– Містере Старк, вас очікують в залі для конференцій, всі зібралися десь півгодини тому, акціонери чекають на вас, – нагадала наполеглива П’ятниця. Сказала те, про що Тоні і так чудово знав. Більше того, він весь цей час знаходився в десяти кроках від кабінету, де його чекали.
– П’ятнице, мила, я знаю, – чоловік випив ще стакан віск і зморщився. Але не від смаку. Зараз Старку було гірко і без того.
– Дайте вгадаю, ви засмучені через новини про міс Паттс, сер, – Тоні набурмосився. Не тому, що ШІ наважувалась вгадувати його емоції, а тому, що програма потрапила в яблучко (як і багато разів до цього). Він не відповів. Тільки зиркнув на екран, де висвічувалося з десяток заголовків з тією самою новиною.
– Колишня наречена одіозного Тоні Старка засвітилась на тропічному курорті з таємничим незнайомцем. Ніхто не знає ім’я нового коханця бізнес-леді… – Тоні зморщився і зупинив відео. Він міг би дізнатися ім’я її нового чоловіка граючись, дізнатися все про нього і перетворити його життя на кошмар. Але він пообіцяв не втручатися в її життя, бо нещодавно Пеппер давилася сльозами і молила лишити її в спокої. Бо він всі соки з неї випив, вона хотіла спокійного життя і сім’ї, а не божевільного марафону із супергероїв і суперзлодіїв. Вона хотіла бути з чоловіком, що підтримав би її, а не наражав її на небезпеку. І, бачить Бог, вона мала право на кожну претензію.
Тоні залишився Залізною людиною, бо жив у борг, бо на його совісті було забагато смертей. Він не жалів себе. Разом з собою не жалів і Пеппер. А потім був конфлікт з Мандарином, руїни їхнього будинку, безкінечне геройство. Іноді холодними вечорами вона обіймала і благала зупинитися хоча б трохи, дозволити допомогти і не тягнути на собі відповідальність за весь світ. Якщо б Старк міг, то не надягав би броню ніколи в житті.
– Бос, вони чекають…
– О Боже, мала, не бубни, скажи їм, що я вже в ліфті, – Старк потер лоб. Краще вже поговорити з інвесторам, послухати їх нудні балачки і спробувати викинути з голови непотрібні думки.
Чоловік затримався ще на кілька секунд, поправив краватку і проігнорував синці на обличчі, бо кожен раз, розглядаючи своє відображення, він повертався на тиждень тому, в холод Сибіру. Він нього точно пахло відчаєм і віскі – так йому сказав Роуді вчора, коли вони напивалися в дрова.
– Отже, мила, давай в кількох словах, чого вони хочуть цього разу? – зітхнув він, виходячи в коридор. П’ятниця відзвітувала – його супергеройська діяльність тісно впливала на бізнес, акції падали після розпаду Месників і інциденту з договором. Акціонери хотіли знати, що компанія планує робити в цій ситуації.
– Залізна людина не частина компанії, тому на питання про свою супергеройську діяльність я не відповідатиму, – говорити таким тоном з акціонерами – погана ідея. Тоні начхати.
– Кожен в цьому місті знає, хто ховається під маскою Залізної людини. Ви, містере Старк, маєте враховувати, як ваша репутація впливає на імідж компанії.
– Ви забуваєтесь, містере Старк, – ця жінка – ледь не єдина, кого Тоні справді поважав. Вона не розсипалась у фальшивих посмішках, навпаки – вона відкрито виражала своє презирство.
– Думаю, Тоні перегнув, що, очевидно, є результатом втоми, – доводиться зібрати всю витримку в кулак, щоб не здригнутися від несподіванки. Після голосних заголовків і фотографій, чоловік очікував, що не побачить Пеппер ще тиждень, а вона повернулася – вже під руку виводила його з кімнати. Як маленького. І повернулася говорити з невдоволеними (стараннями Тоні) акціонерами.
Старку знадобилося півгодини, щоб оговтатись. Після появи Паттс бажання бісити акціонерів зникло. Бажання жити зникло, але у Тоні не вистачало сил не думати про це. Він повернувся в кабінет під колючими поглядами і швидко презентував власні розробки, які покажуть на найближчому Експо. Людей в кріслах це заспокоїло (звісно, це обіцяло їм багато грошей).
За десять хвилин Старк покинув кабінет – навіть не попрощавшись. Він знову занурився в думки. Йому хотілося втекли додому, але місце, яке він називав домом, знаходилось на кілька поверхів вище. Проте зараз житлові поверхи Вежі були пусті. І йому нікуди було іти.
