Ковід. Ця пандемія впала на плечі всієї земної кульки неочікувано та різко. Про що говорити, якщо навіть для Небес та Пекла це стало «дивом». Хоч він і був відлучений від свого звичного місця роботи, в принципі, як і Азирафаїл, однак розумів, що ця хвороба нічого гарного нікому не принесе.
Янголи не хворіли. Демони, наче, теж. Перші місяці Кроулі дійсно сидів у квартирі, як про те сказала людська влада. Ну, не через це, а через Азирафаїла, який попросив дослухатися до цього… Ніколи. Ніколи не міг відмовити йому. А потім стало сумно одному. Хоча, не стільки це було причиною того, що Кроулі сів у Бентлі — Пекло вирішило згадати, що квартира то їхня.
Якось… Якось все це не входило у плани. Звичайно, можна було б попроситися пожити в книгарні Азирафаїла, однак це було б з його сторони надто неправильно: влізати в особистий простір янгола, в черговий раз роздирати собі серце тим, що точно ніколи не буде правдою. Реальністю. Інколи Кроулі відчував себе надто жалюгідно.
Останнім часом дурних думок було аж надто багато. Ще до цієї купи приписалися спогади про той час, як він почав ставити незручні питання Богу. Одноосібна влада?.. Не важливо. Це зараз було абсолютно неважливим, адже у Кроулі на сусідньому сидінні стояв цілий ящик вина. Йому вже остогидла та самоізоляція з нечастими зідзвонами з Азирафаїлом. Чесне слово, наче вони стали людьми.
На вулицях було порожньо. Незручно. Останнім часом, як вони обвели навколо пальця Небеса та Пекло, все стало гострим, незручним, небезпечним. Кроулі відчував, що щось мало трапитися, щось, що точно змінить їхнє існування… Або йому потрібно було просто напитися у компанії Азирафаїла, аби зрозуміти, що просто накручував себе.
Припаркувавшись біля книгарні, Кроулі не одразу змусив себе вийти з Бентлі. Незвично порожні вулиці та знову дурні думки. Відколи він таким став? Старішає? Зітхнувши, Кроулі все ж таки вийшов на вулицю та потягнув за собою ящик, який на досить різкий рух задзвенів своїми пляшками.
— Кроулі? Що ти?.. — Азирафаїл з’явився на порозі книгарні так, наче тільки й чекав, що до нього приїдуть. — Це що, твої рослини у машині?
— І я радий тебе бачити, янголе, — Кроулі зупинився так, щоб закрити собою Бентлі. — У мене цілий ящик найкращого вина, — він повів головою, аби окуляри з’їхали по переніссі й щоб можна було глянути на Азирафаїла прямо, відмітивши, наскільки він був розгубленим.
— Але ж пандемія. Ми з тобою домовилися поки не зустрічатися. І я не…
— Це не обговорюється.
Кроулі зробив широкий крок вперед та майже протиснувся між Азирафаїлом та одвірком. Невже його не хочуть бачити? Ні. Дурня. В книгарні було все так само тепло, не надто яскраво і… затишно. Якби там не було, якби сам себе Кроулі не гнав з книгарні кожного разу, аби не надто «набридати» та не псувати все те крихке, що було між ним та янголом, однак він відчував, що це місце — його дім. «Ой, та не бреши хоч собі. Для тебе дім усюди, де є Азирафаїл», — Кроулі ненавидів свій внутрішній голос.
На столі було багато книг: деякі відкриті, деякі мали закладки, деякі складені стопками та… на підлозі? Не особливо схоже на Азирафаїла, який кожну книгу любив та пестив. Погляд зачепився за одну з пожовклих сторінок, де була намальована чиясь людиноподібна постать чорнилами, які вже майже вицвіли. Азирафаїл опинився поруч якось надто швидко та закрив книгу, а після почав прибирати й всі інші.
— Вчишся? — з натягнутою посмішкою спитав Кроулі, поставивши на край столу, який звільнився, ящик.
— Ем… Так. Трохи. Так, — розгублено відповів Азирафаїл та притиснув книги до грудей, глибоко вдихнувши. — Я не очікував, що ти сьогодні приїдеш.
— Я й сам не очікував, — він поклав руку згори на пляшки. — Однак мене вже доконала ця самоізоляція. Ми не хворіємо, то сенс нам не бачитися?
— Але ж є правила, які не просто так люди створили. Ми не хворіємо, але ми можемо бути переносниками.
Кроулі подивився на Азирафаїла так, наче бачив його вперше. Це так… так тактовно його намагалися вигнати? Поведінка янгола завжди була трохи дивною (хто у їхній божевільній реальності взагалі був нормальним), проте зараз вона переступала звичний рубіж. Азирафаїл нервово усміхнувся та продовжив збирати книги, аби повністю звільнити стіл. Виглядав він як і завжди. Ну, як і виглядав до того, коли почалося поширення тої зарази. Проте незрозумілі зміни відчувалися, що починало гризти Кроулі десь під лопаткою.
