Якби Ерке запитали, як він ставиться до пригод, він би здивувався. Звісно ж, він їх обожнював!
Наприклад, він дивився цілих п’ять серіалів про поліцейських, не пропускав жодного більш-менш популярного пригодницького фільму, і книг теж читав багато.
Що до власного життя, то веселощів вистачало і в ньому: за розпалом пристрастей пригоди на його математичній кафедрі інколи не поступалися кіношним епопеям. Наприклад, минулого тижня його колега Кір майже довів одну теорію, і за останнім невідомим числом рівняння вони ганялися всім відділом, чи не з мисливськими ріжками та криками «Зліва, зліва заходи!» та «Ату його!».
Втім, незабаром Ерке довелося з головою зануритися у пригоди абсолютно нового масштабу — можна сказати, зведеного до минулих у квадрат. А то й, страшно сказати, куб.
Ранок нового життя почався з вибуху, що прогримів неподалік.
Ні, саме по собі це не було чимось несподіваним — невдахи-хіміки поверхом нижче вже майже півроку безуспішно намагалися провести якийсь експерімент, який традиційно цим самим вибухом закінчувався, тому багато хто з їхніх сусідів уже навіть будильники не ставив.
Сівши на ліжку, Ерке трохи помовчав в одну точку, зітхнув, почухав ногою за вухом (для кота-перевертня не проблема) і, нарешті перекинувшись, пішов одягатися — загалом усе як завжди.
А ось те, що за годину його ні того ні з цього викликали до завідувача кафедри пана Біреда, було вже нетипово.
Зав, побачивши Ерку, чомусь почервонів, смикнув себе за краватку і буркнув:
- Е.
Ерке обережно сів. Подібний колір обличчя начальства за шкалою небезпеки наближався до десяти балів: наприклад, таким він був у той день, коли їхні сусіди з фізичної кафедри ледь не винайшли вічний двигун (наслідком став наполовину розгромлений поверх, коли скособочена чортопхайка почала носитися, змітаючи все на своєму шляху, і заспокоїлася, лише попавшись особливо грізній прибиральниці).
Але чим міг завинититись тихий математик-аспірант? Невже це через те, що вчора він так розгнівався на свого керівника, що від образи подумки поділив придумане тим рівняння на нуль? Але ж зав не може читати думки? Або?..
— Е-е… — протягнув Ерке, гарячково намагаючись зрозуміти, як повернути розмову на тему своєї гіпотетичної провини.
— Е! — вагомо повторив пан Біред.
Помовчали.
— Ну ось що! — нарешті випалив зав, почервонівши ще дужче. — Ми дорослі тут люди! Але ж цей! Хоче тут!
— Хто хоче?! Що? — жах миттю скував серце Ерке. — Мої розробки з теорії інтегрування подвійного раціоналу?
— Ну… е… Так!
— Але хто?!
Зав потер обличчя долонею. Здавалося, в ньому боролися звична грубість і якесь небачене збентеження. Нарешті він буркнув:
— Так, слухай. Ти ж знаєш, що ми приєдналися до Імперії яструба?
— Ну, — зніяковіло почовгався Ерке. — Щось таке чув, так.
Насправді він знав, що у державі відбулися якісь там зміни — начебто їхній король без війни здав владу… У всякому разі, рідне НДІ це не торкнулося, хіба що змінилися герби на офіційних паперах.
— Ну от. А ти знаєш, імператор має. Ну, це.
— Що? Права на мої дослідження?
Зав витер серветкою чоло і, наважившись, виплюнув:
— Да гарем у нього є! І він туди забирає декого, хто сподобається. Ну, себто раніше забирав. Зараз йому самі всі відправляють… Він-то, кажуть, кричить, що його задовбали і щоб усі припинили цей жах йому слати, але це він скромничає, звісно… І ось, наш директор вирішив це… Він хоче писати прохання про нове обладнання… Ну і кажуть, переглядав списки… Кого там на побаченнях не помічали…
До Ерке нарешті дійшло.
— Тобто директор шукає людину, яка б серйозно до роботи ставилася і не відволікалась на дурниці? А до чого тут гарем? І імператор?
Зав підняв брови, ніби намагаючись донести цим якусь думку. Ерке теж їх підняв, але запитливо. Зав постарався і підняв їх ще трохи, явно висловлюючи якийсь натяк. Ерке вирішив не здаватися і щоб брови здавалися вище, схилив голову.
Зав почервонів ще дужче, в якості найвагомішого аргументу поворухнув пальцями і нарешті вибухнув:
— Та в гарем він тебе вирішив здати в обмін на обладнання! Тож давай, тоі. Пакуйся, чи що.
Ерке заціпенів. Це було незрозуміло. Це настільки ж не вкладалося в картину світу, якби йому оголосили, що віднині він повинен зайнятися розведенням грибів замість математики або спати на стелі. Зрозуміло було лише те, що звичний розпорядок буде порушено, а про це навіть думати було нестерпно.
— Але ж не можна так просто…
— Вся комісія підписала, — сухо озвався зав. - І печатку поставили. ТУ.
Ерке блимнув. Умовно він розумів, що за стінами їхнього НДІ ані печатки, ані підписи ці ваги не мають і можна прямо зараз, ну, скажімо, відрахуватися з аспірантури і гордо піти геть. Тільки ось йти було нікуди: без сім’ї та власного житла перебитися до отримання роботи буде явно непросто, крім того, щось підказувало Ерке, що у цьому разі він отримає не найкращі рекомендації. Підтверджуючи його підозри, Біред пробурчав:
— І давай без дурниць. В іншому місці кар’єра все одно не піде.
Ніби в пошуках підтримки Ерке втупився в портрет, що висить за спиною зава. Ой, так, той помінявся: тепер замість добродушного старичка з рами на нього похмуро дивися чоловік з довгим чорним волоссям.
— Тож тоі! — Зав стукнув кулаком по столу. — Ти ж хочеш, щоб ми отримали нове обладнання?! І ось. Ми тобі це як відрядження оформимо. Безстроковке, — тепер, коли найстрашніше було сказано, у голосі Біреда прорізалися влесливі нотики. — І на дошку пошани повісимо. Безстроково.
Як у тумані діставшись своєї кімнати, Ерке трохи посидів на ліжку, дивлячись у нікуди.
Все було незрозуміло. Ні, навіщо взагалі існують гареми, Ерке цілком розумів. Умовно. Ну, тобто краєм вуха чув щось таке. Там фонтани ще й ці… солодощі з дивними назвами… Незрозуміло, що тепер буде з дослідженням і взагалі з життям, і як тепер їсти десь в іншому місці, а не в їхній їдальні, і як можна займатися чимось ще, крім математики.
Зрештою Ерке знайшов найвиразніший спосіб це душевне сум’яття виразити: обернувся котом, застрибнув на шафу, забився в спеціальну пійду-від-всіх коробку, повернувся до світу тилом і заснув.
Шукали його довго, у складі всієї комісії на чолі із завідувачем; але навіть коли знайшли, приймати людську подобу він відмовився рішуче. Так і відправили його в гарем прямо в котячій переносці. Щоб не дуже засмучувався — з купою паперів з його дослідженнями.