Соромʼязливість – найкраща риса героїв

Патрулі Кая любив трохи більше за паперову роботу. В документації усі слова та цифри однакові, нічого нового, нічого цікавого. Але на вулицях завжди цікаво: зʼявляються нові люди, нові настрої, нові тенденції моди та нові плітки. Хоча зазвичай на патрулі в нього не було часу вслухатись чи вдивлятись у вищезгадані речі, адже йому доводилось перевіряти роботу вартових у місті. Частіше за все його патрулі припадали на ніч, коли людей вже не було на вулицях, проте він все одно був радий подібним прогулянкам. 

Спускаючись сходинками та поправляючи сумку на плечі, він подивився на західну лінію горизонту, що з останніх сил зберігала свій рожевий колір, і тут же був задоволений результатом. В нього все-таки лишалось трохи часу, який можна було згаяти в “Частці янголів”. Якщо так подумати, то і патруль можна було почати саме звідти. Може, Каї вдасться зловити там кількох блукачів, які забули власний маршрут патруля чи сплутали свою позицію варти. 

Альберіх не барився та не розтягував прогулянку, тому дістався потрібного місця досить швидко. Окрім кількох блудників він зустрів і Ділюка, що сьогодні обслуговував клієнтів. Двійко лицарів довго і палко вибачались перед капітаном, щойно відкашляли вино, яким вдавились, проте це не завадило Каї занотувати їхні імена в блокнот поряд з їхнім порушенням для подальшої догани. Коли двоє винуватців пішли, Кая опустився на стілець та замовив келих вина. На другому поверсі ліниво грала ліра, за дальніми столиками на першому гомоніли відвідувачі. Ніхто не дивився на Каю, ніхто, окрім тих нещасних лицарів, не помітив, як він увійшов. Це було чудовим спостереженням, яким він поквапився скористатись:

– Чому ти тут? – його питання було доволі тихим і з легкістю могло втопитись у суспільному галасі, проте Ділюк не міг собі дозволити проґавити його. 

– Я не думаю, що це ваша справа, капітане. 

Не задовільнившись відповіддю, Кая ще раз обернувся та швидко пробігся поглядом по приміщенню, обплітаючи пальцями подану склянку. Жодні очі не були спрямовані у їхній бік. 

– Облиш це, ми не цікавіші від випивки для них. 

Зрештою Ділюк змушений був поступитись. Найменше йому хотілось триматись відсторонено довше, ніж того потребувала ситуація. І якщо Кая запевняє, що маскування не потрібне, значить так воно і є. 

– Я не хочу вмішувати орден. 

– А я не хочу згадувати уроки зцілення від Джин. Бачиш, нам в одну сторону. 

– Ти нестерпний. 

– Дякую. – Він сховав свою посмішку за склянкою. 

Кая смиренно вичікував від Ділюка продовження. Якщо він досі не відмовився видавати подробиці, то шанси Каї почути їх були майже стовідсотковими. Раґнвіндр зрештою зібрав докупи необідні для стислого опису слова. 

– Цієї ночі в Монді буде ще хтось з оком лиха. 

– Знаєш, в тебе цікаві інформатори. – Примирившись з тим, що цієї ночі мрії про ліжко так і залишаться нездійсненними, Кая залпом допив залишки вина в келиху. – Ще побачимось. 

Залишивши плату, він покинув корчму і рушив до самої брами в місто, щоб продовжити свій обхід. Легкий прохолодний вітер ласкав його щоки, розвівав його одежу – те, що треба в спекотну літню ніч. Ніч пахла вологістю та спокоєм. Срібний місяць ласкаво та мʼяко освічував вулиці, Каї подобалось це світло та хороша видимість, але в темряві було легше сховатись. Тиша зараз була приємнішою за будь-які слова, особливо в таку чарівну ніч. Цей робочий тиждень минув для нього особливо важко, особливо завантажено, тому голова гуділа вже якийсь день поспіль, а шум ззовні дратував ще більше.

Перший обхід він завершив до опівночі, але незабаром йому доведеться почати другий обхід, адже вартові от-от будуть змінюватись. За час очікування він встиг придумати кільком лицарям, що потрапили на сторінки його злощасного блокнота, попередні запобіжні заходи, які звісно ж пізніше слід узгодити з Джин. 