Початок розмови, нової, не давався. Азирафаїл намагався щось сказати про те, що вдень п’ють тільки алкоголіки, проте йому одразу ж нагадали, що алкоголіками стають одноосібно, а не у компанії. Невже і на них подіяла так ця самоізоляція? Скільки пройшло? Та не більше пари місяців, вони ж не обірвали все повністю. Кроулі дзвонив. Коли рослини слухалися, коли не потрібно було робити жодних «темних» справ для Пекла, то, як виявилося, з’являлося надто багато вільного часу. Раніше це заповнялося поїздками до Азирафаїла, зараз же… Зараз же він також приїхав до нього, щоб напитися. Прекрасна перспектива.
Ненав’язливо їхнє мовчання переросло в спогади минулого. Ной, Йов, Пізанська вежа, яка не сама стала кривою. Кроулі обожнював часи Стародавнього Єгипту. Не дивлячись на те, що його спочатку вважали тілесним втіленням Сета, а після приплели до Апопа, він все ж таки обожнював ті роки, коли дійсно був вільним. Повноцінно вільним. А що? Що його «верхівка», що «верхівка» Азирафаїла були зайняті справами внутрішньої кухні, де досить активно розросталися бунти, тому їм не було справи до тих, хто ходив поміж людей. Чи всім? Щось, може, перепив.
— Ти якийсь засмучений, янголе, — Кроулі потягнувся за черговою пляшкою, аби підлити їм вина.
— Та просто ця хвороба, — Азирафаїл важко зітхнув та поклав руку собі на коліно. — Людей за вікнами майже нема. Стільки помирає.
— Кожного дня і до ковіду помирало, — він повністю забирається на диван, аби впертися в його підлокітник спиною так, щоб можна було звісити голову назад. — Так влаштовані люди. Не мені тобі про це розповідати.
— Я просто подумав, що… Є ж ангел, який може вилікувати усі хвороби. То чому просто…
— Навіть зараз ти думаєш про Небесні справи, — зітхнувши, Кроулі зняв окуляри, які кинув на стіл. — Ми так гарно згадували про минуле. Без усіх наших босів.
— Формально, минуле — це навіть ця секунда, адже вона вже пройшла. Теперішнього не існує, є лише те, що було, і те, що буде. Але так, ти правий, Кроулі.
Ця усмішка. Те, як завжди промовляв його ім’я… «Кроулі, ти такий дурень», — внутрішній голос шипів майже так само спокусливо, як і він колись змусив Єву спробувати яблуко. Погляд пробігся по кімнаті знов, наче вперше, і Кроулі помітив невелику тарілку з червоними яблуками біля ящика. А хіба…
— Вони тут були? — він стиснув губи та вказав пальцем на фрукти.
— З самого початку, — Кроулі помітив те, як Азирафаїл сильніше присунувся до спинки крісла, однак це потонуло у тумані вина, що майже повністю затягнув його розум.
— Якби я не знав тебе досить гарно, то сказав би, що ти намагаєшся мене спокусити, — він вимучено засміявся, відкашлявся, зрозумівши, що ляпнув, та спішно підірвався на ноги. — Щось тихо якось. Я музику ввімкну.
Ідіот! Сатана, який же він ідіот! Ще й окуляри додумався зняти — тепер не сховатися від погляду Азирафаїла, що пропалював йому спину. Кроулі занесло у бік, поки йшов до грамофона. Не багато ж випив, а вже не те що не може контролювати свій язик, так ще й не ходить по прямій лінії. Згадався той час, коли був народжений Антихрист, коли вони намагалися не просто наздогнати, а перегнати Апокаліпсис, коли обхитрили тих, хто вважав себе «найрозумнішим», і порівняв це з тим, що вони мали зараз. Що він мав зараз.
Кроулі досить довго стояв та обирав платівку, ніби дійсно читав назви. Все для того, аби потягнути час і позбавитися зніяковілості від власних слів. Обережно дістати чорний плаский диск, так само обережно опустити голку — хоч і був п’яним, але він намагався зробити все досить спокійно, щоб навіть не лишити дрібної подряпини на тих речах, які були дорогими Азирафаїлу. Вони істоти вищого рівня, можуть махнути рукою і все відновиться, проте засмучувати янгола не хотілося навіть таким. Так, перепив.
Розвернувшись, Кроулі тільки й встиг підійти до дивана, як Азирафаїл підвівся на ноги та, поправивши піджак, зробив крок назустріч. Незрозуміла рішучість, яка майже одразу випарувалась, варто було йому здивовано подивитися у відповідь. З чого б це…
— Потанцюймо? — Азирафаїл зробив ще крок, перекриваючи шлях до дивану, та простягнув руку.
