визначення поняття амплітуди.
За фонтаном він знайшов стенд із кількома схемами планів евакуації:
- при пожежі
- при нападі дракону
- при вторгненні тварюк з іншого виміру
- при виходу з ладу дескілопайкеру.
У самому низу чиєюсь рукою було каліграфічно дописано: «Напишіть ще план евакуації при ПМС у Рельшен». Ще нижче, розмашисто: «Вайло».
Нарешті мандри привели до однієї з альтанок. Вона б нічим не відрізнялася від інших, якби не її підлога з крейдовим ланцюжком розрахунків — причому в першому ж рядку була така груба, очевидна, кричуща помилка, що Ерке мало не застогнав. Зрозуміло ж, що потім у них все навперейми пішло — ось у нижніх рядках видно, скільки разів стирали й писали наново у спробах зрозуміти, що не сходиться. З одного боку, це була не його справа, з іншого — ну помилка ж!
Кілька секунд Ерке чухав скроню, намагаючись вирішити, як вчинити. Він добре знав, наскільки неприємними є чужі виправлення, і відразу ж накликати неприязне ставлення не хотілося, але…
— Вам потрібна крейда? — весело поцікавився хтось позаду.
Панічно озирнувшись, Ерке побачив того юнака в чорному одязі з білим плащем. Він простяг щось на зразок вугіллячка.
— Е… дякую, — озвався Ерке, розгублено приймаючи чорний шматочок до рук і здивовано розглядаючи співрозмовника: наскільки він пам’ятав, кілька хвилин тому його одяг був протилежних кольорів. Хоча примарилося, мабуть. Потім він спантеличено покрутив у руках чорну штучку. Виправлення у них тут вугіллям прийнято робити, чи що?
— Та ви пишіть, — весело сказав юнак. — Просто це моя крейда. Вона буде білим писати.
Ще мить Ерке оторопіло витріщався на нього, потім все-таки ризикнув — і, о диво, насправді слід вийшов білий, крейдяний. Швидко дописавши необхідні виправлення, він із вдячністю простягнув вугілля юнакові. Той кивнув, сунув його у кишеню, затягнувся повітрям через порожній мундштук і несподівано видихнув — не дим, а щось на кшталт різнокольорової мильної бульбашки, в якій чітко й яскраво відбилася кімната — ось тільки Ерке в цьому відображенні не стояв поруч, а продовжував щось натхненно писати на підлозі.
— Що це?!
— Квантова ймовірність, — люб’язно пояснив юнак. — Альтернативний розвиток подій, тільки й усього.
— Вибачте, — сказав Ерке дерев’яним голосом. — Мені час заповнювати трудову і таке все інше. До побачення.
— До зустрічі, — у новій бульбашці відобразились вони двоє й заспана руда дівчина, що ніби підійшла послухати розмову. — Я впевнений, що вам тут сподобається.