Старк завалився в майстерню. Тільки забити голову роботою зовсім не вийшло. Він сів на підлогу і методично напивався. Після того, як його життя покинули всі близькі люди, Тоні не міг заспокоїти навіть алкоголь.
– Отже, Тоні, сьогодні у нас благодійний прийом в концерт-холі, треба піднімати репутацію компанії. Ще я зв’язалася з… – жінка здивовано замовкла, бо Старк засів в дальньому кутку і від входу його не видно. – Тоні?
– Так, міс Паттс, – він відставив склянку і втомлено піднявся. Жінка просканувала його поглядом і набурмосилась.
– Ти вже напився.
– Трохи випив, – відповів він, коли вона свою фразу ще не встигла завершити. Бо знав, що вона скаже. За стільки років вивчив.
– Ти нестерпний, – зітхнула вона і щось виправила в планшеті. – Тоді перенесемо вихід на пуліку на кулька днів пізніше, коли ти будеш в кондиції. До речі, міг би не сваритися з акціонерами, це так, до слова.
– А вони могли б не гризти мені мізки кожен раз. Хіба не зрозуміло, що я все тримаю під контролем…
– Не варто псувати стосунки з ними, це може погано закінчитися, згадай Ілона…
– … я можу вирішити невеликі проблеми компанії, – вони знову говорять одночасно, не слухаючи один одного. Або хоча б роблять вигляд, бо Пеппер миттєво вчепилася в його останню фразу:
– Думаю, без мене вони б вже усунули тебе від керівництва.
– Тоді як би вони впоралися без мого генія? – він стенув плечима і вдавано засмутився. Пеппер подивилась вороже.
– Ти нестерпний.
– А ти повторюєшся, міс Паттс, – він відвернувся і схопив склянку. Демонстративно зробив кілька ковтків. – До речі, маєш непоганий вигляд. Відпочинок пішов на користь?
– Звісно, містере Старк, – байдужість на її лиці настільки несправжня, що звична маска йде тріщинами і облуплюється, як стара фарба. – Я передам розклад через П’ятницю.
– Обов’язково розгляну, якщо не забуду, – він показово не дивився на неї, замість цього відкрив останню розробку і заглибився в креслення. На цей раз його незацікавленість виглядала натурально. Жінка нагородила його важким поглядом і вийшла.
Для чого вони досі грали ролі один перед одним, жоден не розумів. Старк, що проштудіював десятки статей про неї, не міг вдавати, що йому байдуже. Пеппер же не могла здатися – вона ж бо сама вирішила піти.
Тоні виповз з майстерні поночі. Він так і не зміг зосередитися на роботі, а пошкоджена рука нагадувала про себе тупим болем. Він довго колупався в моторі улюбленої машини, скинувши новенький піджак на підлогу. Він вимастив нову сорочку в мастилі, випив трохи більше віскі, ніж потрібно, зате отримав шанс на сон без кошмарів. Він прокрався до бару – взяти ще пляшку і піти в ліжко.
– Знову не спиш? – він впізнав Пеппер одразу, але він же супергерой, тому мав певні рефлекси. – Ти її вдосконалив, – жінка флегматично подивилася на рукавичку. Тоні фиркнув. Так, Пеппер Паттс давно звикла до перспективи бути розстріляною з броні Залізної людини.
– Що ти тут робиш? – голос охрип від алкоголю і втоми. Тоні зняв рукавичку, подумки лаючи свою імпульсивність. Не хотілося здатися істериком перед Пеппер. Вкотре. Він, взагалі-то, хотів показати, що чудово живе без неї. А виходило якесь благання про допомогу.
– Запрацювалася, – вона читала книгу на дивані. Домашній одяг, що вона не встигла перевезти перед відпусткою, та трохи розпатлана укладка зачарували, і Тоні примусив себе відвернутися. Згадувати про те, що Пеппер пішла, кожен раз було боляче, тому він не хотів про це думати.
– А не спиш чому? – він дістав пляшку, але не пішов. Розслаблена Пеппер змушувала повертатися в спокійні вечори, коли вони відмикали зв’язок і залишалися наодинці.
– Це через часові пояси, – вона схилилася над книжкою. Старку закортіло піти прямо зараз, але ноги не несли його геть. Пеппер вдивлялася в текст (насправді закам’яніла над сторінками, але Тоні цього не помітив, бо сам хвилювався).
– Я до себе, – нарешті кинув він. Незвично говорити так про їхню спальню.
– Я чула, Роуді повернувся, – Старк знову завмер. В животі розповзлося відчуття, наче його вдарили. Але не пішов. Вперше Пеппер показала справжнє занепокоєння.
