Тіло омеги, переповненого втомою, знесилено впало на ліжко. Усе, що хотілося в цей момент - просто померти і не воскреснути. Мозок починав потроху відключатися, тіло переставало ворушитися. Довгі перельоти завжди вимотують і цей не став винятком. Юнгі вже почав засинати, як тут подзвонив телефон.
- Сука~а, - хлопець протяжно стогне, не бажаючи шукати цей чортів телефон. Зараз немає ні сил, ні бажання з кимось розмовляти. Здавалося, все стихло, однак, коли телефон задзвонив вдруге, нерви не витримали, - Так!
»- І тобі привіт, по голосу чую, що вже дістався.»
- Чонгу-ук, - чоловік так само стогне, - я ж сказав, що подзвоню.
»- Вибач життя моє, це лише турбота, не сердься.»
- Гук…
»- Юнгі, будь ласка, не засинай у вуличному одязі. І будь такий ласкавий, повечеряй.»
- Не знав, що я виходив заміж за мамочку.
»- Юнгі.»
- Солодких снів, Гук, - хлопець роздратовано викидає телефон куди подалі, перед тим вимкнувши його. Все ж він вирішує прислухатися до чоловіка перед тим, як остаточно зануритися в сон.
***
Мін прокидається ближче до шостої вечора. Бажання не вилазити з ліжка - принаймні до завтрашнього ранку - різко збільшується. Однак живіт вирішує порушити всі плани омеги.
-А най би тебе, - Юнгі тяжко зітхає, мало не плачучи від безвиході, - може суїциднутися від голоду? - ставить сам собі запитання омега. - Ну так, розігнався, дізнається Чонгук і ти не від голоду помреш, а від переїдання. Взагалі, я ж можу замовити їжу в номер? Але не можу ж я вічно тут сидіти? Так, - пролежавши ще з хвилину, хлопець усе ж вирішує повечеряти в місцевому ресторані.
***
Вечірній Бордо прекрасний. Люди тут віддають перевагу розміреному ритму життя, тому неспішно повертаються до своїх домівок з роботи. Після Сеула це місто відчувається, ніби інший Всесвіт. Трохи прогулявшись, Юнгі заходить у невеличкий ресторанчик під назвою «Espérer». Його одразу ж накриває почуття затишку, а камін, що стоїть посередині залу, створює тепло не тільки в приміщенні, а й зовні. Мін вирішує сісти за столик біля вікна, до нього одразу ж підходить офіціант, привітно посміхаючись, передаючи меню. Не довго думаючи, вибір хлопця зупиняється на «Confit de canard» [конфі з качки - традиційна французька страва, приготована з цільної качки.] і червоному вині.
Відвідувачів у ресторані було досить багато, але попри це, замовлення принесли вчасно. Однак, з вином були явно проблеми.
- Вибачте? - перепитав офіціант.
Найменше зараз хотілося влаштувати скандал. Юнгі втомлено підіймає голову читаючи ім’я офіціанта, який, здається, починає сильно хвилюватися.
- Тао, я просив вас принести мені червоне вино, а не рожеве.
- Що? - офіціант забарився на одну секунду, - Вибачте, я зараз же виправлю це. Одну хвилину, - хлопець швидко зник, дорогою ледь не врізаючись у якогось чоловіка.
- Здається мені, у когось сьогодні був важкий робочий день, - тихо констатує Мін.
- «Excusez moi»?[вибачте?] - голос звучав десь згори, чоловік мимоволі напружився.
Піднімаючи голову, Юнгі помічає альфу з чорним волоссям і посмішкою, через яку сам мимоволі починаєш посміхатися, - Ви попросили замінити вам вино?
- А…, - омега губиться на кілька секунд, проте бере себе в руки, - так я. А ви хто?
- Вибачте, не представився, - чоловік так само посміхався, - мене звати Чон Хосок, я власник цього ресторанчика. А це - пляшка червоного вина, прошу прийняти за рахунок закладу. Сподіваюся, ви пробачите нам цю невеличку помилку і прийдете до нас знову.
- Намагаєтеся мене підкупити? - по-доброму відповів Юнгі.
- Ну що ви, це всього лише невелике вибачення за незручності. Утім, поспішаю вас повідомити, - альфа підійшов трохи ближче, - що в нас найкращі сніданки в усьому Бордо. Ви б могли самі в цьому переконатися.
- Я подумаю над вашою пропозицією.
- Що ж, моя справа запропонувати, а ваша справа, бажано, не відмовитися. Bon appétit, - чоловік зник так само несподівано, як і з’явився.