— Я не танцюю.
— Кроулі, я… Будь ласка.
Цей погляд. Цей голос. Стільки сподівань, стільки неприхованого бажання… потанцювати з ним. Потанцювати. Глибоко вдихнувши, Кроулі повільно опустив погляд на руку, яку все ще тримали піднятою, та, покривившись, все ж таки вклав свою у неї. Він не любив танцювати, ніколи, але і відмовити янголу не міг. Не зараз, коли на нього так дивилися.
Азирафаїл повів його від дивану, сам вклав його руку собі на плече, коли свою залишив у Кроулі на талії. Вальс. Йому зараз не вистачало тільки вальсу. Ходити — ноги запліталися, а тут якісь серйозні рухи, якісь па. Але музика виявилася досить повільною, з чим Азирафаїл повів його у такому ж самому неспішному похитуванні.
Це було близько. І вони не дивилися один на одного. Вони не вперше танцюють разом, проте зараз відчувалася ніяковість. А ще Кроулі зрозумів, що руки в Азирафаїла були прохолодними. Поворот, зробити кроки під піднятими руками, і його притягнули до себе досить вимогливо. Навіть внутрішній голос замокнув, наче відгриз собі язика.
— Я б хотів з тобою поговорити, — промовив Азирафаїл майже на одному диханні.
— Ми увесь цей час говорили, янголе.
— Кроулі, будь ласка, — у його голосі почулося тремтіння. — У мене був час, щоб подумати. Ці місяці, що ми не бачилися… Боже, це важче, ніж я репетирував.
Кроулі зупинився так різко, наче ноги стали продовженням підлоги, і за ним не встигли, через що врізалися в його груди. Ні. Скільки разів він бачив подібний початок у людей. Кроулі злякано відступив та сховав руки в кишені, опустивши голову.
— Я не… Я знаю, як подібне закінчується у людей. І…
— Ні. Я прошу, дослухай, — Азирафаїл не дав Кроулі договорити та з якоюсь болісною рішучістю зробив крок назустріч. — Ми знаємо один одного стільки років. Скільки разів ти рятував мене, скільки разів ти був просто поруч. І я ціную це. Навіть більше. Я вперше не можу підібрати слова, — він нервово засміявся та спробував спіймати погляд Кроулі своїм.
— Не потрібно, — він похитав головою. — Я не та кандидатура, яка підходить під те, про що ти говориш. Для тебе будуть лише одні проблеми, якщо ти не зупинишся.
— А якщо я не хочу? — питання, яке змусило різко підняти голову та з розпачем подивитися у відповідь. — Я хоч інколи і буваю… До мене хоч інколи доходить довго, дуже довго, але навіть я бачу, що в тобі пломенить те саме, що і в мені. Кроулі, — Азирафаїл, наважившись, торкнувся чужих пальців та несильно стиснув, — коли ледь не трапився Апокаліпсис і ще до придуманого плану, як обхитрити Небеса та Пекло, я зрозумів, що боюся втратити тебе. Ще тоді я зрозумів, що повинен хоч щось сказати, але так і не наважився. А зараз, коли за межами цієї книгарні стільки згорає душ за один день, я надто гостро усвідомив, що… Я не можу без тебе, Кроулі.
Як дихати? Він же демон. Так, всі знали, що вони вже котре тисячоліття співпрацювали, але це не те саме, про що зараз говорив Азирафаїл. «Серйозно? Ти ще будеш думати над відповіддю? Думати тоді, коли янгол виявився сміливіше за тебе та зробив першим крок?» — як же Кроулі ненавидів внутрішній голос. Ненавидів себе. Це ті слова, те признання, яке він повинен був першим сказати, а вийшло… Кроулі сильно здригнувся, коли Азирафаїл підійшов до нього впритул та майже невагомо поцілував в щоку. Що йому робити? Що йому робити?!
— Скажи хоч щось. Я прошу, скажи хоч щось. Мені все одно, яка буде твоя відповідь, я прийму все. Просто не…
— Помовч, — невдоволено пробурмотів Кроулі та притиснув пальці вільної руки до губ янгола. — Просто помовч, щоб я не зачепився за якесь дурне слово та не зробив ще гірше, — він важко зітхнув та заплющив очі. — Ти теж мені потрібен. Завжди.
Усмішку Азирафаїла Кроулі відчув пальцями, проте це вже не грало ніякої ролі. Взагалі не те признання, яке потрібно було для такого моменту, але… У них завжди все не так, як потрібно. Однак це ніколи не перекреслювало той факт, що Кроулі кохав свого янгола.