– Так, він на реабілітації, – тільки через її щирість Тоні відповів. Хоча Пеппер і відчувала його бажання втекти.
– А ти? – він пішов. Твердим кроком направився у спальню, відкрито проігнорувавши питання. – Тоні! – голосно крикнула вона. Книга впала на диван, коли жінка підскочила і в кілька кроків наздогнала його.
– О, я прекрасно, – він обернувся. Пеппер стояла на відстані кількох кроків. – Я вже звик, що мене прокидують найближчі, – вона завмерла, але не тому, що не хотіла наближатися. Вперше побачила його справжнього після всього, що з ним сталося. Тоні згорбився і дивився спідлоба, наче очікував на черговий удар від неї. Синці на його обличчі наче пояскравішали, а тільки вилікувана рука беззахисно притислася до тіла. Все це несвідомо і на кілька секунд. Він скривився і знову спробував втекти.
– Тоні, – покликала вона. В неї серце краялося від його вигляду. Старк не часто був настільки щирим, навіть з нею.
– Міс Паттс, – він спритно повернувся і завмер. Пеппер, що якраз зробила крок, вписалася йому в груди, бо не встигла загальмувати. Обидва закам’яніли. Тоні відчув знайоме тепло і ледь стримався, щоб не обійняти. Притиснути до себе, звично і… – Дякувати Богу, не всі працівники зустрічають мене так після відпуски, – всі сили він витратив на сарказм. Тому не зміг себе примусити відійти.
– Тоні, – повторила вона. Він хотів спитати, навіщо повторювати його ім’я, наче мантру, і чому не відійти від нього. Але Старк не встиг – жінка його обеззброїла. Тоні дихав загнано, поки теплі долоні поповзли по його плечах. Він проти власної волі обійняв її за талію. Якби Старк міг себе контролювати, точно цього б не робив.
– Мені шкода, Тоні. Наташа мені все розповіла. Мені шкода, так шкода, – прошепотіла вона. Тоні взяли дрижаки. Наташа точно знала кожну деталь того, що сталося в Сибіру.
Але про це він волів подумати пізніше. Не в момент, коли Пеппер міцно притислася до нього і тихо схлипнула. Вона плакала – і вже це Старка шокувало. Іноді йому здавалося, що жінка не проронила б сльози навіть на його похороні. Але вона гладила його по спині і тремтіла від сліз. Плакала від образи, бо знала, що з ним зробили. Від цього Тоні трусило, тому він м’яко поцілував її волосся, щоб підтримати і подякувати.
– Все нормально, Пеппс, – вона не повірила. Його голос тремтів. Та й Тоні, побитий в усіх сенсах, так переламаний, що видно неозброєним оком. Чому інші цього не помічали, не зрозуміло.
Вона трохи заспокоїлася, але не пішла. Пеппер могла б втекти в кімнату і списати порив на жалість чи слабкість після двох перельотів. Але вона лишилася.
– Твій новий хлопець не чекає на тебе? – раптом спитав Старк. Він набурмосився і відступив – лише на півкроку.
– Тоні, – знову повторила вона з усміхом. Пеппер теж трохи розслабилася і зустрілася з ревнивим поглядом. – Я їздила з Кевіном.
– Ну, хоч ім’я і жахливе, але в стосунках це не головне, – він хотів відійти, але Пеппер втримала його руки на своїй талії і широко посміхнулась.
– Кевін – це мій кузен, а не коханець. Мій чоловік настільки жахливий, що не пам’ятає моїх родичів на ім’я, – розсміялася жінка, спостерігаючи за емоціями чоловіка.
– І хто ж він? Я його знаю? – він сховав полегшення за жартом. Але лукавий погляд Пеппер казав, що бачить його наскрізь.
– Не думаю, – посміхнулася вона і поцілувала.
Тоні поцілував її, але раптом відірвався. Йому стало так легко і весело, що безкінечна бентега відступила, а з язика злетіло:
– Виходь за мене, – він розсміявся. Перший раз з часів Сибіру.
– Тебе заносить, – вона теж засміялася. Знала, що він дуркує.
Безкінечні проблеми відійшли на другий план. Виявилося, що всі ці дні Старку не вистачало підтримки тієї єдиної, що тремтіла і дивилася з ніжністю і розумінням. В його грудях виростало тепле почуття, яке він завжди проганяв. Воно запустило коріння в серце сильно і незворотньо. Якщо б він змовчав, то шкодував би все життя. Тому він знову не змовчав, але цього разу сказав абсолютно щиро. Велике і невідворотнє вийшло з тихим видихом:
– Я, здається, закохався в тебе, Пеппер Паттс.