- Ой щось пан кошовий сьогодні такий замріяний, - тягне Царко, посміюючись у вуса, і задумливо гладить пальцями кинжали на грудях. - Маʼть трапилося що.
Він чудово знає, що саме трапилося. Точніше хто саме трапився на шляху Назара або ж безцеремонно увійшов до його покоїв через двері, вікно або й навіть крізь дах.
- А то ти вперше його таким бачиш, - всміхається йому Красуля і зручніше влаштовується на возі та зацікавлено коситься в бік кухні.
- Та почекай хоч до опівдня, ет ти ненажерливий сучий сину.
Царко штрикає його ліктем в бік, але не сказати щоб Красуля це навіть помітив. Це Царко тонкий, то йому постійно ребра рахують пальцями, варто не встежити за тим, що за спиною відбувається. А от Красуля кремезний, йому хоч би що - хоч би й кулаком відчув удар.
- Диви, зараз сережку відірве разом з вухом, - посміюється Красуля і тикає пальцем в сторону Назара, і Царко лиш ляскає його по руці та прискає. - Закохався чи що.
- Та він постійно цю сережку смикає як до нього характерник зайде. Іванко його як відвідає, то ходить пан кошовий весь аж світиться як срібняк новенький.
- Тільки червоний.
Красуля сміється розкатисто, ніби камінці по схилу котяться, і Царко посміхається, тягнучи люльку.
- А сам який ходив, як ми з походів верталися і поряд в наметі ночували? Забув вже мабуть?
- Та то коли було, згадаєш ще… - але міцна долоня Красулі що лягає на його руку не дає збрехати, бо відчувається так само крізь всі роки, що вони пліч-о-пліч в бою, в курені і по життю.
- То думаєш, він з Іванком… той?
- Скажи ще що ти інакше думав, чи ти підсліпкуватий вже став від тої Зубрикової горілки? Чи то на тебе сонне зілля Іванкове так діє, що починаєш розум втрачати?
Красуля очі закотує і плескає рукою по гаманцю, і Царко вже готовий його слухати. Він битися об заклад любить, але як Красуля поставить що кошовий з характерником стосунки крутять, то на нього з гаманця тільки дуля подивиться замість грошей.
Тож Царко його випереджує і говорить:
- Два мідяки, що разом вони.
- Щось малувата ставка для такої впевненості.
Царко хмуриться і заглядає в свої запаси - він виділяє собі кошт якраз для таких випадків, бо з їхньою любовʼю об заклад побитися, треба ретельно розподіляти гроші.
- Пʼять.
- Все ще мало, але… - Красуля задумливо жує соломинку і все ж приймає таку суму. - Але я вважаю що вони поки ще не разом. А замріяний бо закохався і ходить роздумує.
От падлюка! Таку версію Царко не передбачав, та й як вони взнають, не свічку ж над ними тримати коли характерник до покоїв Назара входить.
- Добре, - пирхає Царко і мало не падає з возу, бо варто Зубрику кухню відкрити, і Красуля вже мчить до нього, мало віз не перекинувши. - Та щоб тебе качка копнула.
Вони всідаються з юшкою і ліниво базікають, бо їсти хочеться що аж животи пташкам підспівують.
- То як будемо зʼясовувати? - з набитим ротом бурмотить Красуля і шкіриться. - Вже придумав?
- Та думаю от, бо ж не будемо ми за Назаром хвостом гуляти, а Іванко як характерником став, то навіть мені поряд з ним моторошно.
- Про мене плітки розносите, хлопці?
Красуля мало юшкою не давиться, а в Царка тарілка з рук не випадає лиш тому, що Красуля її хапає - не можна їжу так переводити, а добавкою своєю він ділитися не планує, хоч в Зубрика їдло і не таке смачне як те що в селі можна знайти.
- Іва-а-анко, - надто вже натягнуто радіє йому Царко. Але від пильного пронизливого погляду спиною пробігають сироти. Їй-бо, що б з Іванком не зробили ті характерники, він змінився. Не сильно - все ще дзиґа в сраці, над всіма жартує та регулярно Назара виводить, але все ж щось в ньому ніби… не зламалось, а скорше на місце стало.
- То що, хто з вас на нас з Назарчиком придумав битися об заклад?
- А ти звідки… - починає Красуля, але швидко замовкає, варто Царку кинути на нього погляд, що ніби натякає - без язика все ще прожити можливо.
- Ду-у-ухи, - таємниче тягне Іван і зникає так само несподівано як і зʼявився - варто козакам на голосний звук відволіктися - а то пуста каструля гепнулась на підлогу.
- От курвий сину… - бурмоче Царко. І на радість Красулі апетит в нього пропадає, і півтарілки юшки або вилити, або ж віддати.
Але Царко спостережливий і він бачив, що очі в Івана так само як і в Назара блищали. Та й бешкетує він лиш в гарному настрої.
А синець в нього на шиї, прихований вовчою шкурою, але все ж помітний, і те що остання вилазка в Івана була ще тижні півтори тому натякають на те, що Царко і свої пʼять мідяків збереже, та ще й у Красулі забере.