Другий патруль дався важче, ніж перший, але його результатами Кая був задоволений набагато більше. Він спеціально обрав такий незручний для вартових час обходу: перший проводив в останні години, які лицарям здавались нескінченними, а другий – в перші хвилини, які вартові дуже часто не встигали рахувати й запізнювались. Можливо, жертви першого його обходу встигли якось попередити свою заміну, але задоволення Каї від того меншим не ставало. Уже повертаючись до штабу, Кая помітив знайому постать, що скрадалась по дахах. Разом із тим в місячному промінні він помітив тінь, що промайнула на млині поряд із штабом, а потім ця тінь ризиковано спускалась на дах штабу за допомогою планера. З запізненням прийшло усвідомлення, що він став третьою фігурою, тому Кая поквапився увійти до будівлі та миттю піднятись на дах. Йому вдалось скористатись необачністю зловмисника та сховатись за одною з веж, вичікуючи. Невдовзі він почув глухі, тихі та обережні кроки дахом. Зробивши ще кілька кроків, зловмисник хотів увійти всередину штабу, та довго копирсався з замком на дверях, не маючи ключа, тому Кая відкинув чужинця своєю морозною атакою. Почувся дівочий зойк, проте вона дивом змогла втриматись на ногах. Каптур її плаща впав і Кая зміг упізнати одну з тих, хто завалив останній відбірковий іспит для лицарів. На секунду він навіть засумнівався, чи справді це та, про кого говорив Ділюк. В неї не те що ока лиха не могло бути, вона основ фехтування майже не знала! Проте мала червона кулька, закріплена на її запʼястку, що починала світитись, миттю стерла усю недовіру Каї. Не з чуток він знав можливості цього камінчика, тому поквапився ухилитись від полумʼя, що вже наближалось. 

Навіть досвідчені власники ока лиха, як Ділюк, не поспішають використовувати його на повну, адже бояться ціни, яку доведеться сплатити. Та навіть на мінімальних потужностях око лиха залишається доволі небезпечним інструментом, а головне нестабільним. Кая недооцінив імпульсивність та недалекоглядність цієї дівчини, адже атака виявилась в рази сильнішою, ніж повинна була бути. Не маючи будь-якої підготовки, дівчина одразу використала око лиха на максимум і ціль своєї таки досягнула: ліва частина тулуба Каї зазнала сильних опіків. Якби він ще трохи завагався із щитом, то уже міг би попрощатись з лівою рукою. Можливо, колись Кая таки навчиться ставити щит вчасно, а не за секунду до смерті. 

Дівчина знесилено впала на коліна, напевно, ніхто не попереджав її про аж такі наслідки ока лиха. Кая прихилився здоровим плечем до стіни, намагаючись зняти пальчатку з лівої руки. З останніх сил дівчина схопилась за око лиха, що було закріплене на її браслеті, та вирвала його, відкидаючи майже під ноги Каї. Альберіх був надто злим на дівчину, щоб радіти її поверненню на світлу сторону, але був достатньо пораненим, щоб радіти закінченню бою, проте щит він не ризикнув зняти. 

– Капітане, ви… це ви – Опівнічний Герой?! 

Кая хмикнув на таке зауваження. Щойно вона вбити його намагалась, а тепер питає про такі дурниці. 

– Ні, я лише затримую тебе для нього. 

Оскільки на дахах більше не було ніяких рухів, то Ділюк вже був достатньо близько. Кая не помилився із цим визначенням, адже через декілька секунд справжній Опівнічний Герой зістрибнув з одної з веж та неквапом підійшов до дівчини.

– Ви співпрацюєте?! 

Але замість відповіді Ділюк вдарив дівчину руківʼям клеймора, відбираючи свідомість. Йому не потрібні були зайві свідки. 

– Вибач, що зіпсував твоє амплуа. 

Прибираючи клинок, Раґнвіндр підійшов до Каї, щоб оглянути його поранення, але на заваді стала крижана стінка, яку він бачив лише двічі у своєму житті. Перша зустріч із цим щитом боляче вигулькнула у свідомості, змушуючи знову шкодувати про ту ніч. 

– Зніми щит. Все добре. 

Раптово неприємні спогади накрили й Каю, тому він якомога швидше позбувся цього вже зайвого захисту. Ділюк запалив свою руку та підніс ближче до опіків Каї, аби краще бачити масштаби проблеми. 

– З нас двох тільки ти знаєш основи лікування. – Невдоволення у голосі Ділюка було зрозумілим, але докір лишався несправедливим. 

– Ніби я спеціально у бій поліз. 

