Ранок Хосока починається як завжди. Він прокидається о шостій ранку, робить всі свої водні процедури, випиває свіжозварену каву і йде на роботу. Його ранок завжди був звичайним, до цього дня, поки біля свого ресторану він не зустрічає омегу. Світловолосий сидів на лаві, розглядаючи свої ноги.
- Вибачте,- Хосок гукає хлопця і не може стримати легку посмішку, коли той дивиться на нього трохи заспаним поглядом, - я, звісно, радий, що ви прийняли мою пропозицію, але не думаєте, що зараз, - альфа дивиться на свою руку з годинником «6:53», - трохи зарано?
Юнгі знову опускає голову. І справді, навіщо він прийшов так рано? Навіщо взагалі знову повернувся сюди? Невже в Бордо так мало ресторанів? Він би і радий більше не прийти сюди, але той альфа, ні. «Тут дуже смачна їжа.» – каже сам собі омега і все ж вирішує поглянути на альфу.
- Проженете?
- Що? - цей омега змушує Хосока посміхатися ще більше, - А ви цього хочете?
- Ні, - різко відрізає хлопець.
- Що ж, здається, я просто не можу вам відмовити, - альфа підходить до дверей, - Bienvenue [ласкаво прошу].
- Зараз ще нікого немає на роботі, ми відчиняємося тільки о восьмій. Не проти, якщо я приготую вам сніданок? Я, звісно, не кухар, але дещо вмію. Чого бажаєте?
- Каву, лате.
- І все?
- Думаю, так. Я не дуже полюбляю снідати.
Альфа дивиться на чоловіка, ніби хоче сказати щось, але замість цього видає:
- Зараз принесу, - і ретирується за барну стійку, омега сідає поруч.
- Не думаєте, що це трохи нечесно? - поки готує каву запитує Чон.
- Що? Про що ви?
- Ну, ми з вами бачимося вже вдруге, а ви так і не назвали свого імені.
- А, вибачте, Мін Юнгі, - омега простягає свою руку, він очікував звичайного рукостискання, але аж ніяк не того, що його руку ось так нахабно поцілують.
- Чон Хосок, хоча ви вже знаєте про це.
Коли руку відпускають, Юнгі відсмикує її так ніби від вогню. На тильному боці долоні, ніби пече чимось жахливим від того поцілунку. Щось у голові омеги підказує, що краще б йому піти й більше не приходити в цей ресторанчик, проте Юнгі сміливо ігнорує цей крик.
- Ви сюди по роботі приїхали? - цікавиться альфа.
- Ні, відпочивати.
- Відпочивати? Не зрозумійте неправильно моє здивування, але зараз жовтень. Трохи не сезон.
- Так, я знаю, та я не дуже полюбляю «жарку погоду», тож я тут - сміється Юнгі, - до того ж, останнім часом був повний завал на роботі, тож мій чоловік вирішив, що мені потрібно розвіятися.
- То ви заміжній? - на обличчі Хосока на мить зникає посмішка, - тоді чому ви один?
- Ну, у чоловіка не вийшло через, ту ж, роботу.
- Ваш лате.
- Дякую, стоп, це круасан? Але я ж не просив.
- Вважайте це подарунком від закладу. Все ж ви у Франції.
- Не думаєте, що ви збанкрутуєте? Вчора вино, сьогодні круасан. Це може бути небезпечно для вашого бізнесу, - мило констатує факти омега, від чого Чон не може стримати себе від сміху.
- Зате я буду впевнений, що ви не голодні.
- Ага, - каже Юнгі і куштує каву, - смачно, дуже.
- Радий, що вам сподобалося.
- А ви француз? - тепер вже черга омеги ставити запитання.
- Наполовину, батько - кореєць, а тато француз. Батько навчався тут, потім закохався у тата і заради нього переїхав сюди. Вони відкрили свій ресторанчик, яким я зараз керую.
- О, тоді ви знаєте корейську?
- Трохи, батько вчив мене її. Однак, я більшу частину життя говорив французькою, тому в мене жахливий жахливий акцент. А ось у вас чудова французьку.
- Так, коли я був маленьким ми часто приїжджали сюди. Я навіть прожив рік у Франції. Люблю цю країну.
Хлопці говорили про всякі дрібниці. Хосок розповідав, куди в Бордо краще сходити туристу, а Юнгі уважно слухав. Так минуло ще хвилин двадцять, як двері в ресторан відчинилися.
- Привіт, Тао, - привітався альфа, - ти рано.
- Добрий ранок, директоре. Думаю, зовсім не рано, - хлопець помітив учорашнього відвідувача, - о, а ви той?
- Привіт, - відповів Юнгі, і помахав рукою, - це я.
- Дехто просто не знає, о котрій годині ми відчиняємося, уявляєш, знайшов його сьогодні біля ресторану, - випереджаючи запитання Тао, відповів Хосок.
- Що?! - награно почав обурюватися Юнґі, - Що ж, з таким обслуговуванням взагалі до вас більше не прийду.
- Ага, звісно, - пробубнив Хосок, - будеш каву?
- Не відмовлюсь, я зараз переодягнуся швидко і прийду, - відповів Тао і зник з поля зору.
- Хосок, merci beaucoup [дуже дякую], ваша кава і круасан були дуже смачними, я вже піду.
- Так швидко йдете? Що ж, не забудьте зайти куди я вам розповідав. Гарного дня.
- Я зайду до вас на вечерю.
- Справді? А я вже думав «з таким обслуговуванням ви більше не прийдете».
- Ще одне слово, і ви мене точно більше не побачите, passe une bonne journée[гарного дня], - буркотливим голос відповів Мін і вийшов з ресторану.