Вже минув тиждень відтоді, як Мін прибув до Бордо. Чоловік вже встиг побувати, майже у всіх відомих місцях цього міста. Він навіть встиг познайомитися з місцевим дідусем, у якого, як виявилося, найсмачніша випічка в Бордо. Тепер це дійсно можна назвати відпусткою. Усі думки і проблеми відходять на другий план, думати про щось хочеться в останню чергу. Не сьогодні, не зараз. Здається, вперше за всі останні дні, омега відпочиває не не тільки тілом, а й душею.
***
Юнгі прокидається ближче до сьомої ранку, що дуже дивно для нього, бо цю людину неможливо витягнути з ліжка, не враховуючи того випадку зі сніданком. Хлопець списує це все на зміну часового поясу, а оскільки сьогодні субота, він вирішує сходити на місцевий ринок. Закінчивши з водними процедурами, омега випиває чашку кави і залишає свій номер. Їхати доводиться близько півгодини, за цей час Юнгі встигає трохи подрімати. Вибір хлопця зупинився на Marché des Capucins[Ринок Капуцинів], цей ринок не тільки найбільша торгова точка в місті Бордо, а й найстаріший базар на багато кілометрів в окрузі. Кажуть, щоб пізнати Францію потрібно неодмінно сходити на їхні місцеві ринки. Ось і Юнгі вирішив перевірити, чи правда це. На подив омеги, людей було досить багато. Навіть занадто. Щось підказувало йому піти, але якщо він вже сюди приїхав, то вирішив, що потрібно йти до кінця. На ринку було багато різних торгових наметів м’ясників, пекарів, виробників шоколаду, квітникарів, сироварів, садівників, фермерів, які займаються вирощуванням устриць, торговців рибою і птицею. Це розмаїття всього вабило до себе, як ніколи. Щоправда, Юнгі вже знав навіщо прийшов, ось уже кілька днів йому дуже сильно хотілося граната. І серед усіх цих смаколиків це було єдиним, чого він не міг знайти.
Хлопець блукав ринком десь годину, коли у нього почала боліти голова. Запахи їжі і людей змішалися в одне ціле, що створювало нудотний ефект. Шум і гам починав дратувати, і йому б варто було піти звідси або попросити допомоги, однак, здається, він забув звідки прийшов і що він узагалі тут робить, і як потрібно розмовляти з людьми. Юнгі наче в маренні дістає телефон і набирає Хосока. Подумки вибачаючись перед ним. Альфа дав йому свій номер ще кілька днів тому «на випадок, якщо ти, раптом, вирішиш загубитися». Тоді це було все жартома, але як же жахливо, що зараз Юнгі не до сміху. Гудки тягнуться вічність і коли на іншому кінці чується сонне «Так», хлопець просить лише про одне:
- Забери мене…
Юнгі не пам’ятає, що було далі і як він узагалі зміг пояснити де перебуває, усе наче в тумані. Проте він пам’ятає такий тихий і турботливий голос, який кликав його на ім’я, змушуючи вийти зі свого стану. І такі теплі руки, у чиїх обіймах змушують заново дихати. Хосок бере омегу за руку і відводить подалі від людей.
- Юнгі, все гаразд? - альфа стурбовано дивиться.
- Так, дякую, що прийшов. Я… - запаморочення потроху проходить, мозок починає працювати, - вибач, я ось так вирвав тебе, ти, напевно, спав, а я…
- Гей, - Міну не дають закінчити, - не смій вибачатися. Головне, щоб із тобою усе було добре, - упевнившись, що Юнгі в нормі, Хосок продовжив, - так, навіщо ти приходив на ринок?
- А, я хотів купити гранат, але потім мені стало погано і… Словом, я не встиг.
- Чому я не дивуюся? - альфа зловив на собі здивований погляд, - від тебе завжди пахне гранатом. Це твої парфуми? Вони дуже приємні, після тебе завжди хотілося з’їсти цей фрукт.
- Дякую, - Юнгі починав усміхатися і, здається, став забувати, що сталося кілька хвилин тому, - але це не парфуми, а мій справжній запах.
- А…. Тоді це ще прекрасніше. Та, раз вже я тут, дозволь показати тобі один торгову палатку, де продають смачні гранати. Чекаючи, коли омега погодиться, Хосок узяв його за руку і повів у лише йому відомому напрямку. Коли гранати були куплені, і Юнгі був задоволений, альфа вирішив запитати, чи снідав він і коли отримав негативну відповідь, одразу повів його годувати.
- Ти на ринку Капуцинів, тож зобов’язаний тут поїсти «Колодязь кохання», - твердив Хосок, саджаючи омегу за столик.
- Що пробач? «Криницю кохання»? Це що за назва? Звучить так, ніби хтось закохався в когось, а потім вирішив втопитися від нерозділеного кохання. І де? В колодязі, - підсумував Юнгі, на що альфа лише цокнув і закотив очі.
- Що за…, - важко зітхнув Хосока, - це всього-на-всього місцеві солодощі, що складаються з основи з капустяного тіста, покритого хмарою карамелізованого безе, а не те, що ти щойно сказав. Але оскільки це солодощі, то спочатку ми поїмо звичайну їжу, - сказав альфа і почав робити замовлення.
- Я тобі що, дитина?
- Так, і велика, - вирішив подражнити його Хосок.
- Гей, тобі взагалі скільки років?
- Тридцять сім.
-Ха, - Юнгі задоволено відкинувся на сидінні стільця, - тридцять вісім. Викусив? Я старший, тож прояви повагу.
- Ого, не думав, що ти такий старий, - продовжував дражнити його Чон.
- Тобі жити набридло? Та я тобі зараз… - хотів обуритися Юнгі, як їм принесли замовлення. Він нічого не встиг сказати, як йому в рот запхали їжу.
- Їж, це дуже смачно, - посміхнувся йому альфа і взявся за їжу. Хосок і справді не збрехав, їжа була досить смачною і ситною. А «Криниця кохання» за які так обурювався Юнгі, справді були смачними. Весь той час, що вони провели разом, Міна не покидав запах алкоголю. Раніше це було не так помітно, але зараз запах посилювався.
- Ти пив? Від тебе пахне, - Юнгі починає принюхуватися, - це віскі?
- Це… - запитання омеги вводить трохи в ступор.
- Вибач, не моя справа.
- Ти сказав мені, що твій природний запах - гранат. Ну, а мій природний запах - бурбон. Зазвичай я п’ю придушувачі, бо запах алкоголю не всі можуть витримати, - Хосок усміхнувся. - Сьогодні вихідний і коли ти подзвонив, я не згадав про це. Тож, вибач, якщо тобі неприємний цей запах.
- Ні, мені подобається.
- Алкоголік? - знову взявся за своє альфа.
- У тебе, що включається режим а-ля «я безсмертний»? - Юнгі зробив дуже сердите обличчя, аж поки за хвилину не витримав і не почав сміятися. - По правді кажучи, це добре, що ти розповів мені про свій справжній запах, а то я вже грішним ділом подумав, що ти хворий, - посміхнувся омега, помічаючи як у Хосока випала ложка з рук.
- 2:1.
- Дурбелик