-«Чому так темно? Я точно прокинулася?» -це було перше про що я подумала, коли, як мені здавалося, я прийшла до тями. На фоні грала музика, вона вже знатно так набридла, зате допомогла зрозуміти, що я не сплю. Спробувала піднятися на ліжку, але відчула, як чиїсь руки притягують мене до себе.
-Далеко зібралася пташечка? -шепотів він ще сонним голом нахиляючись до моєї спини. Він обхопив мою талію двома руками, від його подиху на плечі було лоскотно, але не дивлячись на це моє серце все швидше калатало. Напевно він був зі мною весь цей час.
Ми лежали так ще довгенько, я боялася зайвий раз рухатися, а він мирно сопів позаду, потім потягнувся і різко піднявся, я все ще не бачила нічого.
-Я так спокійно давненько не спав, думаю це все завдяки тобі моя пташечка, -він нахилився прямо надімною, я могла відчувати його подих, -А тобі як спалося? -він заховав свою руку в моє волосся і зняв тканину з очей, вона була такою м’якою, що я навіть не відчувала її. Хоч пов’язка і спала, але світліше стало тільки трохи, в кімнаті все так само було за темно.
-Пташечка, бачу ти не в гуморі, не виспалася?
-Більше не давай мені тих таблеток, сон псується, -спала я і справді погано, мені снилося щось не дуже приємне, це я розуміла, а от що саме на щастя(думаю)не пам’ятала.
-Ох, але ж тоді я не зможу спати поряд, я ж тебе знаю -навіть в темряві було видно посмішку, а його очі так взагалі виглядали ще яскравішими, -Взагалі співчуваю тобі, мені ця музика вже так набридла!
-То вимкни її.
-Так не можна пташечка, -він ніжно поцілував мою щоку і перевів тему, -Хотів би я ще з тобою полежати, але мушу йти -він знехочу підвівся, підійшов до вимикача і в кімнаті стало світло, та й таке яскраве, що я аж зажмурилася, -Нічого не скажеш на прощання?
-… -я мовчала, а з його обличчя зникла посмішка.
-Ну й не потрібно, до скорого пташечка.
***
Я так і не підводилася з ліжка. Якщо можна подумати, що моріння голодом- це одна з найлегших методів катування, який можна перенести, то це далеко не так, особливо, коли не був до цього підготовлений. Сил не було, від музики боліла голова і жахливо хотілося спати, але ніяк не виходило поринути в світ сноведінь. До того ж на моїх ногах все ще були кайдани, тому я намагалася особливо не рухатися, щоб старі рани не відкрилися.
-Як же ж мені не добре, ще й таке відчуття задухи, -мені здавалося я помаленьку схожу з розуму, відчуття того, що мені жарко звичайно було, але повітря було доволі свіжим і пиємним, -Чекайте, тут немає ні вікон, ні дверей, але свіже повітря надходить, питання тільки звідки? -я ще раз оглянулася навколо. На перший погляд не було нічого, через що могло надходити повітря, але ж звідкись воно береться?
Намагаючись ігнорували почуття в’ялості я скотилася на підлогу, та лягла горілиць на холодну підлогу закривши очі, потрібно було відчути, звідки дує вітер. Зліва- ліжко, але точно не звідти, справа полички з книгами- не воно, невже шафа? Підійшла блище і лягла біля неї. Воно!
Дуло точно з цього боку, але звідки саме? За нею? Може під? Ні, не те, не те… За нею також не відчувалося вітру, можливо над? Крісло було доволі важке, та на щастя не так далеко, підсунула, забралася на нього і ледве дотягуючись протиснула руку в щілину. Здається я знайшла місце звідки йде повітря, саме там було відчутно холодне повітря, трохи сквозило, але це саме те. Тепер була інша проблема, якщо там же вентиляція абощо, то як мені крізь неї вийти, вона доволі високо, а сил збиратися не буде, я так думаю. Ні, зараз це не найкраща ідея, але поки єдина, що приходила на думку. Що ж, доведеться залишити поки цю можливість на пізніше, але якщо стане гірше буду думати, що з цим робити.
Я подвинула крісло на минуле місце і сіла на нього. Моє тіло одразу рослабилося, можливо через це, а може щось інше стало причиною, та я дуже швидко заснула.
***
Було так світло і тепло, як в дитинстві. Я сиділа спершись на дерево, напевно закимарила доки читала книгу, як і юнак, що лежав на моїх колінах. Погладила його доволі довге білосніжне волосся, в той момент мені було так спокійно і тепло, це ідилія давно минулих днів. Спогади- останнє нагадування про них.