Продовжити Ділюку не дали лицарі, що висипались на дах з дверей, які вели до штабу. Джин стояла на чолі маленького загону, її блакитно-сірі очі у світлі смолоскипу переливались вбивчою рішучістю. 

– Що тут відбувається? 

Опівнічному Герою довелось втекти всупереч кільком лицарям, що намагались його зупинити. Вперше Джин саме побачила Опівнічного Героя, а не просто чула якісь байки. І звісно ж цю постать вона не могла сплутати з кимось іншим. Кая випередив її питання:

– Ти його не бачила.

– Ні, я його бачила. 

– Не бачила. Ти бачила лише Опівнічного Героя. – Мовчання Джин Кая розцінив як хитку згоду, тому повернувся до найпершого її питання, яке залишилось без відповіді. – Я повертався з обходу, хотів занести в штаб результати й випадково перестрівся зі зловмисницею, яка намагалась проникнути в штаб. Коли я відштовхнув її від дверей, вона атакувала за допомогою ока лиха. Достатньо? 

Джин віддала кілька наказів лицарям і вони зайнялись дівчиною, яка вже повинна була повертатись до тями від удару Ділюка, але не прокидалась через знесилення після такої масивної атаки. Сама ж Ґуннгільдр підійшла до капітана кавалерії, оглянула його поранення та почала зцілення.

– Коли ти тільки встиг подружитись з самим Опівнічним Героєм? – скептицизм з її голосу не пішов, але вона все-таки прийняла його правила гри. 

– Мою харизму любить усе місто. Опівнічний Герой не виключення. 

– То може ти зі своєю харизмою попросиш його дати свідчення? 

– Не думаю, що це можливо. Він дуже небалакучий та соромʼязливий. 

Такий опис викликав посмішку у Джин. Хоча скоро ця посмішка змінилась на щирий подив. Як з такими ранами Кая ще й жартувати може? 

– Я закінчила, можеш йти. Але одразу додому. І завтра покажешся Барбарі. 

Кілька секунд йому знадобилось, щоб повністю зрозуміти усі умови, що йому поставила Джин. Тоді ж його вуста сіпнулись в усмішці на таку завзяту турботу. Перш ніж вийти зі штабу через головні двері Кая вручив Джин кілька листків зі свого блокнота з результатами обходу. 

Втомлено та повільно повертаючи за ріг сходинок, Кая наштовхнувся на Ділюка, що чекав на нього. На цей раз він знову був без тої дурнуватої маски, його незібране волосся розливалось вогнем на його плечах, срібні відблиски місяця грайливо ховались між пасм. 

– Давно ти мене з роботи не зустрічав. 

Ділюк насупився, але це не завадило Каї зірвати поцілунок з його вуст. Йому так подобалась ця надмірна обачність Ділюка, це було надто мило. Альберіх погоджувався із тим, що визнати ці стосунки перед усіма буде невигідно та доволі важко, він не був проти ось так ховатись від чужих очей. Проте Раґнвіндр безперечно ставився до цього набагато обережніше та серйозніше, тому до останнього тримав цю показову дистанцію. 

– Я зустрічав тебе минулого тижня. – Тихо та швидко проказав Ділюк прямо в губи Каї й тільки тоді відсторонився, починаючи повільно крокувати. – Як рука? 

– Було гірше. – Тепер Кая згадав, що Ділюку не подобались подібні відповіді. Випереджаючи занудне “Я не питав про минуле…”, він додав: – Зараз майже не болить, але завтра я, напевно, задумаюсь про ампутацію. 

Каї усе ще було важко говорити правду, а не тільки сипати холодною ввічливістю. От тільки Ділюка йому дурити не хотілось, та й він просто б не дав себе надурити. 

– Мені слід скасувати завтра зустріч з партнерами, щоб відвести тебе до Барбари? 

Кая заплутав пальці здорової руки із пальцями лівої руки Ділюка. Навіть через пальчатки він відчував їхнє особливе тепло, яке існувало персонально для нього.

– Це зробить Джин. До речі, тобі слід оновити імідж, бо вона тебе впізнала. 

– В мене будуть проблеми? 

– Не думаю. Вона ніби погодилась підіграти, але я не сильно впевнений. 

Проблеми Ділюка все ж оминули, проте він заледве втримався від неабиякого бажання створити їх Каї, коли дізнався з чуток в корчмі, що Опівнічний Герой виявляється дуже соромʼязливий. 

– Соромʼязливість – найкраща риса героїв, – знизав плечима Альберіх у відповідь на сердитий погляд Раґнвіндра.